Написав преподобний Йоан Колов 2 страница

Забажав же і я, говорить автор, бачити ангелоподібне лице його і насолодитися любими мені й душекорисними бесідами — уже давно не бачив його і не розмовляв з ним. Тому, вставши, пішов до нього. Коли ж зближався до дверей печери його, почув, що хтось розмовляє всередині зі старцем, і став, не хотівши приходом своїм переривати бесіди їхньої. Став же я зовні, довго чекаючи кінця бесіди, і, оскільки не переставали розмовляти, втомився чекати, постукав трохи у двері, тихо помолившись. Старець же підійшов, відчинив двері і, бачивши мене, радий був вельми. Люб'язно мене обнявши, цілування в Господі дав мені й увів мене всередину. Я ж, увійшовши, нікого иншого не побачив, лише самого старця, і дивувався, думаючи в голові своїй, хто це був, що розмовляв з отцем перед моїм приходом. Сотворив же старець звичну до Бога молитву, поставив переді мною трохи їжі, і їли ми обидва. Не переставав я дивуватися, дивився довкола і не розумів, як це я чув, що двоє розмовляють, а застав лише одного. Отець же, зрозумівши, що я здивований, сказав мені: "Чому, брате, сюди й туди дивишся, наче шукаючи когось?" Я ж відповів: "Дивній насправді речі дивуюся і не можу збагнути, бо, коли прийшов до дверей твоєї келії, почув голос одного мужа, що говорив з тобою. Нині ж перед лицем твоїм нікого не бачу. І що це таке, не відаю. Але прошу тебе, святий отче, скажи мені недовідому цю таємницю". Помовчав же блаженний Паїсій і почав говорити: "Я думав, що ти нічого не чув, о любий мені Иоане, а тому що ти чув нашу з невидимим тобі мужем розмову, думаю, що Господь, який влаштував твій до мене прихід нині, хоче через мене, недостойного раба свого, відкрити тобі цю божественну і преславну тайну, щоб ти зрозумів неісповідиму милість нашого Владики, яку Він має до правдиво инокуючих любови Його ради. Знай-бо, що той, кого ти чув, як він зі мною розмовляє, — великий Константин, перший цар-християнин, вірний і святий. Він, з неба до мене прийшовши, сказав мені: "Блаженні ви, що чернечого життя сподобилися, воістину-бо вам превелика божественна слава приготована від Спасителя". Я ж спитав: "Хто ти, пане мій, що кажеш це і вельми нас хвалиш?" Він же мовив мені: "Константин, серед царів великим називаюся, з горішнього Царства до тебе зійшов сповістити, наскільки велику благодать і в Христа сміливість мають на небі ті, що тут ярмо Христове взяли. Тобі ж та благодать і слава приготована подвійно, бо багатьох на святе життя наставляєш і на постницькі подвиги спонукаєш. Я ж, — говорить святий Константин, — картаю себе, бо великого цього чину не здобув, і, розкаявшись, докоряю собі, сам журячись і сумуючи". Сказав до нього Паїсій святий: "І через що, о дивний праведнику, дорікаєш собі і себе картаєш? Хіба ти не причасний з иншими святими до тої завждисутньої слави і божественної насолоди Царства Небесного за віру свою і боголюбство, ними ж добре царством твоїм покерував, благочестям просвітив його?!" Відповів мені Константан святий: "Так, причасний я, прийняв-бо від Царя Небесного славу і честь у Царстві Його, вищі від мого достоїнства, але рівности з ченцями анітрохи не отримав ані не далася мені така сміливість, яка иншим дається. Бачу нині, що дехто з тих, які на землі приймають від Бога вогненні крила, коли душами з тягаря тілесного відходять, тими ж крилами здіймаються і возносяться, і літають швидше від орлиного лету, і доходять без страху до святих предивних стін горішнього прекрасного Небесного Єрусалиму. Коли ж до них наближаються, зразу ворота широко для входу їхнього відчиняються, і входять без перепон, ніякі сторожі їх не зупиняють ані не допитують. І, явившись перед лицем Царя царствуючих і Господа господствуючих Христа, Спаса нашого, стають перед божественним Його престолом у більшій честі і славі, ніж хтось здатний вимовити. І сміливість до Нього мають велику. Тій сміливості я дивуюся, прийшов до тебе прославити вас, ченців, за достоїнством, себе ж принизити, що не сподобився такого чину. Якби знав, то, живучи на землі, залишив би все житейське і відклав би вінець, і порфиру, і скіпетр, і всю суєтну славу короткочасного царства — взяв би веретище й убогість і пішов би за монашим життям". Я ж, говорить Паїсій святий, знову сказав йому: "Добре це кажеш, о святий Божий угоднику, утішаючи нас, і правда те, що ти кажеш, ані не може инакше бути і говоритися, праведні-бо суди істинного Бога нашого, що все мірилом справедливим вимірює і кожному за трудом віддає достойні