У той самий день житіє преподобного і богоносного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського Київського, начальника ченців руських, які почали подвизатися за уставом у монастирях 2 страница

Цей преподобний ігуменство печерське тримав з упованням на Бога і на Богородицю — як щодо охорони його монастиря, так і прикрашання церковного. Боярин вищезгаданого князя Із'яслава на ім'я Судислав Геуєвич, у хрещенні ж святому Климент, коли йшов із князем своїм на війну, обітницю склав: "Якщо вернуся здоровий у дім свій, то дам Пресвятій Богородиці у монастир Печерський блаженного Теодосія дві гривни золота. І на ікону її вінець золотий викую". Тоді війна налягла, багато з обох сторін від зброї падали, пізніше ж переможені були вороги, а боярин той зі своїми повернувся цілий і забув, що обіцяв. І ось через декілька днів, коли спав він у полуднє в домі своєму, почув голос страшний, що на ім'я його кликав: "Клименте". Він же, збудившись, бачив перед собою ікону Пресвятої Богородиці, яка була в монастирі преподобного Теодосія, і голос від неї виходив: "Чому, Клименте, те, що обіцяв мені дати, не дав? Але ось нині говорю тобі: поспіши виконати обіцянку свою". Коли був цей голос, зразу ікона невидимою стала. Боярин же у великому страху був, взяв золота, скільки обіцяв, також і вінець зробив із золота на прикрасу ікони Пресвятої Богородиці, поніс в монастир Печерський і преподобному Теодосієві віддав.

Не через багато днів замислив той боярин дати Євангеліє у той-таки монастир і прийшов до преподобного Теодосія, маючи святе Євангеліє під одягом своїм сховане. Тоді після молитви, коли вони хотіли сісти, сказав преподобний бояринові, який ще не відкрив про Євангеліє: "Брате Клименте, вийми спершу Святе Євангеліє, обіцяне Пресвятій Богородиці, яке маєш під своїм одягом, і тоді сядемо". Це почувши, боярин вжахнувся через провидіння преподобного, ще-бо нікому про те не сповістив, і зразу вийняв святе Євангеліє, дав преподобному в руки. І тоді, сівши, духовними з ним бесідами насолодився і з користю душевною повернувся у дім свій.

Але найбільше уповання своє на Господа в заповненні нестачі у своєму монастирі преподобний Теодосій явив пребагатьма чудами. Розповідав-бо чернець на ім'я Іларіон, який щодня і щоночі писав книги в келії преподобного Теодосія, що той Псалтир співав устами тихо, руками ж пряв вовну чи инше щось робив. Одного вечора, коли він робив свою роботу, увійшов економ на ім'я Анастасій і сказав преподобному, що на завтра не має за що купити потрібне на трапезу братам й на иншу потребу. Преподобний же відповів йому: "Ось нині, як же бачиш, вечір, а завтрішній день далеко, тому йди і потерпи трохи, молячись Богові. Він попіклується про нас і помилує нас, як же сам захоче". Те послухавши, економ пішов, преподобний же, зразу вставши, пішов у внутрішню келію свою співати, за звичаєм, правило своє. Після молитви прийшовши, сів і також робив діло своє. І ось знову увійшов економ, те ж говорячи. Преподобний сказав йому: "Чи не казав тобі: молися до Бога, завтра ж підеш в град, у продавців візьмеш у позику те, що на потребу братам, а потім, з Божою допомогою, віддамо борг. Правдивий той, хто каже: "Не турбуйтеся про завтрішнє". Не має Бог нас залишити без своєї благодаті". Коли пішов економ, увійшов світлий юнак у військовому одязі і, вклонившись, поклав на столі золоту гривну і зразу, нічого не сказавши, вийшов. Преподобний же, вставши і взявши золото, зі сльозами помолився Богові, дякуючи. Тоді зранку, прикликавши воротаря, питав його, чи хтось приходив до воріт цієї ночі? Воротар же до нього казав, що тільки-но зайшло сонце, замкнені були ворота, і відтоді не відчиняв їх, і ніхто не приходив до них. Тоді преподобний, прикликавши економа, дав йому гривну золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасію, що не маємо за що купити братам потрібного? Але ось маєш золото, тому йди і купи, що потрібно". Економ же, пізнавши благодать Божу, впав, поклонився, прощення просячи. Преподобний же повчав його: "Брате, ніколи не впадай у відчай, але у вірі зміцнися і всю печаль свою склади на Господа, бо Він піклується про нас, як же хоче. Тому зроби нині братам пригощення, бо відвідання це Боже. Коли ж знову нам чогось забракне, Бог знову потурбується про нас". І так було.

