Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії 2 страница

Після відходу Германа блаженна Євдокія перебувала ще декілька днів у пості, нічого иншого не ставлячи перед собою на трапезу, лише хліб, олію і воду. Удень же і вночі молилася і плакала, тоді пішла до єпископа града того, охрестилася від нього в ім'я Святої єдиної Тройці. Через декілька днів після хрещення свого написала книжечку-заповіт до того ж єпископа, де сповіщала про своє багатство, перераховуючи його детально і просячи, аби взяв його для Христа. Єпископ книжечку, прислану йому, прочитав, прикликав блаженну Євдокію до себе і мовив: "Чи ти, донько, писала цю хартію до мене, грішного?" Вона ж відповіла: "Я писала і нині знову прошу твою святиню, щоб ти звелів економові церковному прийняти те, що подаю, і роздайте жебракам і убогим, сиротам і вдовицям, як же самі знаєте, знаю-бо, що те моє багатство неправедне, із беззаконня зібране". Єпископ, його ж ім'я Теодот, бачивши її добрий намір, віру і любов до Бога, поглянув на неї, духом наперед побачив те життя, що в неї мало бути, і сказав: "Проси за мене, сестро, в Господа, прошу тебе, удостоїшся назватися Невістою Христовою, бо, возненавидівши нечисту любов плотську, чистоту ти полюбила і, блудне життя відкинувши, дівственну цноту почала наслідувати, бо світ суєтний продала, щоб купити собі небесну маргариту [перлину]. Короткий час у звабі гріховній витративши, покаянням ж вік нескінченний у вишньому житті собі виклопотала. Та, що смерть в очах мала, безсмертя ж здобула. І ти, що багатьох у згубу тягнула, нині в Христі багатьох оживиш. Від безпросвітної пітьми у світло віри одягнулася, достойна іменуватися агницею Христовою. За іменем твоїм, що тлумачиться як благовоління, благоволив Господь у тобі, що зневажила пристрасних чоловіків, ангельські ж лики полюбивши. Молись за мене, знову прошу тебе, рабо і другине Божа, і згадай мене в Царстві Небесному". Це й більше єпископ зі сльозами до неї говорив, відтак сказав дияконові своєму: "Приклич мені швиденько урядника гостинниці церковної". Коли той прийшов, сказав єпископ: "Знаю тебе як благочесного і богобоязливого мужа, що про багато душ турбується, тому вручаю тобі й цю Божу рабу, яка кращого хоче досягнути, щоб і про її спасення ти потурбувався і те, що дає все своє, руками убогих до Бога передпослав".

Був же той муж саном пресвітер, у дівстві нерозтлінному перебував від юности своєї, весь свій по батьках маєток святій Божій подарував Церкві і себе самого на службу Господеві віддав. Він, узявши зі собою Євдокію, пішов у дім її. Коли увійшли, прикликала Євдокія урядників дому свого і сказала їм: "Принесіть мені кожен з вас все, що тримаєте, довірене вам". Вони ж зразу перед лице її принесли все. Була ж кількість принесених речей така: золота літрів дві тьми, тобто двадцять тисяч, прикрас найкращих і різних без числа, каменів дорогоцінних і бісерів царських без числа. З одягом шовковим ковчегів двісті сімдесят п'ять. Одягу білого лляного скринь чотириста десять. Одягу золототканого скринь сто шістдесят. Иншого одягу, камінням коштовним і гаптуванням прикрашеного, скринь сто п'ятдесят дві. Простого одягу різного скринь великих сто двадцять три. Золота знаменного двадцять п'ять тем, тобто двісті і п'ятдесят тисяч золотих. Ароматних запашних речей скринь двадцять. Індійського мира справжнього скринь тридцять три. Срібла в різних посудинах літрів вісім тисяч. Завіс шовкових, золотом розшитих, літрів сто тридцять дві. Завіс просто шовкових літрів сімде сят. Инших же тканин і речей меншої вартости, які були в купу зібрані, кількість незліченна. Ще ж, окрім того рухомого багатства, мала й нерухоме: землю, села, волості, з них же щороку збирала плоди вартістю до восьмисот і двох тисяч. Те все багатство перед ногами святого того пресвітра, який