Компенсація моральної шкоди

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття "нематеріальне благо" є збірним, воно стосується як самого "блага", так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав.

До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право відшкодування збитків (ст. 6 ЦК УРСР). Законом України від

6 травня 1993 р. № 3188-12 передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав — це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6,

7 та 440і ЦК УРСР. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з'явилася в українському законодавстві порівняно нещодавно.

Тривалий час вважалося, що моральна шкода в соціалістичному суспільстві компенсації взагалі не підлягає. На обгрунтування цього висновку наводилися лицемірні, святенницькі аргументи нібито особистість радянської людини перебуває на такій недосяжній висоті, що приниження її честі, гідності, ділової репутації не може бути оцінено у грошах. Разом з тим уже з 20-х років у колишньому СРСР у юридичній літературі, у суспільній свідомості стверджувалися погляди на допустимість компенсації моральної шкоди. Необхідно підкреслити, що найвагоміший внесок у справу узаконення інституту компенсації моральної шкоди внесли своїми творами М. С. Малеїн1 і Г. М. Бєлякова2.

Молеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. — М., 1965; Его же. Общие вопросьі гражданско-правового положення личности / Гражданско-правовое положение личности в СССР. — М., 1975. — С. 37—46; Его же. Охрана личннх прав граждан // Социалистическое право й научно-техническая революция / Отв. ред. Р. О. Халфина. — М., 1979. — С. 274—298; Его же. Гражданский закон й права личности в СССР. — М., 1981; Его же. Охрана личннх (неимущест-венньїх) прав граждан // Развитие советского гражданского права на современном зтапе. — М., 1986. - С. 203-223.

Бєлякова А. М. Возмещение причиненного вреда (Отдельньїе вопросн). — М., 1972; Ее же. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. — М., 1986.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

І

Судова практика також чимало зробила для становлення категорії моральної шкоди. Відомі справи з відшкодування позадоговірної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами — це присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком, батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію моральної шкоди в цивільному законодавстві України'

Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, була ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р.1. В українській юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно2, застосування якої було можливим і в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст. 131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювача. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.

З моменту введення в дію на території України Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 правила ст. 131 Основ не застосовуються. Замість них слід застосовувати статті 7 і 440і (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) ЦК УРСР та статті інших кодексів і законів України.

Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 440і ЦК УРСР (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) про відшкодування моральної шкоди.

Виходячи із систематичного тлумачення ст. 440і і враховуючи ступінь її обов'язковості, можна дійти висновку, що норма ст. 440і є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудо-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст. 440' ЦК УРСР.

1991. - № 26. -

Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. Ст. 733-734.

Боброва Д. В. Цивільне законодавство / Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О. А. Підопригори і Д. В. Бобрової. - К., 1992. - С. 20-21.

3 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 24. - Ст. 259.

36 — 2-2728

її!

Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщо заповнюють прогалини загальної норми ст. 440і у розумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 7 ЦК УРСР (у редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) передбачає право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.

Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди є цивільно-правовими, недоговірними відносними, які виникають із порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливою є позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою статті 7 і 440і ЦК УРСР є

спеціальними

Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.

Як видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду. Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі все як з гуся вода. Він спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку шкоду. За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в інших цивільних законах, мінімального2 і максимального розмірів компенсації моральної шкоди є невиправданим3. Висловлено й протилежну думку4. Від таких правил відмовився новий ЦК України і це правильно.

За змістом ст. 440і ЦК УРСР збігається із ст. 131 Основ цивільного законодавства, за винятком моментів, зазначених вище, а також певних редакційних відмінностей.

При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли запитання, які потребують роз'яснення:

1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди?

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 31.

Стаття 440 ЦК України передбачає мінімальний розмір компенсації моральної шкоди у вигляді п'яти мінімальних розмірів заробітних плат.

3 Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьєктами граждан-ского права. — Харьков, 1996. — С. 109.

4 Шимон С.І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди / Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: 36. наукових статей. — К, 1996. — Вип. І. — С. 128— 135; її ж. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільний прав: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1998.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 440і ЦК УРСР, п. 11 Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 р.?

3) чи може впливати ступінь вини заподіювача шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?

4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?

5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю близької людини?

Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв'язані в судовій практиці.

Допустимість компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювача. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. невинна відповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом. Таке роз'яснення не задовольняє потреб судової практики. У юридичнй літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки1. У новому ЦК України також чітко і ясно перелічені випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо:

1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

3) в інших випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 1262 нового ЦК України)2.

Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки компенсацї моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.

Межі компенсації моральної шкоди. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. роз'яснюється, що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж. Вище було наведено аргументи на користь відмови від легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних меж компенсації моральної шкоди.

Можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної шкоди на розмір її компенсації. Звернемо увагу на те, що ст. 440і ЦК УРСР не передбачає врахування ступеня вини заподіювача при визначенні

Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 281.

2 Українське право. - 1996. - № 2. - С. 382.

36'

розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 440і цілком відповідає фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмір відшкодування (статті 440 і 453 ЦК УРСР). Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликає подив позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р., в якій двічі підкреслюється необхідність урахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9 постанови). Така ж позиція постанови Пленуму від 25 травня 2001 р. В юридичній літературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз'яснень1.

