У той самий день страждання святої мучениці Фавсти-дівиці і тих, що з нею, Євласія і Максима

Пам'ять святителя Христового Вукола, єпископа Смирнського

Місяця лютого в 6-й день

Угодник Божий Вукол з дитинства свого незлобливості й цнотливості віддався і був Святого Духа домом найкращим. Його ж всехвальний і улюблений Христовий учень і наперсник святий Йоан Богослов, побачивши досвідченим і достойним, поставив єпископом гідним і пастирем корисним для Смирнської Церкви. Він же, Святим Духом просвітлений і, як світильник на свічаді поставлений, тих, що сиділи в пітьмі блуду й омані ідольській, Небесним світлом і хрещенням святим просвітив, сонце дня показав і від незчисленних, невидимих диких і невгамовних звірів, які шукали, кого проковтнути, їх урятував. Перед переставленням своїм блаженному Полікарпові словесні вівці свої доручив, від тимчасового до вічного життя перейшов. Коли тіло ж його святе в землі поховане було, звелів Бог вирости на гробі його миртові, що подавав зцілення хворим.

Кизицький град мав дівчину юну на ім'я Фавста в часи нечестивого царя Максиміяна. Вона — від багатих і вірних батьків народжена, ними в християнських догмах вихована — осиротіла в тринадцять років віку свого, коли відійшли до Господа батьки її. Вдосконалювалася в пості і молитвах, у читанні книг божественних і берегла себе в дівстві нерозтлінному, зневажаючи всі приваби світу цього, багатство, і насолоди, і догоджання тілу, тісний же і скорботний суворого життя шлях проходила, через що відома і славна була серед усіх: не може-бо така утаїтися чеснота, за словом Господнім: "Не може град сховатися, що на верху гори стоїть". Але дійшла чутка про неї і до самого царя Максиміяна. Він же зразу із і царських своїх палат найпершого жерця на ім'я Євіласій у град Кизицький послав шукати і знайти невісту Христову Фавсту, так наказуючи: "Якщо зможеш її переконати принести богам жертви, добро їй буде. Якщо ж ні, то вкинь її в безодню водну". Євіласій же, у Кизик прийшовши, знайшов її, літами молоду, вірою ж і розумом вельми стару, і, привівши її на суд свій, перековував принести жертви суєтним богам. Свята ж йому відповідала: "Я не принесу жертви богам тим, які є глухими, і сліпими, і жодного не мають чуття, є ділами рук людських, маю-бо Отця і Жениха Ісуса Христа на Небесах і не можу покинути Його ані згубити спадку, який маю у Господа мого". Євіласій же мовив до неї: "Принеси жертву богам, Фавсто, бо инакше погано й гірко помреш". Відповідала свята: "Не май мене за одну з нерозумних жінок, бо якщо й мала я літами, проте серце моє велике і доросле перед Господом". Євіласій же великого сповнився гніву, звелів постригти їй голову на безчестя і наругу і, повісивши на дереві, сильно бити. Свята ж Фавста, мучена вельми, звела очі свої на небо й молилася до Господа. Коли помолилася вона досить, була блискавка з Небес, настільки страшна, що багато від неї померло. Євіласій же, те бачивши, забоявся вельми і, Фавсту святу прикликавши, сказав до неї: "Жінко, скажи мені, хто ти така? Бачу-бо, що чиниш чарівні діла". Свята ж сказала: "Послухай мене, Євіласію, звели іконописцю написати мій образ, також і всілякі муки зобразити". І коли те скоро було зроблене, сказала свята: "Хай буде тобі відомо, що так само, як ця ікона не має страждань, ані болю, так і моє тіло не відчуває мук і покарань, які ти мені наносиш, душа-бо моя вся утверджена в Господі моєму. Инше ж — чини швидко, якщо захочеш". Тоді звелів її в ковчег дерев'яний вкласти і, цвяхами дерев'яними ковчег забивши, пилою ковчег з нею розпиляти. Слуги ж зі старанням чинили наказане їм, а свята в ковчезі співала, славлячи Бога. Трудилися ж слуги довгий час, пиляючи, і нічого не могли досягти: не могла-бо пила пиляти, наче якийсь діямант твердий, ані пошкодити святої, і, знемігши, слуги були наче мертві. Тоді пішли до Євіласія, кажучи: "Просимо тебе, пане, послухай: жінку, яку ти дав нам на муки, з години першої аж до години шостої пиляли в ковчезі замкнену, нічого не досягли, шість-бо пил змінили, але нітрохи торкнутися її не змогли. Докладали ж і вогонь до ковчега, щоб спалити її в ньому, але вогонь ані не торкнувся її, ані ковчега не опалив. Вона ж співала, промовляючи: "Якщо крізь вогонь пройду, не спалить мене, і полум'я не попече мене". Євіласій же печальний був через те вельми і, поставивши перед собою святу, сказав до неї: "О жінко, дивуєш мене вельми, творячи чуда. Вісімдесят років маю від народження свого й ніколи ж не бачив такого, заклинаю-бо тебе Богом твоїм, в Якого віриш, розкажи мені всю правду". Відповідала ж йому свята, кажучи: "Прошу тебе, пане мій, послухай уважно, що скажу тобі: сила Божа береже мене цілою в муках, як же ти сам бачив, і якщо уважно слів моїх послухаєш, переконаєшся швидко, станеш другом моєї віри".

