Судові експертизи, що призначаються при розслідуванні вбивств. 8 страница

Виїмка, огляд і вивчення документів. Основна інформа ція про діючі на даному підприємстві (організації) вимогах промислової безпеки, правилах охорони праці і техніки безпеки, їх зміст, про технологічному режимі роботи або операції, при виконанні якої мало місце про виході; про порядок навчання персоналу правилам техніки без небезпеки і забезпечення промислової безпеки та про осіб, відповідальних за зазначені види безпеки на даному вироб ництва, може бути отримана з різних документів, маю щихся на кожному підприємстві. Додаткові відомості можуть бути отримані з матеріалів спеціального відомчого рас слідування, а також із зазвичай наявних на підприємстві пред писань державних інспекторів з охорони праці, посадових них осіб органу державного нагляду або органу виконай тельной влади, спеціально уповноваженого в галузі промисло ленній безпеки.

Документи з промислової безпеки та правилам без небезпеки праці, які необхідно вивчати, можуть класифікувалали царювати на чотири групи:

1) норми, вимоги промислової безпеки, правила, інструкції з техніки безпеки, що діють для даного виду робіт і виду виробництва;

2) матеріали технічного відомчого розслідування, за-ключення наглядових органів з розслідуваної події, що фіксують обставини і причини травматичного від-ходи;

3) документи, що характеризують техніко-технологічний ре жим даної роботи (операції) і технічний стан відповід ціалу агрегатів, установок, безпосередньо пов'язаних з про виході;

4) документи, що показують стан справ з організацією дотримання на даному підприємстві вимог промислової безпеки та правил охорони праці та техніки безпеки.

З зазначеними документами бажано знайомитися в під Линник, особливо з документами про технічний стан об ' ктів і реєструючими проходження працівниками відпо вующего навчання та інструктажу з техніки безпеки.

При огляді і вивченні цих документів, крім тщатель ного вивчення їх змісту, зіставлення які у них відомостей з іншими даними, доцільно не меншу увагу звернути на їх реквізити (дати, підпису і т.п.), зовнішній вигляд (маються на увазі ознаки, що вказують на те, чи є изу чаемие документи «робочими» або спеціально складеними для слідчого, а також на те, чи є в них ознаки будь-яких підробок).

При розслідуванні подібних подій на малих приватних предпріятіях1 часом не вдається вилучити жодних документів, ка-сающіхся забезпечення безпечних умов праці (відповідаю щих інструкцій з техніки безпеки; колективного дого злодія з профспілкою; документів, що фіксують навчання і ін структаж персоналу техніці безпеки, та ін), з причини їх повної відсутності. У цих випадках слідчим необхідно опи раться на діючі правила техніки безпеки, розробити лені для того виду робіт, які виконувалися на даному пред ємстві.

Наступний етап розслідування. Після первинних слідчих дій зазвичай накопичується значний фак-тичний матеріал, що дозволяє окреслити основне коло питань сов, що підлягають подальшому з'ясуванню, здійснити пред явище звинувачення, допит обвинуваченого та провести наступні слідчі дії для уточнення та додаткової перевірки окремих обставин після допиту обвинуваченого. При цьому проводиться значний комплекс слідчих дій, що включають допити свідків, обвинувачених, очні ставки, експертизи з промислової безпеки і техніці безопаснос ти, виїмку і обшук для вилучення головним чином документів і огляд документів, а іноді і слідчий експеримент. На цій стадії може виникнути необхідність висунення нових і уточнення старих слідчих версій та коригування плану розслідування. Звинувачення у таких справах доцільніше пред являти своєчасно, щоб залишався час на перевірку воз мужніх аргументів, висунутих обвинувачуваними в свій захист.

