Страждання святих десяти мучеників у Криті

Місяця грудня в 23-ий день

Децій, який Римського царства скіпетр тримав, поставив Критського острова ігемоном тезоіменного собі і подібного звичаями, що Деній називався. Він подібний був на царя свого лютістю і жорстокістю і на християн гонінням. Децій той, дійшовши до Критського острова, зразу всіх, у Христа віруючих, звелів шукати на муки. І приводили до нього міцних у вірі, їх же по великих випробовуваннях і муках різними губили смертями. У той час і цей десятичисленний, найкращих мужів лик взятий був і приведений до ката. Були ж родом із різних градів: із Гортунського града Теодул, Саторник, Єнпор, Геласій і Євникіян, з Кіоса ж Зотик, з Єпінеї — Помпій і Агатопус, із Кидонії ж — Василид. З Іраклії — Євалест. Всі ж разом до єдиного, що на Небесах, поспішали Града. Вони, ставши перед катом, яких слів вільно не вимовили? Якої ж не показали мужности? І яку дорогу катувань не перейшли? Яких же мук не перемогли терпінням? Биті, мучені, по землі волочені, камінням биті, осміяні, зневажені, всіляку наругу протягом тридцяти днів терпіли. Грудня ж у 23-ій день судище приготоване було, і сів ігемон, вели страждальців на останнє випробовування, сповнених великодушности і дерзновення. Ігемон же бісився гнівом і безумством, швидкий він до катування, щоб заморити їх люто. Ці ж готові були терпіти аж до останнього подиху. Гнівним-бо і вбивчим лицем на них поглянувши, ігемон сказав: "Яке є безумство ваше, що ні розум ані час вас не навчили корисне знати?" Тоді ніби вже самим гнівом настрашив їх: "Принесіть жертву, — каже, — якщо ж ні, я більше нічого вам не скажу, ви ж дізнаєтеся, хто є Децій, якому ж не хочете підкоритися". На це мученики відповідали: "Ми, о ігемоне, і словом, і ділом, також і немалим часом добре вам дали знати, що ні богам не принесемо жертви ані наказу вашому не підкоримося". Ігемон же, перепиняючи слова їхні, сказав: "Чи не думаєте про муки анітрохи, о нечестиві?" Святі відповідали: "Нітрохи ж не боїмося мук, але дякуємо тобі дуже, що такий бенкет духовний [муки, кажемо, за Христа] приготував і запропонував нам". Сказав ігемон: "Але не так буде далі, довідаєтеся-бо, яка великих богів сила, їх же ви безстидно ображаєте, ані не соромлячись тих, що стоять перед вами, лиць багатьох і премудрих, що шанують найпершого серед богів Дія, тоді Іру, і Рею, й инших. Нині ж стількома багатьма будете морені муками, поки не лише ваша знищиться сміливість, але й инші страх матимуть, такі, як і ви, вперті, якщо лише такі знайдуться". На це знову мужі міцні відповідали: "Про Дія і про матір його Рею нічого нам не говори, о ігемоне, не до невідаючих-бо промовляєш, знаємо-бо, чули від батьків наших про рід його, і життя, і звичаї. Гріб же його, якщо хочеш, і нині тобі покажемо, бо й він на Криті народився, був же для тих, хто в Криті жив, катом, і настільки був невстримний і на нечисте сходження швидкий, що не лише на жінок, але й на чоловічий рід несамовитів. Чарами ж і ворожінням змінював свою справжню подобу в иншу, через сильну свою нестримність, і повсякчас осквернявся сороміцькими ділами. Дехто ж, тою переможений пристрастю, йшов за його мерзотою [що-бо легше є від того, щоб піти за злом?]. І богом його провозвістили, і, храми звівши, йому принесли жертву, бо те, що їм зручно, це і богові вважалося приємним. І так не лише не богоненависним, але [о лихо] і божественним вважається блудно і нестримно жити". Коли це божественний сказав лик, ігемон терзався люттю, ніби переможений, більше ж гнівався народ, і кинувся взяти мучеників, і руками б розтерзали їх, якщо б Децій і голосом, і рукою не зупинив народне устремління і шум.

