Житіє преподобного отця нашого Теодора, архимандрита Секеотської обителі, єпископа Анастасіопольського 1 страница

Місяця квітня у 22-ий день

У землях галатійських село є, що називається Секея, під градом Анастасієвим, першим в Анкирській землі, лежить воно від Анастасіополя десь за дванадцять стадій. Там народився цей преподобний Теодор Секеот, що чудесно зачався в лоні матері своєї на ім'я Марія від мужа знатного на ім'я Козма, царського скорохода, а в той час царював Юстиніян Великий. Коли-бо зачала мати його Марія, у сні тієї ночі було їй видіння чудне: зірку превелику і пресвітлу бачила, яка увійшла з небес в утробу її. І, збудившись, розповіла те Марія матері своїй Єлпідії і сестрі своїй Деспенії, які при ній жили. Тоді пішла до одного отця-ясновидця, який у відлюдницькій безмовності за шість стадій від села того в Бозі жив, і те видіння вражаюче про зачаття у своїй утробі розповіла йому. Старець же той духовними бесідами повчив її про богоугодне життя, кажучи, що зачате в ній дитинча великим справді мужем буде, не лише серед людей, але і в Бога. «Зірка-бо та світла царську славу знаменує, як же мудрі тлумачі снів міркують. Однак про тебе не так говорити треба: не царську на землі владу, але чесноти і благодать Божу зірка, яку ти бачила, провіщає, і славу, яку Бог влив у зачате тобою, звик-бо рабів своїх перед народженням в утробі материнській освячувати», — те ясновидець той старець Марії прорік і, досить повчивши, відпустив її з миром. Відомим те стало і Теодосію, єпископові Анастасіопольскому, і він також міркував над видінням тим, що народжене немовля світлом буде для світу. Марія ж, повернувшись від старця, за порадою його, жила богоугодно в цноті безмужній, із матір'ю і сестрою своєю. Коли ж настав час народжувати, народила Марія цього Божого раба, і, за звичаєм християнським, охрещений був, названий же Теодором, що означає «Божий дар», — у самому імені виявлялося, що дитинча те мало бути великим даром від Бога світові.

Коли мало дитинча шість років, хотіла мати записати його завчасу до чину воїнського і готувала йому пояс золотий, і одяг коштовний, й инші для воїнського чину потрібні речі, і хотіла піти до Царгорода, щоб там зробити сина свого царським воїном. Але явився їй у сонному видінні святий великомученик Георгій, кажучи: «Нащо таке вирішила щодо дитини своєї, о жінко? Не трудися марно, бо Цар Небесний потребує для себе сина твого». Збудившись зі сну, Марія почала плакати й говорити: «Прийшла смерть для дитини моєї». Думала-бо, що помре скоро. Але хлопець ріс літами й розумом, коли ж восьмилітнім був, віддала його мати в науку книжну, і, благодаттю Божою, від усіх дітей краще вчився, і любили всі його за добрі його звичаї. У дитячих забавах чоловічий розум проявляв, пильнував себе від усілякого слова проклінного чи образливого, й иншим хлопцям того боронив, і всілякі серед дітей погамовував сварки та бійки.

