Критерії поділу товариств на підприємницькі та непідприємницькі

У літературі визначають два критерії поділу товариств на підпри­ємницькі та непідприємницькі, що випливають зі змісту закону (статті 84,85 ЦК). Це мета товариств, якою є одержання прибутку тгрозподіл отриманого прибутку між учасниками.

На перший погляд, перший критерій спрацьовує, адже з положень статей 84, 85 ЦК виходить, що метою підприємницьких товариств, па відміну від непідприємницьких, є саме отримання прибутку. Однак разом

328 4£*gfr*~

з тим ЦК (ст. 86) дозволяє і непідприємницьким товариствам здійсню­вати підприємницьку діяльність та відповідно отримувати прибуток, але за умови, що ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Звідси виходить, що одержання прибутку само по собі не може бути метою непідприємницького товариства, не на його отримання спрямована діяльність таких товариств. їх метою має бути здійснення суспільно корисної діяльності. Між тим її досягнення не виключає таку діяльність, яка приносить прибуток. Отже, ці категорії перебувають у суміжних площинах і не виключають одна одну.

На жаль, українським законодавством, на відміну від російського¹, прямо не закріплено подібні постулати. Утім, із самої назви «непідпри-ємницькі товариства» стає зрозумілою відсутність комерційної спря­мованості їхньої діяльності, а навпаки - чи то благодійний, релігійний, соціальний і т д. характер цих юридичних осіб. Тут також простежуєть­ся різниця між термінами «комерційний» та «підприємницький».

Благодійні, релігійні та інші некомерційні за сутністю юридичні осо­би не займаються комерцією в повному розумінні цього слова, але не виключається отримання ними прибутку від різних напрямків тієї ді­яльності, яку вони проводять. Наприклад, від видавничої діяльності, від випуску товарів із символікою громадської організації, різноманітних виробів, зроблених у майстернях благодійного фонду або релігійної організації тощо.

Утім, на практиці трапляється зовсім інше: непідприємницькі товари­ства часто своїм головним завданням обирають саме підприємницьку діяльність, яку здійснюють під личиною непідприємницького товариства, і врешті-решт дуже складно визначити, коли діяльність, що спрямована на отримання прибутку, є основною, а коли - вторинною².

Зазначене вище свідчить про вади першого критерію поділу підпри­ємницьких та непідприємницьких товариств, оскільки на його підставі не можна чітко відокремити перші від других, які такими є по суті, а не за назвою.

Другий критерій - право розподілу отриманого прибутку між учас­никами підприємницького товариства з відповідною відсутністю тако­го права в учасників непідприємницького товариства, часто вважається

¹ Пункт 2 ст. 2 Закону РФ «Про некомерційні організації».

² Вербицкая Ю.О. О делении организаций на коммерческие и некоммерческие // Корпо­
рации и учреждения: сборник статей / Отв. ред. М.А. Рожкова. - М.: Статут, 2007. -
348 с. - (Анализ современного права). - С. 7-26; 12.

більш стійким та виваженим. Утім, і цей критерій слід оцінювати все­бічно. Так, ст. 86 ЦК прямо відносить споживчі кооперативи до непід­приємницьких товариств та дозволяє їм та іншим непідприємницьким товариствам займатися підприємницькою діяльністю, розподіляти при­буток між їхніми членами (учасниками). Це ж саме закріплює й ст. 5 Закону «Про споживчу кооперацію».

Однак у будь-якому разі непідприємницьке товариство, займаючись підприємництвом, отримуватиме прибуток (якщо не буде здійснювати підприємницьку діяльність збитково). При цьому варто зважити на два моменти:

- у ч. 1 ст. 85 ЦК йдеться про те, що непідприємницькі товариства не мають на меті одержання прибутку не самого по собі, а для його на­ступного розподілу між учасниками;

- куди спрямовується такий прибуток, якщо він не розподіляється між членами (учасниками) непідприємницького товариства.

З одного боку, отримання прибутку в даному випадку є нормальним для непідприємницького товариства, оскільки таким чином, окрім іншо­го, можна сплачувати заробітну плату працівникам, підтримувати майно товариства в належному стані та розвивати коло його діяльності, що є необхідною умовою існування товариства як юридичної особи. Водночас нерідко ті чи інші особи використовують форму непідприємницького товариства для корисної мети. Очевидно, така діяльність з різноманітних причин, у тому числі оподаткування, приваблює правопорушники?.

