Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського 1 страница

Місяця січня в 19-ий день

Батьківщиною нього преподобного Макарія був Єгипетський край, село, що називалося Птінапар. Але спершу батьки його жили в самому Єгипті, були ж тезоіменні найдавнішим зі святих праотців — Авраамові і Сарі. Авраам, батько Макарія, був саном пресвітер. А тому що були неплідні, через те відлучилися від подружнього ложа, проте не відлучилися від любо-ви і перебували, не зближуючися тілом, досить років, поєднані духом. Прикрашали ж своє життя повстримністю і постом, молитвами і чуванням, милостинями ж і гостинністю й инши-ми багатьма чеснотами. Було ж із допусту Божого на Єгипет несподіване варварів нашестя, і маєток їхній від варварських рук був розкрадений, збідніли дуже — і думали іти з батьківщини своєї. В одну з ночей, коли спав батько його Авраам, явився йому святий патріярх Авраам, з вигляду поважний і красою світлий, сонячною сяяв одежею; він, утішаючи його і надію на Господа мати велівши, радив йому не зовсім із Єгипетських країв відлучатися, лише тільки в село, назване Птинапар, яке в Єгипетських межах розташоване, переселитися і не позбавляти ж себе з дружиною подружнього єднання. "Бо хоче, — казав, — Бог благословити вас божественним плодом, як же благословив мене: переселенцеві з землю Ханаанську дав сина на старість". Пресвітер Авраам, зі сну збудившись, видіння своє розповів пані Сарі — обоє хвалу віддали Богові і, не затримуючись, переселилися в назване село. Недалеко лежало село те від Нитрійської пустелі, і. як же пізнається, через те Боже провидіння батьків Мака-рієвих переселило туди, щоб синові тому, який мав від них народитися, легше полюбилося пустельне життя. Коли перебував отець цей Авраам із панею своєю у Птинапарі-селі, трапилося йому захворіти недугою великою, і сподівався померти. Якоїсь ночі, на одрі хвороби лежачи, трохи заснув і бачив видіння таке: здавалося, бачив ангела Божого, який з вівтаря вийшов, до нього наблизився і сказав: "Аврааме, Аврааме, встань з одра свого". Він же відповідав йому: "Хворий я, Господи, і встати не можу". Ангел же, взявши його за руку благосердно, лагідним говорив до нього голосом: "Бог тебе помилував, і забере хворобу твою від тебе, і подарує тобі благословення своє: жінка-бо твоя, Сара, народить тобі сина, блаженству тезоіменитого, Духа Святого мешкання, який по-ангельськи на землі проживе і багатьох до Бога приведе". З того видіння збудившись, хворий зразу відчув себе цілого здоровим і, вставши, страху і радости сповнений, ходив, і все бачене і сказане ангелом у видінні розповів дружині своїй Сарі. А те, що це правда була, запевняло раптове його цілковите здоров'я, яке настало після хвороби великої. І разом дякували Богові, премилосердному доброчинцеві своєму. Після цього зачала Сара у старості і, коли час минув, народила хлопчика, і нарекли ім'я йому Макарій, що означає блаженний, і хрещенням святим просвітили.

