Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського 1 страница

Місяця травня в 12-ий день

Єпіфаній був родом із краю Фінікійського, з юдеїв, які жили при ріці Єлевтра, що з-під гори Ливанської витікає у Фінікійське ж море впадає. Батьки його жили в селі, що називалося Висандука й лежало за три поприща від града Ликії, були землеробами. І народили двох дітей: цього Єпіфанія і доньку Калітропію. Коли ж помер батько Єпіфанія, мати, овдовівши, тужила і переживала через виховання дітей, бо в убогості була, небагато маючи на потребу тілесну, малі ж були діти: Єпіфанієві було десять років у той час, коли батько помер, а Калітропії — ще менше. Годувала їх мати з труду рук своїх. Через якийсь рік трапилося удові тій мати ослятко невчене, навіжене й дике. І сказала якось до Єпіфанія: "Дитино, візьми осленя, і веди його у град на торг, і продай, щоб ми купили щось їсти". Єпіфаній же до матері сказав: "Знаєш, мамо, що осленятко несамовите, і коли на торгу побачать люди, як воно скаженіє і дико поводиться, будуть бити мене". Сказала мама: "Іди, дитино, Бог же батьків наших вгамує ослятко". Хлопець же, скорившись велінню матері, взяв осля, повів його до граду на продаж. І коли підходив до торжища, зустрів його єврей один, що хотів купити осля. Зрозумівши, що хлопець жидовин, сказав йому: "Дитино, одного ми Бога праведного, і не годиться нам кривдити один одного, щоб не прогнівати Бога нашого ані один одного, тому справедливою ціною оціни осля". Єпіфаній, те чувши, сказав: "Не хочу продавати тобі осля це, бо ще не навчене, несамовите і дике, мати ж моя через голод, бо не маємо за що купити їжі, звеліла його продати. А тому що чую від тебе, що гріх задля своїх прибутків ближньому зла бажати, боюся тому Бога, аби не покарав мене і ти щоб не прокляв мене". Жидовин здивувався розуму і добрій вдачі хлопця і, витягнувши три монети, дав йому, кажучи: "Дитино, візьми це і купи матері хліба, і повертайся з ослям до свого дому. І якщо осля вгамується, то тримайте його в себе, якщо ж, однак, буде погане, то виженіть його геть, щоб когось не вбило". І повертався Єпіфаній із града додому. Ще він не досягнув свого села, як зустрів його один християнин на ім'я Клеовій і хотів у нього купити осля, той же не хотів продати. І коли розмовляли, почало осля несамовитіти і кидатися, ревучи і дичіючи, і скинуло хлопця Єпіфанія з себе і втекло з дороги. Хлопець же, впавши з осляти, вдарився і лежав, плачучи і не можучи встати, бо болів його бік. Клеовій же, підійшовши, оглянув бік його і, хресним знаменням тричі знаменувавши, зробив його здоровим і з землі підняв. На несамовите осля ж крикнув, кажучи: "Наказую тобі в ім'я Господа нашого Ісуса Христа розіп'ятого: стань! І тому що хотіло вбити господаря свого, — з місця цього не зійдеш". Коли він те сказав, зразу осля впало на землю і стало мертвим. Здивувався хлопець через те вельми. І спитав Клеовія, кажучи: "Хто є, отче, Ісус Христос розіп'ятий, що такі чуда бувають Його Іменем? Клеовій же відповів: "Син Божий, Його ж юдеї розіп'яли". Єпіфаній же боявся сказати Клеовію, що він жидовин, і пішов у путь свою, маючи в помислах Христа розіп'ятого і бажаючи вірити в Нього. Коли ж він прийшов до матері, розповів їй про все, що трапилося. Мати ж, не маючи чим прогодувати дітей, продала ниву, яку мала, а Єпіфанію звеліла йти в град і віддатися в науку якогось ремесла, щоб, його навчившись, зміг і сам прогодуватися, і її з дівчиною Калітропією прогодувати. І вже хотів хлопець іти в град, як прийшов в село те один жидовин, законовчитель багатий, на ім'я Трифон, який маєток у селі тому мав і батьків Єпіфанієвих добре знав. Він, бачивши матір Єпіфанієву овдовілу, що в убогості великій бідує, мовив до неї: "Жінко, дай сина свого мені в усиновлення, щоб відтепер був моїм сином. Ти ж і донька твоя з дому мого будете годуватися". І зразу вдова та з великою радістю віддала Трифонові хлопця Єпіфанія, і виховувався Єпіфаній у домі Трифоновому як син, і навчали його книг єврейських. Був же хлопець швидкий на розум і кмітливий, до того ж мав добру вдачу, і любив його Трифон вельми, і хотів видати за нього доньку свою, яку мав єдину. Але, волею Божою, померла скоро донька його, і через довгий час і сам Трифон і жінка його повмирали, також і мати Єпіфанієва померла. І залишився Єпіфаній сам, успадкувавши всі маєтки Трифонові, і взяв до себе сестру свою Калітропію, і годував її, наставляючи на добродійне життя, за наукою, переданою йому від учителя Трифона.