Заслуговує на увагу Й той факт, що ЦК імперативно закріплює ви­черпний список підприємницьких товариств. Так, ними можуть бути лише господарські товариства та виробничі кооперативи.

Якщо перелік підприємницьких товариств вичерпний та чітко визна­чений законом, то непідприємницькі товариства фактично не мають чітко визначеного переліку. Так, ст. 86 ЦК відносить до останніх лише споживчі кооперативи та об'єднання громадян. Але список їх, звичайно, набагато більший. Так, відповідно до визначення непідприємницького товариства в ЦК, до них можна віднести: політичні партії, громадські організації; благодійні організації; профспілки; об'єднання підприємців (торгово-промислову палату, організацію роботодавців); товариство співвласників житла; житловий та житлово-будівельний кооператив; товарну біржу; фондову біржу та багато інших¹. ¹ Див. коментар до непідприємницьких товариств.

Водночас існують і певні проблеми з віднесенням тієї чи іншої юридич­ної особи до підприємницького чи непідприємницького товариства.

Частина 1 ст. 360 ГК України стосовно фондової біржі вже встановлює, що вона створюється у формі AT, але нічого не вказується щодо мож­ливості чи заборони мати на меті отримання прибутку. А в ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» зазначається, що фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з до­датковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. При цьому не будемо коментувати цю суперечність стосовно дочірніх підприємств.

Тобто, по-перше, на відміну від регулювання в ГК, фондова біржа може створюватися вже не тільки у формі AT, по-друге, вказується на прибутковість її діяльності, але зі спрямуванням прибутку на її розвиток та забороною його розподілу між її засновниками (учасниками). У тако­му разі виходить, що фондова біржа схожа з непідприємницькими това­риствами, які не мають на меті отримання прибутку для його розподілу між учасниками, як зазначається у ст. 85 ЦК України. Разом з тим не зро­зуміло, чи взагалі вони ставлять таку мету перед собою, що є основопо­ложним для підприємницької діяльності. Адже в такій редакції складно зрозуміти, чи є важливим для непідприємницького товариства отриман­ня прибутку і чи заборона стосується встановлення такої мети або роз­поділу прибутку між учасниками. Думається, що має переважати перший підхід: для непідприємницьких товариств основоположним є не отри­мання прибутку, а досягнення інших відповідних цілей. Можливість же здійснення прибуткової діяльності при цьому не відвертається, а лише не допускає при цьому розподілу прибутку між учасниками.

Наскільки це так для товарної та фондової бірж - з редакції вказаних статей не зовсім зрозуміло, адже зазначається лише те, що фондова біржа провадить діяльність з організації торгівлі (ст. 20 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Наскільки ця діяльність має бути прибутковою і як це впливає на правовий статус біржі, не вказу­ється. Так само в ч. З ст. 360 ГК України, де про це прямо не зазначаєть­ся, хоча наголошується, що діяльність фондової біржі спрямовується виключно на організацію укладання угод кушвлі-продажу цшних паперш та їх похідних.

З інших же підходів у регулюванні бірж не вбачається жодних роз­біжностей їх статусу зі статусом товариств: так само вказується на права учасників (засновників) бірж, на їх участь в управлінні тощо.

Щодо товарної біржі, то згідно з прямою вказівкою на це в законі вона має на меті не одержання прибутку, що автоматично надає їй ста­тусу непідприємницького товариства, а лише надання послуг в укладен­ні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на то­вари і т.п. (п. З ст. 1 Закону «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р. № 1956-ХІІ¹). Однак остання здійснює біржову торгівлю і має прибуток, що складається з надходжень від біржових операцій (ст. 13 Закону), а це насамкінець свідчить про її комерційний характер.

Таким чином, те, чи є товариство підприємницьким, чи воно є непід-приємницьким, розподіл його прибутку (чи заборони цього) не впливає на бачення бірж (товарної та фондової) як товариств, що можуть від­носитися до корпорацій.

