Житіє святого праведного Йосифа Прекрасного, із Божественного Писання і з преподобного Єфрема Сирина зібране 2 страница

Був же і в землі Ханаанській, де жив Яків, голод великий. І знемагав старець від голоду зі синами своїми. Чувши, що хліба вдосталь в Єгипті, сказав до синів: "Чому нічого не робите, ось я чув, що пшеницю в Єгипті щедро продають. Ідіть туди і купіть нам трохи їжі, щоб не померли ми з голоду". І йшли до Єгипту брати Йосифові числом десять. Веніямин же, молодший брат, залишився при батькові, бо не пустив його Яків іти з братами, казав: "Аби чого не трапилося з ним у дорозі, як же з братом його Йосифом". Прийшли ж сини Ізраїлеві до Єгипту з иншими, що з усіх країв ішли туди купити пшениці, яку Йосиф, князь усієї землі Єгипетської, продавав усім людям, які приходили. І, підійшовши до Йосифа, поклонилися йому ниць до землі. Бачив же Йосиф братів своїх, зразу впізнав їх, вони ж його не впізнали. І сказав до них Йосиф, наче із гнівом, твердо питаючи: "Звідки ви прийшли?" Вони ж сказали: "Із землі Ханаанської прийшли ми купити їжі". Згадав же Йосиф сонні видіння свої, які йому колись були. І початок їх збування бачачи, прославляв у серці своєму Бога. Тоді знову, наче з гнівом, промовив до них, кажучи: "Шпигуни ви, прийшли оглядати шляхи землі цієї".

Вони ж відповіли: "Ні, пане, ми мирні раби твої, мирно прийшли сюди, щоб купити харчів. Усі ж ми одного мужа сини, а не шпигуни". Знову сказав до них Йосиф люто: "Ні, ви прийшли оглядати шляхи землі цієї". Вони ж настрашилися вельми, почали на доказ своєї невинности розповідати про дім свій і батька свого, кажучи: "Маємо батька праведного у землі Ханаанській. Було колись нас дванадцять братів, а нині одинадцять, тут же десятеро нас, один з нас помер — звірі з'їли в пустелі, і плаче за ним батько аж донині, бо вельми любив його, а другий, менший, залишився вдома утішати батька". Сказав їм Йосиф: "Це справді добре сказав я, що шпигуни ви, самі-бо відкрилися, що такими є. Але клянусь здоров'ям фараона, не вийдете звідси, допоки не приведете брата вашого меншого сюди. Пошліть з-поміж себе одного і приведіть того брата, ви ж чекайте, допоки приведений буде. І ясним буде слово ваше: чи правду мовите, чи ні. Якщо ж не приведете сюди меншого брата, то насправді шпигуни ви". Те мовивши, Йосиф дав їх під варту на три дні. Третього ж дня привів їх перед себе і сказав їм: "Бога боюся і не допитую вас жорстокими випробуваннями. Ви ж, якщо справді мирні, а не шпигуни і якщо хочете бути живими, то зробіть таке: брат котрий з вас один хай утримуваний буде тут, у в'язниці, ви ж ідіть, занесіть куплену пшеницю батькові вашому, а брата свого, про якого ж кажете, взявши звідти, приведіть до мене. І вірним буде слово ваше. Якщо ж ні, то помрете". І погодилися вони на це, і говорили один одному, по-єврейськи кажучи: "Достойні ми напасти цієї, знайшла нас кара за гріх наш, яким ми згрішили проти брата нашого, бо зневажили скорботу душі його, коли просився в нас. Не послухали його, через те прийшла на нас скорбота". Відповів їм старший брат Рувим, кажучи: "Чи не казав я вам тоді: не ображайте дитини? Ви ж не послухали мене, і ось кров його на вас". Так розмовляючи між собою, не знали про те, що Йосиф розуміє мову їхню. І, відвернувшись від них, заплакав Йосиф. Тоді повернувся до них, звелів взяти від них Симеона і зв'язати його перед ними, він-бо найбільше ненавидів його і найзліший був з усіх, коли вони його в яму кидали й ізмаїльтянам продавали. Зв'язаного Симеона посадили до в'язниці, иншим же