Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна

Обов'язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного та державного майна; в) реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин.

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного майна, може виражатися у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті заробітку, спричиненою втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, зумовлених ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У разі смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали право на таке утримання (частини 2 і 3 ст. 456 ЦК УРСР), а також у витратах на поховання (ст. 459 ЦК УРСР). Рятування колективного та державного майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колективному чи державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію (бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибу-

хом, тощо). Правове значення має у цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи на прохання інших осіб брав участь у рятуванні колективного або державного майна.

Обов'язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю обставину підкреслює і закон, вживаючи вираз "при рятуванні", а не "в рятуванні". Отже, вимога громадянина до організації грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може ухилятися від обов'язку відшкодувати шкоду, посилаючись на те, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.

Обов'язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тому разі, коли дії громадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що перебувало у володінні організації. Правовою підставою перебування майна громадянина в організації можуть бути відповідні договори, зокрема комісії схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному випадку майно громадян, організація зобов'язана забезпечити його збереження. При збереженні майна громадян організація зобов'язана відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого майна, що спричинило збитки організації. Отже, громадянин" який рятує таке майно, запобігає шкоді, що її могла зазнати організація, і тим самим діє в інтересах організації.

Для виникнення відносин, які регулюються ст. 467 ЦК УРСР, необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були зумовлені небезпекою, яка загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне майно (пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків.

Небезпека, що загрожує колективному або державному майну, має бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії з рятування. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи їх погодження з відповідними особами.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого з рятування колективного або державного майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

У цьому зобов'язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов'язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо рятування її майна.

Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна, зовні подібні до зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобов'язаннями є істотна різниця. Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем правопорушення, тому покладення на нього обов'язку відшкодування є цивільною відповідальністю. У зобов'язаннях, що виникають внаслідок рятування колективного та державного майна, причиною шкоди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо наражає себе на небезпеку. Тому відшкодування шкоди за правилами ст. 467 ЦК УРСР не може кваліфікуватися як відповідальність.

Зобов'язання із дій, вчинених особою без відповідних повноважень

За ЦК УРСР рятування майна, що належить на праві приватної власності громадянам, не породжує обов'язку відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні життя і здоров'я громадян, охоплюється етично-моральними відносинами. Водночас це стосується тих випадків, коли небезпека зумовлена виною третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела підвищеної небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної небезпеки повинен покладатися обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну при рятуванні життя і здоров'я. В інших випадках, коли небезпека спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя і здоров'я якої рятувалося, громадянин-рятівник, що зазнав шкоди, повинен одержати відшкодування у повному обсязі за рахунок державного бюджету.

Статті 1177—1179 ЦК України дають можливість встановити юридичні факти, які породжують зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення. По-перше, підставою виникнення розглядуваних зобов'язань є те, що дії в інтересах іншої особи (зацікавленої сторони) вчиняються за власною ініціативою особи, що вчиняє дії (діюча сторона), тобто за відсутності доручення або договору і будь-якої іншої вказівки зацікавленої сторони. Діюча сторона не має обов'язку чинити в силу закону. Зазначені статті не поширюються на опікунів. Останні діють в інтересах підопічних в силу норм про опіку Сімейного кодексу України.

По-друге, дії в інтересах іншої особи породжують зобов'язання у разі, якщо вони вчиняються на користь зацікавленої особи, тобто, вони мають бути об'єктивно вигідними їй.

По-третє, діюча сторона повинна враховувати дійсні або вірогідні наміри зацікавленої особи. Тому, якщо обставини конкретного випадку дозволяють дійти висновку, що інша сторона не бажає вживати заходів з охорони своїх інтересів, то діюча сторона не повинна виступати проти її волі.

Підставою виникнення цього зобов'язання є також неможливість отримати згоду іншої особи. Наприклад, у разі тимчасової відсутності іншої особи чи втрати нею свідомості.

Підставою виникнення досліджуваного зобов'язання є усвідомлення діючою стороною спрямованості дій на користь іншої особи і відсутність мети виникнення будь-якого іншого зобов'язання. Розглядуване зобов'язання не виникає, якщо діюча особа бажала обдарувати іншу особу або надати їй безоплатну послугу.