Одного-бо дня прийшов також до преподобного келар на ім'я Теодор, кажучи: "Сьогодні не маю що покласти братам на трапезу". Відповів йому преподобний: "Іди, потерпи трохи, молячись до Бога, Він попіклується про нас. Якщо ж не будемо достойні, то звариш пшеницю і, змішавши з медом, поставиш перед братами на трапезу. Проте покладаймося на Бога, який у пустелі людям непокірним хліб небесний давав, то й нам сьогодні має силу їжу подати". Те чуючи, келар пішов. Преподобний же молився до Бога за це безперестанно. І ось Иоан, перший серед бояр князя Із'яслава (Бог йому вклав у серце), наповнив три вози їжею — хлібом і рибою, сочивом же, пшоном і медом — і послав до преподобного в монастир. Преподобний же, бачивши те, прославив Бога і сказав келарю: "Чи бачиш, брате Теодоре, що не має нас Бог покинути, якщо лише покладаємося на Нього всім серцем. Іди, зроби братам трапезу цього дня, ось-бо відвідання Боже". І так возвеселився преподобний з братами на трапезі веселістю духовною, дякуючи Богові, що нема страти для тих, хто боїться Його. Бог же подібні чуда молитвами преподобного в обителі його робив щедро.

Одного дня прийшов до преподобного Теодосія пресвітер із града, просячи вина на служіння Божественної Літургії. І зразу преподобний, прикликавши урядника церковного, звелів йому, щоб налив пресвітерові посудину вина. Той же відповів: "Мало маю, ледве на три чи чотири Святі Літургії". Преподобний же сказав йому: "Вилий все чоловікові цьому, а про нас Бог подбає". Той же пішов, не послухав веління святого і влив пресвітерові у посудину трошки вина, залишивши на завтра на Божественну Службу. Пресвітер же поніс і показав преподобному, що мало йому влив. Тоді преподобний прикликав урядника, сказав йому: "Чи не казав я тобі: вилий все, а про завтрішній день не турбуйся, не має-бо Бог покинути тут церкви Матері своєї завтра без служби, але ще нині подасть нам вина щедро". І так урядник пішов, вилив усе вино пресвітерові і відпустив його. І ось, це було ще до вечора, за пророкуванням преподобного, привезли три вози бочок, повних вина, від якоїсь урядниці дому христолюбного князя Всеволода. Урядник же церковний, це бачивши, прославив Бога, дивуючись провіщенню преподобного Теодосія, який казав, що "ще цього дня пошле нам Бог вина щедро", як же й було. Той же урядник церковний побачив чудо, рівне цьому, молитвами преподобного, таке. Коли надійшло свято Успення Пресвятої Богородиці, закінчилася олія оливкова, яку наливали в лямпади для освітлення церкви. Вирішив урядник церковний із земного насіння добути олії, налити в лямпади і запалити. Спитав про те преподобного Теодосія, і коли він не боронив, так зробив, як задумав. Коли ж захотів лити олію ту в кандила, побачив, що миша впала і вже нежива плавала в ній. Тоді швидко пішов, сповістив преподобному, кажучи: "Дуже надійно накрив був посудину з єлеєм тим і не відаю, звідки влізла миша і втопилася". Преподобний же, пізнавши, що Божим провидінням це було, сказав урядникові: "Краще нам було, брате, уповати на Бога, що може нам подати те, що потрібно, а не так невірствувати, робити те, що недобре. Але йди, вилий єлей той у землю, і трохи почекаємо, молячись Богові. Він же має дати нам у цей день досить оливкової олії". Коли урядник наказане виконав і преподобний помолився, настала ж година вечірня — хтось із багатих привіз бочку, велику вельми, повну олії оливкової. Те бачивши, преподобний прославив Бога, що так швидко почув молитву його. Налили її у всі кандила, і ще велика частина олії оливкової залишилася. І так зробили наступного дня у світлий празник Пресвятої Богородиці.