Коли хлопець дійшов повноліття і божественних книг добре навчився, батьки, наче забувши ангельське про нього у видінні провіщення, захотіли його, хоч і не хотів, із жінкою поєднати. Він же всіляко відмовлявся, бажаючи єдиної нетлінної Невісти — блаженним запрягтися життям. Проте, переконуваний, підкорився батьківській волі, добру раду в розумі замисливши. Коли відбувався шлюбний бенкет і юнака Макарія у ложницю ввели, вдав собі якусь хворобу, яка наче раптово напала. І не торкнувся нареченої — чистий вийшов із ложа, до єдиного Бога сердечні зводячи очі й на Нього надію покладаючи, Йому ж і молився належно, щоби подав скоро звільнитися від світського життя і ченцем йому стати. В один-бо із днів трапилося комусь зі своїх іти до гори Нитрійської принести звідтіля нитри, там-бо її багато містилося, через що й гора та Нитріиською називається. Пі-шов-бо з ними і Макарій за велінням батьків своїх. І, до озера Нитрійського прийшовши, відхилився трохи з дороги, відпочити хотівши, і заснув. І, здавалося, у сні бачив мужа одного дивного, який світлом сіяв і говорив до нього: "Бачиш. Макарію, ці пустельні місця. Поглянь на них: належить-бо тобі в цих пустелях оселитися". Після видіння того збудившися, Макарій розмірковував над сказаним йому і не розумів, що це має бути: ще-бо в той час не було пустинножителів, хіба великий Антоній і десь у внутрішній пустелі Тивійській Павло, зовсім нікому не відомий. Через три дні з Нитрії повернувся додому, знайшов невісту свою на гарячку хвору, що вже була при смерті, і сказав собі: "Макарію, будь обережний і турботу май про душу свою, належить-бо й тобі незабаром поісинути життя це". І видно було, що Макарій ні про що земне не турбувався, але завжди перебував у храмі Господньому і читанню божественних книг віддавався. Батьки ж, бачивши його таке життя, не сміли при ньому й імени жіночого згадати перед лицем його, але раділи із цнотливос-ти його. Зістарівся ж батько його Авраам вельми й у хворобі лежав, втратив же й очі через старість і хвороби, і служив йому блаженний Макарій ревно і старанно. Тоді й переставився старець, сповнений днями, і приєднався до батьків своїх. Коли ж минуло шість місяців після переставлення отця його Авраама, померла в Господі і пані Сара, мати Макарієва. Він-же, батьків своїх звичному християнському передавши похованню, сам від усього був вільний і, роздавши потребуючим все, що по батьках зосталося, печаль мав, що не мав кому відкрити таємниці серця свого і доброї пошукати ради, куди звернутися і від кого на богоугодне наставитися життя, і молився про те до Бога ревно, щоб послав йому наставника доброго, який би показав йому путь спасіння.

Приспіла ж пам'ять одного зі святих, йому ж, за звичаєм батьків своїх, хотів здійснити празник — приготував обід не заради лише сусідів, але більше задля жебраків та убогих. Тоді, стоячи в церкві на співах, побачив, що якийсь чернець старий увійшов до церкви, сиве волосся, бороду мав аж до пояса, з лиця блідий через постництво, вельми чесний з вигляду, його ж і внутрішньої душі образ прикрашений був красою чеснот. Він не дуже далеко від села того, десь на безмовному місці, відлюдну собі келію мав, нікому ж не показувався, а в той час — Бог так влаштував — прийшов до сільської церкви задля причастя Пречистих Таїн. Цього ченця після відправлення Божественної Літургії упросив Макарій увійти в дім свій на спільну трапезу. Після трапези ж і достатнього всіх пригощання, коли кожен відходив до себе, Макарій затримав трохи ченця і, осібно його взявши, припав до ніг старцевих зі словами: "Не борони мені, отче, зранечку прийти до твоєї чесности, хочу-бо тебе порадником благим щодо життя свого мати". Старець же відповів: "Приходь, дитино, коли хочеш". І пішов від нього. Коли був ранок, пішов Макарій до старця і сповістив йому всі таємниці серця свого — як бажає всім серцем працювати для Господа, і просив старця, щоб наставив його, що належить йому робити. Старець же затримав його того дня в себе душеко-рисними бесідами, і, коли заходило сонце, трохи хліба з сіллю прийнявши, звелів старець Макарієві спочити. Сам же встав на молитву, і, ум вгору піднісши, був у непам'ятстві, ніч уже глибока була, і бачив собор ченців білообразних, що крила мали, які обходили Макарія і говорили: "Встань, Макарію, і Богом наказану тобі почни службу, не відкладай на инший час, лінивий-бо муж немудро воює, нелінивий же ціну лінивого забирає". Це бачивши, божественний той старець зранку Макарієві про все сповістив і, відпускаючи його, казав: "Дитино, те, що хочеш робити, роби швидше: кличе-бо тебе Бог для спасіння багатьох, відтепер-бо не лінуйся на богоугодні діла". Повчивши