Єдиного закону, який би надавав правове регулювання непідприемниць-ким товариствам у правовій системі України не існує. Усі вони врегульо­вані окремими законами та іншими нормативно-правовими актами, що наштовхує на висновок про невичерпність їх переліку. Та й взагалі воно викликає необхідність уніфікації законодавства про непідприємницькі товариства. Показовим є те, що в Російській Федерації, не зважаючи на дію Закону «Про некомерційні організації», існує потреба обмеження введення в право різновидів некомерційних організацій, що обумовлено послиним зростанням останніху правовому полі. У науці висловлюється пропозицш впорядкування системи таких юридичних осіб².

ЦК передбачає певні особливості підприємницьких товариств:

1. Частиною 2 ст. 90 ЦК надається можливість для них мати комер­ційне (фірмове) найменування.

2. Логічно стверджувати, що насамперед підприємницькі товариства можуть мати на праві власності такий об'єкт, як підприємство (ст. 191 ЦК). Утім, слід зауважити, що й непідприємницькі товариства не по­збавлені такого права, адже вони також можуть займатися підприєм­ницькою діяльністю.

¹ Відомості Верховної Ради. - 1992. - 10. - Ст. 139.

² Костенко Н.В. Гражданско-правовое регулирование деятельности некоммерческих
организаций в Российской Федерации: Дис.... канд. юрид. наук. - Екатеринбург, 2004. -
С. 44-68.

332 ^ф*^

3. Підприємницькі товариства, здійснюючи підприємницьку діяль­ність, укладають відповідні договори. Серед них можна зазначити такі, як договір роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 ЦК), договір прокату (ст. 787 ЦК), договір зберігання (ст. 936 ЦК), що обумовлені саме здійсненням товариствами підприємництва, а також договір дарування (ст. 717 ЦК), що має для них певну специфіку. Так, ЦК дозволяє під­приємницьким товариствам укладати договір дарування між собою за умови, що право здійснювати дарування прямо встановлено установ­чими документами дарувальника. Утім, це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (п. З ст. 720).

Підприємницькими товариствами названі в ЦК господарські товари­ства та кооперативи. Кожне з них детально обговорюватиметься ниж­че. У загальних підходах до їх аналізу лише зазначимо таке. Господарські товариства, крім ЦК, регулюються ГК та законами «Про господарські товариства» і «Про акціонерні товариства». Видами господарських товариств є повні, командитні, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерні товариства (ч. 2 ст. 113 ЦК).

При цьому слід зазначити три моменти:

- згідно з ЦК як окремий вид господарських товариств товариство з додатковою відповідальністю не назване. Частина 1 ст. 84 ЦК об'єднує їх з товариствами з обмеженою відповідальністю, нази­ваючи так: «товариства з обмеженою або додатковою відпові­дальністю». Водночас за ГК (ч.І ст.80) та Законом «Про госпо­дарські товариства» це два різних види товариств;

- AT поділяються на два типи - публічні та приватні;

- державні або національні AT (пакети акцій яких належать держа­ві) не являють собою окремий вид товариств, а можуть мати як особливий правовий режим (для створениху процесі корпорати-зації й приватизації), так і загальний (при реалізації плану про­дажу акцій із залишенням у державній власності пакета або при невиконанні цього плану).

В Україні існує багато видів кооперативів, які можна класифікува­ти за різними підставами, зокрема, це споживчі та виробничі. Остан­ні відносяться до підприємницьких товариств як такі, що мають на меті отримання прибутку та можуть його розподіляти між своїми членами.

^Щі^ззз

2.1.2.Визначення поняття «корпорація»

Заслуговує на увагу й застосовність до господарських товариств по­няття «корпорація».

Термін «корпорація» в українському цивільному законодавстві від­сутній, але є в господарському законодавстві: в ГК України міститься таке ж визначення корпорації, яке мало місце в ст. З сьогодні не чинно­го Закону України «Про підприємства в Україні». Згідно з ч. З ст. 120 ГКУкраїни корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів під­приємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

З наведеного визначення виходить, що українська корпорація (якщо слідувати визначенню, наданому корпорації в ГК) являє собою таку юридичну особу, учасниками якої є лише підприємства. Натомість з ч. 1 ст. 167 ГК виходить, по-перше, що корпоративні права можуть мати не тільки юридичні, а й фізичні особи, бо обмежень їх мати за суб'єктним складом дана стаття не містить. По-друге, ці права мають не тільки учасники корпорації як об'єднання підприємств, а й учасники будь-якої господарської організації. Під останньою ж розуміються всі юридичні особи, які створені відповідно до ЦК та ГК.