Серед таких чудес, коли молитвами преподобного Теодосія наповнювалася нестача, було й таке. Христолюбний князь Із'яслав, який справді любов Христову до преподобного Теодосія мав, часто приходив до нього, насолоджувався медоточивими його словами. Одного дня, прийшовши, затримався на божественній бесіді з преподобним аж до часу вечірніх співів у церкві і так з преподобним і з братами він і на вечірніх співах був. І ось раптом, така була Божа воля, дощ пролився великий. Преподобний, бачивши такий дощ, прикликав ключаря і сказав йому, аби приготував їжу на вечерю князеві. Ключар же сказав: "Отче, не маю меду для пиття князеві і тим, що з ним". Преподобний же йому сказав: "І що, анітрошки не маєш?" Відповів ключар: "Так, отче, анітрошки не маю, що й посудину, в якій було пиття те, перевернув порожню і догори дном поклав". Преподобний же Теодосій, сповнений, за іменем своїм, Божої благодаті, сказав йому: "Іди за словом моїм, в ім'я Господа нашого найсолодшого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій". Той же, повіривши, пішов і, за словом преподобного, знайшов бочку, що рівно стояла і була повна меду. У страху ж був, швидко пішов, розповів преподобному, що було. І сказав йому преподобний: "Мовчи, дитино, і не кажи нікому про те, але йди і неси, скільки буде на потребу князеві і тим, що з ним. Ще ж і братам дай з того ж, це-бо благословення Боже". І коли після цього дощ припинився, пішов князь додому. У монастирі ж було таке благословення, що на довгий час вистачило братам пиття того.

Якось після того до преподобного прийшов старший над тими, що пекли хліб, і сказав йому, що не має муки на випікання хлібів братам. Відповів преподобний: "Іди й подивися в житницю, може, хоч трохи муки знайдеш у ній, поки Бог подбає про нас". Той же до преподобного сказав: "Правду тобі кажу, отче, що я сам вимів засік, і нема в ньому нічого ж, окрім купки висівок в одному куті, десь зо три чи чотири пригорщі". І сказав йому преподобний: "Повір мені, дитино, що може Бог і з тих висівок наповнити нам борошна, як же при Іллі зробив удові тій,¹⁶ їй же примножив з одної пригорщі багато муки, щоб прогодувалася вона з дітьми своїми в голодний час, допоки достаток буде в людей. Ось-бо й нині той самий Бог може також і нам з малого багато зробити. Тому йди і поглянь, чи благословення Боже буде на місці тому". Той же, це почувши, пішов і, коли увійшов у комору, побачив загороду, яка раніше була порожня, уже, молитвами преподобного Теодосія, повну борошна, що й пересипалося через верх на землю. І зразу у страху був, бачивши преславне те чудо, повернувся до преподобного і розповів. Преподобний же йому сказав: "Іди, брате, і не відкривай того нікому, але зроби, як звично, хліб. Так-бо, молитвами преподобних братів наших, послав Бог милість свою до нас".

За ці превеликі благодіяння Божі чудесні преподобний отець наш Теодосій дякував Богові у молитвах зі сльозами, щоночі без сну перебуваючи, часто до землі коліна схиляючи, про що довідалися церковні урядники, які приходили перед утренею до келії його благословення отримати, — чули, що він завжди молиться і дуже плаче, головою ж до землі часто б'є. Преподобний же, почувши тупіт, зразу замовкав, вдаючи, ніби спить, що до трьох разів стукали, кажучи: "Благослови, отче". І тоді він, наче зі сну збудившись, відповідав: "Нехай Бог благословить". Тоді раніше за всіх опинявся в церкві, і так щоночі, розповідали, робив. До того ж й инші в час ігуменства свого чинив подвиги: ніколи не бачили його, щоб на ребрах своїх лежав, але, коли хотів через неміч тілесну після вечірні перепочити, тоді, сидячи, трохи спав; і зразу на нічні співи вставав, поклони робив. Також ніколи не бачили, аби зливав на тіло своє воду задля вигоди, але тільки руки й лице умивав. Якщо ж і гостина коли для братів була, то сам він завжди їв сухий хліб і зілля, зварене без олії, і воду пив. Проте ніколи не бачили, щоб він сумний при трапезі сидів, — завжди веселе лице мав: благодаттю Божою, а не їжею серце його утверджувалося.

