У той самий день житіє преподобного отця нашого Якова з Нивисії, від Теодорита, єпископа Киринейського, написане

Мойсей Законодавець, що відкрив дно моря і безводну землю в пустелі напоїв водою й инших багато чудес зробив, написав діяння святих, що раніше були, не тою премудрістю, від єгиптян взятою, але благодаттю, з Небес даною. Звідки-бо міг довідатися про Авелеву чесноту, Єнохове Богові угод-ниптво, Ноєву правду, Мелхиседекове благочесне священиц-тво, Авраамове покликання, віру, мужність, гостинність же і вознесення сина на жертву? І нехай коротко розповім про инших божественних мужів подвиги, перемоги, провіщення. Звідки б довідався, якби на це не прийняв просвітлення від Божественного Духа? Такої ж і я (говорить Теодорит) у цій справі допомоги потребую, бо хочу писати житія святих, які трохи швидше від нас були, і тих, що в наші часи просіяли, щоб наче закон якийсь покласти для тих, хто бажає їх наслідувати. Годиться-бо, тих святих молитви на допомогу прикликавши, повість почати.

Нисивія — град, що розташований у межах колишньої об-ласти Римської, що на кордоні з Перською, яка тоді римлянам данину давала. У тому граді народився цей святий Яків, вибрав же собі усамітнене в пустелі перебування й, оселившись на горах найвищих, жив там. У весняну-бо пору, і в час жнив, і восени мешкав у дібровах, маючи за покров небо, узимі ж входив у якусь печеру, у ній же від морозу берігся, їжу мав не від обробітку і сіяння, але з того, що земля сама родила: збирав плоди з дерев лісових і зілля їстівне, на городнє подібне, і тим підкріплював неміч тілесну, лише щоб живим бути. Вогню взагалі не потребував на варення їжі — сирим-бо зіллям харчувався, і вовни на одяг йому не треба було — козячими-бо покривався шкірами. Так умертвлюючи тіло, духовною їжею безперестанно насичував душу. Думку ж свою очищував на богобачення, роблячи її дзеркалом Святого Духа: відкритим лицем, як же говорить святий апостол, на славу Господню споглядаючи, у той же образ перетворюємося зі слави у славу, як же від Господнього Духа. Звідти йому примножувалася у всі дні відвага до Бога, і від Нього, щось потрібне просячи, приймав зразу. І передбачив пророчо майбутнє, і чудотворення дар від Святого Духа йому було дано. З тих його чудес трохи оповім (говорить автор житія цього Теодорит) і сповіщу невідаючим промінь сяйва апостольської в ньому благодаті. У той час нерозумні люди поклонялися ідолам і бездушним стовпам божественні творили почесті, істинне ж богошанування зневажене було багатьма, зненавиджені були ті, хто не навертався до їхнього безумства, хто досконало, у чесноті будучи, істину знав і насміхався з ідольської немочі, Творцеві всіх поклоняючись. Тоді святий Яків, покинувши пустелю, пішов у Персію: бачити хотів новонасаджений сад святої віри і собою, наскільки можливо, допомогти правовір'я примножити. Коли ж він переходив, трапився по дорозі йому потік. Дівчата якісь, що прали одяг і ноги зовсім оголили, дивилися на нього як на подорожнього і такого, що незвичний одяг носить, дивилися ж безчинними очима, не соромлячися чесности його й ані ж голизни своєї, ані голів своїх не покривши, — стояли негарно. Розгнівався ж святий за таку їхню безсоромність і, хотівши Божу явити силу для покарання инших, ще ж і для того, щоб від ідолобісся звільнилися нечестиві, коли побачать чудо, прокляв джерело, з якого витікав потік, — і зразу висохли джерело і потік, що ані краплі в ньому води не знайшлося. Прокляв же і дівчат тих — юність їхню безсоромну раптовою старістю упокорив. Стало-бо слово святого ділом скоро, і чорне їхніх голів волосся зразу в сивину перетворилося, і були як листя восени на новопосаджених пагонах, коли мороз впав на нього. Бачивши те, дівчата [бо й вода щезла, і сивину одна на одній бачили] настрашилися і, до граду побігши, всім сповістили. Мешканці ж, бачивши чудо, що сталося, ішли до великого чудотворця Якова святого і просили його дуже, щоб вгамував гнів свій і висохлу воду щоби знову повернув їм. Святий же швидко впрошений був: помолився до Господа — і потекло знову джерело, як же і спершу, і потік наводнився. Ще ж просили люди святого, щоб і доньок їхніх сивину в чорність і передчасну старість знову у юність перетворив. Святий же і те хотів зробити, але коли питав про них, де вони є, — не знайшлися, не прийшли з каяттям. Через те що не розкаялися, в покаранні тому залишив їх — на незабутню їм пам'ять про чудесну Божу силу й аби инші повчалися цноти і чеснот. Таке було нового цього Мойсея чудо, що вчинив не палиці ударом, але знаменням хреста святого. "Я ж [говорить Теодорит] більше ніж чудові дивуюся покірності його, що не вчинив того, що колись вчинив великий пророк Єлисей, — не послав ведмедів, щоб безсоромних дівчат розшматували, але малою карою, що трохи некраси мала, навчив їх доброго звичаю і богобоязливости. Це ж говорю, не пророковий гнів ображаючи, не буде того, але виявляючи те, що святий Яків, маючи ту ж чудотворення силу, що й пророк, вчинив те, що відповідає доброті Христовій і Новому Завітові.