Увага! ГК оперує й поняттям корпоративного підпри­ємства. Тобто виходить, що корпоративне підприємство і корпорація - поняття різні.

Згідно з ч. 5 ст. 63 ГК України, корпоративне підприємство діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльнос­ті засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав.

Ураховуючи таку недосконалу юридичну техніку, яка використову­ється в ГК України, доводиться об'єднувати різні поняття та визначення для того, щоб дійти порозуміння в тому, що ж таке корпорація. Виходить, що в разі відсутності поділу статутного капіталу юридичної особи на частки (паї), у його засновників (учасників) відсутні й корпоративні права. Як наслідок - в унітарних підприємствах не може бути корпора­тивних прав. Тож вони корпораціями не є.

Неоднозначно те, чи є корпораціями дочірні та приватні підприємства. Так, якщо дочірнє підприємство буде створено господарським товари­ством, тобто одним засновником, то чи будуть в останнього корпора­тивні права, тобто чи буде дочірнє підприємство корпорацією? Так само і щодо приватних підприємств (ст. 113 ГК України), якщо воно створюється однією особою.

Однак не зникають ці проблеми і тоді, коли приватне підприємство створюється кількома особами, що нині дозволяється ст. 113 ГК України. Якщо слідувати логіці ГК та враховувати до того ж статті 133,135 цього Кодексу, що власник (тобто засновник) може одноосібно або спільно з іншими власниками (тобто засновниками) засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власнос­ті, праві господарського відання, то виходить, що засновники можуть обрати організаційно-правову форму свого об'єднання, тобто визначити, чи буде це корпорація, чи буде вона власником і чи будуть вони мати корпоративні права. Утім, однозначності між пов'язаністю корпорації та наявністю в учасників корпоративних прав немає. З ГКявно не слідує, що у випадку створення юридичної особи - невласника (якій майно належить на праві господарського відання), вона не є корпорацією, оскільки кор­порація є тільки власником майна і при цьому не виникає корпоративних прав, оскільки такі можуть мати місце лише в учасників корпорації.

При прагненні України до європейського співтовариства та й вза­галі до світових процесів уніфікації регулювання бізнесу, насамперед слід додержуватися загальноприйнятих у світі підходів до термінології. Так, відомо, що термін «корпорація», як правило, ототожнюється з терміном «компанія» і вживається в досить широкому розумінні. При­наймні, його аж ніяк не можна звужувати й використовувати до таких осіб, як корпорації, у визначенні ст.120 ГК.

Термін «корпорація» є родовим, до якого в інших правових системах часто додаються інші терміни з метою деталізації правового статусу кор­порації, наприклад, «асоціація», «інкорпорейтед», «інститут», «това­риство», «союз», «синдикат», «з обмеженою відповідальністю» та ін.

Проте поняття «корпорація» не слід і надто розширювати, ототож­нюючи її з будь-якою юридичною особою.

Критерії віднесення юридичних осіб до корпорацій. Для вирішен­ня питання, що являє собою українська корпорація, слід обрати певний

критерій для віднесення юридичних осіб до корпорацій. Очевидно, цим критерієм має бути наявність поділу статутного капіталу на частки, які визначатимуть корпоративні права. У свою чергу, наявність корпора­тивних прав свідчить, що ці права належать учасникам корпорації (бо логічно, що в учасників корпорації є корпоративні права, а в засновни­ків, членів, учасників інших юридичних осіб, які не є корпораціями, немає і корпоративних прав).

Утім, таким розумінням не охоплюється випадок, якщо юридична особа створюється одним учасником, адже при цьому немає часток у статутному капіталі товариства, оскільки лише теоретично можна стверджувати, що учаснику товариства в цьому разі належить стовід­соткова частка в статутному капіталі. Якщо цей учасник вирішить про­дати частину, то тоді може йтися про поділ статутного капіталу на частки, яка вже й буде продаватись єдиним учасником товариства.

