Установи

Установою (приватного права) є організація, створена одним або декількома особами (засновниками), що не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Як установу можна назвати благодійний фонд, музей, художню галерею й ін.

1.4.3. Подібності та відмінності товариств і установ
Подібності. І товариства, і установи можуть створюватися одним

або декількома учасниками (засновниками).

І товариства, і установи припускають об'єднання майна учасниками (засновниками). При створенні товариства або установи одним заснов-

-ЗИ^эЭ зі

ником застосовується термін «виділення» майна в розумінні його відокремлення від іншого майна засновника з переданням його ство­рюваній юридичній особі.

Відмінності. Товариство в цілому і його майно зокрема покликане ви­користовуватися в інтересах своїх учасників, а установи - в інтересах інших осіб, але не учасників. Тобто вигоду від діяльності товариства одержують його учасники, а вигоду від діяльності установи, навпаки, її засновники не одержують, а одержують інші особи - вигодонабувачі, дестинатори.

Це правило «працює» як щодо підприємницьких, так і щодо непід­приємницьких товариств. Так, підприємницькі товариства діють з метою одержання прибутку і тому інтерес їхніх учасників полягає в одержанні збільшення свого майна за рахунок прибутку від діяльності товариства у вигляді дивидендів або відсотків. Учасники непідприємницьких това­риств також одержують вигоду від їхньої діяльності, але не у вигляді дивидендів або відсотків, а у виді інших благ, наданих їм саме як учас­никам товариства. Наприклад, член житлово-будівельного кооперативу одержує квартиру в будинку кооперативу, член садівничого товариства -земельну ділянку в товаристві тощо.

А засновники установи, навпаки, не одержують жодної матеріальної вигоди від діяльності установи, тому що свій капітал вони передали для використання в інтересах інших осіб (підтримка наукових починань, діячів мистецтва й ін.);

Учасники товариства беруть участь в управлінні ним. Більше того, це є основним правом учасника господарського товариства, що прагне зосередити у своїх руках частки в статутному капіталі (акції) для забез­печення доступу до управління товариством. А засновники установи, навпаки, права на управління нею не набувають, тобто вони усувають­ся не тільки від участі в одержанні від установи матеріальних благ, але й від участі в управлінні нею (ст.101 ЦК).

Це найбільш істотні подібності і відмінності всіх товариств і всіхустанов. Крім них, можна відзначити і деякі інші. Так, у ЦК не вказується на непри­бутковість установи, але навряд чи можна стверджувати, що вона має на меті одержання прибутку. Водночас установа, як і товариство, може і по­винна, як правило, працювати прибутково для поповнення майна, виді­леного для неї засновником(ами), та досягнення цілей своєї діяльності.

Засновник установи не має права претендувати на повернення свого майна, внесеного ним при її створенні, тобто не має права вимагати

32 €^0-

виділу свого внеску як під час діяльності установи, так після її ліквідації. Цим засновники установи відрізняються від учасників підприємницьких товариств, які мають зазначені вище права. Однак правове становище засновників установи дещо схоже зі становищем учасників деяких не-підприємницьких товариств, наприклад громадських організацій (ч.5 ст.21 Закону «Про об'єднання громадян»¹).

Має місце й специфіка припинення установ. Хоча в статтях 103,104 ГК не зазначені підстави для цього, не повинне бути перешкод, якщо виявиться необхідність не тільки змінимети їїдіяльності (ст. 103 ЦК), але і подальша недоцільність її існування взагалі. Очевидно, тоді вар-. то використовувати заборону, аналогічну зазначеній в ч. З ст. 10 За­кону «Про благодійництво та благодійні організації»² про непри­пустимість її припинення з правонаступництвом (реорганізації) шляхом перетворення на юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку. Тобто як для товариств, так і для установ зако­нодавець може встановлювати певні обмеження у відношенні їхнього припинення.

