Редагування окремих елементів курсової роботи

Зо

Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, не-конкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відпові­дають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непоміт­но для себе переходить до чогось іншого.

Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час.

Закон виключеного третього передбачає, що з двох су­джень про предмет, які суперечать одне одному, одне обо­в'язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з'ясова­но, яке з цих суджень є істинним, а яке хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому судженні.

Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємо­пов'язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше ви­словлювання було послідовним і аргументованим.

Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) — це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істин­ним або таким, що є безперечним. Доведення завжди скла­дається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргу­ментів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Дове­дення має відповідати таким важливим вимогам:

1) теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сфор­мульованими судженнями; не припускається нечіткість
викладу або двозначність;

2) в процесі доведення теза має залишатися незмінною,
тобто має доводитись одне й те саме положення;

3) теза та аргументи не повинні бути внутрішньо супе­речливими судженнями; вони не повинні також супере­чити твердженням, які були висловлені раніше;

4) як аргументи слід використовувати положення, іс­тинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати
підстави для підтвердження думки в ній самій;

5) неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов'язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.

Рубрикація тексту

Під рубрикацією тексту маємо па увазі графічний по­діл тексту на складові частини — абзаци, підрозділи, роз­діли тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням компози­ційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.

Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний предмет викладу і починаються з від­ступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньо замкнутою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу — це перехід до пової думки.

Іноді абзац складається з одного речення, якщо цьому реченню надають особливого значення.

У структурі абзацу можна виокремити три частини. У пер­шій частині, або зачині (здебільшого це перше речення абзацу), формулюється тема абзацу. Середня частина міс­тить розвиток теми: висловлена в зачині ідея підтверджу­ється аргументами, доказами, прикладами, цитатами тощо. В останній частині — останньому реченні абзацу — ро­биться висновок із сказаного.

Працюючи над абзацем, слід звертати увагу на засоби зв'язку між абзацем і попереднім або наступним текстом, між реченнями всередині абзацу. Найпоширеніші засоби зв'язку, які використовуються в науковій літературі, вмі­щено в додатку 6.

Більшими за абзац рубриками курсової роботи є під­розділ і розділ. їх структура подібна до структури абзаца. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Для поєднання цих складових частин тексту використовуються ті самі засоби зв'язку, що й для поєд­нання речень усередині абзацу.

Редагування заголовків

Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і під­заголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової ро­боти, заголовки її розділів і підрозділів адекватно пере-

дають зміст відповідної частини тексту і є логічно повно­цінними, тобто недвозначними, несунеречливими, а в заго­ловках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.

Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується?

У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.

Цитування й переказ

Цитати — дослівні уривки з використаних джерел — використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літе­ратурних джерел. Для цитування, як правило, беруть ури­вок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати береться в лапки і наводиться без жод­них змін, зі збереженням особливостей авторського напи­сання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виді­лень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку
автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома
крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед
або після випущеного тексту, не зберігаються);

2) зміна відмінка слова для підпорядкування його син­
таксичній будові фрази, частиною якої вона є.

Не можна об'єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов'язані між собою. Кожна така виписка повин­на бути оформлена як окрема цитата.

Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тіль­ки частину речення цитованого тексту, то перед лайками ставлять три крапки.

Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у ви­користаному джерелі з маленької букви. Після двокрап­ки цитата починається з маленької букви, якщо у викорис-

таному джерелі перше слово цитати написане з маленької букви (у цьому випадку перед цитатою ставлять три крап­ки), із великої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої. Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слова в лапках, то лапки, однакові за малюнком, не ставляться по­ряд двічі. Наведімо кілька прикладів.

бібліографічне посилання па джерело словами: «Цитується за:» або «Цит. за:». Наприклад:

Якщо студент, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, на­приклад, (виділено мною. — В. К.), (курсив наш. — В. К.), (підкреслено мною. — В. К.), (розрядка моя. — В. К.). Ана­логічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. — В. К.).