Щороку на піст святої Чотиридесятниці відходив преподобний у печеру (де ж і чесне його тіло після того покладене) і там замикався сам, поки не надходила Квітна неділя. У п'ятницю ж перед тою неділею у час вечірні приходив до братів. Багато разів і з тої печери, де замикався, ішов уночі, ніхто про те не відав, на одне поле монастирське і там у печері, яка була в таємному місці, Бог один знав, перебував сам. Звідти ж знову вночі, перед п'ятницею, що випереджувала Квітну неділю, приходив у попередню печеру і так з неї у п'ятницю виходив до братів — тож вони вважали, наче там перебував протягом усіх днів посту.

Багато скорботи і привидів злі духи робили тоді преподобному в печері і ран завдавали йому, але Бог невидимо силу йому подав на перемогу їх, що не могли вигнати його. У такій темній печері перебував сам, не боячись багатьох полків князя пітьми, але міцно стоячи, як добрий воїн Христовий, — молитвою і постом від себе відганяв їх, і після того не сміли вони підійти до нього, але тільки здалеку примари робили.

Після вечірні, коли він хотів трохи спочити і сідав, чути було голос крику великого в печері від багатьох бісів, наче вони на колісницях їздили, инші ж у тимпани били, а инші в дудки дули, — і всі так кричали, що аж печера тряслася. Преподобний же, все те чуючи, не боявся і не жахався, але, загородивши себе зброєю хресною, вставав і починав співати Псалтир. І тут зразу трус той великий і крик нечутні ставали. Тоді після молитви, коли сідав, як же й раніше — незліченних бісів голос чувся. Преподобний же знову, вставши, псаломні співи починав — і голос той зникав знову. Так багато днів і ночей робили йому злі духи, не даючи нітрохи спочити, допоки благодаттю Божою цілком їх не переміг і не взяв такої влади над ними, що вже і здалеку не сміли підійти до місця того, де преподобний молився, але втікали від нього. Те стало відомо через багато чуд.

У домі, де хліби брати пекли, немалу шкоду робили біси, то муку розсипаючи, часом розчину, для замісу хлібів поставлену, розливаючи й иншого багато поганого роблячи. Тоді старший над пекарями пішов і розповів це преподобному Теодосієві. Він же ввечері пішов у хатину ту і, замкнувши двері за собою, перебував у ній до утрені, молячись. І з того часу не являлися біси на місці тому і шкоди не робили.

Якось прийшов брат із поля монастирського до преподобного і казав, що в хліві, де худобу замикають, оселилися біси і велику шкоду роблять, не даючи худобі їсти. Багато ж разів і пресвітер молився, водою святою кроплячи, але все безуспішно. Тоді преподобний озброївся молитвою і постом, прийшов на поле те і, коли настав вечір, увійшов у хлів, замкнув же двері й там перебував до ранку, молячись. І з того часу не являлися більше біси на місці тому і нікому в полі тому шкоди не робили.

Не лише сам преподобний силу бісівську перемагав, а й коли чув, що хтось із братів має боротьбу з примарами бісівськими, тому наказував не відходити з місця того, але постом і молитвою загороджуватися, Бога прикликаючи на перемогу над бісами. Казав же їм: "Так і мені було спочатку. Однієї ночі, коли я співав у келії звичні псалми, пес чорний став переді мною, що поклонитися я не міг. Стояв він довго, хотів я вдарити його — і ось невидимий став. Тоді такий страх і трепет охопили мене, що захотів я втікати з місця того, якби не поміг мені Господь. Тому, трохи опам'ятавшись від жаху, почав я усім серцем молитися до Бога і часто поклони бив — і так утік від мене страх той, що з тої години не боявся я примар бісівських, хоч і являлися перед очима моїми".

Розповідав же один з братів, вищезгаданий Іларіон: "Велику мені шкоду роблять в келії біси. Коли-бо лягаю уночі, приходить багато бісів, за волосся хапають, штовхають, волочать мене. Инші ж стіну підіймають і кажуть: "Сюди затягнімо його, щоб стіною придушити його". І так щоночі роблять мені. Я ж, не мігши більше терпіти, прийшов, розповів про те преподобному Теодосієві і хотів піти з місця того в иншу келію. Преподобний же сказав мені: "Ні, брате, не відходь, щоб не похвалилися через тебе біси, що перемогли, втікачем тебе зробивши. І відтоді більше зло почнуть тобі робити, бо владу приймуть над тобою. Але молися Богові усім серцем у келії своїй, і Бог, бачивши терпіння твоє, подасть тобі перемогу над ними, що не посміють вони й наблизитися до тебе". Я ж знову сказав до нього: "Прошу тебе, отче, відтепер ніяк не можу перебувати в келії тій, через те що живе в ній багато бісів". Тоді преподобний зробив на мені знамення хреста і сказав: "Іди, брате, в келію свою, і відтепер не мають тобі ніякої шкоди робити лукаві біси ані бачити їх не маєш більше". Я ж, повіривши, поклонився преподобному і пішов. І відтоді пронирливі ті духи не посміли наблизитися до келії моєї, молитвами преподобного Теодосія відігнані були.

