Поняття та юридична характеристика договору простого товариства

Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. Хоч ЦК УРСР цей термін не використовує, він містить у главі 38 положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів. Правила цієї глави багато в чому застаріли, суперечать ринковому законодавству останніх років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної діяльності.

Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження у здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК УРСР, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше згідно зі ст. 430 ЦК УРСР громадяни укладали договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність" тощо ці обмеження було знято. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, то нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договір простого товариства

Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються кон-сенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.

Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приводу розв'язання питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є сплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, обрунтовуючи її відсутністю матеріального еквівалента діям учасника, що зробив майновий вклад2.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як сплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як "зустрічне задоволення", не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяльність, адже оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність з виробництва певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, другий — зробити вклад обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У разі коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досягнення спільно благодійної мети, то задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісне відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоч сторони і роблять "зустрічне задоволення". Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяльність є мета, що передбачає задоволення майнового (економічного) інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів простого товариства. ЦК УРСР не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно зі ст. 430 кодексу сторони можуть укладати договори про спільну діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України "Про режим іноземного інвестування" передбачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані зі створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність).

Гражданское право. — М., 1993. — 1.2. — С. 370; Масляев А. Й., Масляев Й. А. Договори о совместной деятельности в советском гражданском праве. — М., 1988. — С. 18.

о

Советское гражданское право. — М., 1980. — Т. 2. — С. 338.

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як одержання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим договори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне товариство. Особливість такого договору полягає в тому, що сторони не розкривають його існування третім особам. Отже, товариства існують тільки у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сторони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.

§ 2. Зміст договорів простого товариства

Договори простого товариства, на вимоги нового ЦК України, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі посідають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором. Норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст. 431 ЦК УРСР), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК УРСР). Крім того, сторони договору можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.

Зокрема, учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою участю (ст. 432 ЦК УРСР). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає у безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети) спільної діяльності. В новому ЦК України передбачаєть-

Договір простого товариства

ся, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК УРСР). Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяльності необхідна одностайність учасників.

Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та ведення спільних справ. Під останнім слід розуміти представництво інтересів товариства зовні.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників договору (ч. 2 ст. 431 ЦК УРСР). Якшо йдеться про співробіт-ництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник. ЯКОМУ доручено керівництво спільною діяльністю, приймає _на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах

повноважень (прав та обор'язківУ тип видняияютцгя у піппигяч/Іму ІНШИМИ УЧЗС-

никами договору дорученні.

Якщо за договором простого товариства здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвестування" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.

У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкладам у спільне майно (ст. 433 ЦК УРСР).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягнуто його мети (цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між його учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде ство-

рене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за договором простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (дохід), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками договору і надходять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК УРСР). Проте, якщо така згода є, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК УРСР). При цьому учасник повинен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частди іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК УРСР).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами, розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У новому ЦК України більш детально та доцільно врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від безстрокового договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір, тощо.

Глава 65. УСТАНОВЧІ ДОГОВОРИ

Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спільна діяльність суб'єктів може спрямовуватись на створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Чинне законодавство України (закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування" та ін.) здебільшого вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками укладати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з чим кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також консенсуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комерційних банків, фондових бірж, споживчих товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох названих юридичних осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях Закону України "Про господарські товариства". Це зумовлено тим, що деякі законодавчі акти (закони України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу"), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України "Про господарські товариства".

Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів.

Закон України "Про господарські товариства" визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелічення певних положень, які мають бути закріплені у них. Проте цей перелік умов є спільним як для установчого договору, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що установчі документи мають містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності,

31 — 2-2728

склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони ("Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондова біржу" тощо) доповнюють Закон України "Про господарські товариства" визначенням переліку умов, які обов'язково мають містити відповідно статути комерційного банку, фондової біржі тощо.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.

Укладаючи установчий договір сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники встановлюють порядок спільної діяльності зі створення юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як ЗО відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України "Про режим іноземного інвестування" дає перелік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, інші цінності відповідно до законодавства України.

Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на основі цін міжнародних ринків.

В установчому договорі може міститися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.

Установчі договори

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" асоціація є договірним об'єднанням, створеним з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини зі створення юридичної особи та діяльності в її межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вносити до нього зміни, які підлягають державній реєстрації.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власником майна, переданого їй засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що мають існувати у договорах про спільну діяльність.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спадкоємцям) учасників товариства переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачити в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого договору можуть відмовити їм. У цьому разі правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцеві.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників поступитися своєю часткою або її частиною одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо установчий договір не містить ніякої заборони на її від-ступлення, то й третім особам. При відступленні частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення мети, поставленої при її створенні, за рішенням вищого органу юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення суду та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи установчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у правовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфіденційність) можуть діяти і після припинення установчого договору.

До установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди (правочини) та зобов'язання1.

Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — 1997. - № 1.