Був у домі тих жінок муж один старий на ім'я Стефан, богобоязливий і благочестивий, його ж, як батька, шанували за добродійне його життя. Бачивши, як він у святу Чотиридесятницю до вечора постив і малу скибку хліба ввечері з водою їв, хлопець Теодор розпалився любов'ю божественною — почав наслідувати його і до вечора також стримувався. Коли ж у час обідній з училища повертався, примушувала його мати, аби їв з ними, але він не хотів. Тоді, щоб не примушували його до їди, перестав вертатися на обід додому, цілий день в училищі затримувався аж до вечора. Ввечері ж спочатку йшов до церкви зі Стефаном на звичні співи і причащався з ним Пречистого тіла і Крови Христа, Бога нашого, — тоді йшов додому і малий шматок хліба з водою приймав, підкріплювався. Переконувала його мати й инші, аби їв варене та инші страви, але ніяк не хотів. І просила мати вчителя, щоб у час обіду відпускав хлопця з училища додому, аби примусити його їсти з ними, бо від того, що не їв, вельми сухий тілом став. Хлопця ж відпускали, та він не йшов додому, а на гору, що була поблизу, сходив, на ній же була святого великомученика Георгія церква. Там святий великомученик в образі прекрасного юнака зримо йому являвся, вводив його всередину церкви, і вправлявся там Теодор у читанні книжному, допоки час обіду не минав, і знову з церкви, наче з дому, в училище ішов. Ввечері питала його мати, чому обідати не прийшов, а він відповідав: «Не вивчив вірша, і через те мене затримали». І знову просила мати вчителя, щоб відпускав Теодора обідати в час відповідний. Учитель під присягою запевняв її, що ще після першого її прохання щодня з иншими хлопцями відпускає Теодора з училища в час обіду. І довідалася мати, що Теодор, на обід відпущений, ходить на гору до церкви, послала рабів, аби силоміць привести його звідти, і багатьма погрозами страшила його, щоб лишень приходив обідати. Він же не слухав її, звичну повстримність беріг. Коли був десятилітнім, хвороба одна напала на село те, і багато нею занедужало, а инші й умирали. Заразився тою хворобою і блаженний отрок Теодор і при смерті був. І втратили родичі надію на життя його, тому взяли його ледь живого, віднесли до церкви святого Йоана Хрестителя, що була поблизу, і перед вівтарем поклали. На склепінні церкви під самим хрестом було зображення лиця Спасителя. З нього капнули дві краплини роси на хворого юнака — і зразу став здоровим, і пішов додому, дякуючи Богові. Коли спав уночі між домашніми своїми і всіх огорнув глибокий сон, прийшов до нього святий великомученик Георгій і, збудивши його, сказав: «Встань, Теодоре, ранкова зоря засіяла, і настав час ранкової молитви, ходімо до церкви святого Георгія». Хлопець же зразу із поспіхом і радістю встав. Спочатку являвся йому святий Георгій в образі Стефана, що з їхнього дому; тоді у своїм власнім образі показався йому, будячи щоночі й ведучи до своєї церкви. На шляху ж біси хотіли настрашити юнака, перетворювалися на вовків і різних звірів і кидалися на нього. Але святий мученик, ідучи перед ним і спис у руках несучи, відганяв тих страшних привидів і Теодорові велів не боятися. Коли так було з ним кожної ночі, мати й инші з нею жінки, збудившись зо сну і Теодора на одрі не побачивши, дивувалися — і довідалися, що до церкви ходить уночі. І думали, як то звечора серед них лягає до сну, а встає так, що ніхто не відчуває. Боялася ж мати, аби звірі не з'їли хлопця, бо в той час розійшлися чутки, наче вовк один викрадає не лише худобу, а й малих хлопців. Через те погрозами боронила йому, щоб не виходив з дому до церкви перед сходом сонця, бо місце те було пустельне. Проте отрок блаженний не послухав матері, але у звичний час, коли святий Георгій його будив, виходив до церкви його, ніхто ж про те не знав. Якось мати, і з нею инші жінки, збудилася на світанку і, хлопця Теодора на одрі не знайшовши, гніву сповнилася, побігла до церкви, витягнула його звідти і, за волосся схопивши, волочила його додому, сильно б'ючи. І не випускала цілий день з дому, на ніч же прив'язала його до ложа сильно, аби вийти не зміг. І тої ночі святий великомученик Георгій матері Теодоровій та иншим з нею жінкам у сонному видінні явився, мав меч прив'язаний до стану — його ж витягнувши, погрожував їм із гнівом, кажучи: «Голови ваші відітну, якщо далі хлопця будете бити й боронити йому до мене ходити». Жінки ж із жахом великим зі сну збудилися, страшну ту мученикову з'яву й погрози одна одній переповідали, а найбільше злякалися, що всі те саме видіння бачили. І зразу відв'язали хлопця святого, голубили його словами любови, аби не гнівався на них за те, що били його. Питали його, як, перед світанком до церкви з дому виходячи, звірів не боїться. Він же сказав їм, що кожної ночі юнак пресвітлий будить його і водить до церкви, захищаючи від страховиськ на шляху. Зрозуміли жінки, що святий великомученик Георгій, його ж й инші у видінні бачили, являється йому і захищає його. І з того часу нічого не боронили Теодорові, але поклалися на Божий промисел, кажучи: «Воля Господня нехай буде».