Допит обвинуваченого. Його тактичні особливості в значи тельной мірою пов'язані зі своєрідністю особистості обвинувачених та їх ставленням до пред'явленого обвинувачення. Налагодження контакту з обвинуваченим по цих справах неможливо без хороше го знання слідчим специфіки даного виробництва, розумі ня технічно правильно сформулювати спеціальні питання і відповідно зрозуміти свідчення обвинувачуваних з виробництв венним питань. Недостатня підготовленість слідчого практично завжди негативно позначається на результатах до проса. При повному або частковому невизнання ними провини необ хідно об'єктивно і ретельно з'ясувати докази на захист неви новності, зіставити їх із зібраними доказами і постаратися якомога правильніше й об'єктивніше їх оцінити, і при необхідності провести додаткові слідчі дії для перевірки зазначених доводів.

У процесі розслідування можуть бути призначені і проведені всілякі експертизи. Наприклад, експертизи з техніки безпеки, вибухотехнічні експертизи, техніко-техноло гические експертизи з урахуванням специфіки даного виробництва та ін Вони можуть проводитися для встановлення: причин проісше ствия спеціального техніко-технологічного характеру і при чінной зв'язку між окремими обставинами події; зі умови відповідності технічного стану обладнання, технології робіт, дій працівників вимогам промислової безпеки ності і правилам техніки безпеки; обставин, способст чих даними правопорушень; деталей механізму рассле дуемого події, а іноді для з'ясування виду порушених тре мог і правил.

В якості експертів слід залучати фахівців з ла-лабораторію судової експертизи, експертних підрозділів МВС, а також співробітників науково-дослідних і проектних ін ститутов, викладачів вузів та працівників промислових підприємств відповідного профілю.

У ході розслідування і за його результатами на основі виявлений них причин і обставин, що сприяють даними переступив леніям, важливо продумати і вжити необхідних профилакти ческие заходи. Їх доцільно проводити після виявлення об ' ктів слідчого профілактичного впливу (конкретні працівники даного виробництва, трудові колективи, руковод ство підприємства), продумування можливих, найбільш прийн ських в кожному конкретному випадку профілактичних заходів (ін дивидуально-виховні, роз'яснювальні, Інформатіо ниє) і виділення найбільш сприятливих слідчих ситуа ций для проведення даної роботи.

89. Організована злочинність — складне явище, чинник політичної і економічної нестабільності у суспільстві. Організовані злочинні формування модернізуються, змінюють свої види, виходять за межі національних кордонів однієї держави, набувають транскордонний і транснаціональний характер. Сьогодні в Україні можна говорити про наявність професійної злочинності, її зрощеність з ешелонами влади, суттєвого контролю над господарчими суб’єктами. Організоване злочинне середовище інколи називають «п’ятою владою» держави.

Судова статистика свідчить, що серед усіх щорічно реєстрованих в Україні злочинів понад 30 % групові, тобто вчинені групами. Тільки в 2001 р. в Україні за вчинення злочинів групами засуджено 69301 особа або 42,6 % від загальної кількості засуджених; за вчинення злочинів організованими групами — 953 особи або 1,4 % від кількості осіб, засуджених за вчинення групових злочинів.

Злочинні групи можуть розрізнятися за ступенем їх організованості, стійкості, складності ієрархічної структури. Найбільш небезпечними злочинними групами є організовані групи та злочинні організації, які є активним елементом організованої злочинної діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчинення цього або іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Необхідно зазначити, що організована злочинна група характеризується стабільністю складу, жорсткою дисципліною, певними правилами поведінки. Ознаки організованості і стійкості злочинної групи можуть виявлятися: у стабільності її складу; труднощах для осіб, які бажають вийти з групи; швидкій заміні співучасників, які вибувають; систематичності зустрічей і контактів злочинців поміж собою; у наявності в групі певної структури (ієрархії); наявності суворого порядку, дисципліни, безумовного підкорення лідеру, системи заходів заохочення і покарання; постійно здійснюваній злочинній діяльності, розширення її масштабів і підвищення технічної оснащеності; наявності спільно використовуваної зброї, технічних засобів, автотранспорту; планування злочинної діяльності.

У структурі організованих груп можуть бути особи, які здійснюють функції: лідера; ідеологічного забезпечення; охорони лідера; бойовиків; забезпечення дисципліни; переслідування осіб, які намагаються припинити злочинну діяльність; реалізації викраденого; підтримання зв’язків із корумпованими представниками владних структур.

