У той самий день житіє преподобного отця нашого Никона Сухого Печерського

"Пам'ятайте про в'язнів, з якими зв'язані", — заповідав в'язень Господній Павло Святий. Його слухаючись, пам'ять сотворімо тут про чудеса блаженного цього в'язня Никона. На ньому ж Господь відкрито показав, що існує, виводячи невольників у подвизі. Цей-бо блаженний в'язень Никон був роду великого, з града Києва. Прийшовши ж до Печерського монастиря, полонив сам спершу розум свій і всього себе в послух Христові і був ченцем достойним. Потім же, коли прийшли злочестиві половці, полонений був ними [у той же час, коли і Євстратій святий Печерський'] і виведений з монастиря у край їхній, де ж закованого його тримали. Хтось же з граду Києва, христолюбивий, прийшов туди полонених викупити. Блаженний же Никон не радів тому. Христолюбець думав, що це тому, що має близьких у граді Києві багатих, ними ж хоче бути викуплений. Христолюбець-бо той, багатьох викупивши, повернувся і розповів про блаженного. Почули ж близькі його, з великим маєтком прийшли викупити його. Але блаженний Никон каже до них: "Не витрачайте даремне маєтку вашого, якщо б хотів Господь вільним мене мати, не дав би мене в руки беззаконників цих, він-бо Сам віддав мене в полон, перемоги ж їхньої хотів. Але ми, що добро приймаємо з Руки Господньої, чи злого не стерпимо?" Ближні ж докоряли йому і, не викупивши, відійшли зі всім багатством своїм назад. Тоді той, що полонив блаженного, та инші половці, бачивши, що не збулося їхнє бажання, почали немилостиво мучити раба Божого. І тиснули вони на блаженного три роки день у день: в'язали, сковували руки і ноги, на вогонь клали, ножами розрізали. Від голоду і спраги він конав: часом через день, часом через два і через три нічого не куштував, улітку сонце його пекло, взимку ж на снігу і холоді перебивався. Це ж все робили йому безбожні половці, щоб викупив себе. Але блаженний Никон дякував Богові за все і молився до Нього безперестанно. Тоді до катів своїх казав: "Христос задурно мене вибавить від рук ваших, вже-бо і вість прийняв: явився мені брат мій Євстратій, його ж ви продали жидам на розп'яття, за нього ж вони осудяться з батьками своїми, що казали: "Кров його на нас і на дітях наших". Ви ж, окаянні, з Юдою, що продав на Хрест Господа, мук зазнаєте, мені ж, явившись, таке сказав, що в третій день маю в монастирі бути, молитвами святих отців Антонія і Теодосія та инших, що з ними, преподобних Печерських". Чувши ж це, половець, що полонив його, думав, що він утікати хоче. Через те підрізав йому гомілки, щоб не втік, до того ж і сторожив його пильно. І ось на третій день о шостій годині, коли тримали його в облозі зі зброєю, раптом блаженний в'язень став невидимий, лише охоронці чули голос, який казав: "Хваліть Господа з Небес". І так принесений був святий невидимо в церкву Пресвятої Богородиці Печерську, у той час, коли починали на Божественній Літургії співати кинонік. І зразу вся братія збіглася, питали його, як сюди дістався. Він же хотів спершу утаїти превелике те чудо, але бачили всі, що був зв'язаний, і залізо на ньому тяжке, рани неізцілимі, все тіло зігниле від ран і ще кров, що капала з порізаних гомілок. Всіляко примушували його, щоб розповів правду. Тому ж, хоч не хотів, пізніше відкрив їм, що сталося. І не давав забрати залізо з рук і ніг його. Ігумен же йому каже: "Брате, якщо би хотів Господь в біді тебе цій мати, не вивів би тебе з полону, нині-бо скорися нашій волі". І так, знявши з нього залізо, перекували його на потребу вівтареві. По днях же багатьох мир був з половцями, прийшов до Києва той половець, що мав у полоні блаженного Никона, і зайшов до Печерського монастиря. Бачивши ж блаженного, свого полоненого Никона, впізнав його, і розповів про нього все детально ігуменові ж і братії. І до того не повернувся назад, але розчулився, охрестився і став чорноризцем разом з иншими роду свого половцями, які прийшли до Києва. З ними ж і життя своє в покаянні закінчив у Печерському монастирі, працюючи для полоненого свого, блаженного Никона. Багато й инших предивних подвигів було цього блаженного і святого мужа Никона. З них же таке згадаймо. Коли ще в полоні блаженний цей був, трапилося якось, що полонені від голоду і нужди розхворілися і при смерті були. Тоді блаженний, що був з ними в путах, сказавши їм з їжі поганих нічого не пробувати, молитвою своєю всіх до здоров'я привів і зробив так, що від пут невидимо втекли. Знову ж, коли в тому полоні був святий, розхворівся якось сам половець, що полонив його, і, вже померти мавши, заповідав жінкам своїм і дітям, щоб полоненого цього чорноризця Никона розп'яли зверху гробу його. Блаженний цей полонений духом прозрів на останнє того покаяння, помолився за нього і зцілив його. І таким чином і себе вибавив від смерти тілесної, і його — не лише від тілесної, але і від душевної. Цей блаженний Никон називається Сухим, бо стік кров'ю і зігнив від ран, і висох, що говорити йому з Давидом можна було про міцність свою, яку віддали у полон: "Висохла, як глина, сила моя". І знову: "Кості мої, як сушило, зсохлися". У них же і ми, що пречудесній дивувалися силі, вже нетілесній, але властивій Силам небесним безплотним, що скажемо? Лише з апостолом: "Маємо цей скарб в скудельних посудинах". Горів-бо в сухості своїй вогнем любови Божої цей в'язень, звільнений чудотворно, світився добрими ділами богоугодно. Тоді звільнений був і від уз тілесних, і за сухість, в'янучу в житті цьому, прийняв по смерті нетління тіла свого нев'януче, у ньому ж дотепер спочиває у Печерах. Духом же увійшов у спадок нетлінний, і непорочний, і нев'янучий, збережений на Небесах для нього, при джерелі життя вічного, і прийняв нев'янучий слави Вінець. Ним же за молитвами преподобного цього угодника Божого хай удостоїмося і ми увінчані бути від Царя Слави Христа Бога. Йому ж слава з безначальним Його Отцем і з пресвятим благим і животворним Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

У той же день пам'ять преподобного Луки, нового Стовпника, що, в Халкедоні на стовп зійшовши, сорок п'ять років перебував і Богові угодив. І святого мученика Миракса Єгиптянина, що хоч син батьків-християн, відвернувся був від Христа, але потім, молитвами і сльозами батьків вмовлений, знову визнавав Христа відкрито перед аміроюк того краю. І довго мучений був, тоді відтяли йому голову і вкинули в море. Він вінець мученицький прийняв.

Дата добавления: 2015-06-04