був урядником церковної гостинниці, поклавши, блаженна і Євдокія прикликала всіх рабів своїх і рабинь і роздала їм, взявши зі скрині, дві тисячі золотих. Ще ж і посуд, завіси, ложа дорогоцінні, крісла позолочені і всі прикраси дому, що поза скринями були, дарувала їм і розділила. Тоді, останнє їм давши цілування, мовила: "Я вас від короткочасної роботи звільняю, ви ж, якщо хочете, попіклуйтеся, щоб звільнитися від рабства бісівського, звільнитеся, якщо послухаєте мене і приступите до христа, істинного Бога. Він вас вічною свободою, яку мають сини Божі, обдарує і впише вас серед своїх воїнів". Звернувшись до пресвітера, сказала: "Нині вже, пане мій, належить тобі турбуватися про все це, що перед тобою лежить, і зробити з ним те, що хочеш. Я-бо шукаю Того, який шукає мене, — Владики". Пресвітер же дивувався такій її раптовій і несподіваній зміні, і покаянню, і настільки великому жаданню до Бога і сказав їй: "Блаженна ти, Євдокіє, що таким ділом стала достойною бути вписаною в число дів світлиці Христової. Не відала часу приходу Жениха ані не розуміла, яким шляхом належить увійти у двір шлюбний. Справді бадьоро поспішила, і не охопить тебе пітьма. Дозрівай-бо в добродійній тій силі, і Бог допоможе тобі, за мене, грішного, молися, ти, що лику святих достойна".

Коли це блаженна Євдокія чинила, прийшов чесний Герман, Духа Святого благодаттю просвітлений, і бачив її, що віддала Богові свій маєток, рабів же і рабинь звільнила і вже була убога духом і статком, Христа ради, — узяв її і повів у монастир дівочий, його ж мав у своїй області в пустелі, недалеко від свого монастиря чоловічого, і зробив ЇЇ черницею. Вона ж перебувала у трудах і подвигах чернечого життя, вдень і вночі для Бога працюючи. Мав же блаженний Герман у своїй киновії братів ченців сімдесят, у пустельному жіночому монастирі черниць тридцять. Серед них була і Євдокія свята. Через тринадцять місяців переставилася ігуменя того монастиря, на ім'я Харитина, що свято прожила. Під її ж керуванням Євдокія робила добрі успіхи: і Псалтиря навчилася з уст, і все Письмо Святе, раз уважно прочитавши, добре зрозуміла, бо Дух Святий її просвітлював. Постницькими ж трудами всіх сестер перевершила — через те всі в один голос вибрали її ігуменею замість тої, що переставилася, і не забарився Бог про достоїнства її свідчити і вибрання те чудом утвердити, як же зразу мовиться.

Юнак-бо один із колишніх її коханців, на ім'я Філострат, багатий вельми, згадав колишню свою до Євдокії любов і бажанням до неї вельми розпалився: біс його на те заохочував. Думав, як би її до попереднього життя повернути, до свого з нею любодіяння. Довго ж про те думав, і більше день за днем любов до неї розпалювалася, тож винайшов хитрість таку: у чернечий одяг сам одягнувся і золота, скільки нести міг, взяв і під одягом сховав, і пішов пішо до монастиря Євдокіїного, не сумніваючись у здійсненні свого наміру. Коли він постукав у ворота, воротарниця, глянувши в мале віконечко, спитала: "Чого шукаєш, чоловіче?" Він же сказав: "Грішний я і прийшов, щоб ви молилися за мене, і хочу благословення вашого сподобитися". Відповіла воротарниця: "Не можна заходити сюди чоловікам, брате, але йди недалеко звідси і знайдеш монастир пана Германа, і там удостоїшся молитви і благословення, а тут не стій, не надокучай нам, стукаючи, увійти-бо не зможеш". Це мовивши, дівчина замкнула віконце. Філострат же сорому і жалю сповнився і, любов'ю до Євдокії палаючи, пішов у монастир Германа, і вичекав зручного часу: побачив-бо Германа блаженного при вході монастирськім, що сидів і книгу читав. Поклонився йому до землі смиренно, і, за звичаєм чернечим, коли створена була від святого того старця молитва і Філострат благословення від нього прийняв, сказав преподобний Герман: "Сядь, брате, і скажи мені: з якого ти краю