його багато про молитву, і чування, і піст, відпустив з миром. Блаженний же Макарій. повернувшись у дім свій, роздав усе до решти жебракам, нічого ж на потребу собі не залишивши, і, через мало днів від усіх турбот житейських звільнившись і сам, як один із жебраків, ставши, прийшов знову до старця, віддаючи себе зовсім на солодку роботу Господеві. Старець же, з любов'ю божественного юнака Макарія прийнявши і початки чернечого безмовного життя йому показавши, і рукоділля, яке ченцям годиться (плести кошики), навчивши, влаштував йому иншу, на иншому місці недалеко від себе, келію; любив-бо той отець один у Бозі жити. І відвів у неї учня, давши йому належні заповіді про молитву, і їжу, і про рукоділля. Коли так блаженний Макарій почав з Богом тісний чернечого життя долати шлях, і день за днем у Законі Господньому минав, трапилося за якийсь час єпископові краю того прийти в те село. Про блаженного Макарія від мешканців села того довідавшися, прикликав його до себе і примусом клириком сільської церкви поставив, коли він ще молодий був. Не по багатьох днях, втомившись служінням клирика, бо ним припинив свою безмовність, Макарій утік звідти і десь поблизу иншого села оселився. Прийшов же до нього один простий чоловік благоговійний і служив йому, беручи його рукоділля, продаючи і приносячи йому їжу. Біс же, не терплячи себе бачити потоптаним від молодого монаха, розмаїтими на нього озброївся і воював пакостями, инколи негідні помисли приносячи, инколи ж привидами і страхами на нього нападаючи. Коли чував він у молитві нічній, потрясав хатиною до основ, часом же у змія перетворювався і, по землі плазуючи, на нього кидався. Блаженний же Макарій, молитвою і знаменням хресним загороджуючися, ні за що не мав його пакостей, говорячи з Давидом: "Не боюся і страху нічного, ні стріли летючої вдень, ні того, що в темряві ходить". Не мігши-бо лукавий непереможного перемогти, винайшов на нього хитрість таку.

Один муж із мешканців села того мав доньку, дівчину, яку один юнак просив собі в законне подружжя, але тому що вбогий і препростий був, через те батьки відправляли того юнака, не хотіли за нього доньку свою віддати. Дівчина ж любила юнака, і, розпалившись взаємною одне до одного любов'ю, таємно з'єдналися, і виявилося, що дівчина має в лоні. Коли питала ж вона юнака, яку відповідь дати батькам, той, маючи всередині учителя зла, сказав: "Скажи, що самітник той зробив тобі це". Вона ж, послухавши лукавої ради, вигострила язик свій зміїний на невинного ченця, і, коли-бо пізнали батьки, що вагітна дівчина, і почали бити її, питаючи, з ким упала, вона сказала: "Із самітником вашим, якого ви вважаєте святим. Колись, як я була за селом і до місця, де ж він живе, наблизилася, зустрів мене на дорозі і вчинив насилля. Я ж через встид і страх не розповідала про те нікому аж донині". Цими словами, як же якимись стрілами, батьки її та родичі були зранені, кинулися разом всі до святого і побігли до келії його, сповнюючи повітря криком і словами дошкульними. Витягнувши його з келії, били довгий час і в село зі собою відвели. Зібрали ж багато посуду гнилого, глечиків зчорнілих, вушок від горнят і, ланцюгом зчепивши, повісили йому на шию, і водили по селі з невимовною наругою, б'ючи, попихаючи, за волосся шарпаючи, ногами штовхаючи і кричачи: "Цей монах осквернив дівчину нашу, всі беріть його і бийте". Трапилося там іти одному чесному чоловікові, і бачив, що відбувалося, і сказав до тих, що били: "Доки будете бити невинного дивного монаха, не довідавшись точно, чи правда те? Думаю, що напасть то, а не правда". Вони ж не слухали мужа, своє зло робили. А христолюбець той, який задля Бога Макарієві служив, продаючи його рукоділля, той услід веденому здалеку йшов, соромився, і плакав, і не міг заборонити і забрати Макарія з рук їхніх: вони, як пси, обступили його. Вони ж обернулися і на нього кинулися з погрозами та докорами: "Ось, — говорили, — самітник, якому ти служиш, що зробив". І били Макарія батогом, поки не ослабли їхні лють і гнів, і лежав напівмертвий на дорозі. Батьки ж тої дівчини говорили: "Не пустимо його, допоки ж не дасть нам поручника, що буде годувати доньку нашу, яку отяжив". Макарій же, ледь живий, говорив до того, що служив йому: "Будь за мене поручником, о чоловіче". Той же, готовий за нього й померти, поручився і, взявши Макарія, ледь зміг відвести в келію його: від ран лютих він іти не міг. Після цього трохи зцілившись, почав віддаватися рукоділлю, говорячи собі: "Макарію, жінісу маєш і дітей, мусиш день і ніч працювати, щоб прогодувати їх". І робив кошики, продавав рукою служачого і посилав зароблені гроші на їжу дівчині. Коли надійшов