Була ж у того блаженного хлопця й сестра мала на ім'я Влата (її ж після того нескоро, від иншого вже чоловіка, мати його, впрошена від родичів вийти заміж, через молодість, народила). Та дівчина любила брата свого Теодора вельми, і часто вдень ішла услід за ним до церкви, і молилася з ним разом, і намагалася наслідувати його життя — Дух Божий і в ній, як же і в Теодорі, діяв. Недалеко від їхнього дому була церква святого мученика Емілія, що в тому Галатійському краю, у граді Анкирі, за царювання беззаконного Юліяна Відступника після багатьох мук на хресті розіп'ятий був. У церкву того мученика увійшовши, Теодор блаженний заночував, у молитві цілу ніч проводячи. Опівночі, коли задрімав, було видіння таке: здавалося, наче стоїть перед якимось царем, що сидить на престолі у славі великій, багато воїнів навколо нього стоїть, і жінка пресвітла багряноносна була праворуч царя, і чув він того, що казав до нього: «Подвизайся, Теодоре, щоб досконалу в Небесному Царстві винагороду прийняти, я ж і на землі тебе шанованим зроблю і прославлю серед людей». Таке йому було видіння у дванадцятий рік життя його. І з того часу більшим до Бога бажанням і любов'ю розпалився, почав більше трудитися. Замкнувся в одному покої дому свого і перебував у ньому від святого Богоявлення до свята В'їзду Господнього в пості й молитві, і читанню книжок віддавався, і з одним Богом розмовляв. А найбільше у два тижні Чотиридесятниці святої, у перший і середній, зовсім ні до кого нічого не говорив, але у глибокому мовчанні перебував, весь ум свій заглиблював у Бозі.

Коли минув святий Великий піст і настало свято Воскресення Христового, ненависник диявол, такого добродійного юнака бачити не стерпівши, думав, як його згубити, і вихитрував підступ такий. Одного дня перетворився в юнака Геронія, який разом із Теодором учився в училищі, і прийшов до Теодора, покликав його із собою наче перейтися і, взявши, завів його на горб високий, що називався Тзидрама, і, на височезному камені ставши, почав, як же колись самого Христа Господа в пустелі, спокушати Теодора, кажучи: «Якщо хочеш, о добрий Теодоре, мужність свою показати, стрибни звідси вдолину». Теодор же відповів: «Боюся, що висота надмірна». Сказав диявол: «Ти був з нас усіх в училищі наймужніший, а нині цього боїшся? Ось я не боюся, зараз скочу долі». Сказав Теодор: «Не роби цього, щоб, упавши, не розбився». Диявол же кріпився, кажучи, що нічого з ним не станеться. І сказав Теодор: «Якщо ти першим це зробиш і я побачу тебе цілим, то і я після тебе так зроблю». І зразу диявол скочив з висоти додолу в безмірну глибину, і став там просто, і покликав до себе Теодора, щоб і він також скочив. Теодор, те бачивши, злякався і подумав собі, як Геронтій, який такої смілости раніше ніколи не мав, зміг без шкоди з настільки високого горба скочити в долину. Коли він це думав, а диявол з долини викрикав і Теодора до себе кликав, зразу з'явився святий великомученик Георгій і, взявши за руку Теодора, сказав: «Ходи звідси, йди за мною, не слухай звабника, що шукає душі твоєї, то не є Геронтій, але ворог роду нашого». І привів мученик хлопця до своєї церкви, коли ж юнак у ній затримався, прийшли до нього мати його і бабуся — просили блаженного, щоб ішов додому, бо багато родичів і сусідів зійшлося до них на бенкет і чекають його. Він же, бачивши написане, що любов світу цього ворожа є Богові і той, що хоче другом бути для світу, ворогом Божим буває, не послухав їх, але, відв'язавши пояс золотий і ризу верхню дорогоцінну і гривну знявши, кинув їм, кажучи: «Знаю, що боїтеся, аби не згубив я цього, візьміть-бо їх, мене ж залиште». І не пішов. Чуючи ж про одного отця добродійного, йому ж ім'я Гликерій, що за десять миль від села їхнього жив на місці безмовному, пішов до нього, хотівши