братам звеліли насипати повні веретища їхні пшениці й ціну кожного у веретища їхні таємно покласти. Дав їм на дорогу їжі досить і відпустив їх. Вони ж, поклавши пшеницю на ослів своїх, ішли в путь до землі Ханаанської. Коли спочивали десь в дорозі, розв'язав один веретище своє, хотівши нагодувати осла, і побачив вузол срібла свого зверху у веретищі. І сказав до братів: "Повернене мені срібло, ось-бо знайшов у веретищі своїм". І настрашилося серце їхнє, і збентежилися, кажучи: "Що нам зробив Бог?" Коли ж прийшли до батька, розповіли все, що трапилося їм у Єгипті. І, висипаючи пшеницю з веретищ, знайшов кожен срібло своє у веретищі, і, бачивши те, злякалися. Сказав до них батько з жалем: "Бездітним мене зробили. Йосифа нема, Симеона нема, ще ж і Веніямина забрати в мене хочете. На мене все зло це прийшло". Сказав же Рувим до Якова: "Батьку, обох синів, яких я маю, убий, якщо не приведу до тебе Веніямина, лише в мої руки дай його". Відповів Яків: "Не пущу з вами Веніямина, брат його Йосиф помер, він один залишився мені і де від мене піде. Боюся, щоб чогось поганого в дорозі з ним не трапилося, як же з братом його. І провадите ви старість мою з печаллю в ад".

Коли ж закінчили їсти куплену в Єгипті пшеницю, а голод здолав вельми землі Ханаанські, сказав Яків до синів своїх: "Ідіть знову до Єгипту, купіть нам їжі трохи, щоб не померли ми з голоду". Сказав до нього Юда: "Сказав нам під присягою князь єгипетський, кажучи: "Не з'являйтеся мені перед лице, якщо не приведете до мене меншого брата вашого". Тому, якщо пустиш з нами Веніямина, підемо до Єгипту купити їжі, якщо ж не пустиш його, то й ми не підемо, сказав-бо нам князь той: "Не побачите лиця мого, якщо брат ваш молодший не прийде з вами". Сказав Яків: "Чому так погано зробили, розповівши панові єгипетському, що маєте брата?" Казали йому сини: "Питаючи, спитав нас про рід наш, кажучи: чи живий батько ваш і чи маєте ще брата? І розповіли ми йому все за питаннями його, хіба ми знали, що скаже нам "приведіть брата вашого". Тоді сказав Юда до батька свого: "Пусти дитину зі мною, хай підемо і живими будемо, а не помремо з голоду — і ми, і ти, і цілий дім наш.

Я ж візьму дитину на свої руки, і з рук моїх спитаєш його. І якщо не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то грішний хай буду перед тобою у всі дні. Якщо б ми не затрималися через Веніямина, то двічі б уже повернулися з їжею з Єгипту". Сказав Яків: "Якщо так, чиніть, що хочете. Візьміть із плоду земного, що маємо: мед, тиміян, і стакти, смолу, і оріхію, — несіть в дар панові єгипетському. І срібла подвійно візьміть у руки свої, щоб і те, що у веретищах ви знайшли, віддали там. Візьміть брата вашого Веніямина і, вставши, ідіть. Бог же мій хай дасть вам знайти благодать перед князем, щоб відпустив він Симеона і Веніямина з вами. Я ж, допоки повернетеся до мене з ними, буду наче бездітний". Взяли сини Якова дари, і срібла подвійно, і Веніямина, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом. Бачивши ж їх і Веніямина, брата свого, Йосиф сказав урядникові дому: "Введи мужів цих у дім мій, і заколи з худоби, і приготуй обід. Хочу, щоб нині обідали зі мною мужі ці". Зробив те урядник, як же звелів Йосиф, і ввів мужів у дім Йосифа. Бачили ж вони, що введені у дім княжий, казали до себе: "Через срібло, повернене у веретищах наших, вводять нас, щоб оббрехати нас і в рабство нас взяти". І сказали до урядника: "Просимося в тебе, пане, послухай нас. Коли ми прийшли спочатку купити тут пшениці, повернулися і розв'язали