Якось вийшов Єпіфаній у село, в якому народився, до маєтків, що там залишилися йому по Трифонові. І, Провидінням Божим, зустрів монаха одного чесного на ім'я Лукіян, який, книги пишучи і продаючи, себе й убогих з труду рук своїх годував. Трапилося ж одному убогому бути на шляху тому — обхопив Лук'яна за ноги, взиваючи: "Помилуй мене, чоловіче Божий, ось уже три дні я не їв хліба і не маю чим підживитися". Блаженний же Лукіян не мав чого дати убогому тому, скинув із себе одяг і дав йому, кажучи: "Іди в град, продай одяг цей і купи собі хліба". Єпіфаній же, дивлячись на те, дивувався милосердю Лукіяновому, і був наче в піднесенні, і бачив одяг білий і пресвітлий, який згори зійшов і покрив Лукіяна. Те бачивши, Єпіфаній вжахнувся. І, зсівши з коня свого, впав ниць перед Лукіяном, кланяючись йому і кажучи: "Прошу тебе, о чоловіче, скажи мені, хто ти?" Відповів йому блаженний Лукіян: "Скажи мені спершу, якої ти віри, і після того я про себе розповім тобі". І сказав Єпіфаній: "Я — жидовин". Зрозумів Лукіян, що благодать Божа зійшла на Єпіфанія, бо ясновидним був старець, сказав до Єпіфанія: "То як ти, жидовин, питаєш мене, християнина, хто я? Адже мерзотні християни жидам і жиди християнам. Ось-бо чуєш, що я християнин, — і не годиться тобі більше слухати мене". Сказав Єпіфаній: "І що, отче, забороняє мені бути християнином?" Сказав Лукіян: "Те єдине боронить, що не хочеш. Кожне-бо добре діло випереджає вільне бажання: якби справді ти захотів, був би християнином". Тими Лукіяновими словами розчулившись, Єпіфаній не пішов до маєтку, куди прямував, але, взявши Лукіяна, багатьма проханнями впрошеного, повернувся у дім свій, який йому Трифон залишив, і показав старцеві все, що мав, кажучи: "Це маєтки мої, отче, хочу ж християнином стати і чернече життя прийняти. Маю ж сестру юну, і що про неї заповідаєш?"

Сказав йому блаженний Лукіян: "Дитино, маючи земні багатства і сестру, можеш справді християнином бути, бо не є перепоною вони до святої віри, але чернечого життя прийняти не можеш. Тому спершу святе хрещення разом із сестрою прийми і за християнина її віддай, і на прожиття їй досить залиш. Тоді решту маєтку роздаси жебракам — і тоді зможеш добрим ченцем бути". Єпіфаній же мовив: "Все це, отче, за заповіддю твоєю виконаю ділом, лише, не затримуючись, зроби нас християнами". Сказав Лукіян: "Годиться про це сповістити єпископові, бо без нього неможливо відбутися цьому таїнству, тому йду до нього, ти ж залишайся в незмінному намірі і ревності до Христа, Бога нашого, я ж швидко до тебе повернуся". І пішов Лукіян до єпископа града того, а Єпіфаній, пішовши в хату, де жила його сестра, сказав: "Хочу стати християнином і в чернечий чин одягнутися". Сказала йому сестра: "Якщо ти хочеш, то і я хочу. Що ти зробиш, те і я зроблю". Коли ж Лукіян сповістив єпископові про Єпіфанія детально, зрадів той духом і сказав Лукіянові: "Іди і повчи юнака і сестру його святої віри і настав на закон Христовий. І коли прийде день недільний і увійдемо в церкву, тоді приведи їх до милосердного чоловіколюбця Бога, аби приєднати їх до Нього через святе хрещення". Коли ж повернувся блаженний Лукіян в дім Єпіфанія, впали ниць Єпіфаній і сестра його перед старцем, плачучи й кажучи: "Просимо тебе, отче, зроби нас християнами скоро". Лукіян же підняв їх із землі, вчив багато, наставляючи на християнське благочестя, і затримався в них до дня недільного — ненастанно вдень і вночі навчав їх і молився з ними до Бога. Коли ж день недільний настав, привів їх до єпископа, і впали перед ним ниць, як перед самим Христом, просячи святого хрещення. Єпископ же підняв їх і, любо з ними розмовляючи, огласив, і пішов у церкву, пішов за ним Лукіян, а за Лукіяном ішли Єпіфаній і Калітропія. Коли ж наблизився Єпіфаній до церковних дверей і вступив на першу сходинку сходів церковних, спало взуття з лівої його ноги, вступив же він лівою босою ногою на поріг — спало з правої ноги взуття, і не зважав на те Єпіфаній, не вернувся-бо не лише тоді, а й пізніше взяти взуття своє, але босий увійшов до церкви, на стільки всім серцем ішов до