благословення і наставлення від нього. Гликерій же, муж ясновидний, Духа Божого в хлопцеві пізнавши, радісно і з любов'ю прийняв його. І сказав до нього, усміхаючись: «Дитино, любиш чернечий образ?» Відповів хлопець: «Дуже люблю, отче, і сподобитися його бажаю всім серцем». Були ж тоді в краю тому бездощів'я і посуха велика, і вийшли обидва з келії, пішли і стали перед церквою святого Йоана Хрестителя. І сказав преподобний Гликерій до блаженного отрока Теодора: «Дитино, схилімо коліна й помолімося до Господа, щоб, змилосердившись, дав дощу і напоїв висохлу землю. І з цього довідаємося, чи є ми серед праведних». Це ж захотів зробити старець, не спокушаючи Господа, але сподіваючись, що приємними будуть для Господа молитви святого отрока Теодора і що можуть багато його молитви в Бога. Схиливши коліна, молилися — і зразу захмарилося небо. Коли стали вони з молитви, зійшов дощ великий вельми і всю землю напоїв досить. Радости ж сповнився старець через благодать Господню, сказав до Теодора з любов'ю: «Відтепер, дитино, усе, що попросиш в Господа, дасть тобі, буде-бо з тобою, укріплюючи тебе, щоб і тілесним ростом, і духовним у Бозі життям ріс ти від сили в силу. Ти ж здійсни бажане, коли час прийде». Після того Теодор, благословення від старця прийнявши, повернувся до свого дому. Коли чотирнадцятий рік мав від народження свого, вирішив цілком покинути дім і жити при церкві Георгія святого, що на горі, — просив тому матір і домашніх, аби не робили перепон в його намірах ані не надокучали йому, приходячи. Вони ж не сміли боронити йому, знаючи, що Бог з ним. Він же пішов, викопав собі печеру в горі під вівтарем і перебував там, ходячи повсякчас до церкви й молячись. Посилала йому мати хліби чисті і птицю варену й печену, він же клав те все на камені при шляху церковному, щоб або птахи, або звірі їли чи люди, що там ходять, брали. Сам же їв просфори церковні, по одній щодня з'їдав увечері. Було там одне місце, яким біси володіли, називалося Арея, за вісім миль звідти лежало, про нього ж розповідали, що Діяна, богиня поганська, там з багатьма бісами жила, і нікому не можна було місця того без біди минути, а найгірше в полуднє, в місяцях липні і серпні, і багатьох людей біси ті до смерти зранювали. Те чувши, хлопець блаженний ходив у місяці ті щодня на те місце і цілий день там був, ввечері повертався цілий, ніякої шкоди не зазнавав від бісів. Вони-бо, бачивши, що він туди приходить, втекли звідти, Божою силою гнані. У місяці січні, коли було свято Богоявлення, виходив з иншими людьми й клириками до ріки на освячення води і, входячи у воду босий, стояв нерухомо аж до закінчення всіх співів. Після Богоявлення ж замикався в печері й перебував у мовчанні без виходу аж до В'їзду Господнього. Бабуся ж його Єлпідія вельми любила його, понад обох доньок, і тішилася таким його життям, і приносила йому їсти овочі і ярину, їх же щосуботи й неділі він куштував. І всі дивувалися такій благодаті Божій у такому юному хлопцеві і прославляли Бога, кажучи: «Утаївся Ти від премудрих і розумних і відкрився цьому дитяті». Також і єпископ Анастасіопольський Теодосій, все про Теодора чувши, радів за нього й перед усіма хвалив, кажучи: «Бог наставляє хлопця цього на таке життя».

Якось впав у недугу від холоду, і, коли задрімав, явився святий великомученик Георгій, кажучи: «Яка причина хвороби твоєї, дитино?» Він же, поглянувши, побачив духа нечистого, що здалеку стояв, і, показуючи на нього, сказав мученикові: «Отой нечистий і мерзотний навів на мене цю хворобу». Святий же Георгій взяв біса, мучив його сильно і вигнав. А Теодорові, взявши за руку, сказав: «Встань і будь здоровим, вже-бо мерзотний той і пронирливий не явиться перед лице твоє». І зразу Теодор збудився, встав і відчув себе цілком здоровим.

