У той самий день житіє преподобного отця нашого Тита, пресвітера Печерського

Як відкривається гнів Божий із Небес на гнів людський, також і мир Божий перевищує всілякий розум, як зберігає серце і розуміння, кажу ж, тіло і душу людини, що шукає миру, — сповістив нам відкрито з одкровення свого Тит блаженний.

Він-бо, інокуючи в Печерському монастирі, коли саном пресвітерства вшанований був, наставлений був на подвиги, достойні блаженства святих, — трапилася тоді річ така. Мав цей блаженний пресвітер Тит брата по духу, чорноризця того ж монастиря на ім'я Євагрій, який саном був диякон. З ним же блаженний цей пресвітер Тит мав любов велику й нелицемірну, що всі дивувалися однодумству і щирому любленню їхньому. Ворог же, що ненавидить добро, який звик сіяти кукіль поміж пшеницю, посіяв ворожнечу між ними і так гнівом та ненавистю потьмарив їх, що й один на одного не могли поглянути, але всіляко взаємно одне одного уникали. Коли-бо ішов один з них з кадилом у церкві, тоді другий втікав від ладану. Чи якщо той не відходив, тоді инший минав його, не покадивши. І перебували багато часу у великому мороці гріховному, що й приносити Божественні Дари і причащатися насмілювалися, не помирившися між собою ані прощення не отримавши. Ворог озброїв їх один на одного. Брати ж багато разів просили їх помиритися між собою, але вони ані слухати про те не хотіли. Одного разу, з допусту Божого, трапилося цьому блаженному пресвітерові Титу розхворітися ЛЮТо, і вже не мав надії на життя, тоді почав плакати гірко через своє прогрішення і послав до диякона Євагрія з великим розчуленням, кажучи: "Пробач мені, брате, задля Господа, що образив тебе гнівом своїм". Той же не лише не пробачив, а и жорстокими словами проклинав його. Проте брати, бачивши, що Тит уже помирає, притягнули Євагрія силоміць, аби попрощався з братом. Хворий же, бачивши його, зразу поклонився, впав ниць перед ногами його зі сльозами, кажучи: "Прости мені, отче, і благослови". Але Євагрій, немилостивий нелюд, відвернувся від брата і люті ці перед усіма промовив слова: "Ніколи не хочу з ним прощення мати, ані в цьому віці, ані в прийдешньому". І, те мовивши, вирвався з рук братів і зразу впав. Брати ж хотіли підняти його і побачили, що він бездиханний, і не могли йому ані рук зігнути, ані уст зімкнути, ані очей стулити, наче давно помер. Хворий же пресвітер, цей блаженний Тит, у той же час встав і, ніби ніколи не хворів, здоровий був. Охопив-бо жах усіх через таку раптову смерть одного, иншого ж швидке одужання. І почали питати зціленого блаженного цього пресвітера, що то було. Блаженний же Тит відповідав їм, розповідаючи детально відкрите йому все: "Коли хворів, — казав, — люто у гніві цьому, бачив ангелів, що відступилися від мене і плакали над загибеллю душі моєї, і бісів же, що раділи через гнів мій. Через те почав просити вас, щоб ішли до брата прощення для мене випросити. Коли ж привели його до мене і я поклонився йому, а він же відвернувся від мене, бачив одного ангела немилостивого, який тримав палаючий спис, — ним же вдарив того, що не пробачив. І зразу впав той мертвий. Мені ж той ангел подав руку і поставив мене — і ось я здоровий". |

Так настрашені були брати, багато плакали за померлим люто Євагрієм і поховали його, очі та вуста мав відкриті, руки ж розтягнені. Самі ж почали дуже пильнуватися від гніву, прощаючи, коли хтось на когось мав жаль. І пам'ятали добре настанову — слова Господні про те, що кожен, хто гнівається на брата свого марне, буде осуджений. До того ж і Єфрем святий каже: "Якщо комусь трапиться у ворогуванні померти, невмолимий суд він здобуде". І було тоді прийнято говорити про покараних братів тих: "Мир великий тим, що люблять закон твій, Господи. Але найбільше сам блаженний цей пресвітер Тит, бачивши, що за пошук миру з братом знайшов мир зі Самим Богом, Який вберіг його від смерти тілесної і духовної, відтоді ані не думав гнів мати, але викорінив його зовсім, здобув ніколи не минаючу до всіх братів у Бозі любов, яка.є союзом досконалости як корінь миру. Любов же від чистого серця і совісти доброї, і віри нелицемірної, любов довготерпеливу, милосердну, незаздрісну, що й усі инші чесноти має, найбільше ж ці: цноту, піст, молитву постійну. Послухав-бо блаженний цей пресвітер Писання цього: "Будьте мудрі, — казав, — і пильнуйте в молитвах, найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!" І так втілив у своїх пресвітерських жертвах і ті розумні євангельські слова, що любити Бога і ближнього є більше від всепалень і жертв. Здобув же і мир досконалий, що неможливо було йому, покритому досконалою любов'ю, засумувати, кажучи: "Нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх" Але більш досконалий праведного цього постника мир такий був, що на ньому сповнилися правдиві слова апостола: "Не є царство Боже їжею і питтям правдою і миром". Тому ж з ним і на небесах достойним упокоєння виявився Тит преподобний — його ж забажавши, по трудах богоугодних великих і багатьох заснув у Господі і спочиває тілом нетлінним у печері, сповненій святих, як на долішньому небі. Духом же рівноангельським у вишнє небо на вічний спочинок був вознесений руками раніше явлених йому ангелів. Вони там ним тішилися, як через грішника, що колись був, нині ж століпно покаявся. ІЦо чує? Лише слова Павла святого про Тита-апостола: "Утішив нас Бог приходом Титовим". Нам же, співрадіючим, відповідати з того ж Писання до мешканців небесних добрим є: "Утішилися в утісі вашій, лише ж більше зраділи в радості Титовій, що упокоїли ви всі дух його". Його ж святими молитвами нехай і ми сподобимося, уникнувши гніву, прощення гріхів і упокоєння тимчасове та вічне отримати в Христі Ісусі, Господі нашому, що є Богом любови і миру, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04