Цей святий Яків, бачивши колись, як суддя перський неправедний суд на неповинного чоловіка видав, засмутився через неправду й каменю одному великому, що поблизу лежав, розбитися і розсипатися в порох звелів, викриваючи безбожжя судді. Ті, що бачили те, настрашилися, забоявся і суддя неправедний і, гріх свій пізнавши, розкаявся: змінивши присуд перший, видав другий — праведний. І тут чудотворець Господа свого наслідував, котрий явити хотів, волею на страждання ідучи, і як легко, якби захотів, згубив би Своїх убивць, проте не згубив їх, лише смоковицю бездушну словом висушив і показав Свою силу. Ту благість Господню наслідував святий Яків: не навів кари на суддю неправедного, але камінь розбив і тим навчив суддю правосуддя. Через такі чудесні діяння став славний і всім любий, тоді взяли його на єпископство на батьківщину його, у град Нисивійський, хоч і не хотів. Відмовлявся і втікав від такого сану, проте змушений був. Змінивши ж пустельне усамітнене перебування і з громадянами оселившись, не змінив їжі своєї і одежі, місце лише для нього було инше, а устав життя той самий. Трудів же йому додалося більше, ніж спершу, бо до посту, і поклонів, і ношення веретища додалася про людей турбота, бо про сиріт і вдовиць думав, заступався ж за скривджених і помагав усім, всіх на чесноту наставляв. Але яка потреба є перераховувати детально труди і турботу про людей, що до цього сану належало? Бачать ті, що прийняли на себе те ярмо, ті, що винятково люблять і бояться того Владики, від Якого ж словесних овець пастирство їм доручене. Більше-бо Яків святий, трудячись у єпископському цьому сані й чесноти здійснюючи, дарів Духа Святого собі збирав.

Коли йшов він у якесь село, приступили до нього на путі якісь жебраки і просили у святого милостині, щоб дав їм щось на поховання мертвого, і показували мертвого, що при дорозі лежав. Мертвий же той не був насправді мертвий, але вдаваний. Бо ті жебраки, здалеку побачивши, що єпископ йшов, одному з-поміж себе веліли вдавати мертвого, щоб таким підступом більше подання у єпископа випросити. Святи-тель-бо дав їм належну милостиню і за мертвого помолився, щоб відпустилися йому гріхи і душа його з праведними учинена була, і пішов до дому свого. Коли відійшов святий, друзі того вдаваного мертвого веліли йому встати, але він не вставав — справді-бо вже помер і лежав бездушний. Бачили ж те жебраки, що брехня їхня стала правдою, побігли вслід за святим і, падаючи до ніг його, розповіли про гріх свій і причину брехні своєї на бідність склали, просили, щоб пробачив їм і душу померлого щоб повернув у тіло. Чудотворець же благо-утробному Господеві був подібний, послухав їх і друге чудо зчинив, молитвою своєю повернувши душу й мертвого ожививши. Це ж, як же думаю, подібне до чуда Петрового, який Лнанію і Сапфіру, які погодилися збрехати Духу Святому і ціну утаїли [проданого маєтку], раптовій передав смерті. І цей-бо святий Яків тому, що утаїв дух свій, і правду украв, і брехливо мертвого вдавав, відняв душу. Але Петро святий, пізнавши крадіжку, яку йому відкрив Святий Дух, кару смертну на крадіїв навів. Яків же, не відаючи підступу, що брехливо мервим прикинувся той жебрак, молитвою забрав мух. їхні ж укуси настільки люті були, що коні і слони терпіти не могли, розривали вудила та вуздечки і втікали туди й сюди нестримно. Не лише ж для безсловесних, але і для самих персів вельми тяжкими й нестерпними були комарі ті й мухи, гірше від тисяч озброєних воїнів. Бачив же нечестивий цар, що труди його даремні були і силу воїнства його комарі та мухи перемагають, був у розгубленні і бентезі великій. Ще ж бачив на мурах градських божественного того чоловіка, Якова-єпископа, що там ходив. І думав, що то цар, видавався-бо йому у порфирі царській, і у вінці царському на голові, що дуже блищав, і розгнівався на своїх, що повідали, що нема царя у граді, і скарав їх на смерть. Відступивши від града, втік у землю свою, гнаний мухами та комарами. Таке чудо вчинив Господь молитвами угодника свого, який не просив, щоб впав вогонь з Небес на супостатів, як же колись Ілля-пророк просив на п'ятдесятників, і спалив їх. Ані не молив, щоб земля розкрила уста свої і поглинула їх. Але тільки комарі й мухи щоб напосілися на них — і пізнали вороги Божу силу, і справді чудо, що таке воїнство перське не могло від малих комах оборонитися і втекло, переможене, зі встидом. Таку мав святий Яків у Бога благодать і таку до і Нього відвагу. Коли сповнився днями, спочив у Господі. А коли по його переставленні якийсь час минув, долучений був до володіння перського град Нисивія. І коли з нього вірні йшли, взяли зі собою мощі захисника свого і вождя, Якова святого. Якби він живий був, ніколи б не заволоділи градом варвари, від них же захищав його великий угодник Божий Силою непереможною Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Петра, якого у Єраполі за Христа спалено.

Дата добавления: 2015-06-04