Перенесення чесних мощів святого отця нашого Никифора, Царгородського

Місяця березня в 13-ий день

Великого архиєрея Божого Никифора святого, патріярха Царгородського, за благочесне ікон святих шанування вигнав із престолу його злочестивий цар Лев Вірменин на острів Проконнис. І там у скруті і злиднях перепровадив тринадцять років, переставився до Господа і похований був при церкві святого мученика Теодора в монастирі, який він збудував. Коли ж минуло досить років, загинув із шумом злочестивий цар Лев Вірменин, після нього Михаїл Балбос, тоді син його Теофіл — прийняла скіпетр грецького царства благочестива цариця Теодора із сином своїм Михаїло", який був вельми юним. Також і лжепатріярхи константинопольські із землі живих зникли: Теодот Касітер, після нього Теодор Спатарокандилат, тоді Антоній Касімат. Після того Иоана, на прізвисько Анній, що був хитрістю волхв, із престолу як неправедного благочестиві скинули — і прийняв престол праведно святий Методій, й іконну красу Церкві святій повернув. Тоді й чесні мощі ісповідника Христового Никифора святого із вигнання до Царгороду повернені були. Святіший-бо патріярх Методій радив так благочестивій цариці Теодорі: "Не годиться, — казав, — аби найвизначніший серед патріярхів Никифор, який був за правовір'я з престолу вигнаний, хоч і вже помер, у вигнанні був, але годиться святе його тіло повернути на престол його! Не уникнемо-бо гріха, якщо залишимо його у вигнанні, виглядатимемо як ті, що погоджуються з його вигнанням і вважають його справедливим. Не є ж ми такими, що не відаємо племени Йосифового, яке благословення сподобилося, бо отця свого кості святі через чотири роки з Єгипту в землю Хананейську принесло. Ми ж, сини благочестя, чи терпітимемо далі відсутність отця нашого, він же нас божественними законами у правовір'ї виховував? Самбо град цей царський, найпрекрасніший на землі, святого вождя і пастиря свого чесних бажає мощів, готовий берегти їх в себе благочесно. Хай возвеселиться знову невіста Церква через жениха свого і того, кого живим втратила, бо неправедна царська рука забрала, того в Господі спочиле тіло, велінням пастиролюбної цариці, хай обійме. Бачиш, о благочестива царице, народ, з тобою у правовір'ї примирений, спрагло бажає почути духом голос, хоч і померлого, пастиря свого. Коли хоч би тінь його, до себе принесену, побачить, одушевленим його вважатиме і, як живого, прийме, зберігатиме в себе, наче скарб найкоштовніший". З такими святішого патріярха Методія словами христолюбива цариця Теодора зразу погодилася: "Буде це, — казала, — і для душ наших корисно, і для імени нашого в останні часи почесно". Не зволікаючи, зразу святіший патріярх взяв пресвітерів і ченців і пішов на острів Проконнис, і йшло за ним багато люду. І, в монастир святого мученика Теодора прийшовши, відкрив гріб Никифора святого — і бачили всі чесне його тіло після дев'ятнадцяти років поховання свого ціле-цілісіньке, ані сліду тління не мало, пахощі випускало. Здійснивши всенічні співи і Божественну Літургію відправивши, Методій святий увійшов у гріб той і, обійнявши чесні мощі Никифора святого, сказав до нього, наче для живого: "О муже блаженнійший, що уподібнився святому Иоанові Золотоустому, подібні-бо до нього підняв труди і перетерпів скорботи, як же він, так і ти, сміливим словом беззаконня викриваючи, вигнання неправедне підняв і ось уже понад тридцять літ то живий, то мертвий у вигнанні перебуваєш. Нині ж віддай себе нам, синам своїм, що полюбили тебе, і, відійшовши звідси, до себе повернися, щоб і нині, як же колись, народ, який любить тебе, з радістю тебе прийняв. Безбожний-бо цар, який беззаконно вигнав тебе з Церкви, прийняв кару, достойну за ділами своїми, — окаянно царство своє і життя втратив, нині ж благочестиві царі тобі, мертвому, наче живому, твою віддають Церкву, бо євангельські діти зі мною разом очистили її від єретичної скверни і зробили її такою, якою ти раніше своїми трудами прикрасив і залишив гарну й непорочну. Поглянь і побачиш зібраних своїх дітей, які з поближніх градів прийшли. Більше ж тих, які далеко, і твого до себе повернення спрагло бажають. їх же, наче осиротілих, не бажай сумних зневажити, перебуваючи далеко від них, нехай має град твій, наче найдорожчий дар, твої святі мощі. Ними ж прикрашений, більше возвеличиться і прославиться, аніж вінцем царським". Це промовивши, святіший патріярх Методій підняв із землі мощі святого і, в нову раку поклавши, взяв на плечі, з освяченим собором і з псалмоспівами вніс на корабель. І, піднявши вітрила, досягли скоро царського града. Благочестива ж цариця Теодора із сином Михаїлом, і всім синклітом, й освяченими особами, і весь люд зі свічками, і кадилами, і зі співами невимовною радістю і веселістю ликували, вийшли до пристані корабельної назустріч чесним святого Никифора, патріярха свого, мощам. Взявши їх, несли спершу до соборної святої Софії церкви, з якої ж колись вигнаний був. Відбулося ж те святих мощів повернення місяця березня в тринадцятий день, у той самий, в який раніше зловірний цар вигнав Никифора святого: в який-бо день вигнаний був — у такий і повернувся. Дійшов до вечора день повернення, і всенічна відправа у церкві святої Софії над чесними мощами соборно відбулася. Коли світало, несли мощі зі святої Софії до церкви святих апостолів і там поклали їх чесно, де ж і собор його відправляти встановили — на честь і на пам'ять ісповідника Христового Никифора святого, на славу ж Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Духом Святим навіки. Амінь.

У той самий день святому мученикові Олександрові у граді Пунді, що в Македонії, за царювання Максиміяна за Христа голову відтяли. І свята мучениця Христина в Персії, за Христа бита, померла.

Дата добавления: 2015-06-04