Бога. Коли ж стояли в церкві Єпіфаній і сестра його і слухали слів Божих, поглянув єпископ на Єпіфанія і побачив прославлене лице його і вінець на голові його. Тоді єпископ і Лукіян ввели обох у хрестильницю й охрестили Єпіфанія і сестру його в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І прийняв зі святої купелі Єпіфанія Лукіян, а Калітропію прийняла Веронікія, свята діва. І були новоохрещені на Божественній Літургії причасниками божественних Христових Таїнств, і звелів їм єпископ обідати з ним, і пробули в єпископії до восьми днів. Тоді Єпіфаній, взявши блаженного Лукіяна і святу діву Веронікію, повів їх у дім свій. І, взявши тисячу золотих, дав Вероніка і сестру свою їй віддав, бо та Веронікія начальницею була Христовим дівам, і відпустив її. Инші ж всі маєтки свої Єпіфаній, розпродавши, роздав потребуючим, лише залишив собі сорок золотих для купівлі божественних книг. І вийшов із града з Лукіяном: побудував-бо блаженний Лукіян монастир і мав десять чорноризців, які книги сумлінно писали, їжу собі з того труду добували.

Прийняв блаженний Єпіфаній у монастирі тому чернечий на себе образ, маючи від народження свого літ двадцять шість. І відданий був на настановлення першому після Лукіяна ченцеві Іларіону, юному літами, але досконалому добродійним життям і прикрашеному великими знаменнями. До нього приглядаючись, Єпіфаній почав постницькі його наслідувати труди. Преподобний Лукіян доручив Іларіону навчити Єпіфанія книги грецькі читати і писати. А працьовитий Єпіфаній не лише книг, а й життя в чернецтві подвижницького і богоугодного від Іларіона навчався і входив від сили в силу, благодаттю Христовою. Після того як переставився з життя цього Лукіян преподобний, Іларіон блаженний прийняв ігуменство, і видно було, що те місце не людьми заселене, але ангелами, які завжди служать Богові. Блаженному Іларіону трапезою був хліб сухий із сіллю і водою в міру. Їв те що другий день, часом що третій чи четвертий, а коли й весь тиждень без їжі проводив. Усе те бачачи, Єпіфаній наслідував таке постництво і навчався в ньому. І потім у весь час життя свого того уставу посту дотримувався, його ж від блаженного Іларіона навчився. Почав же Господь угодника свого Єпіфанія даром чуда збагачувати за чистоту серця його. Початок чуд його був такий. Місце, на якому монастир той збудований, безводне було, і за п'ять поприщ брати ходили, аби принести води, і то вночі, бо вдень неможливо було через спеку. Трапилося ж якось подорожнім, що там ішли, повернути в монастир по воду, бо налягла вельми спека, і спрагою великою були одержимі, і просили в ченців пити, але випадково не виявилося тоді в монастирі води ані краплини. І чекали подорожні смерти від превеликої спраги і безмірної горячі. Була ж у них посудина одна вина, та ним не вгамовується, а, навпаки, — посилюється спрага. Єпіфаній, змилосердившись над тими подорожніми, простягнув руку до посудини і, торкнувшись її, сказав до братів: "Вірте брати, що Той, хто перетворив колись воду у вино, Той нині вино у воду перетворити сильний". І зразу тим Єпіфанієвим словом вино у воду перетворилося, і пили подорожні і худоба їхня, й охолодилися, і залишився в них дух їхній. Після того як подорожні достатньо напилися, знову вода та вином стала. Тому здивувалися всі й почали Єпіфанія шанувати вельми за святість його життя. Він же, від братів пошанування не зносячи, вийшов таємно з монастиря і ховався, поневіряючись у пустелі, що називалася Спанидріон, зіллям пустельним годуючись. Через якийсь час сарацини, числом сорок, через пустелю ту проходили, зустріли Єпіфанія святого і, побачивши, що він у чернечому одязі, почали насміхатися з нього. Один же з них був на одне око сліпий, недобрий вдачею і нелюдяний. Витягнув меч свій, хотів вдарити чорноризця — і зразу відкрилося сліпе сарацинове око. Він же, кинувши меч, дивувався і показував друзям своїм око своє, що зцілилося. Ті ж, бачачи таке чудо, взяли насилу зі собою Єпіфанія святого, кажучи: "Ти наш Бог, ходи з нами і захищай нас від бід, що нам трапляються". Він же ходив з ними три місяці, витягав їх зі всіх