Організованими злочинними групами можуть вчинятися різні злочини. Залежно від сфери злочинної діяльності розрізняють злочинні групи: 1) з обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами); 2) з універсальною злочинною діяльністю (кілька видів злочинної діяльності, пов’язаних поміж собою). Злочинні групи можуть відрізнятися вузькою спеціалізацією і зосереджувати свою діяльність на якій-небудь сфері; діяльність інших може мати розповсюдженість у кількох галузях, характеризуватися універсальністю.

Існують організовані злочинні групи, що поділяються за етнічними, культурними та історичними зв’язками. Деякі з них відомі під своїми національними назвами («в’єтнамське земляцтво», «китайська дружба», «африканська єдність» та ін.). Злочинні групи можуть мати регіональний рівень, охоплювати більшість регіонів України, виходити за межі національних кордонів і набувати транснаціональний характер. Найбільш відомими транснаціональними злочинними організаціями є: італійська мафія, китайські «тріади», японська «якудза», колумбійські картелі, негірійські злочинні організації, турецькі організації наркобізнесу, ямайські організації «Посес» та ін.

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має важливе значення. Існує дві групи обставин, що підлягають встановленню: 1) обставини, які свідчать про організований характер злочину; 2) обставини, які сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення злочину, спосіб злочину, обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, обставини, які сприяли вчиненню даного злочину, тощо).

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину (кількість учасників; їх участь у вчинені злочинів; тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі; склад групи; планування групою злочинної діяльності; стабільність складу групи; підтримання дисципліни у групі; існування певних правил поведінки; застосування заходів заохочення і покарання у групі; чи мали місце випадки виходу з групи; причини такого виходу та ін.); 3) мета створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група; хто є ініціатором створення групи; чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи; у чому полягав основний злочинний бізнес; чи вчинювались нетипові діяння злочинною групою; чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.

); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії; чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування; хто придбав зброю; яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініціював вчинення злочинів; хто планував діяльність групи та окремих дій; хто отримував найбільшу долю злочинних доходів; у кого найбільший злочинний досвід; хто здійснював вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи; чи існували зв’язки із працівниками правоохоронних органів; хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур; які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів; кому належить техніка або транспорт; коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями; характер стосунків з іншими групами; чи входила злочинна група у злочинну організацію; чи існували конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера; хто добровільно входив до групи; які функції активного учасника групи; чи впливав на інших учасників групи; чи мав судимість; чи підтримував злодійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів; недостатність роботи органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).

Обставини, що підлягають з’ясуванню

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має важливе значення. Існує дві групи обставин, що підлягають встановленню: 1) обставини, які свідчать про організований характер злочину; 2) обставини, які сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення злочину, спосіб злочину, обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, обставини, які сприяли вчиненню даного злочину, тощо).

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину (кількість учасників; їх участь у вчинені злочинів; тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі; склад групи; планування групою злочинної діяльності; стабільність складу групи; підтримання дисципліни у групі; існування певних правил поведінки; застосування заходів заохочення і покарання у групі; чи мали місце випадки виходу з групи; причини такого виходу та ін.); 3) мета створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група; хто є ініціатором створення групи; чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи; у чому полягав основний злочинний бізнес; чи вчинювались нетипові діяння злочинною групою; чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії; чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування; хто придбав зброю; яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініціював вчинення злочинів; хто планував діяльність групи та окремих дій; хто отримував найбільшу долю злочинних доходів; у кого найбільший злочинний досвід; хто здійснював вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи; чи існували зв’язки із працівниками правоохоронних органів; хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур; які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів; кому належить техніка або транспорт; коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями; характер стосунків з іншими групами; чи входила злочинна група у злочинну організацію; чи існували конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера; хто добровільно входив до групи; які функції активного учасника групи; чи впливав на інших учасників групи; чи мав судимість; чи підтримував злодійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів; недостатність роботи органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).