винагороди. Твоє життя на землі, хоч і з великими богоугодними трудами, для утвердження святої віри піднятими, не рівне було чернечому життю, але легше: мав-бо ти жінку і дітей, з ними веселився, і в їжі різній насолоджувався, багатством, і честю царською, і великодержавством прославлявся, боярами сановитими і воїнами багатьма був оточуваний і шанований. Хто в чернечий подвиг входить, все житейське гарне й солодке зневажає, Бога замість того всього приймає. Ченці постаралися Йому у всьому вгодити в житті цьому і були за, апостольським словом, усього позбавлені, скорботами кривджені, у пустелях поневірялися, і в горах, і вертепах, і в проваллях земних, терпіли голод, і спрагу, і наготу, і зовсім ніякої тут не мали втіхи. Як-бо можливо тобі дорівнятися до них?" Таке слово мав я в устах, брате Йоане, коли ти в двері постукав. І зразу святий Константин відійшов від мене на небеса. Ось уже розповів тобі таємницю преславну, щоб ти зрозумів суть чернечого подвигу і які за труди приготовано на небі від Бога винагороди й невимовні блаженства. Іди тому, підбадьор братів, сповіщаючи їм, що чув". Я ж, смиренний Йоан, це з праведних уст преподобного Паїсія чуючи, віддав Богові велику вдячність. Ще ж й инше про користь душі із преподобним досить поговорив, благословення від нього прийняв і, радіючи і веселячись, повернувся додому.

Хоче ж це слово показати велику ревність цього преподобного у святій вірі, явлену в ньому. Один старець в одному із сіл єгипетських жив життям вельми добродійним. У Святому ж Писанні був недосвідчений. Він з невірства свого впав у таку єресь. Тройцю Святу не Тройцею, а двійцею називав, тобто Отця і Сина, Духа ж Святого залишаючи, кажучи, що він не Бог. І так сам погано вірив й инших того ж зловір'я навчав — багатьох же з простих людей, що за образливим його мудруванням й ученням пішли, його життя в Бозі бачачи. Той, хто влаштовує спасення для всіх, Христос Бог, не бажаючи, аби старцеві труди й постницькі поти були намарне, сповістив про нього блаженному Паїсію і село те й місце, де той старець жив, показав. Святий же Паїсій зразу поспішив — зробив руками своїми багато кошиків. Усі ж зробив із трьома вухами. І пішов до того старця з кошиком, вдаючи, що він подорожній, продає свої вироби. Багато людей при старцеві, що дотримувалися учення його негідного й неправдивого, бачивши подорожнього і кошики його, не відаючи, що то Паїсій, питали, хто він і звідки. Він же казав, що з пустелі, прийшов продати своє рукоділля. Питали його про кошики, чому з трьома вушками зроблені. Він же відповідав їм, кажучи: "Бо я раб Пресвятої Тройці і шанувальник її сердечний, тому й кошики свої на образ Святої Тройці зробив із трьома вушками, щоб не лише серцем вірити й устами ісповідувати, а й рукоділлям своїм являти образ Тройці, щоб прославляти Святу Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа. Є-бо перше вушко на образ Бога, Духа Святого, і, як же бачите, ось кожен кошик має три вушка: є одним цілим. Так у Святій Тройці три особи, але один Бог". Так Паїсій святий короткими словами тайну Святої Тройці виявив — мужі ті, разом з постником, учителем своїм, засоромившись і вуха свої до слухання приготувавши, казали: "Розкажи нам, о дивний, ще про православ'я ясніше і повчи нас більше словами твоїми багатьма, вже-бо сказаним вельми здивував нас". Божественний же Паїсій Духа святого сповнився, почав як досвідчений робітник благорозумно й богомудро блуд єретичний і душезгубну шкоду викривати, повчати ж їх святої пастирської душеспасенної віри і на путь істинну наставляти. Довго ж преподобний Паїсій із Божественного Писання і з богонатхненних книг до них бесідував, щоб вірили у Святу Тройцю й благочесно її ісповідували. Добре навчив їх і зробив так, що старець той і всі з ним каялися в попередньому своєму блуді. Так просвітивши їх, пішов, повертаючись до своєї пустелі й посилаючи Богові вдячні пісні. Коли наблизився до пустелі, раптом побачив, що світло велике засяяло. Придивившись, бачив цілу пустелю ту ангельськими полками заповнену. І дивувався, не розумів, що те. І зразу святий ангел, що йшов з ним, сказав до нього: "Це показав тобі Бог, аби ти знав, що і коли ти тут, і коли тебе тут нема, ангели велінням Його оберігають ченців, які в пустелі цій перебувають, як же сам Владика обіцяв тобі". Паїсій же і за це Богові, Помічникові всіх, віддав дяку і в келію свою пішов. Ще ж і про пророчий дар, як цей угодник Божий прозорливости був сповнений, наступна нехай явить повість.