До такої мужности проти ворогів невидимих додав преподобний Теодосій мужність і проти ворогів Божих видимих. Мав-бо такий звичай, що багато разів уночі вставав потай від усіх, виходив до жидів і мужньо їх переконував про Христа, докоряючи і викриваючи, нищівниками закону й боговбивцями називаючи. Хотів-бо дуже за ісповідання віри Христової вбитий бути, а надто, як справжній наслідувач Христовий, від тих, від кого ж і сам Христос був вбитий.

Хотів до того ж мужній цей ісповідник постраждати і за ісповідання правди, як же відомо стає з цього.

Було в дні ігуменства його збентеження від ворога безтілесного — князя пітьми — серед братів по крові, — князів руських трьох, таке. Два брати — Святослав, князь чернігівський, і Всеволод, князь переяславський, — війну неправедну підняли на старшого брата свого христолюбного князя київського Із'яслава. Його ж прогнали зі стольного града Києва, а самі прийшли до Києва і послали до преподобного Теодосія, просячи його прийти до них на обід. Але преподобний сміливо їм відповів: "Не годиться мені йти на трапезу неправди, наче на трапезу Єзавелі". Тоді Всеволод пішов у землю свою в Переяслав, а Святослав сів у Києві на княжінні Із'яславовому. Преподобний Теодосій почав ненастанно викривати князя Святослава, що неправедно сів на престолі братньому, і багато разів перед тими, що приходили від нього в монастир, докоряв йому, просячи, щоб йому сповістили. Потім же послав до нього послання викривальне велике, у ньому ж написав так: "Голос крови єдиноутробної брата твого взиває на тебе до Бога, як же Авелевої на Каїна". И инших багато давніх неправедних братоненависних гонителів, наставляючи його, згадав. Князь же Святослав, прочитавши епістолію ту, розгнівався дуже, вдарив нею до землі. І відтоді пообіцяв на вигнання засудити преподобного Теодосія. Були брати тоді в монастирі у великій печалі, просили преподобного, аби перестав викривати князя. Також і з бояр багато приходило, і розповідали про гнів княжий, радили не противитися йому. "Ось-бо, — казали, — у вигнання має тебе князь за це послати". Преподобний, чуючи, що про вигнання говорять, радів духом і казав: "Через це радію дуже, браття, і нічого нема блаженнішого для мене в житті цьому, ніж вигнаному бути за правду, за неї ж готовий чи у вигнання, чи й на смерть". І відтоді більше почав у братоненависництві викривати князя, вельми бажаючи вигнаним бути. Проте князь, хоч і дуже розгнівався, не посмів ніякого зла вчинити преподобному, знаючи, що він праведний і святий. Через нього й раніше заздрив братові своєму князеві Із'яславу, що такого світильника має у володінні своєму. Після цього ж дуже просили преподобного Теодосія брати і вельможі, і зрозумів він, що нічого не досягне суворими словами, перестав викривати князя, замислив відтоді просьбами його спонукати, аби повернув братові володіння його.