1.5. Інші організаційно-правові форми юридичних осіб

Не підтримуючи запропонований у ЦК розподіл юридичних осіб на осіб публічного і приватного права, ГК не деталізує й організаційно-правові фор­ми останніх, а передбачає абсолютно інший підхід до цього питання. У ГК не визначено чіткі критерії класифікації юридичних осіб³, а як такі зазначено:

• здійснення підприємницької і некомерційної діяльності⁴ (ч. 2 ст. 62) - це
позначення дається без прив'язки до розподілу підприємств на види;

• форми власності, враховуючи які в ч. 1 ст. 63 пропонуються такі види
підприємств: (а) приватне; (б) підприємство, що діє на основі колектив­
ної власності (як видно, такі підприємства не мають власної назви, але
припускають розподіл на види, передбачені в ст. 93. До них відносяться
виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

² Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

³ Будемо умовно вживати цей термін, оскільки йдеться про суб'єктів господарювання (за
термінологією ГК), які є юридичними особами.

⁴ Звертає на себе увагу різна термінологія за відсутності єдності підходів до протилежних
явищ: підприємницький-непідприємницький, комерційний-некомерційний. Це також
суперечить ЦК, який містить лише першу пару понять. Незрозумілою є й відмінність
комерційних підприємств від підприємницьких.

-&*%аЭ зз

громадськихірелігійнихорганізащййін.); (в) комунальні підприємства; (г) державне підприємство; (д) підприємство, засноване на змішаній формі власності (також не має власної назви); (є) інші.

Звідси випливає, що зазначені види підприємств, виділені на основі такого критерію, як форма власності, досить різноманітні - вони можуть припускати більш дрібний розподіл (підприємство, що діє на основі колективної власності) і не припускати цього. Вони можуть створюва­тися як такі (державні і комунальні підприємства) і, навпаки, неможли­во створити змішане або колективне підприємство. Що стосується приватного підприємства, то відповісти на запитання, чи є воно взагалі окремим видом підприємства, не просто¹;

• спосіб створення і формування статутного фонду² - слугує підставою для розподілу підприємств на унітарні і корпоративні (частини 4 і 5 ст. 63 ГК). Унітарними при цьому є підприємства, створювані одним за­сновником, що формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), а корпоративними - підприємства, створювані, як правило, двома і більше засновниками на основі об'єднання майна та/або їхньої підприємницької або трудової діяльності, спільного управлшня справами на підставі своїх корпоративних прав. Очевидні недоліки таких визначень, оскільки, не беручи до уваги заявлений вище критеріїв, що мав би бути покладений в основу розподілу підприємств на унітарні і корпоративні, застосовуються й інші. Проте, незважаючи на таку непогодженість, можна зрозуміти, що в унітарному підприємстві немає корпоративних прав, а в корпоративно­му - вони є. Однак залишається невириненим питання про «компанії однієї особи» (ТОВ і AT), що мають одного учасника/акціонера. Розпо­ділу статутного фонду при цьому немає, але корпоративні права є.

Також не зрозуміло, що являють собою унітарні і корпоративні під­приємства - це види чи організаційні форми підприємств? Очевидно, такий їхній розподіл є більшою мірою якоюсь науковою класифікацією, до того ж досить спірною, а не законодавчими видами і формами юри­дичних осіб, які не тільки існують у дійсності, а які можна створити на підставі відповідних норм ГК та які містили б у своєму найменуванні ту організаційну форму (вид), який визначається в ГК³;

Детальніша характеристика надаватиметься нижче.

У ГК використовується саме такий термін, на відміну від ЦК, в якому йдеться про ста­тутний капітал.

Так, важко собі уявити можливість створення сьогодні юридичної особи, в назві якої містилися б слова «спільне» або «орендне» підприємство, або «підприємство громад­ської організації» тощо.

34 Офи&*

• кількість працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік - дозволяють згідно з ч. 7 ст. 63 ГК виділити малі, середні і великі підприємства. Очевидно, що це не правові критерії і не варто говорити про форми і види підприємств, обумовлених ними;

• наявність залежності - визначає статус підприємства як дочірнього (ч. 8 ст. 63 ГК). У зв'язку з цим, безсумнівно, ясно вбачається відсутність дихотомічного підходу, що вимагає поряд із дочірнім позначення й материнського підприємства. Звертає на себе увагу й використання іншої термінології, ніж та, що є в ЦК, яким вводиться поняття залежно­го товариства (ст. 118). Проте в ГК застосовується і термінологія, пов'язана із залежністю, - у ч. 4 ст. 126 дочірні і залежні підприємства вказуються як тотожні поняття. Водночас у цій статті згадуються «асо­ційовані підприємства», що не додає ясності і не кореспондує ст. 63 ГК, в якій така класифікація відсутня;

• склад засновників і порядок утворення - дозволили виділити в ГК об'єднання підприємств (статті 118, 119). Такі об'єднання можуть створюватися лише підприємствами і бути або господарськими об'єднаннями, або державними, або комунальними господарськими об'єднаннями. Першими є асоціації, корпорації, концерни і консорціу­ми, а другими - корпорації і концерни незалежно від назви (комбінат, трест та ін.).