Тому що про божественного і святого Паїсія слава розходилася всюди і багато добродійних душ бачити його і розмовляти з ним прикликала, тому й блаженний Пимин, малий ще в той час, забажав побачити святого Паїсія. Прийшов до преподобного Павла, просячи його, щоб ішов з ним до великого Паїсія. Мав-бо звичай Павло часто приходити до Паїсія святого. І сказав отець Павло до Пимина: "Молодий ти, дитино, соромлюся до святого того мужа вести тебе, великий-бо він угодник Божий, і мовчання любить, і просто так не приходимо до нього, але з питанням, і то не завжди, але тільки у належний час користи ради". Пимин же сказав йому: "Я, отче, зовні келії стану, пішовши з тобою, ти ж сам до святого увійдеш, і немала буде душі моїй насолода слухати лише голос його, коли розмовлятиме з тобою. Якщо ж нелегко мені те буде, щоб сподобитися слухати голос його, то приаймні келії його торкнуся я, окаянний, ще ж і до твоїх чесних ніг, що всередину ступали, коли виходитимеш, торкнуся і візьму грудку землі, по якій же святі ноги угодника Божого ступають, — і то буде мені багатим благословенням". Бачив блаженний Павло Пимина, що це з великим смиренням і благою вірою говорив, взяв його із собою, і пішли до великого Паїсія. Досягнувши келії святого, сам Павло, постукавши, увійшов. А Пимин зовні залишився. Паїсій же святий прийняв Павла люб'язно, по-батьківськи, спитав же і про юного Пимина, якого хоч і не бачив тілесними очима, духовними ж його здалеку побачив. І сказав до Павла: "Де є супутник твій, дитина?" Павло ж відповів: "Зовні залишився, отче, боїться і соромиться увійти до тебе". Святий же наказав Пиминові увійти всередину і сказав: "Не добре боронити входити тим, що до нас приходять, так-бо і до неба легкий вхід Спас влаш тував. І до старих говорив у святому Євангелії: "Якщо не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне". Це сказав Паїсій святий, своїми руками пригорнув юного до себе, благословив його, до Павла ж сказав: "Повір мені, о любий Павле, що хлопець цей має спасти душі багатьох мужів, і багато хто через нього сподобиться райської оселі, є бо з ним рука Господня, що до божественного шляху наставляє його і покриває". Те сказавши й руки на голову Пимину поклавши, Паїсій святий знову благословив його. І після достатньої бесіди про користь душевну відпустив їх з миром. Сам же, безмовствуючи, звичним постницьким подвигам віддавався. Якось же, коли двадцять два дні без їжі перебував, Христос Ісус прийшов його відвідати і сказав: "Багато страждаєш задля Мене, вибраний мій Паїсію". Той же поклонився і відповів: "І що моє страждання, преблагий Владико, хіба можу щось сам робити, коли Ти мене не зміцнюєш? Від Тебе-бо всілякий дар досконалий виходить, і Ти міць подаєш рабам Твоїм". Спас же сказав до нього: "Приємне Мені всіляке діло добре, і відповідну кожному відмірюю винагороду. Іди-бо за Мною". І пішов Паїсій за Спасителем, ідучи пустелею до одного пустельника, що жив у печері. І сказав Христос до Паїсія: "Увійди й побачиш чоловіка, справжнього подвижника". Паїсій увійшов і побачив ченця, що на землі лежав, — уста і лице землею студив. Не знав трудів подвижника того і зразу вийшов, хотів просити Спаса, щоб сповістив йому про труди ченця того. Спас же випередив і сказав до Паїсія: "Чи бачив ти мого страждальця, як трудиться задля Мене, сам себе кривдячи?" Паїсій же мовив: "Бачив, Владико, і настрашився, але не знаю, яке життя його і подвиги. Молю ж Твою благостиню, сповісти мені про нього". Спас же мовив: "Ось два дні лише, відколи постить, і вже так голодом зморений і спрагою спалений, і знемагає, і терпить". Паїсій же дивувався, тихим голосом до Спаса сказав: "Як же я, двадцять два дні перебуваючи без їжі, не страждаю від такої