і якого монастиря?" Той же сказав: "Я, отче, єдиною дитиною був у своїх батьків, вони ж недавно померли. Я не хотів брати жінку, але більше забажав працювати для Бога в чернецтві і поспішив зразу здобути знамення чернечого чину - цей одяг, прагнучи після того негайно знайти місце і наставника, від якого б життя монашого повчитися. Чувши про твою святість, чесний отче, довгий шлях до цього місця здолав, бажаючи припасти до святих ніг твоїх і впросити тебе, щоб ти в монастир свій прийняв мене, бо хочу каятися з попередніх гріхів своїх". Коли юнак це сказав, блаженний Герман уважно подивився на нього, з лиця ж і очей його пристрасну до насолод вдачу впізнаючи, і сказав йому: "Великого труду хочеш торкнутися, дитино, але не знаю, чи в міру сили твоєї буде. Ми, старі, ледве можемо протистояти тяжким спокусам диявольським, які до нечистот побуджують, як же тобі бути в такому цвіті юности своєї, у полум'яних літах пристрасного розпалення?" Філострат же сказав: "Хіба нема, отче, прикладів добродійного життя подібних до мене юнаків, які рішуче похіть перемогли? Хіба та ваша Євдокія, про неї ж багато чув, бо розійшлася про добродійне її життя слава всюди, хіба не юна і не в насолодах жила, але вдалася до ваших настанов і нині постійно і міцно перебуває в чернецтві, плоть свою здолавши? І не замовчу, отче, того, що її прикладом найбільше спонукуваний і хочу наслідувати її. Думаю-бо про цвіт юности її, наскільки була вродлива, наскільки багата, у яких насолодах попередні свої прожила літа, потім у всьому за одну годину раптом змінилася, пішла служити Христові тісним і прескорботним шляхом. 1 якщо вона змогла все зневажити і похоті свої умертвити задля любови Христової, то чому, отче, щодо мене не маєш надії, я-бо чоловік — міцніший від неї, жінки? І якщо один раз побачити її зможу, легко сподіваюся з бесіди і повчання її стільки почерпнути гарячої до Бога ревности і на подвиг міцности, скільки може вистачити на здолання і прогнання всіх спокус диявольських у всі дні життя мого". Раб же Божий Герман, такі його слова чуючи, повірив брехні, наче правді, вважав-бо його таким, що справді хоче працювати для Бога, і сказав йому: "Не боронитимемо тобі, дитино, бачити Євдокію і корисне слово від неї почути, бо її прикладом на чесноти піти хочеш". І прикликав ігумен Герман монаха, чесного старця, який в монастир дівочий тиміям носив, і заради инших нагальних потреб туди його посилали, і сказав йому: "Коли підеш у жіночий монастир, візьми зі собою цього брата, щоб побачив рабу Божу Євдокію, він-бо хоче користь від неї прийняти і наслідувати богоугодне її життя". Через короткий час була потреба монахові тому піти в монастир дівочий, і взяв того юного брата з собою, як же ігумен йому наказав. Філострат же, під чернечим образом, наче під овечою шкурою схований вовк, у монастир дівочий увійшов і, невісту христову Євдокію побачивши, дивувався її смиренному образові, й убогості, й умертвленню тіла. Бачив-бо її лице бліде, очі опущені додолу, уста мовчазні, одяг бідний, і ложе на землі з рогози, і якесь на ньому гостре рубище. Час для бесіди зручний знайшовши, почав [коли инші здалеку стояли ] до неї тихим голосом промовляти, кажучи так: "Що я бачу, Євдокіє? Хто тебе, що в палатах, на царські подібні, жила і в такому великому багатстві і всіх насолодах розкошувала, щодень у веселості і радості була, зманив і привів у це нещасне місце? Хто позбавив тебе такого великого людного міста, в якому тебе, що часто в найяснішому одязі походжала, всі шанували, дивуючись красі твоїй, і голосами хвали тебе прославляли? Який звабник тебе з таких благ привів у таку останню убогість і скруту, у бідне ж це і мерзенне життя? І ось нині весь їліопіль шукає тебе, очі всіх бачити тебе бажають. Самі стіни прекрасних палат твоїх ридають без тебе. Я