Житіє і страждання священномученика Климента, єпископа Анкирського, і святого мученика Агатангела та інших з ними 2 страница

Максиміян, нечестивий цар у Никомидії, від Диоклитіяна писання прийнявши й мученика бачивши, здивувався його великому терпінню і не здоланій муками мужності. Боявся сам його допитувати, щоб не бути осоромленим від нього, віддав його Агрипину-ігемонові на допит, а сам вдавав, що зайнятий иншими царськими справами. Агрипин же, судищу своєму святих представивши, сказав до Климента: "Чи ти Климент?" Відповідав мученик: "Я є раб Христовий". Іге-мон же звелів в уста кулаком бити святого, говорячи: "Чому не називаєшся рабом царевим, але Христовим?" Святий же, битий, говорив: "Годилося б і царям вашим бути рабами Христовими, і було б мирне їхнє царювання, і всі народи підкорив би йому Христос мій під ноги". Ігемон же, поглянувши на Агатангела святого, сказав: "Ти хто такий? Нема нічого написано про тебе в Диоклитіяновому писанні". Агатан-гел же, на небо поглянувши, сказав: "І я християнин, сподобився християнином називатися через цього слугу Божого Климента". Сказав ігемон: "То він винен у твоєму блуді і лютій смерті". І звелів святого Климента повісити нагого, різати бритвами тіло його, Агатангела ж, також нагого, жилами сильно бити. І молився святий Климент у муках до Бога за Агатангела, щоб укріпив його в стражданнях. Після мук тих звелів кат обох вкинути до в'язниці. Було ж у в'язниці инших в'язнів багато, за різні провини засуджених. Вони дивилися на ревну святих до Бога молитву і, побачивши, що ангели Божі відвідали й утішили рабів Христових, розчулилися вельми, і, припадаючи до ніг їхніх, просили, щоб привели їх до Бога свого. Трапилося ж там, з Божого провидіння, що води було достатньо для хрещення. Повчивши-бо їх багато, Климент святий охрестив усіх й відчинив в'язницю молитвою, випустив їх, говорячи: "Вийдіть, діти, і врятуйтеся від рук нечестивих, Господь же наш Ісус Христос хай береже вас". Зранку ж, довідавшися про випущення в'язнів, Агри-пин-ігемон розгнівався на святих вельми і, приготувавши позорище, віддав їх на поїдання звірам. Але ті не пошкодили святих і лащилися, як домашні пси до своїх господарів. Зве-лів-бо рожнами розжареними мученикам кожний палець руки вздовж свердлити аж до ліктя. Аюди, дивлячись на те, не витримували на таке катування дивитися, кричали на ігемона з гнівом, щоб відпустив невинних. Ігемон же більше розгнівався, звелів иншими рожнами розжареними вертіти пахви їх аж до плечей. Тоді народ обурено, взявши каміння, кидав на ігемона, взивав велегласно: "Великий Бог християнський! Ігемон же, галасу й бунту людського злякавшися, утік в дім свій. А святі мученики, ніхто не міг стримати їх, пішли на гору, названу Пираміс, на ній же елліни богам своїм жертви приносити звикли, і там в ідольському храмі сиділи, молитвою ідолів розбили й бісів звідти вигнали. По кількох днях, довідавшись про них, що там є, ігемон пішов із жерцями і воїнами своїми, і там великими палицями святих мучеників сильно били, і, кості їх поломавши, поклали в міх, кожного окремо, і каміння з ними, і, зашивши, вкинули з гори в море. Котилися-бо в міхах святі по кручі гірській, впали в море й занурилися в безодню глибоку. І всі думали, що вони загинули. Дехто ж із вірних, про потоплення святих довідавшися, ходили по березі, сподіваючися, що море, яке звичайно мертвих викидає, викине й тіла святих мучеників. І ось побачили два міхи, що по морі плавали, і, сівши в човни, наблизилися до них, розв'язали і знайшли святих страстотерпців живих і здорових, наче зовсім не страждали, і прославили Бога. Спо-чили-бо в ту ніч на березі, й ангели Божі відвідали святих, їжею їх укріпили. Коли настав ранок, пішли святий Климент і святий Агатангел у град і, ставши посеред торжища, сповіщали людям про велич Божу, простерши ж руки свої вгору, говорили до Бога: "Дякуємо тобі, Господи, Ісусе Христе, що не покинув тих, що уповають на Тебе, але вибавив нас із лютих мук і не звеселив ворогів наших через нас, але прославив у нас ім'я Своє святе". Було ж там двоє сліпців, і один суху руку мав, а инший розслаблений був — їх зразу покладанням своїх рук зцілили. Те бачивши, люди почали приводити до них хворих своїх й одержимих духами лукавими — і всі зцілювалися мученичими молитвами і дотиками, і славилося від людей велегласно ім'я Ісуса Христа. Те довідавшися, Агри-пин, ігемон, здивувався дуже і, розгубившися, пішов сповістити все, що було, цареві. Дивувався ж і цар дуже, що утоплені в морі живими виявилися. І довідавшися, що Климент святий з Анкири є родом, звелів послати його з учнем в Анкиру, говорячи: "Град, що народив його і виховав, хай має його собі і хай карає його, як же хоче". І написав про нього до анкирського князя Курикія. Взявши обох зв'язаних, вели в Анкиру.