Людинолюбний же Бог, який дав святим своїм апостолам владу над духами нечистими, щоб виганяти їх і зцілювати всілякі в людях хвороби, той і цьому улюбленому своєму отрокові ту ж владу і благодать подарував, і почав Теодор чудесне творити на славу Божу. Чоловік один привів до нього, коли в церкві був, сина свого біснуватого, просячи, аби зцілив його. Теодор же, юний хлопець, не знав, що робити і відмовлявся від такого діла. Чоловік же той плакав, дав Теодорові батіг, кажучи: «Рабе Божий, візьми бич цей і, погрожуючи, бий сина мого, прговорюючи: «Вийди, духу нечистий, із хлопця цього в ім'я Господа мого». Блаженний же Теодор, як же навчений був від чоловіка того, зробив так. І почав кричати біс у хлопцеві: «Вийду, вийду, лише одну годину дай мені». Коли відступив Теодор святий до вівтаря, закричав біс до хлопця: «О скруто, о велика сила Назарея! Відколи ж бо на землю прийшов, озброїв на нас людей, і нині цьому недолугому дитинчаті владу дав наді мною. О горе мені, яка дитина мене виганяє, ані не можу стерпіти благодаті, з небес йому даної, велика біда природі нашій від цього найменшого має бути, багатьох із нас має вигнати з тіл людських. Це ж найгірша мені біда, що влади, йому даної, початок на мені звершує, ані не смію повернутися до батька мого диявола, вигнаний малою дитиною. Якщо б від якогось старого мужа таке мені трапилося, не такий був би мені сором і докір. Проклятий день, в який народилася ця люта на нас дитина!» Коли біс це кричав, Теодор святий взяв олію з кадила й помастив голову біснуватому хлопцеві, і хресним знаменням знаменував, і заборонив бісові, кажучи: «Вийди вже, лукавий душе, і не злослов більше». Біс же великим закричав голосом, кинув хлопця в ноги Теодорові і вийшов, хлопець же здоровим став, благодаттю Божою. Про чудо розійшлася слава по цілому тому краю, і славили Бога ті, що те чули. Хотів же Теодор наслідувати святого Йоана Хрестителя і святого Іллю-пророка життям пустельним, думав, де б від людей віддалитися. Зійшов на найвищу частину гори, обійшов пустельне те місце і, бачивши камінь великий, викопав під ним собі печеру й попросив одного з клириків — добродійного диякона, аби приносив йому трохи хліба і води у свій час. Іменем же Божим закляв його, щоб нікому про нього не розповідав. І взяв у клирика того одяг жорсткий волосяний, до того ж бо часу ще в м'якому одязі, який йому мати давала, ходив, і замкнувся в печері тій. Клирик же, на прохання його, і вхід землею засипав, лише мале віконце залишив, щоб можна було подати скибку хліба й горня води. Так замкнувшись, пробув святий два роки, живий мертвець, у землі похований, ніхто про нього не відав, окрім того клирика. Люди ж села того, приходячи до церкви й Теодора не бачивши, дивувалися й не розуміли, де він подівся. Було ж таке, що в той час полки військові йшли через село. І думали деякі, що воїни, взявши, повели його зі собою. І спонукали князя краю свого послати полки на пошук хлопця. Його ж там ретельно пошукавши і не знайшовши, думали, що звірі його з'їли. І плакали за ним мати його і всі домашні невтішно, як за мертвим, і всі люди села того за ним жаліли. Коли минуло два роки, клирик той, і риданнями матері зрушений, і боячись, аби не помер Теодор у такій скруті життя, розповів про нього, побіг