висловлюю всенародне бажання, посланий до тебе, щоб від імени й устами всіх впросити тебе повернутися в град і народну за тобою скорботу утішити своїм приходом. Послухай мене, пані, і йди за мною, вийди з найгіршого цього мешкання, з голоду, зі смердючого одягу, з рубищного твердого ложа й увійди в колишні свої палати, в попередні утіхи, в попередні насолоди, в яких ти недавно І розкошувала. Хоч і згубила ти своє багатство, віддавши чужим задарма, проте готові всі тебе знову збагатити. Чому зволікаєш і вагаєшся? Чому тоді, коли всі приязні до тебе і добра тобі бажають, ти сама стаєш собі ворогом і катом? Чи не маєш сорому і жалю таку свою вроду в цьому мороці чернечого життя ховати? Чи не жаль очі свої такі, на сонячні промені подібні, губити негідним плачем і сльозами? Яка користь настільки гарне юне тіло голодом, і спрагою, й иншими суворостями морити? Де твої мироварні пахощі, ними ж повітря в граді, ходячи, наповнювала, і всі тебе шанували, наче богиню? Так після того мира добровільно сморід жебрущого і відкиненого життя вибрала. Кого наслідуєш, у такий блуд прийшовши? Яка суєтна надія відвела тебе від володіння настільки великими і багатьма благами? Хто з багатих людей багатство від себе відкидає й иншим задурно віддає, як же ти зробила? Але знаємо, де є відкинене тобою багатство, і легко його знову повернути, і у володіння твоє повернути можемо, лише повернися в град до нас, пані наша Євдокіє. Ось же і золота досить на дорогу тобі приніс, инше ж, в Іліопіль прийшовши, розтрачене, зразу відшукаємо". Коли він це погано говорив, свята гнівно поглядала на нього, тоді, не витерпівши більше лукавих і звабливих слів слухати, гнівно сказала йому: "Бог помсти нехай заборонить тобі — Господь наш Ісус Христос, праведний суддя, Його ж я, хоч і недостойна, рабою є. І прийшовши сюди зі злою думкою, повертайся собі, бо для мене ти — диявол". Те мовивши, дмухнула в лице йому, і зразу брехливий той чернець, окаянний звабник, на землю перед нею впав мертвий. Сестри ж діви дивилися на бесіду їхню на такій віддалі, що неможливо було вимовлених слів почути. Вони бачили, що від подиху Євдокії чоловік упав, і мертвий при ногах її лежав, і злякалися дуже. Спершу-бо дивувалися такому ділу, що природну силу перевершує, і Божу в ній благодать пізнавали, тоді почали боятися, аби не довідалися світські люди і судді, і не робили допиту наче через убивство, і не спалили монастир, бо елліни були ідолопоклонниками, ненавиділи християн і монастирі їхні. Радилися між собою, що робити, не сміли-бо спитати Євдокію про те, що сталося. І сказала одна з них: "Мовчімо нині, уже вечір і ніч починається, помолимося уночі до Господа, чи не відкриє нам про причину смерти ченця цього і про те, що маємо робити, не наставить". Коли ж настала північ і мали починатися опівнічні співи, явився Господь Євдокії у видінні соннім, кажучи: "Встань, Євдокіє, прослав Бога свого. Недалеко ж від мертвого тіла спокусника твого, якого диявол на тебе послав, схили коліна і помолися до Мене - і зразу стати йому живим звелю. Встане силою моєю і довідається. Хто є той, в кого ти віриш, благодаті моєї в тобі великої вдосталь буде". І, збудившись зі сну, Євдокія свята склала достатню молитву до Владики свого й воскресила мертвого. Філострат же, зі смерти, наче зі сну, збудившись, й Істинного, Його ж милосердя сподобився, пізнавши Бога, кинувся до ніг блаженної, кажучи: "Прошу тебе, блаженна Євдокіє, рабо істинна істинного Бога, прийми мене, що каюся, і пробач мені, що засмутив тебе словами своїми лукавими та нечистими. Пізнав-бо, якому і наскільки доброму й сильному служиш Владиці". Сказала йому Євдокія блаженна: "Іди собі з миром, не забувай же благодіянь Божих, що на тобі явилися, ані не відступай від пізнаного правильного шляху віри святої, як моєму обіцяєш Богові.