злих діл і не давав перед очима своїми нічого безчинно робити, завжди караючи їх і повчаючи пізнання Бога і страху Його. І казав їм: "Якщо не покинете поганих діл ваших, не маєте благоденствувати на землі і загинете від гніву Божого, який має вас, помщаючи, карати". Сарацини ж, не мігши більше обмежень і настанов його терпіти, кланялися, просили його, щоб повернувся на своє місце. І повели його туди, звідки взяли, збудували йому своїми руками хатчину для перебування і, попрощавшись, пішли. Один же з них, пізнавши путь істинну і в Христа повіривши, залишився при святому Єпіфанії і став йому учнем. Навчивши ж його читання божественних книг і на постницьке життя наставивши, Єпіфаній святий через рік і шість місяців пішов з ним у монастир до блаженного Іларіона і просив його, пресвітера саном, щоб подав святе хрещення учневі його. И охрестили сарацина, і нарекли ім'я йому Іван. Цей Іван не відлучався від учителя свого преподобного Єпіфанія до кончини своєї і був записувачем житія його, допоки сам живим був, бо Іван цей швидше від Єпіфанія переставився.

Коли ж Єпіфаній святий повертався з монастиря з новоохрещеним учнем Іваном у свою пустельну келію, перестрів їх один юнак біснуватий. Його, нагого, гонив дух нечистий пустелею і кидав. Бачивши те, змилосердився Єпіфаній святий над ним і помолився до Бога, вигнав біса з юнака. Виходячи ж, біс крикнув, кажучи: "О Єпіфанію, ти мене вигнав з місця мого, в якому я двадцять два роки жив. Я ж тебе пожену в Персію, куди, і не хотячи, підеш стати перед царем". Так викрикаючи, дух нечистий втік, а юнак став здоровим і припадав до ніг преподобного, дякуючи. Святий же, навчивши його дяку віддавати Богові, відіслав його додому. Після того вигнаний біс пішов у Персію, увійшов у доньку цареву і мучив її люто, викрикаючи ж, говорив: "Якщо Єпіфаній сюди не прийде, не вийду з дівчини цієї!" І знову кричав: "Єпіфанію, роде фінікійський, прийди сюди, щоб вийшов я з доньки царевої!" Цар же, чувши про Фінікійський край, послав туди рабів своїх шукати Єпіфанія і привести до нього. Ті ж, пішовши у Фінікію, шукали по градах і селах, питали про Єпіфанія, та ніде про нього нічого почути не могли, більше ж — і зла багато витерпіли, бо люди фінікійські, думаючи, що вони оглядають землі їхні, хотіли мучити їх і віддати на смерть. І ледве втекли звідти, і прийшли до царя свого без нічого. Диявол же в дівчині сильним голосом кричав: "У пустелі, що називається Спанидріон, Єпіфаній живе, приведіть його сюди". Цар же, прикликавши тридцятьох мужів своїх, сказав до них: "Скиньте одяг перський, одягніться в одяг грецький і йдіть у Фінікію, і шукайте пустельне місце, що називається Спанидріон, там знайдете одного чоловіка — Єпіфанія. Його взявши, приведіть до мене. Пішли ж ті мужі за велінням царевим у зміненому одязі, досягли Фінікії і пустелі тої і, довго шукавши, ледве від якогось чоловіка довідалися і натрапили на келію Єпіфанія преподобного. Була ж ніч, коли в келію його прийшли, а преподобний з учнем, за звичаєм своїм, нічні молитви возсилав Богові. Ті, що прийшли, постукали у двері, щоб відчинив, але він не зважав на них, не настрашився думкою, але стояв на молитві, допоки свого не докінчив правила. Ті ж, розгнівавшись, вирішили розбити двері. Один з них хотів зброєю своєю у двері вдарити. Коли ж підняв руку зі зброєю — зразу заціпеніла рука його і стала суха й нерухома. Инші ж перестрашилися і відступили трохи від келії, допоки день настане. Блаженний же Єпіфаній закінчив свої нічні і ранкові молитви, відчинив двері келії і вийшов, коли вже день настав. Побачив його перс, що мав всохлу руку, впав ниць на землю перед ним, кажучи: "Помилуй мене, рабе Бога безсмертного". Преподобний же мовив: "Чого просиш від чоловіка грішного?" Він же сказав: "Здоровим я прийшов на місце це, і ось всохла рука моя". І сказав преподобний: "Як здоровий прийшов, то здоровим і будь". І торкнувся до всохлої руки його — і зразу здоровою стала рука і влаштувалася так, як і друга. Бачили те инші мужі, що стояли віддалік, прийшли і вклонилися святому, розповіли про причину приходу свого і