час народжувати їй, постиг її праведний Суд Божий за те, що говорила на праведного беззаконня, — і не могла народити. Страждала-бо багато днів і ночей, гірко кричачи з болю великого, бо не могло народжуване вийти з неї. Боліли і батьки її серцем, бачачи її в такій муці. І не розуміли, говорячи: "Що то є?" Вона ж тоді, хоч не хотіла, розповіла правду, вельми кричачи: "Горе мені, окаянній, сто тисяч смертей достойна я, що на праведного наклеп звела і що він винний у моєму розтлінні, збрехала. Він же невинний, але хлопець, який хотів мене взяти, він мені зробив те". Чули ж те батьки і всі ближні й були наче зачудовані — найшов-бо на них сором і страх, що невинного ченця, який є рабом Божим, настільки образити посміли. І "горе нам та лихо" взивали. Стало відомо те по цілому селі, і всі збіглися, малі й великі, до двору чоловіка того, і чули сказане дівчиною, що не винен є самітник, осуджували себе й самі собі докоряли, бо всі поклали були руки свої немилостиво на святого. І порадилися разом всі з батьками дівчини тої іти до Божого раба і припасти з плачем до ніг його, прощення просячи, щоб гнів Божий всіх не постиг за неповинне його ображання. Те чувши, слуга і поручник Макаріїв поспішив скоро до святого з веселістю і сказав до нього: "Радій, отче Макарію, добрим нам день сьогоднішній і світлим явився, бо першу наругу перетворив Бог на славу, і відтепер я від порук вільний буду, ти ж безпристрасним, і праведним, і преславним страждальцем виявився. Бо неправедну ту напасницю, яка на тебе наклеп склала, суд Божий постиг, і не може народити, і розповіла, що ти невинний їй, але хлопець один, і ось всі мешканці сільські від малого до великого хочуть прийти до тебе з покаянням, прославити Бога за цноту і терпіння твоє і попросити в тебе прощення, щоб якась кара Божа не найшла на них за те, що образили тебе". Це чувши, смиренномудрий Мака-рій тяжко сприйняв, не хотівши пошанування і слави людської, бо волів собі безчестя, аніж честь від людей приймати. І коли настала ніч, встав і утік звідти, і пішов спершу в гору Нитрійську, де колись, спавши, видіння бачив. Там, три роки в якійсь печері проживши, пішов до Великого Антонія, що на горі Фаранській постницькі подвиги проходив: чув-бо про нього здавна, ще коли в миру був, бажав його бачити. Прийняв же його Антоній преподобний люб'язно, став йому Макарій учнем щирим. І пережив у преподобного досить часу, наставляючись на досконале в чеснотах життя і наслідувачем був у всьому отцеві своєму. Від нього ж у пустелю Скитську на осібне життя відпущений був, багато показав подвигів і стільки в чернецтві досягнув, що перевищував ин-ших братів. І кликали його "молодий старець", бо в молодих літах старече показав життя. Боровся же з бісами вдень і вночі: инколи, явно перетворюючись у різні образи і привиди, біси, наче вої озброєні, на конях сиділи і на боротьбу поспішали, дико на нього нападали, з криком, галасом і бентегою незчисленною, убити його намагалися, инколи ж невидимо різні пристрасті з помислами скверними йому наносили і всілякими хитростями стіну, Христом засновану, похитнути і зруйнувати намагалися. Але ніяк не могли пошкодити міцного борця, який взяв Бога помічником собі і говорив за Давидом: "Ці у зброї і на конях, я ж ім'я Господнє призову, щоби ті похилились і впали, я ж в Бозі створю силу, і Він ворогів моїх, бісів, що надокучають мені, знищить".

Одної ночі сплячого блаженного обступило багато бісів, будячи його і говорячи: "Встань і співай з нами, а не спи". Преподобний же, розумівши бісівський підступ, не вставав, але відповідав їм: "Ідіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований батькові вашому сатані і вам". Вони ж казали: "Хулу наносиш на нас, так дошкульно нам відповідаючи". Говорив святий: "Хто з бісів піднімає когось на славослов'я Боже чи на чесноти повчає?" Вони ж багато говорили, але підняти його не змогли і, не терплячи зневаженими бути від нього, усі з люттю на нього накинулися і почали бити його. Святий же кричав: "Христе, поможи мені і вибав мене від тих, що обступили мене, обступило-бо мене псів багато і відкрили на мене пащі свої". І зразу сила бісівська щезла з шумом. Якось же, коли преподобний в пустелі гілки фінікові, щоб робити кошики, збирав і до келії ніс, зустрів його диявол на дорозі з серпом і хотів його вдарити, але не зміг. І сказав йому: "Велику нужду терплю від тебе, о Макарію, бо не можу здолати тебе. Це-бо все, що ти робиш, роблю і я. Постиш ти, і я зовсім не їм, не спиш ти, і я зовсім не сплю. Одне є те, чим мене долаєш". Спитав його авва Макарій: "І що то таке?" Відповів диявол: "Смирення твоє, і через те не можу проти тебе стати".