з поспіхом і радістю, відкрив печеру й витягнув його звідти, наче мертвого: побачивши світло денне, перебував той безголосим довгий час. Голова ж його струпами й червами кишіла, і плакали, дивлячись на нього, домашні, і вели його до церкви святого Георгія. Хотіла ж мати взяти його в дім, аби лікуванням зцілити його, але він ніяк не погоджувався і перебував, як раніше, при церкві мучениковій, і голова його за кілька днів зцілилася. Про все те чувши, єпископ Анастасіопольський Теодосій прийшов з клиром у село те, щоб побачити Божого раба Теодора. І, бачивши його, здивувався життю його і, Божим зрушений Духом, спершу на клирицькі нижчі ступені звів, тоді й пресвітером його хіротонізував, коли мав той вісімнадцятий рік від народження свого. Говорив-бо про нього єпископ: «Достойний такий і швидше відповідного часу бути хіротонізованим, у ньому ж благодать Божа, час сповнюючи, живе. Бо й святий апостол Павло святого Тимотея, коли юним був, єпископського сану удостоїв». До Теодора ж сказав: «Господь, який сподобив тебе священицтва, сподобить тебе і єпископства, аби пас ти словесне Його стадо. Але спершу в чернечий чин одягнися, рости ж вірою й чеснотами і за мене молися». Те мовивши і благословення йому подавши, єпископ пішов собі. А блаженний Теодор почав безкровні приносити жертви, достойно стоячи перед вівтарем Божим. Тоді, святі в Єрусалимі місця бачити захотівши й супутника доброго знайшовши, пішов туди і досягнув Єрусалиму, з великою сердечністю і благоговінням поклонився життєтворному хресному дереву і святому гробу Господньому й инші місця святі обійшов, поклонявся і молився. Відвідав же й отців святих, що були там у затворах і у відлюдництві пустельному, молитов же і благословення від них сподобився. Прийшов у Хозевитську Лавру, що була поблизу річки Йордану при церкві Богородичній, у ній же архимандритові було від Бога у видінні сповіщено про Теодора, у тій-бо Лаврі в чернечий образ, за Божим велінням, одягнений і з благословенням додому відпущений.

Святий повернувся до себе, знову при церкві святого великомученика Георгія почав жити, служачи Богові у преподобності і сяючи, як Мойсей, благодаттю Господньою, її ж мав щедро. Зцілював усілякі хвороби, які в людей траплялися, і духів нечистих проганяв, бо владу над ними мав. Бабуся ж його Єлпідія, тітка Деспенія і сестра юна Влата не хотіли відлучатися від нього, але, дивлячись на богоугодне життя його, намагалися, у міру сили своєї, наслідувати його, постячи, і молячись, і милостиню з труду рук своїх убогим даючи. Але невдовзі тітка його Деспенія в доброму віровизнанні переставилася до Господа. її поховавши, повів сестру свою дванадцятилітню Влату в монастир дівочий і уневістив її Христові, а блаженну Єлпідію залишив удома, близько себе, жити до часу. Влата-бо, діва Христова, святе мала життя, через три роки відійшла непорочна в Оселю Жениха свого безсмертного. Почувши про кончину її, Теодор блаженний з радістю дякував Богові. А Єлпідія після того, за радою святого, пішла в монастир жіночий, що був поблизу, при церкві святого мученика Христофора. І посилав преподобний до неї дівчат, яких приводили до нього на зцілення, біснуватих чи хворих, аби навчала їх Єлпідія, як молитися і постити, і на всілякі чесноти наставляла.