Кожна цитата має супроводжуватися посиланнями на використане джерело. Студент, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання кур­сової роботи. Цитування має бути помірним. Перевантаженість текс­ту цитатами падає роботі компілятивного характеру і створює враження, що автор не має власної думки. Для того щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно ви­користовувати переказ чужих думок. Переказ має бути максимально точним. Не припускається викривлення чу-

Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першо­джерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублі­кованою в іншому виданні. В цьому разі слід випередити

У використаному джерелі

1. Нині для більшості лю­
дей цілком очевидно, що
освіта в цілому, і шкільна
освіта зокрема, повинна ста­
вити не тільки академічні
цілі.

2. Щоб розв'язувати кон­
флікти цінностей, як усві­
домлювані, так і не усвідо­
млювані, молоді люди ма­
ють насамперед твердо за­
своїти відповідні цінності.

3. Проте освіта, в тому чис­
лі шкільна, має, з одного
боку, допомогти знайти
сенс життя, визначити свої
цінності, г.з другого — ство­
рити можливість цілком по­
ринути в улюблену справу,
забувши при цьому про
інші інтереси.

4. Вчителям, батькам і май­
бутнім громадянам потрібно
дбати саме про демокра­
тичні цінності, а не про те,
щоб «бути мужніми».

У тексті курсової роботи

На думку Д. Уайта, «нині для більшості людей цілком очевидно, що освіта в ціло­му, і шкільна освіта зокрема, повинна ставити не тільки академічні цілі» [11, с. 183].

Важливість подібної роботи не викликає сумніву: «Щоб розв'язувати конфлікти цінностей, як усвідомлювані, так і не усвідомлювані, мо­лоді люди мають насампе­ред твердо засвоїти відпо­відні цінності» [12, с. 188].

«...Освіта... має, з одного боку, допомогти знайти сенс життя, визначити свої цінності, а з другого — ство­рити можливість цілком поринути в улюблену спра­ву, забувши при цьому про інші інтереси» [11, с. 193].

«Вчителям, батькам і майбу­тнім громадянам потрібно дбати саме про демократич­ні цінності, а не про те, щоб «бути мужніми» [12, с. 38].

У використаному джерелі

На думку А. Рорті, традицій­но «мужність означає здат­ність переборювати страх, долати перешкоди, здійсню­вати трудні або небезпечні дії... асоціюючись з пере­могою і боротьбою» [Там само. — С. 151].

У використаному джерелі

Я вважаю, і вихователі, і ви­хованці повинні насамперед піклуватися про відданість демократії й підготовку до активного виконання грома­дянських обов'язків, замість того, щоб розмірковувати про сутність мужності і про те, наскільки вона їм прита­манна.

У тексті курсової роботи

А. Рорті визначає мужність у традиційному розумінні як «здатність переборюва­ти страх, долати перешко­ди, здійснювати трудні або небезпечні дії» (Цит. за: [12, с. 37]).

У тексті курсової роботи

«...І вихователі, і вихован­ці повинні насамперед пік­луватися про відданість демократії й підготовку до активного виконання гро­мадянських обов'язків, за­мість того, щоб розмірко­вувати про сутність мужно­сті і про те, наскільки вона їм притаманна» (виділено мною.— В. К.).

жих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело:

/. Згідно з Джеймсом Уоллісом [12, с. 78], вчинок є виявом мужності, якщо особа, яка його здійснила, вважає його... ризикованим, але вартим ризику і знає, що може не ризикувати.

2. Рорті пропонує розуміти під мужністю сукупність таких рис характеру, які дають змогу активно діяти в стресовій ситуації всупереч природному інстинкту са­мозбереження [11, с. 151 — 152].

Як при цитуванні, так і при переказі слід потурбувати­ся про різноманітність мовних засобів, які використову­ють для введення в текст цитати або переказу чужих ду­мок. Деякі з цих засобів наведено в додатку 7.

Бібліографічні посилання

Як було зазначено, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов'язково супроводжуватися посиланням па використане джерело. Аналогічне посилання є обов'язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо.

Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповід­ного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1—3]. Поси­лання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з но­мера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [1, с. 23 — 26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посилан­нях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, па яку роблять посилання, на­приклад [Там само. — С. 16]. Наведемо кілька прикладів.

/. Я. Рейковський [7] вважає, що готовність до так зва­ної просоціальної діяльності забезпечується обсягом «Я».

2. П. Уайт визнає, що «виховання громадянської муж­ності не позбавляє безрозсудності» [10, с. 39].

З- Важливість навичок самоконтролю як запоруки безпомилкового мовлення неодноразово акцентувалась у методичній літературі [1, 2, 4].

4. Запропонований спосіб організації корекції поми­лок не тільки сприяє формуванню самоконтролю, а й дає змогу діагностувати його рівень [2].

5. В. О. Сухомлинський вважав, що вчитель має поба­чити «вогники, що кличуть до знання, до творчої праці» [З, с. 120], і з оптимізмом стверджував: «У кожної без винятку дитини розкриються її природні задатки, за­сяє її розум. Досягти цього високого ступеня морально­го й інтелектуального розвитку суспільства — наша мета» [Там само. — С. 119].

Таблиці

Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту, насиче­ного однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизо­вано, цифри висуваються па перший план, слова не повто­рюються, тому таблиці широко використовують у науко­вих текстах.

Таблиці включають такі елементи: 1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер табли­ці; 2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст; 3) заголовки граф таблиці (головка); 4) основну части­ну, яка складається з боковика (або заголовків рядків) і прографки (рис. 11). Вертикальні ряди в таблиці назива­ють графами або колонками, горизонтальні — рядками. Усі графи й боковик повинні мати заголовки. Заголо­вок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка — усіх даних цього рядка.

У правому верхньому кутку над таблицею пишуть сло­во «Таблиця» і вказують її номер. Знак номера (№) перед

Нумераційний заголовок Тематичний заголовок

Таблиця 2.1

Рівень навченості учнів експеримен­тальної і контрольної груп з хімії, %

Група	Рівень навченості
Репродук­тивний	Рспродуктивно-продуктивний	Продук­тивний
Розріз­нення	Запам'я­тову­вання	Розу­міння	Елементар­ні вміння і навички	Перене­сення
Експери­ментальна Контрольна	9 7	15 14	44 40	24 29	8 10

Боковик Графи (колонки)

Рис. 11. Зразок оформлення таблиці

порядковим номером не ставлять. Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розді­лу). Нижче, посередині, розміщують тематичний заголо­вок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці. Тематичний заголовок не підкреслюють, але його можна виділити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизонтально.

Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.

Заголовок таблиці й заголовки граф пишуться з вели­кої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текс­том заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заго­ловків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять.

Складаючи заголовки, потрібно стежити за тим, щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторюва­лась. Якщо повторення має місце, слід повторювані слова винести у загальний заголовок.

Якщо в певній графі таблиці є текст, що повторюється, і цей текст складається з одного слова, а повторювані слова стоять одне під одним, друге і наступні слова можна замі­нити лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами «те саме», а далі ланками. Ставити лапки замість цифр, знаків, символів, які повторюються, не прийнято. Якщо в якому-иебудь рядку таблиці не по­дають цифр, у ньому ставлять прочерк.

У таблиці не повинно бути зайвих елементів. Такими у більшості таблиць є графа «Номер по порядку» і графа з нумерацією рядків. Ці графи потрібні тільки тоді, коли таблиця складна і в тексті є посилання на різні графи і рядки таблиці.

Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її мож­на перенести па наступний аркуш. У цьому випадку ну­мераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і помер таблиці, на­приклад «Продовження табл. 1.2».

Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті так, щоб ЇЇ можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою.

У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця. В таких випадках при посиланні на табли­цю в тексті слово «таблиця» подають повністю. Наведімо кілька прикладів посилань:

/. Як можна побачити з табл. 2.5, юнаки загалом кра­ще впоралися із завданням, ніж дівчата.

2. У табл. 1.1 наведено приклад системи розумових
операцій за Б. Блумом.