веретища наші, то срібло в ісожного виявилося. І не відаємо, хто його поклав. Тому подвійно нині принесли срібла, щоб і знайдене повернути, і знову за инше срібло пшениці купити". Сказав же до них урядник: "Мир вам, не бійтеся, Бог ваш і Бог батька вашого дав вам багатство у веретищах ваших". І привів до них Симеона, і приніс їм воду омити ноги, і дав їжу ослам їхнім. Вони ж приготували дар, доки Йосиф у дім прийде, і чули, що в нього їм обідати. Прийшов же Йосиф у дім, поклонилися йому ниць до землі і принесли дари, що з дому мали. І питав їх Йосиф: "Чи здорові і чи здоровий батько ваш, старець, про якого ж ви розповідали, чи живий ще?" Вони ж сказали: "Живий і здоровий раб твій, батько наш". І сказав Йосиф: "Благословенний чоловік той у Бога". І знову поклонилися йому брати. Поглянув же очима Йосиф, бачив Веніямина, брата свого від одної матері, і сказав: "Чи цей брат ваш молодший, про якого ви розповідали?" І сказали: "Цей, пане". І сказав Йосиф до Веніямина: "Хай Бог помилує тебе, дитино". Збентежився ж Йосиф, і ридала утроба його через брата, і хотів плакати. Увійшов же в осібну свою спочивальню і плакав потай, згадуючи батька свого Якова і кажучи собі: "Блаженні очі, що бачать лице старости твоєї, добрий батьку, ані ціле царство моє не достойне старости твоєї боголюб'язної. І хотів би спитати Веніямина: "Чи пам'ятаєш мене і чи любиш мене серцем, як же і я тебе?" І через те примусив братів моїх, щоб привели зі собою Веніямина, брата мого, не йняв-бо віри, коли говорили, що батька мають здорового і брата меншого живим, але думав я, що із заздрости побили і цього меншого твого сина, Веніямина улюбленого, бо від одної матері ми є, возненавиділи і мене, і Веніямина. Знаю ж, батьку, що вельми печальний ти через нас, і болить старість твоя, але я нині примножив тобі печалі і розумію скорботу твою, що ні один з нас не помагає старості твоїй. Чи не досить тобі журби першої через мене, але й друга журба тобі додалася, о батьку. Я причина твоїх болів і ридань, привівши сюди Веніямина, без милости це зробив. Чув про те і мусив так зробити, бо точно довідатися хотів, чи справді ти живий, добрий мій батьку, хто би мені дав знову насититися баченням ангельського твого образу". Коли так плакав у спочивальні своїй беззвучно, лице своє потім умив, щоб непізнаним було його плакання, і вийшов. Стримуючись від сліз, звелів поставити обід: собі окремо, мужам єврейським окремо, а єгиптянам окремо, не могли-бо єгиптяни їсти хліб з євреями, ображав єгиптян кожен пастух овець. Коли ж був час їди, Йосиф звелів братам сісти за чином, хто швидше народжений, і прикликав їх на ім'я, наче волхвуючи чашею срібною, яку в руці мав. Взявши чашу, поклав на руці лівій і, вдаряючи пальцем правої руки, звук творив. І, спершу вдаривши, сказав, щоб чули всі спереду: "Рувим ім'я найстаршого брата, він першим хай сяде". І, знову вдаривши, сказав: "Симеон народжений після нього". І звелів сісти і йому. І, знову вдаривши, звелів третьому сісти, і всім по імени звелів сісти, як же народжені були. І тим знаменням у страх всіх кинув, що всі думали і казали собі: "Справді цей все знає". Але, щоб зменшити трохи страх їхній, подавав їм зі своєї трапези частки, більшу частку дав Веніяминові, братові своєму, у п'ять разів більшу від инших. їли, пили й упилися. Після цього звелів Йосиф приставникові своєму дати їм пшениці багато без плати, покласти у веретище Веніяминові таємно чашу ту, якою показував, що волхвує, і відпустити їх. Вони ж на світанку вийшли з града, радіючи. Коли