Коли мав же блаженний Макарій сорок літ від народження свого, прийняв від Бога дар зцілення, і пророкування, і владу над нечистими духами. І сподобився священичого сану, став аввою, отцем для тих, хто жив у Скиті. Про їжу його і пиття, як постив, не треба й говорити багато, бо навіть між менш ревними там ченцями не можна було знайти лакімства чи кращих якихось наїдків через великий нестаток потрібного, що був у місці тому, і через ревність божественних отців багатьох, які там перебували. З них же кожен один одного в житті постницькому наслідував, більше ж і перевершувати намагався. Про инші ж цього небесного мужа Макарія подвиги, що безперервно був у піднесенні до Бога ума свого і більшість часу з Богом умом єднався, а не з речами цього світу, розповідається в Патерику. Відвідував отця й учителя свого Антонія Великого і від нього багато наставлявся, слухаючи його духовних бесід. Сподобився ж і при блаженній кончині його бути з иншими двома учнями Антонієвими і прийняв, як якийсь найбагатший спадок, палицю Антонієву, нею ж той немічне своє тіло, старістю і постницькими подвигами змучене, в дорозі підтримував. А з палицею — і дух подвійний, як же по Іллі Єлисей, прийняв.1 робив чуда предивні, про них же час розповісти. Єгиптянин один гріхолюбний зранений був похіттю гріховною на чужу жінку вродливу. Коли привести її до свого любодіяння не зміг через чесноту її, чистоту і любов, яку до свого мужа мала, пішов до чарівників, просячи, щоб або жінка та полюбила його, або щоб чарами своїми влаштували, щоб муж возненавидів її і відігнав від себе. Чарівник же, багато дарів від єгиптянина того прийнявши, використав звичні свої хитрощі, намагаючись волх-вівством різним цнотливу жінку звабити в любодіяння. Не змігши ж непохитного розуму її до злої волі схилити, зачарував очі тих, що дивилися на неї, і зробив так, аби всім виглядала не жінкою з лиця людського, але твариною, роду кінського, жіночої статі. І коли увійшов чоловік у дім, коли побачив її в подобі кінській, вжахнувся і не розумів, що трапилося, бачив-бо, що худобина на ліжку його спочиває. Говорив до неї, та, не мігши почути від неї відповіді, лише гнівався на неї, дивлячись, ненавидячи ж, що жінка його є, і злість неприязну пізнав, що від злих людей в худобину подобу перетворена. Через те був у великій печалі і плакав. Прикликав же пресвітерів у дім свій і показав їм жінку свою, але й вони пізнати не могли, що їй є, як і через що в худобу перетворилася, бо і їхні очі, як зачаровані, худобу бачили. І вже третій був день, відколи їй те сталося, ніякої не прийняла їжі: ні як худоба сіна ані як людина хліба їсти не могла. Тоді мужеві її прийшло на гадку вести її в пустелю до преподобного отця Макарія. Поклав на неї, як на худобу, вуздечку і пішов, ведучи за собою жінку свою в подобі худоби. Коли ж наближався до келії преподобного, брати, які надворі стояли, почали сварити на нього, чому хоче з тою худобиною в монастир увійти. Він же сказав до них: "Прийшов сюди, щоб худобина ця отримала милосердя від Господа молитвами Макарія святого". Коли питалися ж ченці, що за зло сталося з нею, сказав чоловік: "Ця, яку бачите, худобина жінкою мені є. Але як в худобину перетворилася, не знаю, і вже третій день, відколи їжі ніякої зовсім не куштує". Брати, те чувши, ішли сповістити святому, йому ж було про те відкрито, і молився за неї до Бога. Коли сповістили брати про причину і саму ту худобу приведену показали, сказав до них святий: "Ви самі худобою є, тому що худобині очі маєте, вона ж, як була сотворена, так і перебуває жінкою і не є змінена в иншу природу, але так бачать її очі, зваблені чарами". Воду-бо освятивши і виливши на її голову, молячись, зразу влаштував їй у попередньому образі своєму бути — і всі, на неї дивлячись, жінку лиця людського бачили. І, звелівши дати їй їсти, зробив її зовсім здоровою. І дякували Богові муж, і жінка, і всі, що бачили предивне те чудо. Наказав же святий жінці, щоб часто приходила у святу церкву і причащалася пречистих Христових Таїнств, бо через те [сказав] найшла на тебе та напасть, що п'ять тижнів вже минуло, відколи при-часницею була Таїнств Божественних". Так наказуючи й обох поучивши, відпустив їх з миром. Подібно й дівчину одну, в ослицю волхвом перетворену, яку до святого привели батьки її, зцілив молитвою. Другу ж дівчину, яка струпами і ранами зігнила і червами кипіла, помазанням єлея святого зробив здоровою.