Входячи в батьківщину свою, святий мученик Климент з радістю говорив: "Слава Тобі, Боже, що почув про смирення моє, слава Тобі, Христе, що сподобив мене град, який мене народив, бачити". І поставлені були перед Курикієм-князем. Він же, допитавши їх, поклав на них муки: спершу залізними дуже розжареними дошками обпалили боки їм, тоді святого Климента, до стовпа прив'язавши, бив немилосердно, що й плоть його відпадала. Святого ж Агатангела повісив, залізними стругав кігтями і питав, насміхаючися: "Чи не відчуваєте болю в тілі вашому?" Відповідав Климент святий, ангельськими словами говорячи: "Наскільки зовнішній наш чоловік тліє, настільки внутрішній оновлюється". І звелів кат, шолом залізний розжаривши дуже, покласти на голову Климента святого. І коли це було, дим великий вийшов із ніздрів, і вух, й уст святого. Він же, невимовний біль терплячи, возвав до Господа свого, говорячи: "Джерело невичерпне, Водо жива, Дощу спасенний, ізціли мене росою благодаті Твоєї. Ти вивів нас із води, вибав із вогню рабів Твоїх". Так святий помолився — і зразу вистудив залізний свій шолом. Те побачивши, князь Курикій вжахнувся і, не розуміючи, що ще більше робити, відіслав їх у темницю і до царя Максиміяна написав, сповіщаючи те, що було. Блаженна ж Софія, друга мати Климентова, прийшла в темницю вночі, з великою радістю і сльозами веселилася через такого названого сина свого, що надзвичайним Христовим страждальцем і славним переможцем виявився, і, обцілувавши рани й пута обох, омила й обтерла кров їхню, й обв'язала рани чистими хустками, і про все детально питала святого Климента: як страждав, і де, і від кого. Принесла ж їм і їжу, й укріпила їх, і кожної ночі, приходячи, служила в'язням Христовим. Через якийсь час прийшов від царя наказ, князь Курикій послав святих мучеників в инший град, названий Аміса, до иншого, лютішого, ката, намісника царського на ім'я Домитій. А блаженна Софія провела святих мучеників далеко — з дітьми тими, що їх же святий Климент у час голоду в домі її зібрав, а вона виховала і прийняла за свої дітей. З них же деякі не хотіли від святих страстотерпців відлучитися, ішли з ними, любов'ю до них прив'язані, і в дорозі воїни їх вбили за велінням царевим, йому ж про тих дітей було сповіщено. В Амісі святих страстотерпців Домитій у вапно негашене вкинув у п'ятницю о другій годині дня — в суботу ж о третій годині виявилися живими та здоровими. Те бачивши, два воїни увірували в Христа й відкрито себе християнами ісповідували, через що в ту ж суботу розп'яли їх нечестиві в сьомий день вересня, імена їхні — Фенгон і Євкарпій. А святому Климентові й Ага-тангелу кат звелів шкіру з рамен обдирати й залізом бити довго, тоді, на залізних розпечених ліжках поклавши, сіркою і смолою поливати їх і палити сильно звелів. Святі ж без шкоди, як на м'якій царській постелі, спочивали, сном солодким заснули й бачили в сонному видінні Христа Господа з багатьма святими ангелами Його, що до них зверху приходив і говорив: "Не бійтеся, Я з вами". І, пробудившися, один одному видіння те з радістю розповідали. Так на одрах тих досить палені були, коли побачив Домитій-намісник, що анітрохи вогнем не ушкоджуються, — і, не розуміючи, що їм зробити, звелів, знявши їх, відвести в темницю. Довгий же час у в'язниці тій перебували святі, тоді послані були знову до царя