Невдовзі довідався князь Святослав про те, що перестав преподобний Теодосій викривати його, зрадів дуже і послав до преподобного, просячи: чи звелить йому прийти в монастир свій, чи ні. Той же не боронив — прийшов князь радісно з боярами у монастир його. Преподобний з братами вийшов із церкви, зустрів його з шаною, поклонилися йому всі. Князь же привітав преподобного, сказав йому: "Ось, отче, не смів приходити до тебе, думаючи, що гніваєшся на мене, не пустиш мене в монастир свій". Преподобний йому відповів: "І що, добрий владико, досягне гнів наш на державу твою. Але годиться нам викривати і говорити те, що для спасення душі. Вам же краще послухати того". Тоді увійшли в церкву, помолилися, і після молитви преподобний Теодосій почав говорити з Божественного Письма, багато навчаючи його про любов братню. Князь же також велику вину складав на брата свого. І так після довгої душекорисної бесіди пішов князь у дім свій, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем розмовляти, і відтоді часто приходив до нього. Багато разів і сам преподобний Теодосій ходив після того до державного цього князя Святослава, нагадуючи йому про страх Божий і любов до брата. Одного дня прийшов до нього преподобний і бачив багатьох, що грали перед ним різні музичні мелодії і всіх веселили. Преподобний же, обабіч князя посаджений, дивився долі і сказав йому: "Чи буде це у той вік майбутній?" Князь же розчулився, просльозився трохи і звелів зразу перестати тим, що грали. І відтоді, коли наказував їм грати, а чув про прихід преподобного, завжди велів їм переставати грати. Багато разів, коли сповіщали князеві про прихід преподобного, той зразу, вийшовши, радісно зустрічав його перед дверима дому. Якось, коли прийшов преподобний, сказав князь, веселячись: "Ось, отче, правду тобі кажу: коли б мені сповістили, що батько, який народив мене, встав із мертвих, то так би не радів, як через твій прихід, і не боявся б так його, як же преподобної твоєї душі". Преподобний же йому сказав: "Якщо так є, як же кажеш, виконай прохання моє і поверни братові своєму престол, його ж йому благовірний батько твій дав". Князь же про це змовчав, не знаючи, що відповісти, настільки ворог розпалив у ньому гнів на брата, що навіть чути про нього не хотів. Проте преподобний Теодосій щодня і щоночі молився до Бога за христолюбного князя Із'яслава і в єктеніях церковних захотів його згадувати як законного престольного київського князя і старшого брата. Цього ж, що не за чином праведним сів на престолі тому, довго не велів згадувати у своєму монастирі. І ледве після того впросили його брати, щоб дозволив і цього з тим згадувати, проте спершу Із'яслава, пізніше ж Святослава. Таке збентеження бачивши серед князів руських, вищезгаданий блаженний Никон (який помогав у всьому преподобному Теодосієві, що від нього постриг прийняв) пішов вдруге з двома ченцями з Печерського монастиря на острів Тьмутороканський, де монастир збудував. Преподобний же Теодосій залишився на инші труди без нього.

Коли ж сповнений достатньо чеснот був цей преподобний отець наш Теодосій і монастир свій старий братами вже невмістильно заповнив, почав думати, просячи Бога усім серцем, як би й куди переселитися на инше, просторіше, місце й церкву велику кам'яну в ім'я тої ж Пресвятої Богородиці спорудити. Бог же показував, що приємна його за це молитва, і місце для переселення йому і на спорудження великої кам'яної церкви явив дивними чудами.

Чоловік-бо один благочестивий і богобоязливий ішов горою попри старий Печерський монастир, ніч тоді була темна. І ось посеред світла великого, що сяяло тільки над тим монастирем, побачив, як явився преподобний Теодосій, перед церквою стоячи, руки до неба здійнявши і молитву до Бога творячи. Поки він дивився і дивувався, зразу й инше чудо явилося: полум'я-бо велике дуже з верху церковного вийшло і наче дуга зробилося, перейшло на инший горб. Там пізніше преподобний Теодосій церкву нову кам'яну будувати почав. І стояло те полум'я, наче дуга, одним кінцем на верху старої церкви, иншим же на місці нової. Таке чудо після цього чоловік той правдиво в монастирі преподобного розповів.

Також однієї ночі люди, що поблизу жили, почули спів голосів незліченних. Тоді, вставши з ліжок своїх, вийшли з домів і стали на високому місці, дивилися, звідки той голос. І ось засяяло світло велике над монастирем Печерським старим. У тому ж світлі бачили багато ченців, що виходили зі старої церкви і йшли на місце нової. Несли ж одні ікону Пресвятої Богородиці, инші, що вслід ішли, співали, мали в руках своїх свічки палаючі. Перед усіма ж ішов отець їхній і наставник — преподобний Теодосій. Тоді, коли дійшли до місця того і на ньому співали й молилися, повернулися назад й увійшли знову, співаючи, у стару церкву. Це видіння багато людей бачило і розповідало, і тому, що ні одного з братів там не було, розуміли, що справді ангелів, які так виходили і заходили, бачили.