Щодо періодичності виплат з компенсації моральної шкоди, то суди, як правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати. Така практика закріплена і в новому ЦК України.

У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю близької людини, постанова Пленуму від 25 травня 2001 р. виходить з того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз'яснення дає можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за спадкоємством. Таке розв'язання проблеми не викликає заперечень. Але у судовій практиці виникло інше запитання: чи можна компенсувати моральну шкоду, завдану смертю близької людини? Мати втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок якоїсь катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смерть близької людини спричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї, за якими має бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.

Новий ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана смертю (втратою) дружини (чоловіка), дітей, у тому числі усиновлених, батьків компенсується особам, які пов'язані із загиблим (загиблою) сімейними відносинами.

Інститут відшкодування моральної шкоди більш повно регулюється в новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своє відображення в нормах статей 1186, 1187 ЦК України. Зазначені норми збагачені досвідом судової практики, а також доктринальними положеннями української цивілістики.

За останні роки в судовій практиці і доктрині було запропоновано чимало визначень моральної шкоди. Вважаємо, під моральною шкодою слід розуміти заподіяння фізичних або психічних (душевних) страждань.

Елементи зобов'язань із заподіяння моральної шкоди. Суб'єктами зобов'язань є заподіювач моральної шкоди і потерпіла особа, якій завдана мораль-

Іваненко Л.М., Дзера О.В. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості / Мале підприємництво і менеджмент в Україні (публічно- і приватноправові засади): 36. наукових праць. — К., 1997. — С. 201.

Зобов'язання із заподіяння шкоди

на шкода. Заподіювачами моральної шкоди можуть бути фізичні і юридичні особи, а також органи державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Потерпілими є будь-які фізичні та юридичні особи. Об'єктом зобов'язання є відшкодування, яке заподіювач зобов'язаний надати потерпілому. Зміст зобов'язання становлять право потерпілого і обов'язок заподіювача. Відповідно до ст. 1186 ЦК України обов'язком заподіювача є вчинення дій, за допомогою яких фізичне і психічне (душевне) благополуччя було б поновлено, право потерпілого — отримати таке відшкодування.

Обов'язок заподіювача виникає за певних юридичних фактів. До них відносяться: наявність моральної шкоди, неправомірні діяння заподіювача, причинний зв'язок між неправомірними діяннями заподіювача і моральною шкодою, що сталася, вина заподіювача. Відомо, що такі юридичні факти звуться підставами цивільної відповідальності і були проаналізовані за розгляду підстав відповідальності за майнову шкоду. Визначимо наскільки повно ці питання розглянуті в ст. 1186 ЦК України, де передбачені об'єктивні підстави відповідальності. Недоліком ч. 1 ст. 1186 є відсутність вказівки на презумпцію винуватості заподіювача, хоча ч. 1 ст. 1186 базується на презумпції вини заподіювача, оскільки розглядувана презумпція сформульована в нормах загальної частини зобов'язального права.

До останнього часу не було розв'язане питання про відповідальність незалежно від вини за завдану моральну шкоду.

В ч. 2 ст. 1186 наводиться невичерпний (відкритий) перелік випадків відповідальності незалежно від вини. Це дуже потрібна і раціональна норма нового Кодексу, яка повно захищає права і інтереси потерпілого.

В Кодексі передбачений порядок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю фізичної особи. В цьому випадку моральна шкода може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Дуже корисною і своєчасною є норма про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи її близьким, тобто встановлення оптимального варіанту переліку осіб, які можуть набути право на відшкодування моральної шкоди. В ч. 2 ст. 1186 передбачається, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), а також особам, які поживали з нею однією сім'єю.

Не дивлячись на позитивну оцінку проаналізованих норм нового Кодексу, не можна не констатувати прогалини в регулюванні інституту відшкодування моральної шкоди — відсутність нормативних положень про визначення розміру моральної шкоди.

Між тим новий Цивільний кодекс України в останній редакції від 27 липня 2000 р., який був переданий до Верховної Ради України, передбачав статтю 1251і про розмір компенсації моральної шкоди1. Тепер цієї статті в цьому ЦК України, на превеликий жаль, немає. Вважаємо доцільним ознайомитися зі змістом норм статті 1251і проекту Цивільного кодексу України.

1 Порівняльна таблиця до проекту Цивільного кодексу України (третє читання). Робочі матеріали. 27 липня 2000 р. - С. 473-474.

Частина 1 ст. 1251і передбачає, що моральна шкода компенсується (відшкодовується) у розмірі, який визначається судом. Частина 2 ст. 1251і проекту орієнтирує суд на максимально реальне і справедливе визначення розміру моральної шкоди. Так, розмір компенсації (відшкодування) моральної шкоди суд має визначати відповідно до характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення або позбавлення можливостей реалізації потерпілим своїх здібностей і прав. Характер фізичних і душевних страждань оцінюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано моральної шкоди особистості потерпілого. Частина 3 цієї статті характеризує самостійний характер компенсації, що відшкодовується незалежно від відшкодування майнової шкоди. Ця стаття має практичне значення і її присутність в ЦК України вкрай необхідна.

Глава 69.ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ДІЙ, ВЧИНЕНИХ ОСОБОЮ БЕЗ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Дата добавления: 2015-06-04