Після відходу блаженної Єлпідії в монастир ні від кого не мав преподобний послуження собі, найняв робітника, аби служив йому. Промисел же Божий, хотівши зробити його ловцем людей, почав посилати до нього різних у співжиття. Спершу Єпифаній, юний літами, боголюбивим життям спонуканий, прийшов до нього. І радий був Теодор блаженний, що не залишив його Бог самого, прийняв Єпифанія і в чернечий одягнув образ, і на таке святе життя його наставив, що й над бісами той владу мав і виганяв їх з людей. Тоді одна благочестива жінка, яка зцілення у хворобі своїй молитвами преподобного Теодора отримала, привела до нього сина свого на ім'я Філумен, молодого літами, але не розумом: добре-бо умів книги читати й писати. І були три ці раби Христові однолітками, давнім же у Вавилоні трьом юнакам подібні, однакову до Бога любов і ревність мали, сам же між ними був Христос Господь, що сказав: «Де два або три зберуться в ім'я Моє, там Я є посеред них». Через якийсь рік, коли помер у Господі Єпифаній блаженний, прийшов замість нього Йоан, вельми дбайливий у чеснотах. Тим часом прийшли до преподобного люди із села, що називалося Протомарія, просячи його прийти в село їхнє, бо поблизу нього було одне місце, яким володіло багато нечистих духів, і нікому ж не можна було без шкоди минути місця того — ані людям, ані худобі, а найбільше в годину полудневу і після заходу сонця. Пішов раб Божий на місце те і звелів там викопати собі малу печеру, замкнувся в ній на цілу зиму й у звичному пості і молитвах перебував на тому місці аж до Пасхи. Біси ж не терпіли його перебування, втікали звідти — проганяв їх молитвами святий, наче зброєю, і багато разів чимало людей чули плачевні голоси бісів, які ридали, що гнані від Теодора. Люди ж села того настільки велику до преподобного мали віру, що, приходячи, брали землю з печери тої, в якій жив преподобний, і ту землю в страві чи питті розчиняли, давали хворим людям і худобі як певний лік — і за вірою своєю отримували зцілення.

Був-бо в селі тому один благоговійний муж, ремеслом коваль, йому звелів преподобний, аби зробив залізну клітку без накриття, тісну, що лише можна стояти людині, бо дивне тілу своєму замислив випробування. Про те довідалися люди села того, багато з них своє знаряддя залізне ковалеві приносили, щоб вистачило заліза на виконання того діла. І коли викувана була та клітка, віднесли її з хрестами в село Секеотське до преподобного. Він поставив її над печерою своєю, замикався в ній часто на довгий час і стояв, наче стовп нерухомий, всіляку лютість повітряну терпів, бо була без накриття та клітка. І палила його влітку спека, і взимку холодом і льодом замерзав, сніг і дощ його мочив, буря і вітри на нього налягали — він же лишався як камінь і діямант твердий, без відчуттів. Таке йому всемогутній Бог подав терпіння, що природу і розум людський перевищує, на подив людям і на прославу пресвятого Імени свого божественного. Не лише клітку ту залізну добровільним собі вибрав ув'язненням, а й ціле тіло своє тягарем залізним обкладав, і взуття залізне, за величиною ніг його викуване, взував, і нарукавники, також залізні, носив, і в броню залізну важку одягався, і залізною веригою великою, наче поясом, підперізувався, ще ж і палицю залізну важку, що мала зверху хрест, носив. Розділив життя своє так: після празника Різдва Христового на Богоявлення відходив у печеру, важким тим залізом обкладений, і перебував без виходу до Пасхи. Після Пасхи ж у залізній тій замикався клітці. Таким тягарем залізним і тілесним добровільним ув'язненням морив тіло своє, наче полоненого і раба, катував і карав, щоб не піднімало внутрішньої боротьби. У святу ж Чотиридесятницю не їв зовсім хліба, але трохи овочів чи ярини сирої, і то в суботу і в неділю лише. Підкорив же йому Бог диких звірів, які були в пустелі тій: ведмідь-бо страшний три роки приходив до нього і брав з рук його їжу, також і вовк, з пустелі приходячи, їв у нього. Приходили ж і відходили звірі ті, нікому шкоди не завдавали, ані людям, ані худобі, якщо і траплялося зустріти їх комусь. Було ж те чудодіянням Бога, який угодника свого, що прославляв Його, прославляв. Прийшов до преподобного, який у клітці замкнений був, чоловік один, усім тілом прокажений, шукав зцілення від святих його молитов. Він же, звелівши прокаженому скинути свій одяг, взяв