Варто критично поставитися до тих «інших» організацшно-правових форм, що запропоновані в ГК і в цілому до їхнього існування.

Звертають на себе увагу відразу кілька невідповідностей класифікації суб'єктів, передбачених в ГК.

По-перше, не дотримано критерій їхнього розподілу.

По-друге, помінялися місцями поняття «організаційно-правова фор­ма» і «вид», оскільки видами названі господарські об'єднання як такі і державні/комунальні господарські об'єднання, а організаційно-правовою формою - асоціації, корпорації, концерни і консорціуми.

По-третє, корпорацією є об'єднання підприємств, що не відпо­відає не тільки загальноприйнятому в усьому світі розумінню кор­порації як господарського товариства, але й поняттю корпоративних прав (ст. 167 ГК), а також поняттю корпоративного підприємства (ст. 63 ГК).

З аналізу викладеного вище виходить, що корпоративні права можуть бути не тільки в корпораціях, а й у корпоративних підприємствах, що корпораціями не є. Підсилює суперечливість і те, що в корпораціях навряд чи можуть бути корпоративні права, тому що згідно з ч. З ст. 120 ГК корпорація являє собою договірне об'єднання, внаслідок чого, мабуть, варто говорити не про корпоративні, а про договірні права її учасників.

Крім цього, згідно зі ст. 125 ГК промислово-фінансові групи, будучи об'єднаннями підприємств, не є юридичними особами.

Приватні підприємства відповідно до їх визначення, викладеного в ст. 113 ГК, настільки близькі до господарських товариств, що фактично розрізняються тільки за мінімальним розміром статутного капіталу, який необхідний для вказаних товариств (якщо це ТОВ або AT) і не вимагається для приватного підприємства. Очевидно, що це не може і не повинне бути критерієм для розмежування розглянутих видів юри­дичних осіб.

Водночас ГК не виділяє ні серед господарських товариств, ні серед державних підприємств такі, як державна або національна акціонерна компанія, і не регулює їхній правовий статус.

Визначаючи державні підприємства за таким критерієм, як форма власності, і компонуючи його з іншими критеріями, ГК окремо регу­лює державні унітарні, державні комерційні і казенні підприємства (статті 73-76). Однак нелогічно, що за наявності в ГК статей про державні унітарні підприємства в ньому відсутні статті про державні корпоративні підприємства.

Поняття «орендні підприємства» почало зникати з часу внесення змін до Закону «Про оренду державного і комунального майна (1995), унаслідок чого в дійсності залишилися лише ті орендні підприємства, що були створені за старим законодавством і які не перетворилися на інші види юридичних осіб. Поступово орендні підприємства замінили звичайні господарські товариства, які виступають орендарем держав­ного майна (цілісного майнового комплексу державного підприємтва). Тому повернення в ГК (ст. 115) подібних видів юридичних осіб не може бути нічим обґрунтовано.

іаким чином, організаційно-правові форми юридичних осіб, перед­бачені в ЦК і ГК, виглядали б у такий спосіб:

L

tf£

установи

Юридичні особи приватного права

zaz.

товариства

підприємницькі

непідприємницькі

політичні партії

вироб­ничі коопе­ративи

об'єд­нання громадян

громадські організації

господарські товариства

ПТ

членська

КТ

ТОВ

фундації, місії, ліги

благодійні орга­нізації

ЖБК, ЖК

тдв

AT

ГСК, ДСК

споживчі коопера-

садівничі товариства

коопера­тивні об'єднання

ліга

асоціація

альянс

релігійні орга­нізації

управління, центри

монастирі

кредитні спілки

навчальні заклади

братерства

банківські союзи та асоціації

Дата добавления: 2015-06-04