Максиміяна, який у Тарсі тоді перебував. Туди йшовши, були вельми спраглі, найбільше воїни, що вели їх, знемагали від спраги, була-бо земля та пуста і шлях безводний. Тоді молитвою зі землі сухої вивели джерело води живої і, пивши, всі охолодилися, і в дорогу, скільки треба, воїни води взяли. У тій же дорозі святий Климент молився ревно до Христа Бога, щоби йому весь час життя його щодня бути мученим за ім'я Його святе, і мав одкровення від Бога, що з минулими вже мук своїх роками до кінцевого здійснення мучеництва має перепровадити двадцять вісім років у безперестанних стражданнях, через що вельми радів святий, бо любов'ю Христа, Бога свого, невимовною охоплений був, хотів за Нього в лютих муках довгий час перебувати, умирати стократ щодня. І коли Максиміяну-цареві представлені були святі, дивувався той вельми, що далі перебувають живі й такими муками не здолані. Допитавши-бо їх і непохитними побачивши, розпалив вогненну піч, як же колись Навуходоносор у Вавилоні, і вкинув у неї Христових воїнів, і перебували святі в тій печі день і ніч і виявилися живими і здоровими. Те чудо бачивши, багато з людей у Христа увірувало. Тоді у в'язницю вкинуті були святі й перебували в ній чотири роки: сподівався-бо нечестивий цар, що, довгим часом і великою в'язничною нуждою втомившися, легше схиляться до еллінської їхньої віри.

Коли сповнилося ж чотири роки у в'язниці, цар, наче не-достойних царського свого допиту, їх судив, насправді ж фактом нездоланної їхньої великодушности соромився — одному володареві на ім'я Сакедон, вельми лютому, який незчисленну кількість християн страшними муками і смертями погубив, доручив, щоб примусив в'язнів тих до поклоніння богам. Він же, взявши святих мучеників Климена й Агатанге-ла, коли словами ласкавими і грізними нічого не досягнув, звелів нагих, прив'язаних до дерев, бити жорстоко і стругати тіло їхнє настільки люто, що плечі й хребет зовсім до костей обстругані були, і самі лише кості та суглоби ніг видно було — тіло все відпало. І думав кат, що зразу помруть, — звелів відв'язати їх і відвести у в'язницю. Бачивши святих, що стояли на ногах своїх, і кріпилися, і до темниці самі йшли, осоромився вельми, від люті ж і сорому занеміг тілом, був ледь живий, і несли на руках слуги його із судища в дім. А святим, поїси до в'язниці йшли, відпадала частинами плоть їхня з кров'ю із тіл їхніх, її ж вірні по дорозі зі землею збирали, як великий скарб чесно собі приймали. Довідавшися про недугу Сакедонову, цар засміявся і сказав: "Ось славний Сакедон, що багатьох християн здолав, двома переможений". Стояв же в той час перед царем один князь на ім'я Максим, він просив царя, щоб дав у його руки мучеників тих, хвалив-ся-бо з двох одне вчинити: або примусити їх до жертви, або муками заморити. І звелів йому цар взяти святих до себе, і не зразу мучити їх починати, але багато днів, дружньо з ними бесідуючи, переконувати богам поклонитися. Якось, прикликавши до себе, говорив їм князь: "Радійте, о мужі, яких же люблять боги безсмертні, як власних синів своїх, й опікуються вами, багато разів-бо і в снах про вас сповіщали, і наяву, відповідаючи, казали, що маєте ви навернутися до них, через те стримали тих, що мучили вас, щоб не губили вас, — чекають-бо вашого навернення, яке вже близько, бо минулої ¹ Бахус. ночі великий серед богів