Після сповненого чуд заснування кам'яної, до неба подібної, в ім'я Богородичне Печерської церкви, на місці, яке Бог з небес знаменував, коли її вже будували, тоді й сам преподобний Теодосій трудився, щодня приходячи до діла того, ретельно наглядаючи і, скільки можна, помагаючи співпрацею. Був в одязі поганому, що міг хтось подумати, наче то не ігумен сам, але хіба один із менших послушників.

Одного-бо дня, коли йшов преподобний до робітників, що церкву будували, зустріла його вдова, яку скривдили в суді, і спитала його: "Чорноризче, скажи мені, чи в монастирі ігумен ваш?" Відповів їй преподобний: "А чого потребуєш від нього, він — чоловік грішний". Сказала ж йому жінка: "Що грішний, не знаю, лише те знаю, що багатьох звільняє від печалі і напасти, через те і я прийшла, просячи, щоб і мені поміг, скривдженій без правди від судді". Преподобний, довідавшись причину образи її, зжалився і сказав до неї: "Жінко, нині йди в дім свій, коли прийде ігумен наш, я сповіщу йому про тебе, і він визволить тебе від печалі твоєї". Те чувши, жінка пішла в дім свій, преподобний же пішов до судді і сказав йому про неї, звільнив її від насилля, що той відпустив її і віддав усе, чим її скривдив.

Такими й иншими небес достойними своїми ділами допомагав преподобний Теодосій у спорудженні тої, до небес подібної, Богородичної печерської церкви. її ж хоч і не добудував до кінця, поки в тілі був, проте після смерти своєї молитвами, ближчими до Бога, допомагав преподобному Стефанові, який після нього ігуменство прийняв, діло своє до кінця допровадити.

Коли-бо преподобний отець наш Теодосій богоугодно прожив і до кінця життя прийшов, тоді, наперед довідавшись про відхід свій до Бога і про день упокоєння свого, звелів зібрати всіх братів, не лише в монастирі, а й тих, що в полі чи на иншій якійсь потребі були, і всіх служителів. І почав наставляти всіх, щоб перебував кожен у дорученій йому службі зі всілякою пильністю і страхом Божим. І всіх зі сльозами учив про спасення душі, про богоугодне життя в пості, про старання щодо церкви і в ній зі страхом стояння, про покору і любов не лише до старших, а й до однолітків своїх. І, це сказавши, благословив і відпустив їх. Тоді прийшов благочестивий князь Святослав відвідати преподобного. Він же, відкривши уста свої, що благодать виливали, почав навчати його про благочестя і як берегти православ'я й турботу мати про святі церкви. До того ж сказав: "Молюся Господеві Богові і Його Всенепорочній Матері за твоє благочестя, аби подав тобі тиху й безбентежну державу. Ось поручаю твоєму благочестю святий цей монастир Печерський, дім Пресвятої Богородиці, його ж сама зволила збудувати, щоб не володів ним архиєпископ Київський ані инший хтось із клириків софійських, тільки щоб завідувала ним держава твоя, і після тебе діти твої, аж до останніх роду твого".

Після цього земна хвороба його охопила, гарячка палила, знеміг преподобний дуже і ліг на одрі, на якому ніколи ж не лежав. І сказав: "Воля Божа нехай буде, як же благозволив щодо мене, так нехай і зробить. Але молюся Тобі, Владико мій Ісусе Христе, милостивий будь душі моїй, нехай не страшить її противних духів лукавство, але нехай приймуть ангели Твої, які проводять через темні митарства і приводять до світла Твого милосердя". І, це промовивши, замовк. Брати ж у великій скорботі і печалі були. Не міг він три дні говорити після того ані очей звести, і міг би хтось подумати, що вже помер, якби не видно було ще трохи дихання в ньому.

Після трьох днів хвороби тої преподобний з одра встав і, коли зібралася всі брати, сказав: "Браття мої і отці, ось уже час життя мого закінчується, як же явив мені Господь у дні посту в печері, тому ви подумайте собі, кого хочете, аби я поставив вам замість себе ігуменом".