біди і знемоги?" І сказав до нього Спас: "Ти моєю благодаттю зміцнюєшся, коли так довго і твердо постиш. Він же своєю силою, скільки єство його може трудитися, постить. Любов'ю ж до Мене розпалюваний, намагається і понад силу постити, хоч і знемагає, і страждає як мученик доброю своєю волею". Паїсій же святий знову спитав Спасителя: "І яку винагороду, Господи, за два дні прийме від благостині Твоєї постник цей?" Відповів йому Спас: "Однакову винагороду йому за два дні дам, як же й тобі за двадцять два. І кожному з вас обох мовлене буде євангельське слово: "Увійди у радість Господа свого". Ти ж наче п'ять талантів прийняв, він же як два. Рівно обидва трудилися, добре подвизалися постом: він за силою своєю, скільки міг, ти ж не лише за силою твоєю, а й із моєї благодаті". Те мовивши, Спаситель пішов. Отець же наш Паїсій відтоді більші собі постницькі подвиги додав і молився завжди до Бога, аби подав йому їжу згори. І була йому в неділю (як же і раніше мовилося) одна лише їжа і пиття — причастя Пречистого Тіла і Крови Господа нашого Христа Ісуса.

За якийсь час Спаситель знову чоловіколюбно явився угодникові своєму Паїсію, мовив: "Чому більше щодо їжі просиш, чи хочеш, як безплотний, без неї жити? Досить тобі й так: трохи куштуючи деколи, ти наче такий, що нічого не їси. Годиться ж тобі більше просити инших якихось корисних тобі речей". Паїсій же сказав: "Хочу, Господи, цього: коли виходжу відвідувати братів з пустелі цієї, хай знову швидко сюди повертаюся, не терплю-бо затримуватися з иншими". Спас же сказав до нього: "Не сумуй через це, Я тебе не залишу, коли просиш цю річ". Паїсій же знову мовив: "Звільни мене, Господи, від гніву". І сказав йому Христос: "Якщо гнів і лють разом перемогти хочеш, нічого не бажай, не ненавидь нікого ані не принижуй. Цього дотримуючись, не розгніваєшся". Знову сказав Паїсій: "Чоловіколюбче Владико, якщо хтось за заповідями Твоїми ходить й угодити Тобі намагається, але задля любови Твоєї приходить до инших користь їм чинити, чи такий спасення собі здобуває, а чи втрату, що, покидаючи своє мовчання й увагу до себе, піклується про користь инших?" Сказав Спаситель: "Як же робітник, покинувши своє діло, іде на поле до якогось господаря, що покликав його, і виконує його роботу, — чи прийме винагороду в господаря того? І чи може господар той не дати належної робітникові відплати за те, що, покинувши своє діло, прийшов до нього робити його діло? Чи не більшу йому дасть винагороду, що, своєю потребою знехтувавши, його потребу прийшов виконувати? Так Я роблю тим, що не лише самі угодити Мені намагаються, а й инших на те наставляють і залишають часом корисну для себе безмовність задля користи і спасення инших. Таким віддам кращу винагороду в Царстві моїм". Спитав же ще Паїсій святий, кажучи: "Якщо хтось досконало подвизається й инших до подвигу спонукає і помагає їхньому спасенню, а инший сам лише подвизається, про инших не дбає, не помагає їм — з тих двох котрий сподобиться кращої винагороди в Тебе, Господа нашого?" Відповів йому Господь: "Той, хто подвизається сам лише для спасення свого, є учнем. Той, хто чинить подвиг й инших до цього спонукає, не лише про своє, а й про спасення инших піклується, є сином і спадкоємцем Царства мого". Знову спитав Паїсій: "Якщо ж подвижник, маючи подвижників, рівних собі, задля користи инших покине рівний зі своїми співподвижниками подвиг, чи рівну з ними відплату прийме?" Спас же мовив: "Не лише рівну, а й більшу, бо спасення инших полюбив більше від свого власного, як же й апостол мій Павло, що хотів бути відлученим від Мене за братів, щоб ті краще спаслися". Те мовивши, Господь на небо зійшов. Але вже й про преславні преподобного Паїсія чуда розповісти час.