Початковий етап розслідування

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має певні особливості. Висунення версій про вчинення злочинів організованою групою може бути здійснене на самому початку розслідування. При чому, виявленню організованої групи здебільшого сприяють результати оперативно-розшукової діяльності. Оперативно-розшукова інформація сприяє висуненню слідчих версій, плануванню розслідування, розробці тактики окремих слідчих дій або тактичних операцій.

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, передбачає наявність взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими органами спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю. Така взаємодія може здійснюватися за різними напрямами: обмін інформацією, дача доручень оперативним працівникам, спільне проведення заходів, створення слідчо-оперативних груп та ін. Складність розслідування за даною категорією злочинів обумовлює необхідність спільної погодженої діяльності слідчих, оперативних працівників і спеціалістів у межах слідчо-оперативної групи.

Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, належить огляду місця події. Це найбільш складна процесуальна дія, яка відповідно до ст. 190 КПК проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Аналіз окремих слідів на місці події, змін в обстановці під час вчинення злочину дозволяє висунути версію про вчинення злочину групою осіб (або організованою групою). Встановлення групового характеру злочину є діагностичним завданням огляду місця події, впливає на дії слідчого, визначає наступні оперативно-розшукові заходи і слідчі дії. Уже в процесі огляду місця події можуть бути встановлені ознаки, що свідчать про вчинення злочину організованою злочинною групою. До числа таких ознак можуть належати: зухвалість діяння, його продуманість за місцем і часом; складний спосіб учинення злочину, можливість його безпечного вчинення; наявність матеріальних наслідків, що свідчать про високу технічну оснащеність і озброєність виконавців; невипадковий вибір об’єкта злочинного посягання; наявність злочинного почерку та ін.

Отриманню інформації про організовану групу, її структуру, цілі, спрямованість, особливості злочинної діяльності сприяє допит різних за своїм процесуальним становищем осіб. Допит — це процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію або пов’язаних з нею обставинах чи особах. Мета допиту полягає в отриманні повних показань, що об’єктивно відображають дійсність.

Цілеспрямованість допиту членів організованих злочинних груп пов’язана з правильним визначенням предмета допиту. Предмет допиту організаторів (керівників) злочинної групи може охоплювати: 1) у кого виник задум організації злочинної групи; 2) яка злочинна діяльність передбачалась; 3) хто є учасником злочинної діяльності; 4) які способи застосовувались при вчиненні злочинів; 5) чи брав участь у вчиненні злочинів сам організатор, які його функції; 6) яка ієрархія у злочинній групі; 7) які заходи конспірації; 8) чи мали місце корумповані зв’язки, хто надавав допомогу в існуванні злочинної групи; 9) які способи втягнення у групи нових членів; 10) які канали отримання розвідувальної інформації; 11) у чому полягали дії групи захисту; 12) яким чином були отримані злочинні доходи; 13) як здійснювався розподіл незаконних доходів серед членів злочинної групи; 14) чи мали місце конфліктні стосунки в групі; 15) чи були конфлікти, протистояння з іншими угрупованнями. Під час допиту організатора можуть бути з’ясовані й інші обставини.

Предмет допиту виконавця має свої особливості та охоплює такі обставини: 1) у вчиненні яких злочинів брав участь допитуваний; 2) у чому виявились його дії; 3) яким чином розподілялись ролі у злочинній групі; 4) чи здійснювалось планування злочинів; 5) яким чином приховувалися злочини; 6) які стосунки у допитуваного з іншими учасниками групи; 7) як був втягнутий до злочинної групи; 8) чому вчинив злочин.

До допиту члена організованої злочинної групи необхідна ретельна підготовка, яка охоплює складання письмового плану допиту. У процесі планування важливо визначити «слабку ланку», послідовність допиту кількох осіб, тактику допиту. На обрання моменту допиту впливають такі обставини, як інтереси збереження слідчої таємниці, завдання забезпечення безпеки свідків і потерпілих, позиція допитуваного.