Вищезазначене підводить до визначення зобов'язань із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення: це недоговірне зобов'язання, яке виникає в силу добровільного, усвідомленого вчинення однією особою — діючою стороною — фактичних або юридичних дій на користь іншої особи — зацікавленої сторони — і породжує її обов'язок відшкодувати діючій стороні необхідні витрати за понесену нею шкоду.

Відповідно до ст. 1180 ЦК України шкода завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Тобто зміст цього зобов'язання становить право потерпілого отримати відшкодування шкоди, якої він зазнав, а обов'язок держави — відшкодувати цю шкоду. У цьому разі держава відшкодовує шкоду, завдану як здоров'ю, життю потерпілого, так і його майну.

Дещо інший підхід закладено в нормах ЦК України щодо рятування майна. Так, відповідно до ст. 1181 ЦК України шкода, завдана ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується держа-, вою у повному обсязі, а шкода, завдана майну особи за таких обставин відшко-"довується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. При цьому розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Обсяг та порядок її відшкодування у вищезазначених випадках може визначатися з урахуванням відповідних положень глави 40 ЦК УРСР, глави 80 ЦК України.

Глава 70. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З БЕЗПІДСТАВНОГО ПРИДБАННЯ АБО ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна — один із видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала (набула) чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій потерпілій цій особі (ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України). В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань. До них належать:

а) збільшення або збереження майна однієї особи за рахунок іншої особи. Вираз "за рахунок іншої особи" означає, що водночас відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою (набувачем) і втрата (витрачання) майна іншою особою (потерпілим). Одержання майна може полягати не лише у придбанні предметів матеріального світу, а й у набутті речових і зобов'язальних прав (наприклад, права власності на речі та гроші, в набутті права вимоги, в прийнятті послуг). Збереження майна має місце, коли одна особа виконала зобов'язання іншої, прийняла на себе зобов'язання замість іншої, зазнала витрат, які за нормального стану речей мала була б понести особа, що зберегла майно;

б) збільшення або збереження майна має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце "без достатньої підстави, встановленої законом або договором" (ч. 1 ст. 469 ЦК УРСР), "без достатньої правової підстави " (п. 1 ст. 1231 ЦК України) або за підставою, яка згодом відпала (ч. 2 ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України). Правило "без достатньої правової підстави, встановленої законом або договором" підлягає поширеному тлумаченню, а саме: без достатньої правової підстави, передбаченої не лише законом чи договором, а й адміністративним актом та односторонньою угодою. У цивільно-правовій науці таке одержання майна називається також безпідставним збагаченням.

Іноді правова підстава, за якою придбано майно, згодом відпадає. Це буває, зокрема, або при одержанні майна на підставі угоди, яку пізніше і визнав суд чи господарський суд недійсною, або у зв'язку з введенням у дію нової правової норми, якій надається зворотна сила, або внаслідок скасування вищою інстанцією рішення суду, на підставі якого було проведено стягнення на користь позивача.

Учасниками цих зобов'язань можуть бути як громадяни, так і організації. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобов'язаних осіб.

Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути його потерпілому в натурі (ст. 1232 ЦК України). Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй майно і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно в натурі.

У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації у примусовому порядку через суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до таких осіб, є також цивільно-правовою санкцією. Для застосування її необхідно встановити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, встановлених законом, адміністративним актом або угодою. Наявності вини в діях зобов'язаної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язаної особи, а й результатом подій, поведінки самого потерпілого, третіх осіб (п. 2 ст. 1231 ЦК України).

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка безпідставно зберегла майно за рахунок іншої особи. Наприклад, електролічильник, встановлений у комунальній квартирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх мешканців квартири. Проте останні при цьому не відшкодовують платникові свою частку. Зазначені мешканці зберігають своє майно (гроші) за рахунок володільця електролічильника, і тому вони зобов'язані відшкодовувати йому витрати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, яку вони споживають. Потерпілий має право вимагати повернення безпідставно одержаного майна у натурі також на підставі віндикаційного позову до незаконного володільця. Таке право узгоджується з п. З ст. 1231 ЦК України, згідно з яким положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником з чужого незаконного володіння.