3. Перевіряючи дану роботу, доцільно зробити поеле-
ментний аналіз відповідей учнів (табл. 2).

4. При виставлянні оцінок автор користувався кри­
теріями, зазначеними в табл. 2.1.

Повторні посилання на таблицю починаються зі сло­ва «дивись», яке пишеться скорочено, наприклад «див. табл. 2.4».

Ілюстрації

Основні види ілюстрацій, які можуть бути використа­ні в курсовій роботі, це рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов'язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці.

До кожної ілюстрації має бути зроблене відповідне по­яснення у підпису до ілюстрації та в тексті. Бажано, щоб пояснення до ілюстрації в тексті роботи не було простим повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілю­страції розташовують безпосередньо під нею. Перед під­писом пишуть слово «Рис.» або «Мал.» і порядковий но­мер ілюстрації. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крап­кою, наприклад «рис. 2.3» (третій рисунок другого розді­лу). Якщо в роботі одна ілюстрація, її нумерують за за­гальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова «дивись», наприклад «див. рис. 2». Наведімо приклади:

1. Ця \¥еЬ-сторінка (рис. 2.4) відкриває світ грама­
тики.

2. Нарис. 2.8 одна з У/еЬ-сторінок, створених учнями
цього класу.

3. Ці чинники впливають на показники результатів
тестування не розрізнено, а у взаємодії (див. рис. 1.1).

Перелік

У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або сло­восполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка, наприклад:

/. Увесь матеріал підручника розділений на десять розділів, кожен з яких включає в себе: полілог з перекладом;

комунікативні завдання на тренування й практи­ку в спілкуванні; граматичний матеріал; теми для читання. 2. Комунікативна стратегія містить такі компоненти:

— утримання уваги співрозмовника;

— забезпечення повного розуміння себе співрозмов­
ником;

— забезпечення повного розуміння співрозмовника;

— самовиправлення у разі помилок у слові;

— підтримання розмови шляхом зміни її теми.

З- Формування й розвиток комунікативної культури школярів передбачає:

1) формування й розвиток мовної, мовленнєвої й со-
ціокультурної компетенції;

2) навчання нормам міжкультурного спілкування
іноземною мовою;

3) розвиток культури усного і писемного мовлення
на іноземній мові в умовах офіційного і неофіційно-
го спілкування.

Формули

Автор курсової роботи може включити в текст форму­ли. Невеликі й нескладні, як правило, вписують всередині рядків тексту. Великі й громіздкі формули, які мають у своєму складі знаки суми, добутку, диференціювання, ін­тегрування, розміщують на окремих рядках, залишивши вище і нижче формули по одному вільному рядку. Якщо формула на вміщується в один рядок, ЇЇ можна перенести після знаків рівності, суми, добутку, множини тощо.

Формула є рівноправним членом речення, тому розді­лові знаки в кінці формул або перед ними ставлять від­повідно до правил пунктуації.

Усі формули, на які є посилання далі по тексту курсо­вої роботи, слід пронумерувати. Формули нумерують у межах розділу. Номер формули складається з двох цифр:

номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крайкою. Номери формул пишуть біля право­го поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (2.3) (третя формула другого розді­лу). Номер формули-дробу подають на рівні основної го­ризонтальної риски формули. При перенесенні формули її номер вміщують на рівні останнього рядка. Якщо в ро­боті одна формула, її не нумерують. При посиланні на формулу її порядковий номер вказують у дужках, наприк­лад «... у формулі (1.2)».

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подають безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони в ній з'являються. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Пояснення починають зі слова «де» без двокрапки (піс­ля формули — кома).

Скорочення

Іноді студенти використовують у курсових роботах скорочення, які вони потім самі не в змозі розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як результат недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно відбивається па оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприй­нятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі:

таін.* — та інші див. —дивись проф. — професор

і т. д.* — і так далі пор. —порівняй доц. —доцент

і т. ін.* — і такс інше напр. — наприклад акад. — академік
і под.* — і подібне

Якщо студент користується маловідомим скороченням, він має розшифрувати його при першому згадуванні, написавши його повністю, а поряд (у дужках) скорочено. Далі воно вживається тільки скорочено.