ж недалеко відійшли, зустрів їх урядник Йосифів, тяжкими словами картав їх з погрозами, злодіями і чести недостойними називаючи, які злом за добро віддають, украли чашу пана єгипетського, з якої він п'є і волхвування в ній робить. Вони ж казали: "Якщо попереднє срібло, яке знайшли у веретищах, принесли ми вдруге до пана, то як би ми украли чашу пана твого? Якщо ж у котрогось з нас знайдеться чаша, той нехай помре, а ми будемо рабами пана твого". І сказав домоурядник Йосифів: "Хай буде так, як кажете: "Веретища скиньте долі, щоб я пошукав". І поспішили скинути веретища з ослів, і шукав він у веретищах їхніх за чашею тою, почавши від найстаршого аж до меншого, і ось у веретищі Веніяминовому несподівано знайшлася чаша. Бачивши те, брати роздерли одяг свій, і почав кожен з них з великими погрозами досаджувати Веніяминові і Рахилі, кажучи: "Йосиф хотів царювати над нами, тому і звірі його з'їли, був він того достойний. Ти ж знову про те думаєш — украв посуд царський. Чи не ви, сини Рахилі, украли отчі ідоли і, відрікшись, сказали: "Нічого ми не крали"?" І підняв голос свій із плачем Веніямин, кажучи: "Сам Бог отця мого, який забрав із живих Рахиль, як же захотів, і свідомий смерти брата мого, й утішає Якова, який в печалі журиться через розлуку з Рахиллю і дітьми її, і нині невидимо дивиться на всіх нас, випробовуючи серця, — Він знає, що я не украв чаші, як же ви говорите, ані зовсім про те помислу не мав. Так мені бачити сивину Якова і чути голос його, що не крав я чаші. Горе мені, горе мені! Рахиле, що з дітьми твоїми! Йосифа, як же кажуть, звірі з'їли, і я, о мати моя, явився, як злодій, на землі чужій і в рабстві залишаюся. Йосиф, звірами в пустелі їджений, допомоги не знайшов, і ось я знову, мати моя, братам своїм кажу, і нема того, хто б послухав мене і повірив дитині твоїй". І, взявши Веніямина, повернулися у град до Йосифа, не маючи що супроти відповісти. Стали перед Йосифом зі страхом і трепетом і припали перед ним до землі. І сказав до них Йосиф із гнівом: "Так мені віддали за моє до вас добро? Чи для того вас вшанував, щоб ви чашу мою украли, якою волхвую? Чи не є це слова мої, що не мирні ви, але шпигуни?" Відповів Юда, кажучи: "Що відповісти панові чи що відказати або чим виправдатися, не відаємо. Бог знайшов у нас гріхи наші і за них карає нас, і ось ми всі, пане, раби твої хай будемо. І ми, і той, в кого знайшлася чаша, перед тобою". Відповів Йосиф: "Не буде того, щоб я вчинив за словом твоїм, Бога боюся, але юнак, в якого знайшлася чаша, той нехай буде мені рабом, а ви йдіть в цілості до батька свого". І підійшов Юда, в ноги впав Иосифові, просячи його й кажучи: "Пане, не гнівайся, що так скажу: сам у нас випитав ти, володарю, у рабів твоїх, чи маємо батька чи брата, і сказали ми: "Батько наш, раб твій, мав двох синів, дуже любих йому, понад нас, і одного звір розшматував у горах, і плаче за ним батько до нинішнього дня, другого ж тримає в себе завжди і тішиться ним замість старшого сина". Ти ж, пане, велів, і привели ми до тебе цього молодшого брата нашого, нині ж несподівано стався гріх серед нас, рабів твоїх. Прошу тому тебе, володарю, хай буду я рабом тобі, панові моєму, хай залишуся тут замість хлопця, лише хлопець нехай повернеться з братами до батька, бо я поручником за нього перед батьком став і через те не можу повернутися, щоб не бачити гіркої смерти батька нашого, який, коли не побачить цього меншого свого сина, зразу помре від безмірної печалі". Чувши ж розчулені слова і бачивши їх усіх, що із соромом і