Члени організованих злочинних груп у багатьох випадках відмовляються від давання показань. Тому важливо виявити найбільш «слабку ланку» в структурі організованої групи, використовувати конфліктні стосунки між окремими членами угруповання. Доцільно також переконувати допитуваного у непотрібності його для угруповання, спробах перекласти відповідальність на нього, наявності відомостей, які можуть скомпрометувати його в очах інших членів групи. Члени організованої групи здебільшого визнають свою вину тільки тоді, коли у них не має іншого виходу.

Обшук при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, має специфіку. Це пов’язано перш за все з предметом пошуку. При розслідуванні даної категорії злочинів об’єктами пошуку достатньо часто є: вогнепальна і холодна зброя; вибухівка; предмети, що є вилученими із законного обігу; предмети, за виготовлення, зберігання та збут яких передбачена кримінальна відповідальність; предмети, що мають на собі сліди злочину; трупи або частини розчленованого трупа; речі й цінності, здобуті злочинним шляхом; різного роду документи та ін. У роботі правоохоронних органів відзначається поява нового об’єкта пошуку за даною категорією злочинів: особи, яких переховують у тих або інших місцях.

Здійснення обшуків при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, пов’язано з реальною загрозою надання озброєного опору. Тому проведення обшуку може бути пов’язане з усуненням протидії і затриманням тих чи інших осіб.

Достатньо часто при проведенні обшуку під час розслідування злочинів даної категорії існує необхідність у проведенні пошукових дій одночасно у кількох осіб або в різних місцях (тактична операція «груповий обшук»). Застосування такої тактичної операції обумовлено такими обставинами: наявність стійкої злочинної групи; члени групи не взяті під варту; розосередженістю об’єктів обшуку; наявність налагодженої системи взаємодії між членами угруповання; присутністю керуючих засад у діяльності злочинної групи. Для успішного проведення «групового обшуку» необхідно створити кілька слідчо-оперативних (пошукових) груп — залежно від кількості об’єктів, що підлягають обшуку.

Під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, важливе значення може мати тактична операція «припущення обшуку з негативними наслідками». ЇЇ сутність полягає у тому, що реально існує кілька різних об’єктів обшуку. При здійсненні такої операції відповідно до тактичного задуму обирається один із об’єктів обшуку, де й проводиться слідча дія, за іншими виконується спостереження. У процесі оперативного спостереження встановлюється динаміка місцеперебування злочинних формувань, ознаки переміщення товарів або інших предметів, змінення місця розташування тих чи інших об’єктів. Оперативне спостереження дозволяє виявити більш широкий спектр можливих місць приховування, після чого здійснюються результативні обшуки. Схематично тактична операція «припущення обшуку з негативними наслідками» може бути подана таким чином: безрезультатний обшук — оперативне спостереження — результативний обшук.

Під час пред’явлення для впізнання при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, доцільно використовувати узнавання за фотозображенням чи відеозображенням. Упізнання за відеозаписом передбачає пред’явлення (перегляд) відеоплівки, на якій учасник злочинного угруповання відзнятий у групі зі схожими особами в кількості не менше трьох осіб. З метою забезпечення особистої безпеки того, хто впізнає, пред’явлення для впізнання може бути проведено в умовах, коли він перебуває поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

Необхідно зазначити, що при розслідуванні даної категорії злочинів використовуються не тільки традиційні спеціальні знання, а й нетрадиційні (складання психологічного портрета (профіля); запрошення спеціалістів аналітиків; комплексні консультації). Під час розслідування можуть бути призначені різні судові експертизи (судово-медична, судово-біологічна, судово-балістична, вибухотехнічна, трасологічна, судово-психологічна, фоноскопічна та ін.).

Новою слідчою дією відповідно до ст. 187 КПК є зняття інформації з каналів зв’язку. Ця дія дозволяє отримати відомості про злочинне формування, його склад, зв’язки, про злочини, що замишляються або вчинені, ролі та функції учасників організованої групи, місця зустрічей та ін. Аналіз записів телефонних переговорів вимагає мобільного реагування оперативних працівників щодо перевірки інформації, слугує необхідною базою для розробок тактичних і оперативно-тактичних операцій, передбачає можливим використовувати отримані дані при провадженні інших слідчих дій.