Надокучало преподобному багато людей, що приходили одні задля молитви і благословення, і задля корисного від нього повчання, инші ж задля зцілення. Через те святий під келією своєю викопав печеру глибоку, як пів стадії, і в неї сховався від тих, що приходили до нього в будь-який час і переривали його богомислення і молитву. Таку ж мав благодать у Бога, що і мертвих дозволив йому воскрешати. Єретик один Єракит, говорячи, що й воскресіння мертвих не буває, з Єгипту прийшовши, бентежив ученням своїм братів, що жили в пустелі. Прийшов-бо і до преподобного Макарія і сперечався з ним про віру перед собором багатьох братів, насміхався ж із простоти слів преподобного: сам він хитросло-весний був. І бачив святий братів, що у вірі засумнівалися, тож сказав до єретика того: "Яка потреба є нам словами сперечатися — на знищення більше тим, що чують, аніж на творення? Ходімо на гроби тих, що швидше померли в Господі, братів наших, і кому ж із нас передасть Господь воскресити мертвого з гробу, щоб бачили всі, що його віра праведна є і Богом засвідчена". Це преподобного слово сподобалося всім братам, і пішли на гроби. Сказав же Макарій Єракиту, щоб прикликав мертвого якогось з гробу. Він же відповів: "Ти спершу те зроби, бо сам такий суд судив". Тоді Макарій простягся на молитву перед Господом і молився досить, воз-вів вгору очі свої і сказав: "Ти, Господи, Сам яви, хто з двох нас краще вірує, явиш же те, коли мертвому тут встати звелиш". Те мовивши, брата одного, недавно похованого, покликав на ім'я. І зразу мертвий відповідав з гробу. Браття ж, скоро розкопавши гріб, знайшли брата воскреслого і, звільнивши на ньому обв'язання, вивели його живим. Єракит же, це бачивши, вельми вжахнувся і кинувся бігти. Його ж всі брати, як ворога, гонили, з меж землі тої далеко відігнали. Воскресив же і другого мерця цей преподобний Макарій, про що авва Сісой розповідає: "Був [казав] у Скиті з отцем Макарієм, і настав час жнив — тоді пішло семеро нас жати, найнялися. І ось одна вдова збирала колосся за нами і плакала безперестанку. Прикликавши господаря ниви тої, Макарій спитав його: "Що є старій цій, що завжди плаче". Той же розповів Макарієві, що муж її, позику взявши в когось, помер несподівано, не розповівши їй, де поклав узяте. І хоче господар позики тої до роботи її з дітьми взяти". Сказав йому Макарій: "Скажи їй, щоб прийшла до нас, коли спочиватимемо в полуднє". І коли прийшла та вдовиця, сказав до неї старець: "Що так завжди плачеш?" Вона ж сказала йому: "Муж мій помер раптово, взяв же був в одного зберігати золото і не розповів мені, де сховав його". Сказав до неї старець: "Ходи, покажи мені гріб чоловіка твого". І взявши братів, пішов з нею. Прийшовши ж до гробу, сказав старець вдовиці: "Іди додому". І помолившись, покликав старець мертвого, говорячи до нього: "Де поклав ти чужий скарб?" Той же відповів з гробу: "Вдома у себе сховав, в ногах ліжка мого". Сказав йому старець: "Засни знову, аж до дня воскресіння". Бачивши ж те, брати впали від страху в ноги йому, і говорив до них старець: "Не через мене було це, я ж бо ніщо, але через удовицю і сиріт її зробив Бог річ цю. Це ж знайте, що Бог хоче, щоб безгрішною була душа, і вона, чого від Нього просить, те прийме". Йшовши, сповістив вдовиці, де лежить скарб. Вона ж, взявши, віддала його господареві і звільнила від роботи себе і своїх дітей. І всі, чувши про це, прославили Бога. Але й третього цей преподобний Макарій мерця воскресив, про що пише Руфин-пресвітер. Якось убивство в околиці сталося, і невинному одному вина накладалася. Він прибіг до келії святого, прийшли ж услід за ним і хотіли взяти його як убивцю і передати законному суду. Він-бо клявся і божився, що не винен у крові убитого, а вони твердо винним його робили. І була з двох боків довга суперечка і сварка. Спитав Макарій: "Де є похований убитий?" І вставши, пішов з ними до гробу і, схиливши коліна, помолився