Діоніс, явившися мені, сказав: "Приведи тих двох мужів до мене". Ось-бо, о мужі, і храм Діонісія відчинений, і вівтар прикрашений, і жертви готові — прийдіть і принесіть йому жертви". Відповідали святі: "Брешеш безсоромно, о судде, бо твої боги як наяву є німими, так і уві сні не можуть говорити. Котрий же Діоніс говорив до тебе? Бо два є у вас тут ідоли Діонісові — один кам'яний, а другий мідний. І якщо кам'яний говорив, то ми йому пророкуємо, що скоро прийде час, коли розбитий буде на частини й або в стіну, з каміння будовану, з иншим камінням буде вкладений, або, у вогонь вкинений, у вапно перетвориться. Якщо ж мідний Діоніс говорив — він перетворений буде на казани й инший посуд незчисленний". Таких слів чути Максим не терпів, почав мучити їх люто. Було ж катування таке: гостре знаряддя залізне, рожна, ножі, гаки, тризубці та що найго-стріше винайти міг повстромлював у землю дуже густо, гострим доверху на висоту стопи ноги одної. І на тому Климента святого нагого хребтом горілиць поклав і зверху великими палями бити звелів. А святому Агатангелові, олова багато розтопивши, вилив на голову. Битий же був святий Климент палями по грудях і всюди, з голови до ніг, усе тіло його зісподу на гострих тих знаряддях прокололося і порізалося, і пройшло залізо одне аж до серця, инше — до грудей, инше до утроби, инше — наскрізь пройшло, явне зверху виглядало, і коли після довгого биття звелів кат зняти з того місця мученика, ледве чоловіків багато змогли з великою натугою його звідти витягнути — і чудувався Максим, дивуючись такому терпінню і тому, що такі муки не можуть мучеників ні до богів навернути, ані ж заморити: Бог Усевишній беріг їх, душі їхні з тілесного союзу не виходили на більше імени святого Свого прославлення, на осоромлення ж нечестивих. І вкинуті були святі у темницю. Те довідавшися, цар Мак-симіян засудив святих на довічне ув'язнення, поки там самі помруть. Але ще один вельможа на ім'я Афродисій, родом перс, всіляких на християн мук найлютіших досвідчений винахідник, просив у царя, щоб звелів йому тих мучеників взяти, аби погубити їх. І взявши, повів у дім свій, і поставив перед ними найбагатшу трапезу для частунку, переконував їх, щоб їли й пили з ним і возвеселилися. Ті ж говорили: "Ми годуємося небесною їжею і питтям, той, хто її їсть і п'є, не зголодніє ніколи, але перебуватиме навіки веселий". Афро-дисій же, за безчестя те собі прийнявши, сказав: "Завтра приготую вам иншу вечерю, її ж прагнете — смерть найлютішу". І коли настало завтра, звелів Афродисій принести два камені жорнові, повісити на шиї святих і волочити їх по цілому граду на наругу. Коли волочили святих, багато з безумного народу, взявши каміння, били волочених, ще більше людей дивувалося настільки великому й довгому їхньому стражданню, думали, що вони безсмертні, і до Христа наверталися. Після цього, царевим судом, у в'язницю назавжди були вкинені, щоб, довгим ув'язненням виснажені, загинули. І перебували святі в путах темничних досить років, поки не наблизилося здійснення двадцять восьмого часу страждання, про що святому Климентові в Тарсі, коли був ведений до царя, одкровенням Божим було повідомлено. І багато зі святих іспо-відників Христових, що почали подвиг страдницький, біг свій закінчили, ці ж двоє страждальців ще в триванні і подвигу мученицькому перебували.