Він же сказав: "Кажи швидко правду, я ж слухаю уважно". Мовила свята: "Бог же безсмертний і вічний, і діла Його істинні, і суд Його святий і праведний, Він пильнує на кожному місці рабів Своїх, які праведно і преподобно живуть і добрий подвиг проходять, осоромлюючи диявола, відкинувши ідолів і поплювавши на них, яких ви, наче богів, шануєте, і, злі діла світу цього перемігши, зневаживши земне, захотіли небесного, живуть чисто, бережуть Заповіді Божі без гріха — їх Бог Вишній береже від усілякого зла, бо вони знають Його як єдиного Бога, бо нема нікого, окрім Того, Хто зійшов на землю і вселився у Святу і Пречисту Діву, бо Той Самий був, який народився від неї невимовно, і нехай, коротко скажу, вирісши, багато і преславного чудесно зробив і научив, прийшов волею на хрест і постраждав плоттю для спасення нашого, тоді похований був, воскрес на третій день і у славі вознісся на Небо, звідки ж знову прийде на закінчення віків судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його, через що й ми, наслідуючи Його, передаємо себе на рани і муки задля Царства Небесного, щоб не загинути навіки: тут-бо помираємо — там же живемо нескінченним життям".

Це чуючи, Євіласій почав пізнавати велику Бога живого силу й розчулився серцем, навернувся до кращого і святу мученицю Фавсту звільнив від пут, зробив вільною. Тоді один із рабів його, поспішивши до царя Максиміяна, сповістив йому, кажучи: "Пане царю, згубив любов твою Євіласій і хоче бути християнином, поспіши-бо вихопити його зі зваби християнської швидше, ніж він стане християнином". Цар же засмутився через те вельми, прикликав швидко Максима, єпарха свого, який був вельми жорстокий і нелюд, і, заклявши його богами своїми, послав його в Кизик до Євіласія. Максим же, з великою люттю досягнувши Кизика, спитав блаженного Євіласія, кажучи: "Скажи мені, всезлісна голово, як посмів ти покинути великих богів і зневажити їх, повірив безумним християнам і приєднався до них?" Відповів Євіласій: "Присягаюся головою моєю, що коли й ти послухаєш дівчину Фавсту, скоро пізнаєш Бога живого і блаженним будеш". Єпарх же Максим розгнівався дуже — звелів його, на дереві повісивши, бити жорстоко. І битий був довго Євіласій, взивав до Христа Бога, говорячи: "Владико, Боже всемогутній, поможи рабі Твоїй Фавсті у всіх муках, які їй трапилися, Ти, що моїм очам показав чудеса Свої, вибав і мене, смиренного, від найлютішого і найжорстокішого єпарха, бо Тебе прагну, Господи, задля багатьох і великих чуд Твоїх". Після цього звелів єпарх свічами палаючими опалювати боки мученикові. І коли опалювали страждальця, просив той святу Фавсту, яка там-таки стояла і на страждання його дивилася, щоб помолилася за нього до Господа. Свята ж, змилосердившися над ним, почала молитися, мовлячи: "Господи, Боже мій, яви благодать Свою і вислухай мене, рабиню Твою, прийми Євіласія в загороду словесного Твого стада і вчини його серед числа праведників Твоїх, бо благословенний Ти навіки. Амінь."Тоді єпарх і святу Фавсту звелів перед судищем своїм неправедним поставити — за те, що переконувала Євіласія бути християнином. І сказав до неї Максим: "Нечестива голово, як посміла ти чесного священика Євіласія від великих богів відвернути і до свого привести Бога?" Відповіла свята Фавста: "Покладаюся на благого і премилостивого Бога мого, який прикликав Євіласія, щоб був Йому сином істинним, як і тебе Він прикличе у Своє пізнання і поклоніння Божественне". Сказав єпарх: "Фавсто, не думай, що я безумний, як же Євіласій, який послухав тебе". І зразу звелів її зв'язати і залізні цвяхи вбити у ноги її. І коли це зі старанням слуги робили, свята анітрохи не відчувала болю. Бачив же єпарх Максим, що мучениця не зважає на таке катування, прикликав спиру воїнів і звелів, якщо хто може, нехай більшу і жорстокішу винайде на неї муку. І сказав один із воїнів на ім'я Клавдій: "Пане мій, якщо хоче світлість твоя швидко її заморити, то хай буде віддана на поїдання звірам". І зразу звелів єпарх, щоб було так. І ведена була свята нагою на місце те, де звірі мали її з'їсти. Випустили