Володарював тоді в краю тому Аврелій цар [не той, що по тих роках був цісаром римським, але инший того ж імени, що римським цісарям підкорявся]. Йому на святу Євдокію зроблено було наклеп: зібралися деякі зі знатніших колишніх її коханців, великородні і славні, і, порадившись, написали послання до царя, наговорюючи, наче Євдокія велике золото, на царські скарби подібне, зі собою в пустельне якесь місце віднесла, і просили дати їм воїнську спиру'', щоби іти знайти ту, що втекла, і повернути в град, золото ж у народну скарбницю взяти, бо до віри галилейської, яка Христа якогось визнає, пристала і збезчестила богів, яким же й царі по клоняються. Аврелій, про велике золото чувши, легко погодився на їхнє прохання і зразу, комита одного прикликавши, звелів йому взяти воїнів, схопити Євдокію із золотом і перед ним поставити. Комит же, триста воїнів взявши, пішов у ту пустелю, де монастир був жіночий і Євдокія в ньому. Коли були вони в дорозі, Господь явився Євдокії в нічному видінні, кажучи: "Гнів царевий на тебе підніметься, проте не бійся, Я завжди з тобою". Коли ж комит зі спирою своєю наблизився до монастиря того дівочого, побачивши стіни, зупинився і чекав ночі: йшов-бо день до вечора. І воїнство шикував частинами, щоб уночі несподівано напасти на монастир зі всіх боків. Коли вже хотіли до стін монастирських кинутися, зразу завернула їх невидима руки Божої всемогутня сила, що не могли вони анітрохи до монастиря підійти цілу ніч. Коли ж настав день, побачили монастирські стіни, але до них підійти не могли — так три дні й три ночі промучившись, нічого не досягли. Не знали вони, що ще зробити, — тут раптом напав на них змій страшний, великий — вони ж, кинувши зброю, повтікали зі страху. Хоч і уникнули зубів зміїних, проте не втекли від його отрути, бо зміїним смертоносним духом пошкоджені були вельми — одні з них падали раптово й помирали, а инші ледь живі на шляху лежали, при смерті були, сам лише комит із трьома воїнами до царя цілим повернувся. Цар же сповнився гніву, сказав до бояр: "Що зробимо чарівниці тій, що своїми чарами так багато наших воїнів убила? Що порадите? Не годиться таке зло лишати без кари". Коли ж була рада, став царевий син і сказав: "Я з більшою силою воїнською піду і, зрівнявши із землею обитель блудницьку, приведу Євдокію сюди". Погодився цар і всі — наступного дня пішов царевий син з воїнами на зруйнування обителі тої пустельної і взяття Євдокії. Наблизилися вони на шляху до села отчого і через те, що звечоріло, захотіли там заночувати, бо гарне було для спочинку місце. І коли царевич по-молодецьки з коня зіскочив, вдарився ногою до каменя і зранив ногу вельми, що на руках воїни занесли його на ліжко. Опівночі, не стерпівши, бо примножився йому біль, помер — і повернулося військо до царя, везучи до нього мертвого його сина. Цар же, бачивши раптово померлого сина, впав з жалю ледь живий. Збіглося ціле місто, і був зойк серед збентеженого ЛЮДУ, і сумували через смерть сина царевого і через те, що сам цар із жалю помирає. Був же там серед народу і Філострат — він, підійшовши до наближених царевих, розповів їм про Євдокію, що рабою Божою є, ніхто ж не може пошкодити їй, бо сила небесна її охороняє, але якщо хоче цар сина бачити живим, нехай пошле до неї прохання із шаною, щоб помолилася до Бога свого, аби оживив мертвого. "Бо я, — сказав Філострат, — на собі випробував молитовні сили її і Божого милосердя". Цар же, ту мову чуючи і трохи сили прийнявши І сам точніше у Філострата про те, що з ним трапилося, розпитавши, повірив у розказане і зразу до