Коли неможливо повернути майно у натурі, проводиться грошова компенсація. При цьому беруть до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи. ^Розрахунки з приводу доходів між потерпілим і особою, яка безпідставно придбала майно, аналогічні розрахункам між власником і добросовісним набувачем у зв'язку з віндикацією майна (статті 148 і 469 ЦК УРСР). Вони полягають у тому, що особа, яка безпідставно одержала чи зберегла майно, зобов'язана повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. Зі свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці положення знайшли своє закріплення також у ст. 1233 ЦК України.

У деяких випадках безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. Так, не можуть бути витребувані суми авторської винагороди чи винагороди винахідникові, автору промислового зразка, корисної моделі, раціоналізаторові, що виплачені зайво або за підставою, яка згодом відпала, коли їх виплата проведена організацією добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку одержувача (п. З ст. 471 ЦК УРСР). Майже аналогічна норма закріплена і в п. 1 ст. 1234 ЦК України.

Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна

У всіх зазначених випадках Іюведшта ос\6, вдл ощжазта. й\Іщоьш\ суми, є невинною, і тому законодавець не визнав за потрібне застосувати до них цивільно-правову санкцію у вигляді повернення майна, що одержано безпідставно чи за підставою, яка згодом відпала.

Не є також безпідставно одержаним:

а) майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання (п. 1 ст. 471), бо ст. 166 ЦК УРСР допускає дострокове виконання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із закону, договору чи зі змісту зобов'язання. Проте і в інших випадках дострокового виконання зобов'язань передане майно не може бути витребувано як безпідставно одержане, оскільки уповноважена особа набула його за певною правовою підставою, хоч і з відступом від умов виконання зобов'язання;

б) майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ст. 82 ЦК УРСР. Це пояснюється тим, що позовна давність встановлена не для того, щоб звільнити боржників від виконання їх обов'язків. У зв'язку з цим добровільне виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності є виконанням належного, і боржник не має права вимагати повернення виконаного.

У ст. 1234 ЦК України, яка визначає перелік безпідставно набутого майна, що не підлягає поверненню, вищенаведені випадки не зазначені, оскільки таке майно розглядається як належно набуте. Водночас у цій статті є застереження про те, що не підлягає поверненню безпідставно набуте майно, якщо це встановлено законом.

Повернення майна потерпілому не є єдиною цивільно-правовою санкцією, що '^застосовують до осіб, які безпідставно одержали майно. Згідно зі ст. 470 ЦК УРСР передбачається й інша цивільно-правова санкція — стягнення безпідстав;,., но придбаного майна у доход держави. В цій же статті визначено ознаки дій, що зумовлюють застосування такої санкції. До них належать:

дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави й суспільства;

вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

дії не повинні полягати у вчиненні угод. В іншому разі застосовують правові наслідки недійсності угод;

дії не повинні підлягати під дію норм адміністративного та кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна.

Прикладами такої дії можуть бути привласнення грошей, одержаних від продажу знахідки, власника якої не знайдено. За позовом прокурора, фінансових органів, місцевих державних адміністрацій безпідставно придбані суми в судовому порядку стягуються у доход держави.

Особа, яка безпідставно одержала майно внаслідок незаконних, навмисних дій, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, що вона мала або повинна була мати з безпідставного придбаного майна. У даному випадку вона прирівнюється до незаконного недобросовісного володільця. Отже, у власність держави стягуються доходи або їхній грошовий еквівалент за весь час володіння безпідставно придбаним майном.

Стягнення безпідставно придбаного майна у доход держави, як цивільно-правова санкція, застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за чинним законодавством втратила право вимагати повернення належного їй майна.

Між тим у главі 83 нового ЦК України не передбачається взагалі можливість стягнення в доход держави безпідставно набутого особою майна. Очевидно це має здійснюватися за іншими правовими підставами, встановленими цивільним, кримінальним чи іншим законодавством.

Дата добавления: 2015-06-04