Був один великий серед постників отець, у краях сирійських жив, різними прикрашений чеснотами. Коли він на молитві став, прийшла йому думка, на кого він з угодників Божих подібний. Коли так думав, божественний голос пролунав згори, кажучи: "У єгипетські краї іди, знайдеш там мужа, на ім'я Паїсій, він має, як же й ти, смиренномудрість і любов до Бога". Чесний же той старець, це чуючи, зразу із запалом вирушив в дорогу, незважаючи на таку далечінь і великий труд. І поспіхом із Сирії до Єгипту пішки прийшов. Досягнув же Нітрійської гори, спитав про Паїсія, де він. І тому що Паїсієве ім'я всюди лунало, не сховалося від нього місце оселі його ані Паїсію старцевий прихід не був невідомий — Божою волею явлено йому було. Вставши, вийшов назустріч старцеві, й обидва в пустелі зустрілися, один одного люб'язно обійняли й поцілували цілуванням святим у Господі. І, в оселю Паїсія увійшовши й помолившись, сіли. Слово ж почав старець до святого Паїсія, говорив через тлумача мовою сирійською, не умів єгипетською говорити. Паїсій же, єгиптянин, журився немало тим, що сирійської мови не знає. Не хотів-бо жодного старцевого слова корисного втратити. Підняв же до неба очі свої і, до Бога ум спрямувавши, зітхнув з глибини серця й мовив: "Сину Бога Слова, дай мені, рабу Твоєму, розуміти силу слів цього святого старця". Коли він подумки те промовив (о, швидке Боже відвідання!) сирійською заговорив, божественним Духом навчений. І насолоджувалися взаємною бесідою без тлумача, розповідаючи один одному про ділання, від Бога їм відкрите, і хто яких сподобився Божих дарів. Так перебували до шести днів, насичуючись духовною насолодою і веселячись у Бозі, Спасі своєму. Після закінчення душекорисних бесід їхніх старець хотів повернутися до себе. Прикликав Паїсій святий всіх учнів своїх, що з ним тоді були, і сказав їм: "О діти любі, ось муж преподобний, досконалий у чеснотах, сповнений благодаті Духа Святого. Прийдіть всі, сподобіться благословення його і приймете молитви його на захист вам від усіх наслань ворожих". Коли він те мовив, всі учні робили належне преподобного тому старцеві-сирійцеві поклоніння і благословення від нього приймали. Помолився ж до Бога старець за учнів Паїсієвих і, святому Паїсію люб'язне у Христі цілування давши і всім поклонившись, повернувся до себе. Відпроваджував його Паїсій з учнями своїми.

Мало вельми часу після відходу його минуло, прийшов один з тих братів, що окремо жили, до святого Паїсія, і сказали учні святого тому братові: "О любий, був тут у нас один чоловік Божий із землі Сирійської, великий серед отців старець, умом і серцем просвітлений. Він нас словами душекорисними дуже укріпив, нині ж пішов до себе. Якщо хочеш його наздогнати, то можеш — не відійшов-бо ще далеко. Спробуй догнати його, аби сподобитися благословення його". І хотів брат той зразу рушити в дорогу швидким бігом услід за тим старцем. Святий же Паїсій сказав йому: "Не йди, вже-бо преподобний той старець понад вісімдесят поприщ шляху пройшов, на хмарі несений". Коли те сказав, здивувалися всі і прославили Бога, дивного у святих своїх.