Євдокії блаженної послав трибуна свого на ім'я Вавила з чесним і смиренним молитовним писанням. Коли ж той обителі досягнув, Євдокія свята царське послання смиренно прийняла і, поклонившись долі, мовила: "Чому до мене, убогої і бідної грішниці, цар свої послання пише?" Тривун же, поки свята царське прочитала писання, відійшов в якесь осібне монастирське місце і знайшов там книгу відкриту. Схилившись над нею, бачив написане таке: "Блаженний, хто випробовує свідчення Твої, Господи". І читав до кінця псалма того, задрімав і, схилившись головою на книгу, заснув. І бачив уві сні юнака одного світлого, що торкнув його за плече палицею, яку в руці тримав, і мовив: "Встань, Вавило, мертвий тебе чекає". Вавила ж, збудившись, наляканий був ангельським явленням, побіг сповістити те блаженній Євдокії і просив її, аби швидко його відпустила. Вона ж, скликавши всіх сестер, сказала до нього: "Сестри і матері мої, що мені радите чинити щодо того, про що цар пише до моєї нікчемности?" Вони ж єдиними устами прорекли: "Духа Святого благодать наставляє тебе. Пиши до царя, що є Богові угодним". Блаженна ж, помолившися досить, сіла і написала до царя так: "Я, бідна жінка, не відаю, чому твоя держава грамоту свою до мене прислати зволила, бо окаянна я і гріхів сповнена. В таких і стількох беззаконнях совість моя мене викриває, не маю сміливости до Христа, Бога мого, щоб вмолити Його змилосердитися над тобою і віддати тобі сина твого живим. Сподіваюся ж на певну благодать і силу Господа мого, що коли ти всім серцем повіриш в істинного Бога, який мертвих воскрешає, і покладешся на Нього без сумніву, то явить на І тобі і на синові твоєму велику свою милість. Недобре-бо людині прикликати святе і страшне ім'я Його і про щось Його просити, якщо спершу чистою душею не повірить у Нього. Якщо всією душею повіриш, побачиш велику силу безсмертного Бога, милосердя ж Його сподобишся і насолодишся Його благодіяннями". Так написавши і запечатавши хартію трьома хресними знаменнями, віддала посланцеві і відпустила його. Тривун же повернувся до царя, спочатку не віддав йому писання Євдокії святої, а насамперед поклав на груди померлого, прикликавши велегласно ім'я Христове, — і зразу мертвий прийняв життєву силу, і очі відкрив, і промовив, і встав, наче зо сну, живий і здоровий, — усі дивувалися і жахалися через преславне чудесне те видіння. Цар же голосно возвав, кажучи; "Великий Бог християнки Євдокії, істинний і праведний Бог, Бог християнський. Справедливо до Тебе звертається багато людей, благочесно чинять ті, що в Тебе вірують. Христе, Господи, прийми і мене, що йду до Тебе, вірю-бо в ім'я святе Твоє й ісповідую, що Ти один істинний Бог святий і благословенний навіки". Так увірував цар в Христа Бога, хрещений був від єпископа градського з жінкою своєю і з сином, що з мертвих воскрес, і з донькою на ім'я Геласія, і роздав милостині багато жебракам і убогим, і до блаженної Євдокії послав золота доволі на побудову святої церкви, і звелів на місцях тих, де свята Євдокія жила, граду бути створеному, і часто писав до неї, молитов її святих потребуючи. Робив поступ же цар у святій вірі і добрих ділах скоро, не через багато часу спочив у Господі, також і жінка його. Син же після того поставлений був дияконом, коли ж переставився єпископ града того, став єпископом замість нього. Ще ж і сестра його Геласія, зневаживши суєту світу й уникаючи шлюбу, Господеві на службу віддалася — пішла потай з двома євнухами своїми в монастир Євдокії святої і в ньому до кончини своєї прожила, працюючи і добровгоджуючи Богові ревно.

