Політичні погляди М. Штірнера

Політичні ідеї П. Прудона

Розділ 13. Політичне вчення анархізму

Пьєр Жозеф Прудон (англ. Pierre-Joseph Proudhon) (1809-1865). Французький публіцист, економіст і соціолог, один з основоположників анархізму. Прудон у своїх роботах (головним чином, "Що таке власність?" і "Філософія вбогості") піддав дуже різкій критиці капіталістичні відносини. У цьому укладається позитивне значення його праць. Дозвіл соціального питання він шукав не в області виробництва, а в області обміну й розподілу. Відкидаючи велику власність, як джерело всіх нещасть капіталістичної експлуатації, воно прагнув не до повного усуспільнення коштів і знарядь виробництва - до комунізму, а до ввічнення панування дрібної приватної власності. В основу своїх думок про перетворення суспільства Прудон кладе теорію мютюализма (взаємності послуг). Суспільство повинне бути перетворене не шляхом соціальної революції, а шляхом поступового переходу знарядь виробництва в руки окремих робітників, щоправда, об'єднаних в артілі. Для цього, по думці Прудона, необхідне створення "народного банку" з даровим кредитом. Незважаючи на наступив в 1868 р., у зв'язку із загальним політичним пожвавленням у Франції, занепад впливу ідей Прудона, прудоністи все-таки мали численних представників у центральному комітеті Паризької Комуни й наклали свій відбиток на всю її діяльність. Прудонізм відбився також і на наступному робочому русі Франції, перетворившись в анархо-синдикалізм, що є лише видозміною прудонізму, його пристосуванням до нових умов економічного й політичного розвитку Франції.

Макс Штірнер (нім. Max Stirner), справжнє ім'я Іоганн Каспар Шмідт (1806 - 1856) - німецький філософ. Головна праця - «Єдиний і його власність». Вважається, що цей доробок майже на півстоліття випередив виникнення ідей індивідуалізму й анархізму. Абсолютне «я» Фихте перетворюється у Штірнера в індивідуальне й ототожнюється з емпіричною особистістю, що у такий спосіб одержує значення єдиної й абсолютної реальності. Виходячи з особистості, як центра світобудови, Штірнер зовсім логічно доходить до заперечення поняття про борг, про обов'язок і т.д.; моя справа, говорить він, не повинне бути ні добрим, ні злою справою, ні божим, ні людським, тому що добро, зло, Бог, людство - все це мої суб'єктивні поняття; «крім мене, для мене немає нічого». Я люблю, я ненавиджу не тому, що любов і ненависть - мій борг, а тому, що вони риси моєї натури; люблячи, я тільки проявляю самого себе. «Тому що мені обтяжливо бачити складку смутку на улюбленій особі, то я заради самого себе намагаюся изгладить її поцілуємо. Любов не є борг, але є моє надбання (mein Eigenthum). Я люблю людей, але люблю їх з повною свідомістю мого егоїзму, люблю тому, що любов доставляє мені щастя... Тільки в якості одного з моїх почуттів я культивую любов, але я відкидаю неї, коли вона представляється мені як верховна чинність, який я зобов'язаний підкорятися, як моральний борг». Розвиваючи цю ідею в застосуванні до суспільства й держави, Штірнер природно приходить до заперечення цих останніх як явищ, що мають самостійну цінність, і бачить у них виняткове знаряддя інтересів окремих людських особистостей. Право людини дбати лише про свої інтереси безмежно. Таким чином, повне заперечення якої б те не було моральності й зроблена анархія - от головні риси навчання Штірнер Але анархізм буває двох пологів: анархізм, що випливає із прагнення людської особистості до можливо більшої волі, і анархізм, що випливає з ворожнечі до того суспільного лада, що створює нерівність і давить людину. Анархізм Штірнера у значній мірі зближається з анархізмом першого виду; це анархізм сильної й владної особистості, а не особистості приниженої й пригнобленої.

Дата добавления: 2015-06-04