страхом стояли, і Веніямина бачив у роздертій одежі, що з плачем припадав до ніг вельмож, які попереду стояли, аби впросили Йосифа за нього, щоб відпустив його іти з братами, — збентежився в утробі своїй і не міг стриматися Йосиф, і звелів вельможним єгиптянам впити геть. І коли всі вийшли і лише брати його залишилися, підняв голос свій Йосиф із плачем, кажучи до них мовою єврейською: "Я — Йосиф, брат ваш, чи живий батько мій?" І не могли брати його відповісти на слова його, бо страхом сповнилися. Сказав же Йосиф до них: "Підійдіть до мене". І підійшли. І сказав: "Я — Йосиф, брат ваш, якого ж ви продали до Єгипту. І не з'їли мене звірі, як же ви батькові сказали, але продали ви мене ізмаїльтянам, і хапав тоді за ноги всіх вас і просився у вас, але ніхто з вас тоді не змилувався наді мною у скорботі моїй. І ось нині, брати мої, ніхто з вас печальний не буде, не страштеся ані не тужіть через те, але більше радійте, бо царюю я. І як же ви сказали спочатку батькові нашому, що в горах Йосиф з'їджений, так нині, ішовши з радістю, розкажіть йому, кажучи: "Живий син твій Йосиф, і царює, сидячи на престолі царському, і скіпетр тримає в руці царства Єгипетського". І коли було це слово Йосифа до братів, стали наче мертві зі страху і трепету, думали собі, скільки зла йому зробили. ї знову сказав до них Йосиф: "Хай не буде у вас страху через те, що продали ви мене: Бог привів мене сюди перед вами для збереження життя вашого, щоб прогодував я вас у голоді, бо ось два роки голод на землі, і ще п'ять років буде, в які не буде орання, ні сіяння, ні жнив. Не ви бо мене послали сюди, але Бог, і зробив мене наче батьком фараонові, і володарем цілого його дому, і князем усієї землі Єгипетської. Поспішіть-бо, ідіть до батька і скажіть йому все про мене, і про всю славу мою розкажіть, і приведіть його сюди скоро зі всім домом, хай тут годується. І впав Йосиф на шию Веніямина, плакав з радости, також і Веніямин обняв шию його і плакав. І, підійшовши, цілував Йосиф усіх братів, коленого з них, любов'ю негнівливою, як же йому, незлобливому, випадало. Чув же фараон і весь дім його, що брати Йосифові прийшли до Йосифа, звелів йому, щоб весь свій рід привів до Єгипту і дав їм землю найкращу. І обдарував Йосиф братів своїх багато великими дарами, золотом, і сріблом, і одягом гарним. Ще ж дав і вози, коней і ослів, щоб ними Яків з усім домом прийшов до Єгипту, і їжі досить на дорогу дав їм. Також і батькові своєму послав дари багаті і відпустив усіх з радістю до Якова. Заповідав же їм, кажучи: "Не сваріться зовсім на шляху, але спокійно ідіть поспіхом до батька і скажіть: "Так говорить син твій Йосиф: "Зробив мене Бог царем землі Єгипетської. Прийди, отче, в радості серця свого, хай побачу ангеловидне лице старости твоєї". Вони ж пішли швидко, досягли землі Ханаанської і сповістили батькові своєму все про Йосифа, слова його переказали. Чуючи ж ім'я Йосифа, Яків зітхнув і заплакав з болем і сказав їм зажурено: "Чому бентежите дух мій, щоб знову я згадав красу любого мені Йосифа? Чому серця мого печаль, пригашену в мені, знову хочете розпалити в душі моїй?" Не вірив Яків словам їхнім. І підійшов Веніямин, поцілував коліна батька свого і сказав йому: "Правдою є слова їхні". І показав йому книги, які послав Йосиф, і дари — і тоді повірив Яків, і здивувався, і ожив дух його в ньому, і сказав: "Велике це для мене, якщо живий Йосиф, син мій, іду й побачу його, доїси не вмер". Вставши ж, Яків зі всім домом своїм з поспіхом і радістю пішов до Єгипту до Йосифа, сина свого.