Глава 66. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ ТА ВИРОБНИЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

§ 1. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоекономічний договір (контракт). Контракт є зовнішньоекономічною угодою, контрагентами якого є суб'єкти підприємницької діяльності різних країн. Правовідносини, що виникають між названими суб'єктами, мають цивільно-правовий характер.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 1) визначає контракт як матеріально-оформлену угоду двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрактів, спрямовану на виникнення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Щодо форми укладення, виконання зовнішньоекономічного контракту поряд із загальними нормами цивільного права застосовуються також спеціальні положення законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність. У контексті регулювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) таким актом є також затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від б вересня 2001 р. Порядок укладення зовнішньоекономічного контракту допускається лише в письмовій формі. Недотримання письмової форми контракту є підставою його недійсності.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у первинній редакції містив положення щодо необхідності двох підписів з української сторони. Після внесення змін у редакцію ст. 6 названого закону підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) здійснюється у загальному порядку.

Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту) застосовується для укладення договорів купівлі-продажу товарів, надання послуг, виконання робіт, а також для товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

Зобов'язання у сфері зовнішньоекономічної діяльності...

Згідно з Указом Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 7 листопада 1994 р. певні контракти підлягають реєстрації. Для цього суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який є стороною контракту, повинен подати такі документи:

— заявку у довільній формі на офіційному бланку суб'єкта підприємницької діяльності за підписом його керівника;

— інформаційну карту зовнішньоекономічного контракту;

— оригінал зовнішньоекономічного контракту з усіма додатками, специфікаціями, додатковими угодами і документами, які є частиною контракту;

— копію контракту, посвідчену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності;

— документ про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту).

Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів здійснюється в строк не більше семи робочих днів з дати подання документів.

Відмова в реєстрації контракту можлива з таких підстав:

— відсутність документів, необхідних для реєстрації;

— невідповідність умов договору (контракту) законодавству України;

— до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності застосовано санкції, передбачені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

— наявність заборони зі сторони зарубіжних держав на ввезення відповідних національних товарів;

— відсутність імпортних квот, встановлених іноземними державами на ввезення українських товарів;

— застосування режиму індивідуального ліцензування до іноземного контрагента відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Крім названих нормативних актів, правове регулювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) здійснюється на основі інших нормативно-правових актів. Зокрема, порядок розрахунків за зовнішньоекономічними договорами здійснюється відповідно до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", кошти резидентів в іноземній валюті підлягають зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни, передбачені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення вантажної декларації при експортних операціях або перерахування коштів у порядку передоплати при імпортних операціях. У разі порушення резидентами зазначених термінів стягується пеня в розмірі 0,3 відсотки від суми нестриманої виручки (митної вартості непоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій за офіційним валютним курсом на день нарахування пені. При цьому загальний розмір пені не може перевищувати розміру заборгованості.

Правову основу регламентування зовнішньоекономічних договорів (контрактів) становлять укази Президента України "Про заходи по упорядкуванню розрахунків за договорами, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності України", "Про застосування правил інтерпретації комерційних термінів".

Останній займає важливе місце при застосуванні міжнародних комерційних термінів (ІНКОТЕРМС). У практиці зовнішньоекономічної діяльності склалася низка загальновизнаних звичаїв, що регулюють поставку товарів. Вони містяться в уніфікованих правилах, тлумачення яких пропонуються в документі — Між-

народні правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) (в редакції 2000 р.).

Частіше на практиці застосовуються варіанти розподілу ризиків, витрат і обов'язків між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з передачі товару, сформульовані в базових умовах поставки. Правила ІНКОТЕРМС являють собою зібрання типових умов, згідно з якими укладаються контракти купівлі-про-дажу товарів між сторонами комерційного підприємства, які знаходяться на території різних країн.

Метою ІНКОТЕРМС є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних термінів у зовнішньоекономічних відносинах. Таким чином можна уникнути або значною мірою скоротити невизначеності, пов'язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

Слід підкреслити, що сфера дії ІНКОТЕРМС обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом "товари" тут розуміються "матеріальні речі", а не такі товари, як комп'ютерне програмне забезпечення).

В той час, як експортерам, так і імпортерам слід врахувати для здійснення міжнародної торговельної угоди, де вимагається не тільки договір купівлі-продажу, а й договори перевезення, страхування та фінансування, ІНКОТЕРМС стосується тільки одного з цих договорів, а саме — договору купівлі-продажу. Проте домовленість сторін щодо застосування певного терміна ІНКОТЕРМС обов'язково має значення і для інших договорів.

Спеціальним Законом України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" регулюються операції з давальницькою сировиною. До останніх належать операції з переробки (обробки, збагачення або використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників та виконавців), а також етапи (операції з переробки сировини), ввезеної на митну територію України (або закупленої іноземним замовником за іноземну валюту в Україні), або вивезену за її межі з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше 20 відсотків загальної вартості готової продукції.

Крім перелічених, договірні відносини у зовнішньоекономічній сфері регулюються указом Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юктур-но-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 р., Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21 червня 1995 р.

Дата добавления: 2015-06-04