благаннями просили його, щоб ішов до царя їхнього і зцілив доньку цареву. Преподобний же, пізнавши, що лукавий той дух, вигнаний з юнака, увійшов у доньку царя перського, озброївся на нього молитвою і, уповаючи на Бога, пішов з ними і з учнем своїм, везений приведеними на те верблюдами. Йшли ж тридцять п'ять днів, досягли Персії і прибули в град, названий Оріон. Троє ж із тих мужів пішли сповістили цареві про прихід Єпіфанія. Цар же зразу звелів його привести до себе. Преподобний увійшов до нього, як до простого чоловіка, а не до царя. І встав цар із престолу свого, вітаючи і вшановуючи чоловіка Божого. І розмовляв святий з царем про істинного Бога Христа, Спаса нашого, про Його непереможну силу, якою всілякий рід демонський проганяється. Привели ж до нього доньку цареву біснувату, — за неї помолившись до Бога і хресним знаменням тричі її знаменувавши, Єпіфаній святий зразу вигнав з неї біса, і здоровою стала отроковиця. Цар же, те бачивши, радости сповнився через зцілення доньки своєї і поклонився преподобному. Волхв же один возвав до преподобного, кажучи: "О любий волхве, що прийшов сюди для виправлення нашого учення, залишайся тут з нами і навчай нас, і всі перські волхви слухати тебе будуть". Святий же, грізно на нього поклянувши, гнівно відповів, кажучи: "О вороже істини, хай загородяться брехливі уста твої, що називають волхвом мене — раба Господа мого Ісуса Христа". І зразу волхв онімів — і всі були налякані. Волхв же впав у ноги святому: мав-бо німотою зв'язаний язик і говорити не міг. Поклонами просив святого помилувати його і звільнити язик його. Святий же, настановивши його досить, знову можливість говорити йому подарував. Той же взивав: "Згрішив я перед тобою, рабе Божий, прости мене". Цар звелів принести багато дарів із золота, і срібла, і каміння коштовного, і дали преподобному. Але він нічого з того не взяв і сказав: "Не потребуємо цього тимчасового, сподіваючись на краще, вічне багатство в майбутньому житті, яке Христос, Господь наш, нам обіцяв. Ти ж май своє для себе, бо любиш це і заради цього губиш душу свою, адже ти золотолюбний і грабуєш чуже, не подаєш потребуючим". Кликав його цар зі собою на обід, але той відмовився, кажучи: "Досить мені одного хліба з висівок і трохи солі на підкріплення немічного тіла мого". Цар же звелів вести святого з учнем його в осібний покій царський і там поставити їм багато з трапези царської їжі. Але він нічого з того не скуштував, лише сам хліб. І залишився святий у палаті царській десять днів, щодня з царем бесідуючи і навчаючи його про святу християнську віру, проте нічого не досягнув, бо серце цареве закам'яніло і розум осліплений був перським зловір'ям. Через десять днів, відходячи до себе, прощальне зробив до царя повчання про праведних суддів, і про милосердя, і щоб не слухав волхвів, слуг бісівських, і щоб не піднімав боротьби на царів християнських. "Якщо, — казав, — на них війну підіймеш, самому Христові розіп'ятому ворогом будеш і погано загинеш". Коли відходив святий із палат царських, сам цар його відпроваджував. Коли з воріт палацу вийшов, бачив, що несли мерця. І звелів святий тим, що несли, зупинитися. Поглянувши на небо, сказав: "Сину Божий, що Лазаря чотириденного з мертвих воскресив, воскреси й цього мерця на славу пресвятого Імени Твого". Коли так святий помолився, рукою торкнувся мерця — і зразу мертвий ожив і встав. І всі жаху і подиву сповнилися. І думали, що преподобний Єпіфаній якийсь Бог. Але він називав себе Божим рабом, учив їх про істинного Бога, у Тройці Святій славленого. Вони ж не були з числа овець Христових, і через те, не затримуючись серед них, преподобний поспішив відійти у свій край. Хотів же цар послати з ним воїнів своїх, аби провели його аж до краю його, але він не захотів, кажучи: "Маю Бога, що береже мене, і воїв Його — святих ангелів". Тоді цар попрощав Єпіфанія, відпустив його, кажучи: "Іди з миром, Єпіфанію, славо греків, згадуй і нас, що в Персії". І пішов святий, Богом бережений. І, дійшовши до свого краю і пустелі, знову в келії, яку збудували йому сарацини, сів безмовствуючи.