на неї левицю, але левиця побігла й поклонилася святій. Тоді инших звірів багато випускали, і всі припадали до ніг її і кланялися. Єпарх же, бачивши таке чудо, дивувався дуже. І звелів зв'язану і за ноги мотузком зчеплену волочити її по землі. Коли ж волочили святу нагу, скрикнула вона до Господа, говорячи: "Господи, Ісусе Христе, покрий Своє творіння, щоб очі безсоромні й нечестиві не дивилися на наготу тіла невісти Твоєї". І зразу хмара зверху зійшла, покрила святу, наче одягом прекрасним. Після цього знову инший муж, воїн на ім'я Євсевій, сказав Максимові-єпарху: "Якщо хоче світлість твоя, дай мені владу над нею". Сказав єпарх: "Візьми її і, як же хочеш і можеш, муч її". Він же, взявши святу мученицю, вів у кузню і, зробивши багато залізних довгих цвяхів, вбив те в голову її, в чоло ж, і в очі, і в груди, і в литки, і в ціле тіло. Свята ж молилася собі, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, дякую Тобі, бо Ти Свідок сердець, Слава і Вінець праведних, сподоби ж і мене, смиренну і недостойну рабу Твою, щоб опинилася я на стежці, що веде до тихої в Тобі пристані. І Максима-єпарха у святу віру і любов Свою приведи, і утвердь його у страху Твоєму, і вчини його з тими, що сповідують Тебе, істинного Бога, щоб усі довідалися, що Ти єдиний Бог і що Тобі належить Божественна честь і слава на віки-віків. Амінь". Євсевій же, бачивши, що юна дівчина, ціла цвяхами нашпигована і кров'ю стікаючи, не зважає на таку муку, наче анітрохи не відчуває болю, звелів принести казан великий і наповнити його смолою і сіркою і, розваривши сильно, вкинув у нього святу Фавсту разом зі святим Євіласієм, і вогонь великий підклав. Святі ж мученики в казані тому наче на місці злачному і прохолодному стояли, співали і славословили Бога — і зразу вогонь погас і казан вистигнув. Тоді Максим-єпарх, бачивши святих віру і терпіння, сказав: "Боже вічний, Ти, що дав Євіласію стати причасником страждань за Тебе рабині Твоєї Фавсти, прийми і мене, окаянного і грішного, і зроби мене з двома — третім, щоб і я, поганий і менший, сповнив число тройці — в образ Пресвятої Тройці. Воістину, Боже Сил, яви Свою благостиню і на мені, недостойному рабові Твоєму, і швидко вчини зі мною милосердя Своє, щоб і в мені найбільше прославитися". Коли він це вимовив, розчинилися Небеса і видно було йому Сина Божого з ликом святих ангелів й архангелів, і всіх святих собори, що, як світло, сяяли. Таке страшне і вражаюче таїнство бачивши, Максим великим голосом возвав до Бога, кажучи: "Господи, прийми мене, як же раба Твого Євіласія, і не пам'ятай беззаконня мого і неправди, але прости грішного і недостойного раба Твого і прийми, як же розбійника колись прийняв". Те мовивши, зразу побіг до казана, в якому була свята Фавста і святий Євіласій, і, звівши очі свої на Небо, ознаменувався хресним знаменням, кажучи: "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і я з вами". І скинув одяг свій, і, знову знаменням хресним через ціле тіло себе ознаменувавши, вкинувся у казан. Тоді свята і блаженна Фавста великої радости і веселощів сповнилася, бо почув її Бог і привела вона Максима у святу віру, і сказала мучениця: "Слава тобі, Христе Боже, що ніхто не загине, але для всіх Ти хочеш спасення і досягнення пізнання істини. Ось-бо я поміж двох рабів Твоїх, як же лоза виноградна, що грона приносить, і мотузок втроє сплетений, що не рветься, бо сказав Ти, Господи: "Де ж двоє будуть чи троє зібрані в Ім'я моє, там Я є посеред них". Коли так свята з веселістю промовляла, був голос із Небес, який говорив: "Прийдіть до мене ви, що трудитеся у подвизі й обтяжені стражданнями задля Імени мого, і Я заспокою вас у Царстві моєму Небесному". Коли цей голос почули святі, радости невимовної сповнилися і Богові дякували, у руки Його душі свої передали в мирі місяця лютого у 6-ий день. їх же молитвами, Господи, прости нам прогрішення наші, сподоби всіх нас милосердя Твого й учасниками життя вічного учини, бо благословенний Ти з Отцем ї Святим Духом і препрославлений навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04