Виходячи ж із сутності розуміння корпорацій та зіставляючи це по­няття з відповідними поняттями, які надаються в законодавстві інших країн, можна дійти висновку, що українськими корпораціями є товари­ства. А це означає, що установи не можуть в жодному разі відноситися до корпорацій.

Однак не всі товариства є корпораціями. Для віднесення товариств до корпорацій слід ураховувати ознаки корпоративних прав, надані в ст. 167 ГК. За наявності цих ознак в учасників товариства це товариство може вважатися корпорацію і навпаки.

Так, у повних та командитних товариствах не існує органів, є специ­фіка порядку прийняття рішень учасниками і порядку представництва зовні при вступі у відносини з третіми особами. Різняться й відпові­дальність учасників, існує вимога про здійснення ними підприємниць­кої діяльності та накладення на них відповідних заборон (статті 119,121, 122,124,135 -137 та ін. ЦК України).

У багатьох країнах товариства й корпорації розрізняються, а особливі відмінності мають, безумовно AT, що мають акціонерний капітал та випускають акції. Крім того, слід ураховувати, що товариства, на від­міну від компаній (або корпорацій, або відповідно AT), в інших країнах не вважаються юридичними особами. У сучасному українському за­конодавстві не тільки акціонерні, а й усі товариства (крім, простого) визнаються юридичними особами.

336 ^gS^-

Увага! Розбіжностей між ПТ і КТ ma TOB і AT вистачає, щоб визначити перші корпораціями, а другі такими не ви­знавати.

У підприємницьких товариствах значення має й підприємницька ді­яльність учасників. При цьому слід розмежувати підприємницьку ді­яльність учасників та підприємницьку діяльність самих товариств. Тому звертає на себе увагу, що учасники повних товариств та повні учасники підприємницьких товариств займаються спільною підприємницькою діяльністю. Така діяльність здійснюється учасником не самостійно, а в стані перебування учасником товариства. Це дозволяє зберегти підхід щодо ризикового характеру такої діяльності для учасників, і як наслі­док - несення ними повної солідарної відповідальності у випадках збитковості результатів такої діяльності, і не проходити державну реє­страцію кожним учасником товариства.

Увага! По-іншому це врегульовує ГК, вч.7 cm. 80 ГК якого встановлюється необхідність учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства реєструва­тися суб'єктами підприємницької діяльності. Водночас само­стійно кожен з них цю діяльність не здійснюватиме, оскільки і договори укладатимуться не ними, а товариством, і прибуток отримуватимуть не вони, а товариство. Тоді виникають істотні проблеми і в оподаткуванні, і у звітуванні тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 163 ЦК України та ч. 1 ст. 95 ГК України виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базу­ється на їхній особистій трудовій участі. Тобто для виробничого коо­перативу властива спільна виробнича або інша господарська діяльність при особистій трудовій участі його членів. Розбіжності в термінології очевидні: якщо стосовно повних і командитних товариств ішлося про підприємницьку діяльність, то стосовно виробничих кооперативів - про господарську; якщо стосовно учасників перших товариств не вжива­ється поняття трудової участі, то в кооперативах про це зазначається. Ач. 1 ст. 34 Закону України «Про кооперацію» встановлюється, що трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються, крім

****$&& 33*

цього Закону, також законодавством про працю. Це ще раз свідчить про те, що відносини членів кооперативу щодо здійснення ними трудової діяльності, є не підприємницькими, а трудовими. Щодо спільної діяль­ності, то очевидно, що і в повному, і командитному, і в виробничих ко­оперативах учасники (члени) спільно займаються такою діяльністю.

Ці розбіжності є принциповими, адже за відсутності позначення на підприємницьку діяльність членів виробничого кооперативу виходить, що вони і не несуть наслідків її здійснення - власної відповідальності поряд з відповідальністю самого товариства (кооперативу). Слід вка­зати, що це питання не досить опрацьоване, оскільки в сучасному коо­перативному законодавстві немає єдиного підходу щодо цього. А ви­кликане це тим, що в законодавстві не простежується зв'язок між підприємницькою діяльністю учасників товариства і відсутністю в то­вариства ознак корпорацій. І навпаки, за відсутності у виробничого кооперативу підприємницької діяльності його членів можна стверджу­вати про наявність у кооперативу ознак корпорації.