Місце, на якому була келія і перебував Єпіфаній святий, безводне було. Преподобний же помолився належно до Бога — і вийшло джерело водне з сухої землі, як же колись Мойсееві з каменю в пустелі. Зробив же з учнем вертоград малий, насадили їстівного зілля, напоювали його водою з джерела і годувалися тим зіллям. Почали ж приходити дикі звірі і шкоду робити у вертограді, поїдаючи труди його. Святий же, якось із келії вийшовши і звірів у вертограді виявивши, заборонив їм, розмовляючи з ними, як з людьми, і кажучи: "Не робіть мені шкоди, чоловікові убогому і грішному, що оселився тут плакати через безліч гріхів моїх, бо трохи цього зілля дав мені Бог на прогодування моє". Звірі ж, наче розумні, засоромилися слів святого, пішли і більше не робили шкоди. Чули ж сарацини, які келію святому збудували, що преподобний повернувся з Персії, прийшли до нього, благословення від нього хотіли прийняти. І збудували инших три келії: вже-бо почало до святого збиратися багато учнів, адже слава про нього розійшлася по цілому краї Фінікійському. І невдовзі збудовано було монастир у тій Спанидрійській пустелі. І було в ньому до п'ятдесяти братів, учнів преподобного, серед них же був один на ім'я Каліст, син єпарха римського Летія, що прийшов до Єпіфанія в чернецтво таким чином. Біснуватий був хлопець той у домі батьків своїх, бачив же у сонному видінні Єпіфанія, що казав йому: "Чи хочеш, Калісте, аби відігнав від тебе духа нечистого?" І сказав йому хлопець: "І хто ти, пане мій, що можеш відігнати від мене ката лютого?" Сказав йому той, що явився: "Я — Єпіфаній, що живу у Фінікії Палестинській, у монастирі пустельному, який Спанидріон називається. І якщо вижену з тебе злого духа, то чи прийдеш до мене і чи будеш жити зі мною в монастирі моєму?" Сказав Каліст: "Пане, віджени лише ката від мене, і зразу прийду жити до тебе". Сказав Єпіфаній: "Дивись, дитино, щоб не переступив ти обітниці своєї". Збудився Каліст зі сну — відчув себе здоровим і вільним від катування диявольського і сповістив про те батькам. І з того дня не було йому зла ніякого ж від неприязні диявольської. Через три місяці Каліст сказав до батьків: "Пустіть мене у Фінікію Палестинську шукати пана Єпіфанія, аби я перебував у нього. Боюся, щоб не повернувся до мене катдиявол". І зразу батьки, давши багато золота, і срібла, і рабів, відпустили сина свого до Єпіфанія преподобного. До нього ж прийшовши, Каліст зразу чернечий чин на себе прийняв, а рабів назад відіслав, принесене ж золото і срібло на монастирське будівництво віддав.

У ті часи преподобний Іларіон Великий, який поблизу Маюму Газького обитель свою в пустелі мав, славний був на цілу Палестину. Одного дня Єпіфаній блаженний, взявши учня свого Иоана, пішов до великого того отця Іларіона святого, щоб відвідати. І прийняв той його зі всіма братами з великою радістю і з любов'ю затримав на декілька днів. Тим часом диявол перетворився в образ Єпіфанія і пішов у монастир його Спанидріон, наче від Іларіона Великого повертаючись. Один же необережний і неуважний брат, що за монастир без потреби вийшов, побачивши в образі Єпіфанія того, що йшов, думав, що то Єпіфаній. Кинувся до нього на поклін — і поклонився бісові, і зразу той, що поклонився, став біснуватим — увійшов-бо в нього диявол і мучив його. Брати ж, бачивши, що той біснується, сумували через нього. Преподобний же Єпіфаній, провидівши те духом, сказав до великого Іларіона: "Отче, вовк вліз у стадо моє і збентежив вівці мої, тому йду вигнати його". І, вставши, попрощався з великим старцем і братами і пішов з поспіхом у монастир свій. І коли увійшов у монастир, зразу диявол, побачивши святого, втік з брата того. І розповів брат, як сталося йому біснування. Святий же вчив братів пильнувати себе уважно від підступів диявольських.