Після цього инший один брат прийшов до преподобного Паїсія, бачити його хотівши, і побачив, що той спить. Побачив же святого ангела-хоронителя, що видінням прекрасним біля голови стояв, і дивувався, кажучи: "Справді береже Бог тих, що люблять Його". І не посмів до сплячого отця через ангельську присутність підійти. Пішов, дякуючи Богові, — досить скористав з того, що сподобився ангела Божого при преподобному бачити. Один же з учнів Паїсія святого, добре слухаючись веління його, пішов до Єгипту продавати вироби ручні. Випадково зустрів на шляху одного єврея, що прямував до Єгипту, і був йому супутником. Пізнавши ж простоту його, єврей почав отруту свою, що в серці від душетлінного змія мав, нечистим своїм язиком виливати. І сказав до ченця: "О любий, чому у звичайного розп'ятого чоловіка так вірите і покладаєтеся на того, хто не є месією, має ж прийти не Він". Те й більше лукавого і душешкідливого говорив єврей, чернець же у простоті серця свого слухав слова єврея, як правду. І коли той просив відповіді, мовив: "Може бути й так, як ти кажеш". О звабо і несподівана бідо! Благодаті хрещення (горе мені) він позбувся зразу, як же сказано буде. Коли повернувся чернець в пустелю і до преподобного Паїсія прийшов, старець зробився неприступний, ані поглянути на учня того не хотів, але то туди, то сюди відвертався від нього, не відповідав йому жодного слова. Довгий же час отець на учня не дивився — сумував учень через його відвернення. І переживав серцем через те, жодної провини своєї ані прогрішення не знаючи щодо нього. Тоді, вибравши час зручний, прийшов, припав до ніг його: "Чому, отче, відвертаєш лице своє від мене й окаянного свого учня зневажаєш? І чого ніколи не звик робити, це нині мені показуєш, як від мерзенного, від мене відвертаючись?" Старець же сказав до нього: "Хто ти, чоловіче, не знаю тебе?" Він же сказав: "І що чужого в мені бачиш, отче, що не пізнаєш мене? Чи не я учень твій (ім'я назвав)?" Старець же промовив до нього: "Той християнином був і благодать хрещення на собі мав. Ти ж не такий. Якщо ж ти той самий, то справді благодать хрещення тебе покинула і християнський образ від тебе забрано. Що тобі сталося, скажи, яку шкоду на шляху душі своїй прийняв?" Той же мовив: "Нічого я не зробив, прости мені, отче". Святий же сказав: "Іди далеко з тими, що зреклися Бога. Розмовляти з тобою не хочу. Якщо б ти був тим учнем моїм, що був раніше, бачив би я тебе таким, яким ти був раніше". Той же зітхнув, пролив розчулені сльози, кажучи: "Той я, а не инший. І не знаю, щоб я щось погане вчинив". Великий же Паїсій мовив до нього: "З ким дорогою розмовляв?" Той же відповів: "З євреєм одним і з иншим одним". Тоді сказав святий: "Що тобі сказав єврей і що ти відповів йому?" Учень же мовив: "Нічого иншого не казав мені єврей, лише те, що Христос, якому ми поклоняємося, не є Христос. Ним є инший, що хоче прийти у світ. Я ж відповів йому, кажучи: "Може бути й так, як ти кажеш". Тоді сказав йому старець: "І що зліше й гірше є від цього слова,

о окаянний, яким ти Христа відрікся? І божественного хрещення відрікся ти, пристраснику. Іди далі і плач над собою, коли хочеш, — частки зі мною не маєш, але з тими ім'я твоє записане, хто відрікся Христа, і з ними суд і муки приймеш". Учень же, зітхнувши й заплакавши, підносив голос до неба і до преподобного взивав, молячись і кажучи: "Помилуй мене, отче, окаянного, й ущедри душу мою, куди-бо подінуся, не знаю. Втратив божественне просвітлення через необережність і став радістю для лукавих бісів. Але прибігаю до Бога

і до твоїх святих молитов, не зневаж мене, окаянного, моли за мене Владику Христа, аби знову до Його попереднього милосердя я був залучений". Коли він так молився, сльозами ж більше, ніж словами, до умилостивлення приводив старця — розчулився, дивлячись на нього, святий і мовив йому: "Потерпи, дитино, треба нам за тебе молити щедроти чоловіколюбця Бога". Те сказавши, старець замкнувся на молитві й почав гаряче молитися до всемилостивого Владики, аби пробачив гріх учневі його, який з необережности і простоумного нерозуміння згрішив перед ним. Бог же, не зневажаючи, але завжди виконуючи прохання свого угодника, схилився на милість і пробачив грішника. Знамення прощення було таке. Бачив преподобний благодать Духа Святого в подобі голуба, що до учня повернувся і в уста його увійшов, хульного ж духа бачив, що вийшов з учня у вигляді диму темного, що в повітрі розлився. Це побачивши, преподобний точно повірив, що дав Бог прощення тому, хто згрішив. Звернувся до брата, мовивши: "Віддай славу і вдячність Христу Богові, о дитино, разом зі мною, бо нечистий дух хульний вийшов з тебе, замість нього ввійшов у тебе Дух Святий, попередню благодать хрещення приносячи тобі. Далі-бо пильнуйся, щоб більше лінивством і неуважністю не впасти в хульні тенета, і, погано послизнувшись, не успадкувати геєнського вогню". Доти про це. Нам же иншу історію розповісти належить.