Наприклад:

/. Мовленнєва діяльність (МД) є одним із багатьох видів людської діяльності. Теорія МД розробляється по­слідовниками видатного психолога і педагога Л. С. Вигот-ського...

2. Відповідно до положення Л. С. Виготського про зону найближчого розвитку (ЗНР)...

"Слова «та інші», «і так далі», «і таке інше», «і подібне» всереди­ні речення не скорочують.

Скорочення мають бути однаковими впродовж усього тексту. Не можна писати слова і словосполучення в одно­му місці повністю, а в іншому скорочено.

Переноси тексту

При підготовці рукопису слід дотримуватися правил переносу, викладених в «Українському правописі» (див. Список рекомендованої літератури). Зокрема, не можна:

1) розривати буквоспослучення, яким передається на
письмі один звук (ра - джу, а не рад - жу);

2) відривати одну букву від кореня, префікса (роз -
давати, а не ро - здавати);

3) залишати на попередньому рядку або переносити
на наступний одну букву (опи - тування, а не о - питу-
вання);

4) розривати цифрові записи і скорочені слова при них,
а також умовні графічні скорочення типу та ін. (2002 р.,
а не 20 - 02 р. чи 2002 - р.);

5) розривати односкладові частини складноскорочених
слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (АПН
України, а не АПН України, пед-рада, а не педрада);

6) переносити прізвища, залишаючи в кінці поперед­
нього рядка ініціали або інші умовні скорочення (проф.,
акад. тощо), які до них належать;

7) залишати біля попередньої букви м'який знак або
апостроф (розв'я-зувати, а не розв'-язувати);

8) залишати в попередньому рядку одно-, дво- або
трибуквений прийменник (в, по, при), з якого почина­
ється речення.

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел є органічною частиною курсової роботи. Він свідчить про ерудицію автора в до­сліджуваній проблемі та про рівень сформованості нави­чок роботи з науковою літературою. Список складається тільки з тих праць з теми дослідження, на які є посилан­ня в тексті курсової роботи.

Список використаних джерел укладається в алфавіт­ному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічні описи праць одного автора розташовують за алфавітом заголовків праць (за наявності співавторів прізвища останніх не враховуються).

Усі літературні джерела подаються тією мовою, якою вони написані. Спочатку перераховуються праці мовами

з кириличною графікою (наприклад, українською, росій­ською, білоруською, болгарською), а потім праці, написані мовами з латинською графікою (англійською, німецькою, польською тощо) (дод. 8). Бібліографічні описи у списку слід пронумерувати.

Оформлення списку ведеться згідно з правилами біб­ліографічного опису друкованих творів. Складаючи опис, слід дотримуватися таких вимог:

1) використовувати елементи опису, які відповідають
міждержавним стандартам;

2) дотримуватися єдиної форми написання елементів
опису й послідовності їх розташування;

3) точно відтворювати відомості про використане дже­
рело.

Приклади бібліографічного опису різних видів дже­рел наведено в дод. 4. У складніших випадках слід звер­нутися до спеціальної літератури (див. список рекомен­дованої літератури) або проконсультуватися в бібліогра­фічному відділі бібліотеки.

Додатки

Додатки мають бути оформлені як продовження кур­сової роботи й розташовані в порядку згадування в тек­сті посилань на них.

Кожний додаток починають з нової сторінки. У право­му верхньому кутку пишуть слово «Додаток» і його по­рядковий номер без значка №: «Додаток 1», «Додаток 2» тощо. Нижче, посередині рядка, пишуть заголовок, який є обов'язковим елементом додатка.

Якщо в роботі один додаток, його не нумерують.

Рисунки й таблиці, розташовані в додатку, нумерують арабськими цифрами у межах кожного додатку, наприк­лад: «Рис. Д. 1.1» (перший рисунок першого додатка).

Дата добавления: 2015-06-04