Недалеко від монастиря Єпіфанієвого лев дикий у пустелі оселився. І багатьох людей, що проходили туди, губив: був-бо шлях через пустелю повз лігво левове. І збиралося багато пустельників, які хотіли туди йти, бо малою дружиною іти не сміли через страх перед левом. Якось, коли зібралися пустельники, прийшли в монастир до преподобного Єпіфанія, сповіщаючи про лютість звіра і про великі втрати від нього. Преподобний же сказав до них: "Ходімо, діти, в ім'я Господнє, і побачимо лева того". І пішли всі. Коли ж наблизилися до місця того, страх напав на всіх і хотіли втікати назад. Святий же мовив: "Покажіть мені місце його". І показали йому, здалеку стоячи. І пішов преподобний до звіра, взиваючи: "Де є лігво левове?" Лев, почувши голос людський, вискочив з лігва свого і, побачивши лице преподобного, впав мертвий на землю. Ті, що стояли здалеку, побачивши, що лев вийшов з кущів, повтікали, настрашені: думали, що з'їсть преподобного звір. Єпіфаній же святий кликав їх голосно: "Не бійтеся, діти, ходіть і погляньте на труп звіра". Вони ж ледве повернулися і, відвагу прийнявши, до святого прийшли і побачили при ногах його звіра мертвого, що на землі лежав. І дивувалися і прославили Бога.

Цьому преподобному з иншими багатьма дарами дався ще один великий дар від Бога — знати добре ціле Божественне Писання і тлумачити його правдиво. Читаючи книги братам, тлумачив чітко для розуміння всім легкого. Чув же про благорозумність і в книгах майстерність преподобного один еллінський ритор і філософ з Едесу, прийшов до святого в монастир і змагався з ним із книг своїх. Єпіфаній-бо з Письма Святого виявляв йому правдиву християнську в єдиного Бога, в Тройці славленого, віру, філософ же — з еллінських любомудрів еллінське хвалив багатобожжя. І перебував філософ у монастирі цілий рік, придивляючись до рівноангельського преподобного і учнів його чернечого життя і часто з книг з ним розмовляючи. Ще ж і чуда, що були, бачив — і помалу приходив до пізнання істини. А найбільше тоді, коли побачив одного біснуватого, дуже буйного, веригами зв'язаного, якого шістдесят чоловіків ледве до монастиря привели. І сказав преподобний до філософа: "Почуй, філософе, що змагаєшся з грішним Єпіфанієм: приклич богів своїх і вижени з чоловіка цього лютого біса, щоб і я повірив богам твоїм. Або я прикличу Бога мого Ісуса Христа розіп'ятого і вижену біса — ти ж пристань до нашої віри християнської". Філософ же, не маючи що сказати, мовчав. Блаженний же Єпіфаній, прикликаючи ім'я Господа нашого Ісуса Христа, заборонив бісові, і вигнав його з творіння Божого, і зробив чоловіка того здоровим і свідомим. Тоді філософ припав до ніг преподобного і просив хрещення святого, ісповідуючи одного істинного Бога, Христа розіп'ятого. Преподобний же послав його до блаженного Іларіона-пресвітера — й охрещений був філософ, і наречено було йому ім'я Єпіфаній. Тоді став ченцем і пресвітером, а після того і начальником лику инокуючих.

Щодня звідусіль до монастиря приходило багато братів і мирян. Втомився преподобний від неспокою і замислив покинути монастир той і край той і йти в єгипетські краї. Знаючи, що не пустять його від себе брати, прикликав їх і мовив: "Хочу йти відвідати великого старця Іларіона". Брати ж, розуміючи замисел його, впали ниць на землю перед ним з великими риданнями — просили, аби не покидав їх. І обіцяв старець не йти від них, і сів у келії. Через десять же днів встав уночі преподобний і, взявши першого учня свого Иоана, вийшов таємно з монастиря і пішов у Єрусалим, і поклонився животворному Чесного Хреста дереву, і всі святі єрусалимські місця обійшов, поклоняючись і молячись. Тоді пішов в Іоппін, де була морська пристань, і знайшов там корабель, який мав плисти в Олександрію, сів на нього і за кілька днів досягнув Олександрії. Коли вийшов з корабля і в град входив, перестрів його один жидовин, законовчитель на ім'я Аквила. Він затримав Єпіфанія, хотівши з ним розмовляти про закон. І розмовляли цілий день той, сперечаючись про віру з Писання, також і наступного дня. І переможений був Аквіла від Єпіфанія, захотів християнином стати. Єпіфаній же святий повів його до святішого Атанасія-архиєпископа, і прийняв архиєпископ обох радісно: жидовина як того, хто навернувся до Христа, Єпіфанія — як того, хто відвернув зі шляху злого і