воду й помолився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, Боже наш, Ти, що через пророка твого Єлисея Неємана сирійця від прокази очистив і Сам добротою своєю до нас зійшов і чоловіком був, словом зцілював прокажених, зглянься нині на нас і на воду цю і, благословивши її, подай їй цілющу силу, щоб могла очистити від прокази цього чоловіка, що тут стоїть, на прославу святого Імени Твого». Коли так помолився і воду хресним знаменням знаменував, злив чоловікові на голову й на ціле тіло — і зразу очистився чоловік від тої хвороби і здоровий пішов, хвалячи Бога. Також і пресвітер один, на ім'я Колирій, прокажений прийшов — і лише одяг святого на себе поклав, зразу отримав зцілення. Такі чуда й таке життя Теодорове бачивши, бабуся його, Єлпідія блаженна, веселилася духом. Багато ж вона і жінок до богоугодного життя наставила і в чернечий ввела образ, вельми-бо добродійна була й наслідувала внука свого в подвигах духовних. Тоді наблизилася до кончини своєї, яку передбачила в одкровенні, що їй було, і коли прийшла на останнє відвідання і цілування до преподобного свого внука, розповіла йому видіння своє, кажучи: «Дитино моя і світло очей моїх, бачила я у видінні юнака вельми красного, у світлий одяг одягненого, золоте волосся мав, подібного на святого великомученика Георгія, як же на іконі його зображеного бачимо. Він, прийшовши, питав мене про тебе, хотівши довідатися від мене чин життя і псалмоспіви твої. Я ж все детально розповіла йому. І сказав мені: «Коли співаєте псалми, кажіть так: «Благословіте Господа пагорби й гори!» Тоді сказав: «Велику благодать отримала ти, о жінко! Сподобилася бачити внука свого в такому чині, мені ж, помічникові його, багато повинна, а найбільше — спільному Владиці і Творцеві Богові вся вдячність належить, що твого внука достойним зробив бути серед святих рабів Його. Ти-бо спочинь уже, трудилася аж дотепер». Це видіння блаженна Єлпідія преподобному Теодорові розповіла і, останнє йому давши цілування, пішла в келію свою, і розхворілася трохи, і переставилася до Господа, і поховав її з шаною преподобний. Після поховання ж її прийшов хтось з Анкирського града, несучи вість святому, що мати його Марія померла, і радив йому, аби послав взяти маєток її, бо померла без спадкоємця. Відповів йому святий: «Несамовитієш, бо мати моя не померла». Той наполягав, кажучи: «Своїми очима бачив її мертвою». Він же знову відповів: «Це не є правдою, не померла-бо моя мати ані не помре (душею), а й нині живе і жити буде навіки». І не дбав про залишений після неї маєток. Постив же цілий тиждень, старанні за душу її проливаючи молитви до Бога. Коли перебував преподобний Теодор у печері, прийшов до нього з Іліополя Галатійського економ церковний і через прислужника його слізне своє сповістив прохання, кажучи: «Помилуй мене, рабе Божий, у печалі, яка зі мною трапилася: слугу свого послав я на збирання церковних доходів, він же, всі доходи зібравши, утік, я ж туди й сюди гнався за ним і шукав, але не можу знайти його. Помолися до Господа, щоб явив мені його, бо цілого мого маєтку не вистачить, аби віддати церкві те, що той слуга мій зі собою забрав». Відповів йому святий: «Якщо обіцяєш слугу того, не б'ючи, відпустити й нічого більше в нього не забирати, лише те, що він взяв церковне, то утішить тебе Господь і дасть його в руки твої. Коли цього не пообіцяєш, то не знайдеш його». Економ же не лише не бити його ані нічого в нього не забирати, але й зі свого дати йому обіцяв, лише щоб повернув церковне. Сказав-бо: «Я і діти мої голими залишимося, коли зі свого майна віддаватиму за церковний дохід викрадений». Тоді сказав йому святий: «Іди з миром у дім свій і не сумуй, покладаюся-бо на Бога, що скоро утішить тебе». І пішов економ, радіючи, мав безсумнівну надію на слова преподобного. Втікач же той, що церковне викрав, став на шляху поблизу села, що Нікенсія називалося, зв'язаний молитвами преподобного, і не міг відступити далі анітрохи. Йому здавалося, наче біжить швидко, насправді на одному лишався місці. І побачили його люди, що трапилися на шляху тому, і пізнали, взяли його й до економа того привели. І так повернулося все церковне, яке взяв він. Економ же обіцяне зробив: відпустив його, ніякої йому кривди не вчинив і знову до преподобного, віддаючи вдячність, прийшов.

Дата добавления: 2015-06-04