Коли ж беззаконний еллінський ідолопоклонницький закон здобув більшу силу і багато тих, що таємно працювали для істинного Бога, богоненависниками викриті були і до тої ж згуби неволею були примушувані, ~ у той час був в Іліополі-граді ігемон на ім'я Діоген, ревнитель богів своїх нечистих і служитель їхній найпалкіший, що гонив сильно тих, хто відмовлявся поклонятися ідолам. Він хотів був взяти собі за жінку вищезгадану доньку цареву Геласію, і батько ЇЇ цар Авреліян не відмовляв йому, допоки ж і сам у невір'ї перебував. А коли хрещенням святим просвітився, тоді не захотів за невірного мужа доньку свою віддати, хіба якщо той Христову прийме віру. Помер же в невдовгім часі Авреліян благочестиво, Геласія боялася, аби її насильно не викрали на шлюб Діогенові, — втекла, як же мовилося, в монастир Євдокії преподобної. І ніхто не міг знати точно, куди Геласія поділася, лише розходилася чутка, що у Євдокії десь ховається. Діоген же ігемон послав п'ятдесят воїнів взяти Євдокію як християнку на допит. Коли вони були в дорозі, явився Господь уночі Євдокії, кажучи: "Донько Євдокіє, пробудися і стій у вірі мужньо, прийшов-бо час визнати Ім'я Моє і прославити славу Мою. Приготований для тебе подвиг, ним же йди. Нападуть на тебе зразу чоловіки страшні, наче звірі, ти ж не бентежся і не жахайся, Я буду з тобою — близьким супутником і міцним помічником у всіх твоїх подвигах і трудах". Так закінчилося видіння те. Тим часом воїни перелізли монастирську стіну вночі. Те відчувши, преподобна вийшла до них, питаючи: "Чого тут потребуєте? Кого шукаєте?" Воїни ж схопили її і про Євдокію питали. Вона ж обіцяла їм зразу Євдокію в руки віддати, лише щоб її трохи відпустили. Побігши до церкви і у святий вівтар увійшовши, відкрила скриньку з пречистими животворними христовими тайнами і, частку тої великої Святині взявши, на грудях своїх сховала і до воїнів вийшла, кажучи: "Я Євдокія, беріть мене і ведіть до того, хто послав вас". Вони ж взяли її, вели з собою в путь. Була ж ніч безмісячна і темна вельми, і йшов перед святою юнак прекрасний і світлий, свічу несучи і путь їй освітлюючи. Був же то ангел Господній, його ж воїни не бачили ані світла того не помітили, лише сама Євдокія бачила. Хотіли ж воїни посадити Євдокію на худобину, але вона не захотіла і відповіла: "Одні на колісницях, инші на конях, я ж, уповаючи на Христа, Бога мого, пішо з радістю дійду". Коли ж вони дійшли до града, звелів ігемон Євдокію замкнути в темниці до двох днів - на третій день, темничого сторожа прикликавши, спитав, кажучи: "Чи не подав хто якої їжі чи пиття тій чарівниці?" Відповів сторож: "Так мені твоя милість, пане, що ані їдження, ані пиття ніхто не подавав їй. Бачив її, коли підглядав, що на землі ниць простерлася і поклони била [як же думаю] Богові своєму". Сказав ігемон: "Завтра допит і суд над нею вчиню, нині-бо иншими зайнятий справами".