Після Максиміяна-царя настав Максимін на царство, і багато крови християнської нещадно проливалося. Сторожі в'язничні втомилися через Климента й Агатангела, що так довго їх тримали у в'язниці, прийшли до царя Максиміна, говорячи: "Що звелиш про двох тих в'язнів, яких багато років царі і багато володарів мучили всіма найлютіших мук винаходами? Не померли і досі є живі в путах. Хоч і без всілякого догляду й турботи людської, проте здорові, і лицем світлі, і думаємо, що вони безсмертні". Цар же Максимін спершу богів своїх багатьма словами безчесними похулив, що не змогли тим в'язням відняти земного життя, тоді, спитавши в них, хто і звідки є, і довідавшися, що з Галатійського краю, з гра-да Анкири, зразу туди до князя Лукія, який у той час в Анки-рі, галатійському граді, ігемонствував, звелів їх відіслати. Те довідавшися, святі утішилися дуже: вельми-бо хотів Климент святий на батьківщині своїй здійснити подвига свого плин, і про те просив Владику Христа, й отримав прошене. Приведені були святі в град Анкирський, стали перед Ликієм-князем на допит. Він же не зразу допитувати їх почав, але спершу посадив в ув'язнення тісне, ноги в колодки забивши, і вериги залізні на шию, і на руки, і на все тіло наклав, і каміння нав'язав таке, що ані порухати тілом, ані ногу простягнути не можна було. Наступного ж дня одного святого мученика на судище привів, спочатку багато ласкою лестив його, до свого притягаючи зловір'я, — бачивши ж його непохитного розумом, почав мучити: кільця залізні, у вогні розжарені, зціпив на вухах його, обпалив свічами ребра його, врешті мечем усік святу його голову. Чесне ж мученикове тіло вищезга дана Софія блаженна, названа матір Климентова, взявши й чистою плащаницею з ароматами обвивши, поклала в печері, у ній же й церква була мала християнська: через люте-бо гоніння від нечестивих не могли вірні мати своєї церкви відкрито, у печері собі влаштували церкву й там служби свої приносили Богові. Страждав святий мученик Агатангел від катів різних, від двох царів, Диоклитіяна і Максиміяна, від ігемонів же Агрипина, Курикія, Домитія, Сакердона, Максима, Афродисія і Аукія. Закінчив подвиг страждання в день п'ятий листопада-місяця.

Довідавшися про кончину учня і співстраждальця свого святого мученика Агатангела, святий Климент невимовної радости сповнився, бо послав його до Бога перед собою. Лежачи ж ниць на землі, важкістю пут обтяжений, велику воздавав дяку за святого Агатангела, що сподобив його біг закінчити, віру зберегти, всі муки мужньо перетерпіти й до лику святих мучеників, на небесах торжествуючих, стати причетним. Молився ж і за себе, аби змогти до кінця перетерпіти й підступну ворожу стерти голову, із торжеством перейти до жаданого небесного краю. Після убивства Агатангела святого Аукій-кат звелів мученика Климента щодня у в'язниці мучити. Катування ж було таке: сукуватою палицею гострою били мученика по лиці та голові, накладаючи по сто п'ятдесят ран щодня. Це ж святому робили від п'ятого числа листопада аж до п'ятнадцятого січня. Удень-бо ранили сильно, що і в'язниця та ціла кров'ю його обагрилася, вночі ж благодать Божа через ангелів святих відвідувала його, зцілюючи рани ті, і були нечестиві у великому розгубленні. Щодня-бо приходили і здорового його знаходили, дивувалися і жорстокіше били, голову та лице міцними багатьма зранювали ударами, до ста п'ятдесяти доводячи. Зблизилося свято Богоявлення Господнього, прийшов в Анкирський град від царя инший ігемон, на ім'я Олександр, замість Лукія — йому ж до царя йти було наказано. І коли настала ніч, в яку ж празникові Богоявлення чування мало бути, блаженна Софія, зібравши до себе християн, рабів і вихованців, хлопців та дівчат, взявши, пішла в темницю до святого Климента. Бог же сприяв намірам вірних Своїх, бо приспав сторожів міцно, один лише не спав — той християнином був потаєним і в'язницю тим, що прийшли, відчинив. Увійшли-бо всередину вірні з мужньомудрою Софією, звільнили від пут святого і, взявши його, ввели