Те чувши, брати у велику печаль і плач впали, проте, вийшовши і порадившись, вирішили Стефана, який доместиком був церковним, назвати собі ігуменом. Тоді знову, наступного дня, прикликав преподобний всіх братів, сказав їм: "Що, діти, думаєте собі, хто достойний у вас ігуменом бути?" Вони ж усі сказали, що Стефан достойний. Преподобний же, Стефана прикликавши, благословив його замість себе на ігуменство, кажучи: "Ось, дитино, передаю тобі монастир, пильнуй його уважно. І як же я влаштував у службах, так тримайся передання монастирського, уставу не міняй, але роби все за законом і за чином монастирським". Братів же багато повчив коритися йому і так відпустив їх, назвавши їм день переставлення свого. "У суботу, — казав, — коли сонце зійде, душа моя вийде з тіла". І знову, прикликавши самого Стефана, про випасання святого стада навчав його. Той же не відлучався від преподобного, служив йому зі смиренням, бо вже преподобний тілом вельми знеміг. Коли надійшла субота і день уже світав, послав преподобний і прикликав усіх братів. І так по одному всіх з любов'ю попрощав, вони ж плакали і ридали через розлуку з таким своїм пастирем. Тоді сказав їм: "Діти мої любі і брати, ось любов'ю всіх вас цілую, бо відходжу до Владики мого Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі захотіли. Його за батька духовного майте, його слухайте і за велінням його все робіть богоугодно. Бог же, що все добре словом і премудрістю створив, сам вас нехай благословить і збереже від підступного ворога без біди. І тверду й непорушну віру вашу хай збереже в однодумстві і в одній любові до останнього подиху. Про це прошу вас і благаю, аби в тому одязі, в якому вбраний я нині, поклали мене в печері, де я в дні посту перебував. Не омивайте убогого мого тіла, і нехай ніхто з мирян не бачить, як мене ховають, але ви самі поховайте у вищеназваному місці тіло моє". Це чувши з уст святого, брати плач і сльози з очей своїх випускали. Преподобний же знову, втішаючи їх, казав: "Ось обіцяю вам, брати й отці, що нехай тілом відходжу від вас, але духом завжди буду з вами. І за того, що помре в монастирі цьому, і за того, кого ігумен відішле кудись на послушництво, якщо б і гріх вчинив, з немочі людської, я відповідатиму перед Богом. Якщо ж хтось піде собі з місця цього — до такого я діла не маю. Яка ж моя сміливість перед Богом, зрозумієте з цього: коли побачите, що все добре в монастирі цьому примножується, знайте, що біля Владики Небесного я перебуваю, коли ж побачите, що занепад і все зменшується, тоді розумійте, що далеко я від Бога і не маю сміливости молитися до Нього". Тоді, після слів цих, відпустив усіх, ні одного біля себе не залишив. Один же з братів, який завжди служив йому, малу зовні зробивши шпарку, дивився через неї на нього. І ось преподобний встав і ниць упав, молився зі сльозами до милостивого Бога за спасення душі своєї, прикликаючи на допомогу всіх святих, найбільше ж Пресвяту Владичицю нашу Богородицю, їй же вручав стадо своє і місце те. І знову після молитви ліг на одрі своєму. Тоді, трохи спочивши, поглянув на небо і лице веселе мав, великим голосом мовив: "Благословен Бог. Якщо так є, то вже не зі страхом, а швидше з радістю відходжу зі світу цього". Це ж (як можна зрозуміти) явлення якесь побачивши, таке сказав. І після того ліг, ноги простягнув і руки на грудях хрестоподібно поклав — передав святу душу свою в руки Божі і приєднався до святих Отців у рік від створення світу 6582-й, від Різдва Христового 1074-й, місяця травня у 3-й день, у суботу (як же сам прорік), коли зійшло сонце. Тоді брати вчинили над ним плач великий і, взявши святе його тіло, несли в церкву, здійснюючи звичні за переставленого молитви і співи. Зразу ж, із якогось божественного явлення, зрушилося багато люду, з ревністю самі прийшли і чекали перед воротами монастирськими, допоки тіло преподобного до печери на поховання винесуть, там же і бояр багато було, що перед воротами стояли. Брати ж ворота замкнули, нікого не впускали, чекали, поки розійдуться люди, щоб тоді тіло преподобного поховати, як же сам заповідав. І ось, Божим провидінням, захмарилося небо раптом і зійшов дощ великий — і так люди розійшлися. І зразу дощ перестав, і сонце знову засіяло. І тоді брати понесли тіло преподобного в печеру, поклали в ній із шаною.

Дата добавления: 2015-06-04