досить. Тоді сказав до тих, що стояли: "Нині явить Господь, чи справді винний є цей в убивстві, як ви на нього кажете". І возвав велегласно, на ім'я кличучи убитого. Той же озвався з гробу, і сказав до нього святий: "Вірою Ісуса Христа засвідчую тобі, що скажеш нам, чи цей чоловік тебе убив". Той же найяснішим голосом з гробу відповідав, сповіщаючи, що не той його убив, на якого ж напастують неповинно". І всі такому чуду дивувалися і падали на землю. Тоді, припадаючи до ніг святого, просили його, щоб знову спитав того, що лежав у гробі, щоб сказав, хто його убив. Тоді сказав преподобний: "Про це не маю питати, досить-бо мені невинного від напасти звільнити, не є ж моїм винного передавати суду".

Привела одного разу до преподобного одного юнака мати його, через нього плачучи, що він біснуватий. Зв'язаний же був, і тримало його двоє мужів. Мав же в собі біса обжир ства, що три великі хліби з'їдав і, води посудину немалу випивши, вивергав усе з'їджене в повітря і в дим перетворював, бо ж у вогні в ньому стлівала їжа і пиття. Є таких бісів легіон, який полум'яним називається, є-бо і між бісами, як же між людьми, різниця, що не єство своє міняють, але різну мають волю. Той-бо юнак, коли не давала йому мати так багато їсти і пити, часто їв гній свій і сечу свою пив. Через те плакала мати його, просила Макарія преподобного, щоб помилував сина її і зцілив його від такого біснування. Преподобний же почав творити ревні за нього до Бога молитви, і після першого і другого дня стало легше юнакові — менше їсти просив. Сказав же святий до матері його: "Скільки ти хочеш, щоб їв син твій?" Вона ж сказала: "Десять фунтів хліба". Святий же, докоряючи їй, сказав: "Чому так багато просиш, о жінко". Сім-бо днів постив блаженний і молився за хлопця, вигнав з нього біса і влаштував йому трьома фунтами хліба бути ситим. Ще ж звелів не в безділлі жити, але трудитися, працюючи руками. І так, благословенням Божим, зовсім здорового юнака дав матері його і відпустив з миром.

Вийшов колись преподобний зі Скиту в Терінут, і коли звечоріло, увійшов у гробницю еллінську спати. Були ж там кості еллінські старі, і, взявши одну, поклав у голови собі. Бачили ж біси відвагу його, гнівалися на нього і захотіли його пострашити. Закричали-бо жіночим голосом, говорячи: "О, ти, іди в лазню митися". Відізвався ж другий демон із мертвих костей, під головою старцевою лежачи: "Подорожнього маю зверху на собі й не можу прийти". Старець же не настрашився, сміливо кістку ту бив, говорячи: "Встань і йди, якщо можеш". Це почувши, біси закричали голосом великим, говорячи: "Переміг нас у всьому". І втекли осоромлені. Ходячи по пустелі, авва Макарій знайшов чоло людське сухе, що лежало на землі, його ж коли палицею своєю обернув, здалося, наче голос якийсь видало чоло те. Спитав його старець: "Хто ти є?" І відповіло чоло: "Я начальник був жерцям ідольським, які на цьому місці жили. Ти ж — авва Макарій, Духу Божого сповнений, в яку-бо годину, змилосердившись над тими, що в муках, молишся, відраду вони якусь відчувають!" Сказав же старець: "І яка є вам відрада чи мука, скажи мені?" Відповіло зі стогоном, говорячи: "Скільки небо віддалене від землі, настільки вогонь великий, неможливо комусь із нас бачити лице иншого. Коли ж молишся за нас, бачимо почасти один одного, і це нам за відраду буває". Це чувши, старець просльозився і сказав: "Горе тому дневі, в який людина заповіді Божі переступила". І знову спитав чола того: "Чи є яка инша більша мука"? Відповідало чоло: "Є инші, багато глибше під нами". І коли спитав старець, хто був у тих найглибших муках, відповіла кістка: "Ми-бо, котрі не пізнали Бога, милосердя Його, хоч і мало, инколи відчуваємо, ті ж, котрі, пізнавши Бога, відвернулися від Нього ані ж заповідей Його не зберегли, найтяжчими і невимовними муками є мучені під нами". Святий же Макарій, взявши чоло те, закопав його в землю і відійшов.