наставив на праведну путь. Через мало часу вийшов Єпіфаній з Олександрії і пішов у краї Тиваїдські, і зустрів його чернець, який був учнем великого Антонія, на ім'я Пафнутій. Сказав Єпіфаній до Пафнутія: "Благослови нас, отче". Відповів Пафнутій: "Благословенні ви Господеві". І після молитви сіли розмовляти. І розпитував Єпіфаній Пафнутія про ціле життя Антонія, Пафнутій же розповідав. Тоді сказав йому Єпіфаній: "Хочу, отче, жити в Нитрійській пустелі". Сказав Пафнутій: "Іди здоровий і насолодися бесідами отців святих, що в Нитрії живуть. І збери від них їжу духовну, якою маєш на Кіпрському острові годувати словесних овець". Це ж Пафнутій провістив пророчо, провидівши, що святий Єпіфаній мав бути єпископом на Кіпрі. І, знову помолившись, попрощалися один з одним і розійшлися кожен своєю дорогою. Коли зближався Єпіфаній до града, що називався Леотопіль, почув, що поблизу є монастир, а в ньому живе один чорноризець на ім'я Єракс, якого вважають добрим і таким, що має божественне учення (насправді ж Єракс той був єретиком, який мав протилежне Церкві святій розуміння). Про нього Єпіфаній святий, ще в Палестині живучи, чув і бажав його бачити. Також і Єракс чув про Єпіфанія. Учив же той Єракс, що тіло наше не має воскреснути, але инше замість цього дасть Бог, а це в землі розкладеться, за написаним: "Землею ти є і в землю знову підеш". Також казав, що діти не будуть дорослими у той вік. І пішов Єпіфаній у монастир той, хотівши бачити Єракса. Увійшовши туди, побачив, що багато людей слухали учення Єраксового. Всі-бо мали його за добродійного, адже вельми постницьке мав життя і, відколи відрікся світу, не споживав олії ані вина. Він, бачивши подорожніх двох ченців, Єпіфанія з учнем, спитав, звідки вони. І сказали йому, що з Палестини. Питав же про імена їхні, коли ж довідався, що то Єпіфаній, сумний став Єракс: немилий був йому Єпіфаній, адже ім'я Єпіфанієве славне було в Єгипті як мужа святого і премудрого. Проте не зважав на нього, навчав людей. Коли ж у проповіді своїй дійшов до воскресення мертвих і почав учити, що не воскреснуть тіла людські, Єпіфаній святий, тяжким це вважаючи, покликав його, кажучи: "Хай замкнуться уста твої, щоб наказалося тобі не ображати надії нашої". І зразу Єракс став німий і не міг зрушитися з місця свого. Бачивши таке чудо, яке зробив Єпіфаній на Єраксі, всі, що там були, здивувалися і злякалися дуже. Преподобний же Єпіфаній почав із Божественного Писання учити тих, що слухали, і переконувати про воскресення мертвих, що всіляко мають востати в тому тілі, в якому ж у світі цьому жили і з яким померли. Тоді, коли минуло декілька годин, сказав Єпіфаній до Єракса: "Чуй віру тверду і говори слово правдиве". І зразу Єракс заговорив, і визнав блуд свій, і обіцяв покаятися зі зловір'я свого. Преподобний же, повчивши його досить про правдиву віру, пішов звідти в Горішню Тиваїду й оселився на місці одному пустельному, що називалося Вувуліє. І прожив там сім років, проте не мав спокою через тих, що приходили до нього. Був у тому краю філософ один еллінський на ім'я Євдемон. Він зумисне із сином своїм прийшов до Єпіфанія змагатися з книг. Був же син філософа на одне око сліпий. Коли сперечалися вони довго, Єпіфаній святий поглянув на сина Євдемонового і сказав: "Чому не дбаєш про сина свого, аби мав друге око світле і зряче?" Філософ же засміявся, кажучи: "Якби у всій піднебесній один лише Євдемонів син був одноокий, справді б годилося мені про нього дбати, але тому що безліч на землі однооких людей, тому і цей такий буде". Сказав Єпіфаній: "Якби справді один лише твій син у всій піднебесній був сліпим на одне око, а всі на землі люди були б на обидва ока зрячі, тоді що б ти робив, щоб його зцілити?" Сказав філософ: "Нічого иншого, лише говорив би собі, що нема в цілому світі нещаснішого від мого сина". Сказав святий Єпіфаній: "Не прийми, Євдемоне, слів моїх за забаву, Бог-бо посеред нас, але дай мені сина свого на зцілення і побачиш славу Божу". І, взявши хлопця, хресним знаменням око його сліпе знаменував тричі — і зразу відкрилося око і прозрів хлопець ясно. Те чудо бачивши, Євдемон-філософ повірив у Христа із сином своїм і наставлений був достатньою наукою Єпіфанієвою, пішов у град до єпископа і прийняв святе хрещення зі всім своїм домом.

Дата добавления: 2015-06-04