Прийшов до святого Паїсія один старець на ім'я Йоан, який багато часу в пустелі провів, навчаючись постницьких подвигів. Був же вельми голодний і потребував їжі. Розумів же духом Паїсій святий, що Йоан дуже голодний, і сказав до учня свого: "Скоро готуй нам трапезу і їжу принеси, хай ми з отцем Йоаном наситимося. Коли ж було приготовано трапезу, преподобний Паїсій поставив перед Йоаном їжу, кажучи: "Ти від великої повстримности потребуєш їжі, скуштуй-бо й укріпися". Йоан же мовив до нього: "Прости мені, отче, нині піст, і належить мені постити через багато гріхів моїх". Старець же подивувався Иоановій повстримності і зразу, вставши й на небо поглянувши, з глибини серця сказав: "Господи, відвідай раба свого Йоана, понад силу трудиться імени Твого ради". Коли так Паїсій молився, добрий і преславний від Бога дар за молитву його посилався до того, за кого він молився. Був-бо Йоан наче в піднесенні і бачив одного юнака прекрасного, що їжу і пиття в руках тримав і подавав йому, щоб укріпився в голоді. Отямившись, сповнений був насолоди, наче добре наївся пребагатої трапези, і не потребував уже їжі, яку поставив перед ним старець, ангельською вдовольнившись. Богові ж і Його угодникові Паїсію святому вдячність віддаючи, пішов у свою пустелю. І додав ще одне до попереднього пощення, завжди кажучи собі: "Солодко дуже я їв, тому далі поститиму завзято". Так той блаженний Йоан, молитвами Паїсія святого укріплений, у постництві робив поступ.

Хоче ж наступне слово розповісти й про иншого мужа, що спочатку не був вправний у подвигах, здобув же допомогу з молитов Паїсія святого і переможцем виявився. Був один юнак, що прийшов до пустелі й оселився на самоті, хотівши подвизатися в Бозі. Він почав помислами нечистими бентежитися й люто пристрастями розпалюватися. Прийшов до святого Паїсія і сказав до нього: «Прошу твою преподобність, щоб у святих молитвах згадував мене, поганого, бо поборюють мене біси». Святий же Паїсій, зрозумівши життя його, що йде за своєю волею, нечисті ж і честолюбні помисли приймає, виправити його бажаючи, сказав йому: «Не думай, дитино, що біси тебе побороли, ще-бо вони (як же думаю) ані не довідалися про тебе, що в пустелю ти прийшов. Але своїми помислами ти поборений і збентежений. Іди-бо чини подвиг краще і перебувай на молитві завжди, щоб не покинув тебе Бог у напасті, має-бо прийти на тебе спокуса лютішої боротьби, і тоді пізнаєш точно бісівські пастки і яку біду терплять ті, що борються з ними». Те мовивши, відпустив юного ченця додому, сам же почав за нього належно молитися до Бога, аби зберігся юнак той, не пошкоджений бісівськими напастями. Після достатньої молитви побачив преподобний начальника бісівського, що в образі лева рикав і говорив: «О нужда, Паїсію, що мені й тобі, що дуже мене ображаєш, мене, що ніякої образи тобі не чинить». Святий же відповів, кажучи: «Відступи від того юного ченця і не бентеж його лукавими помислами». Біс же нахабно і з погордою відповів, кажучи: «Повір мені, що юнак той не відомий мені був, бо в пустелю вселився, а нині я довідався, відтепер хай буде готовий боротися зі мною. Побачу, чи здолає пастки спокус, які я приготував на нього». Святий же сказв: «Заборонить тобі Бог, вороже, і у вічний вогонь пошле тебе». Коли це святий промовив, лукавий ворог невидимим став. А те, про що в гордині нахвалявся, говорячи словом, почав виконувати ділом: пішов-бо, озброївся на юного ченця і всіляку боротьбу підняв на нього своєю злохитрістю. Юний же той подвижник, відчувши в собі більші гріховні пориви й зауваживши, що злі помисли, наче темна хмара, находять на нього, почав більше бентежитися, понад перше збентеження. Не міг перетерпіти ворожої лютости, до непохитного стовпа Паїсія святого знову прибіг, розповідаючи про жорстоке й нестерпне зло, якого ворог йому завдає, і про боротьбу нездоланну розповідав. Святий же мовив йому: «Чи не казав я тобі, дитино, що прихід твій у пустелю не відомий був ворогові, нині ж довідався він про нього. Спершу-бо від свого лінивства ти страждав, нині ж до лінивства твого додався ворог з найлютішою боротьбою». Повчив же святий молодого ченця досить про подвиг, звернувся у молитві за нього до Господа. Ставши на місці