Увага! Здійснення тим чи іншим підприємницьким това­риством підприємницької діяльності не є уніфікованим.

Наведене вище свідчить про відсутність прямого зв'язку з тим, що лише підприємницькі товариства (або юридичні особи, позначені в законі прямо як такі, або ще вужче - господарські товариства) можуть вважатися корпораціями. Біржі, хоча вони й не позначені як підпри­ємницькі товариства, слід віднести до корпорацій. І навпаки, повне та командитне товариства, які визначені як різновиди господарських (а значить, і підприємницьких) товариств, недоцільно вважати кор­пораціями.

Отже, під корпораціями слід розуміти тільки товариства і не охоплю­вати цим поняттям установи. Не всі товариства мають вважатися корпораціями, а тільки підприємницькі, учасники яких мають корпора­тивні права. Поняття AT України має не тільки схожість з поняттям корпорації системи загального права, але й практично тотожне понят­тю підприємницької корпорації. Це твердження так само є вірним сто­совно ТОВ.

2.2. Правовий статус учасників; засновників; членів 2.2.1. Учасники юридичних осіб

Характеристика господарських товариств має розпочинатися з його учасників, бо саме з їх ініціативи було створено товариство і саме вони є його квінтесенцією. Разом з тим доцільно розглянути учасників всіх то­вариств для порівняння іх правового становища.

Учасниками товариства є особи, що об'єдналися для створення това­риства і які мають право на участь у ньому (ч. 2 ст. 83 ЦК), або відпо­відно одна особа при створенні нею товариства одноосібно.

У ч. 1 ст. 87 ЦК зазначається, що створюють юридичну особу учас­ники (засновники), а в частинах 2,3 цієї статті передбачається створен­ня відповідно товариства учасниками, а установи - засновниками¹.

Засновники - особи, що створили установу (ч. З ст. 83, статті 101, 102 ЦК).

Стосовно створення AT в ЦК практично не вживається термін «за­сновники» й «учасники». Зтексту статей 152,153 ЦК явно проглядаєть­ся намір уникнути вживання цихтермінів, бо замість терміна «засновники» застосовується вираз «особи, які створюють акціонерне товариство». Однак в абз. 2ч. З ст.153, абз. 2ч.4ст. 153 термін «учасники» вживається. Не уник законодавець і вживання терміна «засновники» стосовно ство­рення акціонерного товариства (ч. 2 ст. 155 ЦК).

За ГК засновниками є особи, які підписали засновницький договір, а також інші особи, що згодом набули такого статусу (що приєдналися до засновників). За текстом ГК, на відміну від ЦК, термін «засновники» є пріоритетним у порівнянні з терміном «учасниками». У ГК звичайно вказується на ті або інші права засновників (учасників), хоча має місце й, навпаки, вказівка спочатку на учасників, а потім на засновників (ст. 86 ГК). У ст. 79 ГК йдеться як про учасників, так і про засновників госпо­дарського товариства. Тобто тексти зазначених статей ГК не дозволяють зробити висновок, чи тотожні ці поняття або кожне з них має свої особ­ливості, і вживаються відповідні терміни залежно від: а) виду юридич­ної особи (підприємства); б) стадії його створення; в) комплексу прав

¹ При цьому термін «учасники» застосовується для всіх товариств, незалежно від того, що деякі з них діють на підставі установчого договору, хоча напрошується ототожнення «засновницький договір» - «договір між засновниками», отже, воно створюється засновниками, тобто засновується ними.

й обов'язків осіб, що створили юридичну особу або згодом, що ввійшли до складу його учасників.

Тільки термін «засновник» («засновники») уживається стосовно таких видів підприємств, як підприємства колективної власності (ст. 93 ГК), і не вживається «учасник» (наприклад, що стосується засновника підприємств об'єднань громадян, релігійних організацій (ст. 112 ГК), дочірніх підприємств (ч. 4 ст. 116 ГК)).