Наказав же бути мовчанню: яку би мученикам лютішу вигадати смерть, думав. І зразу, за наказом ігемоновим, руки катів схопили святих на муки, і накладалися на них муки різні, одним ті, а иншим инші, але лютістю і болю величиною подібні. Один-бо з них був повішений, залізними гаками дерли його, жили виривали, і плоть на землю падала. Иншого же камінням і кілками гострими ранили по ребрах аж до костей. А инших оловом важким били, розв'язувалися суглоби, кості дробилися і розсипалися. Инші ж ще инакше мучені були. Навіть чути боляче про лютість мук, як же бо милосердним дивитися на них нестерпно, так і детальний перерахунок слухати важко. Але мученики таке приймали, дуже легко чи, краще сказати, солодко терпіли. І видно було тим, що недалеко стояли, що не так через біль, що накладався, як через обмаль і недостатність більших мук сумували. Всі-бо до них сходилися як до чогось нового і дивовижного — невірні і вірні. Але вірні, в таємниці віру зберігаючи, поспішали дивуватися мужності страждальців і самі в собі утверджувалися у вірі. Невірні ж чинили наругу над терпінням святих і втішалися їхніми ранами, на великі їхні дивлячись муки. Вони ж не лише жодного не мали милосердя, але й більше на лютість ігемона і катів наставляли. І ті так ігемона підбурювали, він же давав накази, а кати наказане виконували. Проповідник же кричав: "Пощадіть самих себе, підкоріться князям, принесіть жертву богам". Мученики ж посеред таких і стількох болючих мук вище від усіх були мужнім терпінням, вище від народу, і проповідника, і катів, і самого ігемона. Передусім вище від князя їхнього — сатани, і всієї його сили. Всі-бо, ніби домовилися, єдиними устами взивали: "Християнами є, Христовою жертвою. Христовим заколенням, і якщо і тисячу разів треба буде умирати, помремо охоче". Коли ж святі мученики всіма знехтували муками, тоді старанний слуга сатани Децій втратив надію, щоб умовити і змусити їх до жертви. Видав на них наказ смертний. Вели-бо святих на мечне усічення, на місце, віддалене трохи від града, мешканцями того краю назване Алоніум. До нього ж поспішали страждальці, і нове щось і незвичне показали: у всьому триванні мучеництва були однодушні й однодумні, в кінці всі лише сперечалися, хто з них перший під меч піде і перший вінець прийме. Але суперечку цю стишив Теодул, один із божественного того лику, кажучи, що той серед них буде перший, хто останній зі всіх під меч дасть голову, коли-бо, инших всіх друзів своїх перед собою бачачи посічення і смерть, не забоїться анітрохи ані не виявить якоїсь скорботи чи лиця зміни, — тоді справді найдосконалішим виявиться подвижником і переможцем. Спершу-бо до Бога спільну пісню заспівали: "Благословен єси, Господи, що не дав нас в ловитву зубам їх, душа наша, як птаха, врятується з сіті ловців" — і далі псалм той. Тоді до названого місця прийшли, сотворив кожний з них молитву: "Прости, — казали, — Господи, рабам Твоїм і прийми пролиття крови нашої за нас, і за наших родичів, і друзів, і за всю вітчизну — хай визволяться від пітьми невідання, і чистими очима побачать благочестя, і Тебе пізнають — істинне Світло, о Царю Вічний". Так вони помолилися, кожного з них свята і добропереможна відтиналася голова, душі ж їхні сходили з радістю до Христа Бога. По здійсненні ж усічення їх, коли відійшли спекулятори, дехто зі знайомих на місці тому залишився, святі їхні тіла зібрали, чесно поховали. Коли ж призупинилися гоніння і благочестя засіяло, блаженний Павло, єпископ нового Риму — Константинограда, йшовши на острів Критський, знайшов цих святих десяти мучеників мощі нетлінні й у царствуючий град переніс їх славно — на збереження граду і на допомогу всім, хто допомоги потребує. їхніми ж молитвами хай сподобимося і ми бути причасниками приготованих їм небесних благ благодаттю і чоловіколюб'ям Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04