90. У висуванні слідчих версій і плануванні розслідування слід враховувати такі ситуації: а) екологоспонтанні — одноразові екологічні порушення; б) екологодинамічні — постійно діючі забруднення довкілля; в) екологопрогностичні (латентні) — ситуації, коли шкідливі наслідки забруднень тільки прогнозуються та їм можна запобігти. Дії слідчого у цій ситуації зводяться до вирішення таких завдань: а) встановлення місця й часу катастрофи; б) встановлення її наслідків; в) встановлення причин катастрофи; г) встановлення рівня забруднення й жертв останнього; ґ) вживання профілактичних заходів. Іншим видом ситуацій у розслідуванні злочинів проти довкілля є екологодинамічна ситуація. Екологодинамічна ситуація характеризується двома ознаками: а) динамічністю як безперервним надходженням забруднюючих речовин; б) відносною сталістю забруднюючих речовин, що виділяються.

Типовою для такого роду ситуацій є атмосфера в районах металургійних і хімічних підприємств, нафтопромислів і нафтопереробних підприємств, місцях складування хімікатів, необхідних для сільськогосподарських робіт. Такі ситуації з повільнотекучих переростають у критичні, коли порушуються стандартні допуски та викиди або скидання, небезпечні для існування людей, тварин, рослинних насаджень. Дії слідчого у разі виявлення забруднення навколишнього середовища, що пов'язані з екологодинамічною ситуацією, зводяться до такого: 1) встановлюється факт забруднення; 2) проводяться перевірочні дії що до початку та закінчення забруднення; 3) встановлюється територія забруднення; 4) наслідки забруднення атмосфери, вплив на людей (ступінь отруєння); 5) встановлюється матеріальний збиток, що нанесений забрудненням довкілля. За наявності даних, що дають підставу для порушення кримінальної справи, остання порушується та проводяться невідкладні слідчі дії.

Третя ситуація має найменування екологопрогностичної. її сутність полягає у тому, що вона носить прихований характер і не має явних ознак забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, характер виробництва, як і можливих викидів, дає підстави для прогнозування можливих шкідливих наслідків. Ознаки екологопрогностичної ситуації можуть знаходити своє вираження в окремих порушеннях, що не спричиняють забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, такі порушення, що мають характер виробництва, можуть у разі їхнього повторення викликати тяжкі, іноді катастрофічні наслідки. Останнє вимагає профілактики несприятливих наслідків. Тактика допиту свідків. На початковому етапі розслідування екологічних злочинів однією з невідкладних слідчих дій є допит свідків. Одержання інформації в ході допиту дозволяє встановити способи вчинення злочинів, викрити винних, виявити інші обставини, що мають значення для справи. Згідно з результатами проведеного нами анкетування, допит свідків є найбільш ефективною слідчою дією для одержання інформації (на цьому наголосили 56% респондентів).

За своєю сутністю допит являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування між особами, що беруть участь у ньому, спрямований на одержання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини у справі [191, с. 135].

Аналіз слідчої практики дозволяє нам, з урахуванням обізнаності свідків про подію екологічного злочину, особу, що його вчинила та інші обставини, що мають значення для розслідування, визначити чотири групи свідків.

Особливості тактики допиту потерпілого. Слід зазначити, що при розслідуванні забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, земель; знищення, пошкодження лісових масивів; територій, взятих під охорону держави; порушення встановлених правил екологічної безпеки слідчий допитує особу у якості потерпілої у зв’язку зі спричиненням їй фізичної, матеріальної чи моральної шкоди. Тактика допиту потерпілої особи повинна бути направлена на з’ясування обставин злочину, встановлення джерела забруднення, характеру шкідливих наслідків тощо. Слідчому доцільно застосовувати такі тактичні прийоми як деталізація показань, співставлення, уточнення, пред’явлення кіно-фотознімків тощо. При допиті слідчим повинні з’ясовуватися у потерпілого такі питання:

Дата добавления: 2015-06-04