молитовному, очі до неба звів і руки підняв, почав із розчуленням молитися, говорячи: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж творіння свого, не дай, аби юного цього подвижника поглинув лукавий біс, але дай йому руку допомоги — непереможна держава Твоя, і всі скоряються силі Твоїй». Коли так святий молився, зразу став перед ним святий ангел, ведучи зв'язаного веригами диявола, і сказав до святого: «Візьми цього лукавого і муч його, як хочеш. Його передав тобі Бог як полоненого і в'язня, що різними своїми злохитростями багатьох зв'язав і полоненими собі зробив». Диявол же мовив: «Горе мені від молитов твоїх, Паїсію, доки будеш мене мучити, і всіх покривати своєю молитвою, й оберігати мешканців пустелі цієї? Окаянний я, якщо з цими тут ще побуду, піду, справді від них далеко». Святий же супроти нього сказав: «Відступниче від Бога і людського роду вороже, нащо напав на юного ченця цього, люто поборюючи його? І для чого всіх, що подвизаються, від початку жорстоко й гнівно поборюєш?» Лукавий же відповів йому: «Я на тих, хто входить у чернече новоначалля, не приходжу з боротьбою, не пускає мене благодать Божа піднімати боротьбу на них через подвиг їхній, початий зі старанністю. Коли ж починають потрохи впадати в лінощі, слабнути в подвизі і своєю волею розбещуватися, тоді відходить від них благодать Божа через лінивство їхнє — я ж сміливо приходжу, як лев, готовий на лови. Взявши їх хитростями своїми, маю їх собі за забаву. Ще ж і тому не намагаюся від початку побороти їх, бо спочатку вони чувають, а пізніше, коли починають лінуватися, нападаю на них і легко їх перемагаю. Коли ж знову бачу їх, що виправилися і гаряче на попередні подвиги йдуть, тоді найбільше зі своєю силою збираюся і нападаю на них, бажаючи їм перешкодити й утримати старання їхнє, щоб не мали успіху в добрих ділах і не прийняли вінців як переможці. Проте на таких у мене не завжди вдала війна — багато хто мене перемагає, зміцнює їх благодать Божа». Це диявол, хоч і не хотів, сказав, Божою силою примушуваний. Преподобний же Паїсій сказав до ангела: «Візьми зв'язаного цього ворога істини і передай його вогню геєнському, там-бо прийме собі винагороду — люті муки, достойні його". Коли це сказав святий, пішов кожен явно: ангел зі славою, біс же з безчестям. Відтоді юний чернець звільнився від ворожого збентеження, не зміг більше ворог невидимий поборювати його, і жив далі богоугодно в постницькому житті, молитвами цього святого Паїсія укріплюваний, і спочив з миром. Сидів якось я у преподобного Паїсія (говорить блаженний Йоан Колов, автор житія цього), і прийшли до нього ченці, що хотіли від нього корисне слово почути. Сказали йому: «Розкажи нам, отче, про спасення, як маємо жити в Бозі». Старець же сказав до них: «Ідіть і бережіть передання батьківські і понад чин і устав їхній нічого не робіть». І знову сказали йому: «Ще щось на користь нам скажи, отче». Божественний же муж, прозорливими очима бачачи їхні помисли, розповів кожному, хто що думає, і сказав, котрі думки добрі, а які погані і з якої причини їм прийшли. Вони ж прозорливістю його вельми здивувалися, сказали мені на самоті: «Справді, отче Йоане, всі таємниці сердець наших розповів нам авва Паїсій. Вони одному лише Богові відомі — він же все явно розповів». Я ж сказав їм: «Багато разів і ми на досвіді пізнали ту його прозорливість, і, якщо мені повірите, скажу вам правду, не маю-бо вам нічого иншого про нього сказати, окрім правди, бо й Судді істинного боюся, що говорить у Святому Євангелії: «Зі слів своїх оправдаєшся, і зі слів своїх засудженим будеш». І знову: «За всіляке марне слово відповідь дасте у День Судний». Неоманливе і немарне слово кажу вам: скільки собі разів думав щось і робив, все мені отець Паїсій, коли я приходив до нього, розповідав, наче зі мною в келії моїй був і бачив, що я робив». Вони ж, чуючи те від мене, дивувалися і казали: «Дивний Бог у святих своїх». І пішли, прославляючи Бога у великій благодаті Його, даній від Нього рабові Його Паїсію святому. Скажемо й те, наскільки сильними були молитви преподобного, що й великого грішника, який відступив від Бога, знову навернув до Господа і привів у спасення.

Дата добавления: 2015-06-04