Чуючи про прихід батька свого, Йосиф запряг царську колісницю і вирушив назустріч до батька свого. Коли ж побачив Яків Йосифа, що йшов, відклав старість і зліз із колісниці, пішов назустріч Йосифові. Також Йосиф, зі своєї колісниці вставши, пішов пішо сам, і всі вельможі з ним. І коли наблизився Йосиф до батька свого, опустив жезл царський, його ж у руках мав, на землю, ніби нехотячи. І, наче по жезл схилившись, поклонився батькові своєму Якову і взяв царський жезл. Так же зробив, аби не було ганьби єгиптянам, що цей у царській багряниці поклонився Ізраїлю. І швидше прибіг Яків, впав на шию його і плакав довго. Плакав же і Йосиф, обіймаючи і цілуючи сивину батькову, і сказав Яків до Йосифа, кажучи: "Хай помру вже, бо бачив дитину свою". І ввів Йосиф Якова з великою шаною у царюючий єгипетський град, і представив його фараонові, цареві єгипетському, і благословив Яків фараона. Сказав же йому фараон: "Скільки днів життя твого?" Відповів Яків: "Днів життя мого сто тридцять літ, малими ж і поганими були дні літ моїх, не досягнув-бо днів батьків моїх". І звелів фараон Йосифові, щоб оселив батька свого і братів на добрій землі. І прожив Яків у Єгипті літ сімнадцять, і помер, і приєднався до батьків своїх. І припав Йосиф до лиця батька свого, і плакав над ним, і цілував його з любов'ю. Заповідав же, умираючи, Яків Йосифові, щоб не ховав його в Єгипті, але щоб виніс мощі його в землю Ханаанську і поклав у гробі батьків його. Сказав Йосиф до вельмож фараонових: "Якщо я знайшов благодать перед вами, скажіть у вуха фараонові, що батько мій просив себе поховати у гробі, який він викопав собі в землі Ханаанській. Хай піду я туди і поховаю батька свого. І знову повернуся сюди". І звелів фараон. Ішов Йосиф, а з ним ішли всі отроки фараонові, і старці дому його, і всі старці землі Єгипетської, і всі домашні Йосифові, і брати його, і цілий дім батька його — і був полк великий вельми. І прийшли до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йордану. І плакали там за Яковом плачем великим вельми сім днів, і поховали його в печері подвійній, яку придбав Авраам, аби зробити гробом. І повернувся Йосиф у дім свій у Єгипті сам, а також брати його і всі, що ходили з ним. Після поховання ж батька свого брати Йосифові сказали собі: "А що, коли згадає зло наше Йосиф і відплатою віддасть нам за все погане, що ми зробили йому?" І, прийшовши до Йосифа, казали йому: "Батько твій перед смертю своєю просив тебе, кажучи: "Пробач неправду і гріх братів твоїх, бо зло тобі зробили. Нині-бо пробач нам сподіяне тобі від нас зло". Те чуючи, Йосиф плакав дуже. І знову говорили йому брати: "Ось ми раби твої, володарю". І сказав їм Йосиф: "Не бійтеся, брати мої, Божий бо я. Ви вирішуєте на мене погане, Бог же вирішує щодо мене добре, не бійтеся, я прогодую вас і доми ваші". Й утішилися вони, бо сказав їм за серцем їхнім. Й оселився Йосиф у Єгипті сам, і брати його, і весь дім батька його. І пожив Йосиф літ сто десять, і бачив синів Єфремових, і синів Махірових, сина Манасієвого. І сказав Йосиф братам своїм: "Ось уже я помираю, але коли відвідає вас Бог, щоб вивести вас із землі цієї в землю, яку присягнув батькам нашим Аврааму, Ісааку і Якову, винесіть кості мої з вами звідси". І помер Йосиф, маючи літ сто десять. І поклали його в раці єгипетській. За всіх же цих славимо прообраз Христа, Господа нашого, — Йосифа, з Отцем, і Святим Духом славлений нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

КІНЕЦЬ СЬОМОЇ КНИГИ

Дата добавления: 2015-06-04