Обидві категорії (учасники й засновники) фігурують у господарських товариствах, господарських об'єднаннях (ч. Зет. 119,ст. 120таінГК).При цьому, як зазначено в ч. 4 ст. 128 ГК, можуть мати місце права й обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства.

Поняття засновника й члена розділяються в ч. З ст. 131 ГК та ін., зо­крема, щодо благодійної організації, кооперативу тощо.

Поняття засновника й акціонера розділені також стосовно AT із вказівкою й на деяке розходження їхнього правового статусу (ч. З ст. 131 ГК та ін.). Такий підхід відсутній в ЦК.

Таким чином, аналіз ГК свідчить, що в ньому термін «засновник» уживається стосовно:

- всіх юридичних осіб (підприємствам), якщо йдеться про особу, що прийняла рішення про його створення й наділяє згодом комп­лексом прав й обов'язків, що випливають з його правового зв'язку зі створеною ним юридичною особою;

- унітарної юридичної особи незалежно від того, чи йдеться про особу, яка прийняла рішення про його створення, або згодом на­була такого статусу.

Терміни ж «учасник», «член», «акціонер» застосовуються щодо корпоративних підприємств для інших осіб, що приєдналися до заснов­ників у процесі діяльності вже створеної юридичної особи (підприєм­ства), за деякими виключеннями.

Категорія членства характерна для таких юридичних осіб, як:

- кооперативи (ст. 95 ГК);

- товарні біржі (ст. 5,8 й ін. Закону «Про товарну біржу»);

- фондові біржі (ст. 361 ГК, ст. 21 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»);

- кооперативні банки (ст. 338 ГК);

- об'єднання підприємств (ст. 121 ГК);

- кредитні спілки (ст. 130 ГК);

- членські благодійні організації (ст.131 ГК, ст.6 Закону «Про бла­годійництво і благодійні організації»);

- громадські організації (статті 1,2 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- політичні партії (ст. 12 Закону «Про об'єднання громадян») та ін.
У літературі вживається термін «член» стосовно й акціонерів¹, що

не можна визнати правильним.

ЦК не вживає стосовно учасників юридичних осіб ні поняття «власник» товариства чи іншої юридичної особи, ні інших аналогічних понять.

Навпаки, у ГК не тільки це має місце, але й досить поширений вираз «власникмайна (засновник) суб'єкта господарювання» стосовно, напри­клад» затвердження статуту цього суб'єкта (ч. 5 ст. 57 ГК). Із цього при­воду необхідно мати на увазі таке. При створенні юридичної особи (суб'єкта господарювання, підприємства) особа, яка приймає рішення про це, передає створюваному суб'єкту майно. При цьому засновник має бути однозначно власником переданого ним як вкладу майна. Майно після його передачі переходить до юридичної особи (товариства або установи). До державної реєстрації юридичної особи неможливо гово­рити про неї як власника майна з відсутністю суб'єкта права власності, адже суб'єктом юридична особа стає тільки після державної реєстрації. При цьому варто враховувати різний правовий статус юридичних осіб, передбачених ЦК і ГК.

За ЦК майно передається засновником(ами) у власність створюваної ними юридичної особи, тому що всі юридичні особи приватного права за ЦК є власниками свого майна. Отже, неприпустимо говорити про влас­ника юридичної особи, тому що сама юридична особа і є власником.

За ГК це питання однозначно не визначено за наявності існування в ньому досить великої кількості підприємств, які є по суті юридичними особами приватного права (приватні, дочірні та ін). Стосовно ж публіч­них юридичних осіб (наприклад, державних і комунальних підприємств) засновник зберігає за собою право власності на передане створювано­му ним підприємству майно. Само ж це підприємство є суб'єктом права господарського відання або оперативного управління. Тому вживання

' Див., напр.: Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регули­рование внутрифирменной деятельности. - М., 1995. - С.60.

терміна «власник майна» стосовно цих підприємств є правильним. Таким власником буде відповідно держава для державних підприємств і територіальна громада для комунальних підприємств.

Увага! Оскільки серед численних юридичних осіб, правило, є власниками, кількість невласників незначна, то вживання терміна «власник майна (засновник) суб'єкта господарювання» для всіх юридичних осіб («суб'єктів госпо­дарювання») буде, безумовно, неправильним.

Дата добавления: 2015-06-04