Коли ж четвертий день настав, Діоген-ігемон сів на судищі і звелів поставити перед собою Євдокію. Бачивши її образом смиренну, в одязі поганому, долі пониклу, звелів слугам, щоб відкрили лице її. І зразу, коли було лице преподобної відкрите, просвітилося, наче блискавка. Нажахався Діоген, мовчав довго, дивувався невимовній красі і благородству лиця її, яке благодать Божественна осявала. Довго ж на таку красу взираючи, розслабився цілий помислом, тоді звернувся до своїх і мовив: "Так мені бога мого сонця, що не годиться на смерть віддавати таку сонцесяйну красу. І що чинити, не відаю". Сказав до нього один з тих, що сиділи з ним, законоправителів: "Чи вважає твоя величність природною її настільки світлу красу? У жодному разі — то чаклунські примари. Хіба не знаєш, як багато можуть чарівниці? Коли ж чари будуть відігнані, зразу потворність природна відкриється". Ігемон же сказав до блаженної; "Скажи нам спершу ім'я своє, рід же й життя". Свята ж, знаменням хресним загородивши себе, мовила: "Євдокією називаюся, про рід же мій і якого я життя, питати не потрібно, лише одне знати про мене годиться — що християнкою я є. Творець же всіх з невимовного свого милосердя такої благодати своєї удостоює мене, недостойну, що рабинею Його називатися не боронить. Тому ж, прошу тебе, о ігемоне, не трать марне часу словами марними, але швидко роби зі мною те, що з xристиянамиробити звик: суди, катуй же, як хочеш, і передай смерті. Уповаю-бо на Христа, істинного Бога мого, що не зневажить мене ані не покине мене". Ігемон же сказав: "На мале наше питання так багато сказала слів. Наскільки більше говоритимеш, коли тебе багатьма почнемо розшматовувати ранами? Скажи нам зразу, чому, покинувши град і богів безчесно зневаживши, відійшла в пустельні місця і віднесла зі собою народний маєток, підступно градські спорожнивши скарбниці?" Відповіла свята: "Чому град покинула, одним відповідаю словом: я вільна, і що захотіла, те зробила. Який-бо закон людині вільній боронить іти, куди хоче? про золото хто мене викриває? Хочу, щоб переді мною став наклепник, і зразу виявиться марним його наклеп, і брехня перед правдою щезне. Хіба, чуже взявши, пішла?" Довга ж була з обох боків суперечка, і свята була нездоланна у слові і у вірі незмінній перебувала. Звелів ігемон на катувальному дереві повісити її і чотирьом воїнам бити ЇЇ жорстоко. Взявши її, воїни оголили до биття плечі її до пояса і повісили. Коли оголювали, випала частка пречистого і животворного Тіла Христового, яке вона, відходячи з монастиря, взяла. Піднявши її ж із землі і не відаючи, що то є, слуги принесли частку до ігемона. Той простягнув руку, хотівши взяти, і зразу та частка Пречистого Тіла Владики перетворилася на вогонь, і було полум'я велике, яке, огорнувши слуг катових, попалило їх і самому ігемонові ліве плече пошкодило. Він же з болю впав на землю, взивав до сонця, його-бо мав собі за бога, і промовляв; "Владико сонце, зціли мене, і зразу передам вогню чарівницю ту, знаю-бо, що караєш мене за неї, бо не згубив я її' дотепер". Коли він це говорив, зразу впав на нього вогонь, наче блискавка, і, опаливши тіло його, наче головнею, зробив його мертвим. І був страх і жах на всіх. Один із воїнів бачив ангела Божого світлого, що при святій стояв, і наче їй на вухо говорив, і утішав, і покривав їй оголені плечі і груди білішим від снігу полотном. Те бачивши, воїн підійшов до святої і мовив: "Вірю і я в Бога твого, прийми мене, бо каюся, рабо І Бога живого". Відповіла йому блаженна; "Доброго навернення благодать, дитино, нехай прийде на тебе. Як же тебе бачу, нині жити починаєш, ніби нині народжений. Але якщо хочеш спасенним бути, втікай далеко від попереднього невірства". Сказав воїн: "Прошу тебе, рабо Господня, змилосердися І трохи і над ігемоном і випроси в Бога свого йому повернення до життя, щоб багато людей через тебе пізнало істинного Бога й повірило в Нього". Це сказавши, підійшов до дерева і відв'язав ЇЇ. Мучениця ж свята, схиливши коліна свої, молилася довго. Тоді, вставши, великим голосом скликнула: "Господи, кусе Христе, Ти, що знаєш таємниці людські, Ти, що утвердив небеса словом і все премудрістю створив, звели своєю всесильною і всемогутньою волею, аби всі, попалені вогнем, який Ти послав, ожили. Аби багато тих, які перебувають у невір'ї, утвердилися у святій вірі, невірні ж нехай навернуться до Тебе, Бога вічного. 1 нехай прославиться Пресвяте Ім'я Твоє на віки-віків". Тоді, підійшовши до мертвих і кожного за руку взявши, сказала: "В ім'я Господа Ісуса Христа, який воскрес із мертвих, встань і будь здоровим, як же і спершу". 1 так по одному, наче зі сну пробуджуючи і воскрешаючи, всіх зробила живими силою Христовою.

Дата добавления: 2015-06-04