в церкву, що в печері, і з радістю святкували, дякуючи Богові. Коли настав день, святий Климент відправив Божественну літургію, і всі були причасниками Божественних Таїнств зі святої руки пастиря свого. Зробив же архиєреи Божий для людей повчання достатнє, в якому ж прорік про свою смерть, що скоро убитий буде, і сказав: "Не бійтеся, браття, ніхто ж із вас не загине ані не постраждає, ані ж одного не викрадуть вовки, лише я з двома клирика-ми покладу душу свою за архиєрея Великого Христа, Який поклав за нас Свою душу". Пророкував же і про те, що скоро гоніння зупиниться, ідолопоклоніння зникне, процвіте ж свята віра, небесний-бо Цар поставить на землі такого царя, який сам просвітлиться святим хрещенням, просвітить і всі краї володіння римського і новий Рим поставить, і засіяє благочестя всюди. Те священномученик Климент прорік своєму словесному стадові і звеселив душі їхні, пішов у дім матері своєї Софії, ще ж і всіх людей із церкви до себе взяв і гостину велику зробив, і був Климент святий у домі її двадцять третього числа січня. Тим часом ігемон Олександр розглядав народні справи та управління, і розказано йому було про єпископа християнського Климента, що вночі вийшов із в'язниці, і шукали його. Коли настав день недільний, пішов архиєреи Божий святий Климент до церкви печерної відправити Божественну літургію, і довідалися про нього нечестиві й ігемонові сповістили. Він же, сам вставши, пішов із воїнами і, увійшовши всередину, побачив святого Климента, який перед престолом Божим стояв і приносив безкровні жертви. І звелів ігемон одному з воїнів, щоб узяв меч і ззаду вдарив архиєрея в шию. Коли ж ударив воїн, впала голова святого священномученика Климента на Божественний престол і на передпокладені Дари, і обагрилася кров'ю його безкровна жертва і весь святий вівтар. Люди ж вірні у великому були страху і жаху, що й для себе сподівалися смерти, проте не себе, але пастиря свого жаліли і, піднісши голос, ридали. Ігемон же вийшов геть зразу, не чинячи людям кривди ніякої, лише два клирики у вівтарі зі святим Климентом посічені були, імена ж їхні Христофор і Харитон, диякони. Софія ж блаженна любого свого нареченого сина, насправді ж батька духовного і пастиря, чесне тіло вбрала зі сльозами і радістю. Плакала, бо втратила його на землі, раділа, бо добре здійснив страждання, перейшов до Христа Господа. І поховали чесно святого з обома дияконами Софія і весь християнський, що там був, люд поблизу гробу святого мученика Ага-тангела в печерній церкві в 23-ій день січня-місяця. Так святий священномученик Климент довгий страждання свого подвиг закінчив, двадцять вісім років незчисленні і невимовні за Христа терпів муки. І говорить про нього Никифор, грецький історик, так: "Від створення світу всіх, що задля Бога якимось різновидом мук страждали, — вогнем, залізом, камінням, деревом, і тих, що зі звірами боролися і довгочасними путами замучені, і тих, що різними смертями в землі, у воді й у повітрі померли, і що морозом, і спекою сильною погублені були чи иншими якимись муками і карами життя втратили, — усіх тих святий Климент з Агатангелом стражданнями своїми багато перевищив. Від одинадцятьох катів у різних страждав градах: в Анкирі — від Галатійського Антипата До-митіяна, у Римі — від царя Диоклитіяна, у Никомидії — від ігемона Агрипина, знову в Анкирі — від князя Курикиї, в Амисі — від Домитія, намісника царського, в Тарсі — від царя Максиміяна, там же від Сакедона-володаря, тоді від князя Максима, після цього від Афродисія-вельможі і знову в Анкирі від князя Аукія, на кінець від ігемона Олександра. Усі-бо, що були тоді кати, посилали його один до одного як якесь чудо, ніколи не бачене, і настільки довго різними лютими муками був не здоланий і непохитний з Агатангелом, учнем своїм". Укріплював його Бог, Господь наш Ісус Хрис-тос, задля слави імени святого Свого. Йому ж з Отцем і Святим Духом від усього творіння всіляка належить Слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04