Жив же після цього старець преподобний осібно, маючи келію в пустелі великій. Монастир був нижче від нього в иншій пустелі, маючи ченців багато. Сидів же старець при дорозі, бачив одного разу диявола, який ішов в образі людському. Мав одяг кудлатий, і при кожному пасмі гарбузець висів. І сказав йому старець: "Куди йдеш, злий?" Той же відповідав: "Іду бентежити братію". Спитав його старець: "Чим же є гарбузці, які несеш?" Відповів диявол: "Спокуси несу братам". Сказав старець: "Чи у всіх них спокуси?" Той же відповів: "Так, якщо-бо якомусь одне не сподобається, подам друге, і все по порядку, щоб кожний прийняв по одному". Це сказавши, пішов. Старець же залишився стерегти дорогу, поки той повернеться. Побачивши ж його, що повертався, сказав йому: "Чи добре ходив?" Той же відповідав: "Зле, і де мені добре". Сказав йому старець: "Чому?" Відповів той: "Тому що всі монахи були до мене злими противниками, і ніхто ж мене не прийняв". Сказав старець: "Що, й одного серед них не маєш друга?" Відповів диявол: "Одного лише маю ченця, який мене слухає, і, коли прийду до нього, крутиться як в'юн переді мною". Спитав старець: "Яке ім'я ченця того?" Сказав диявол: "Теопемпт". І сказавши це, відійшов. Встав же авва Макарій, пішов у долішню пустелю до монастиря того, і чули брати, вийшли з гіллям назустріч йому. І котрісь із них готували келії свої, думаючи, що хоче з них витати старець. Він же питав, хто є Теопемпт? І бачивши його, увійшов до нього в келію — той же прийняв отця, радіючи. І коли почали говорити на самоті, сказав йому старець: "Як живеш, брате?" Відповів той: "Добре, молитвами твоїми". Сказав старець: "Чи не пакостять тобі якісь помисли злі?" Відповів брат: "Проте нині добре мені є". Соромив-ся-бо виповісти помисли свої встидні. Тоді сказав старець: "Ось скільки літ перебуваю, постячи і подвизаючись, і всі шанують мене, але ще мені в цих старих літах нечистий лю-бодіяння дух надокучає". На це сказав Теопемпт: "Справді, отче, мною зовсім володіє дух любодіяння". Старець же шукав й инших думок, які гублять душу його, допоки брат все розповів йому. Після цього преподобний спитав брата: "Як постиш?" Відповів: "До дев'ятої години". Відповів святий: "Пости до вечора, і голодуй, і вчися з уст з Євангелія і з инших святих книг, щоб займався ти завжди богомисленням. І якщо прийде до тебе злий помисел, не приймай його і ніколи ж не зводься розумом донизу, але завжди прислухайся догори — і поможе тобі Бог". Так отець, утвердивши брата, пішов у свою пустелю. І коли стеріг дороги, бачив знову того ж диявола, що йшов, і казав йому: "Куди йдеш?" Відповідав диявол: "Бентежити братів іду". Те сказавши, мимо пішов. Коли ж знову повернувся, сказав йому святий: "Як там брати?" Відповідав диявол: "Усі до мене злими були, і той, що раніше його я мав за друга, який слухав мене, і той, не знаю, через кого, відвернувся і зовсім не слухає мене, але від усіх гірший до мене був. І присягнув я не йти вже туди, хіба через довгий час". Те сказавши, пішов, святий же у келію свою повернувся.

Дата добавления: 2015-06-04