Агальнокультурний процес

Незалежна Українська держава гостро відчула потребу опрацювання законодавчої бази в галузі культури. Це диктувалося двома причинами: по-перше, союзне законодавство передбачало пріоритети російських культурних надбань; по-друге, в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою, соціального захисту діячів літератури та мистецтва. Глибокі зміни мали відбутися також у галузі освіти, науки.

Важливим документом, який схвалила Верховна Рада України 19 лютого 1992 р., стали "Основи законодавства про культуру", розроблені в Міністерстві культури України (міністр Л. Хоролець). Це ґрунтовна програма розвитку національної культури, яка практично поривала з тоталітарним минулим, ставила розвиток культури на пріоритетний шлях.

Напередодні цієї ухвали Верховної Ради Президент України Л. Кравчук видав Указ "Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин". Цей документ передбачав звільнити з 1 січня 1992 р. творчі спілки України від сплати податків на доходи і внесків до спеціальних фондів та зобов'язував Кабінет Міністрів забезпечити папером на рівні 1991 р. видавництво "Веселка", періодичні видання Спілки письменників України.

Вагомим був внесок у розвиток культури української інтелігенції. З ініціативи Спілки письменників України, Народного Руху України, академічного Інституту літератури ім. Т. Шевченка, Асоціації творчої інтелігенції "Світ культури", інших спілок у Києві в вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який поставив перед елітою народу конкретні завдання участі в державотворчому процесі.

Наприкінці серпня 1991 р. у Львові розпочалися урочистості з нагоди 125-річчя від дня народження видатного історика України і першого Президента держави Михайла Грушевського. Наукове товариство ім. Шевченка провело наукову конференцію, в роботі якої взяло участь понад 150 науковців з семи держав — України, СІЛА, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини і Ватикану. Засновано медаль Михайла Грушевського, яку з 1991 р. вручають двом діячам культури: одному представникові України і одному — діаспори. Першими лауреатами цієї нагороди стали письменник, академік Олесь Гончар та професор Колумбійського університету США, мовознавець Юрій Шевельов. Відкрито меморіальну дошку на будинку у Львові, де жив М. Грушевський.

Вперше ювілей М. Грушевського в столиці України святкувався на державному рівні — 22 листопада 1991 р. у Київському театрі опери і балету відбулася урочиста сесія Верховної Ради України. В музеї історії Києва відкрито виставку, на фасаді будинку № 35 по вул. Володимирській, в будинку, де містилася колись історична секція ВУАН і працював М. Грушевський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні святкування пройшли в інших культурних центрах держави, а 1994 р. у Львові відкрито пам'ятник першому Президенту України.

Загальнокультурного значення набув скликаний в Одесі в листопаді 1991 р. перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які живуть в Україні. Звернення "К русским гражданам Украйни" з висновком "Да — независимому украинскому государству/ " підписала група російської інтелігенції Харкова, серед яких був і відомий поет Б. Чичибабін.

Увесь 1992 р. проходив під знаком великомасштабних культурно-політичних акцій. В день проголошення IV Універсалу Центральної Ради, 22 січня 1992 р., в Києві, в палаці культури "Україна" розпочав роботу Конгрес українців суверенних держав колишнього СРСР, в роботі якого взяв участь і виступив Президент України Л. Кравчук. Завданням форуму було консолідувати так звану східну діаспору, надати їй можливу державну допомогу. Багато цікавих способів допомоги Батьківщині, відродження і плекання національної свідомості в чужому оточенні висловили у своїх виступах космонавт П. Попович (Москва), головний редактор журналу "Дружба народів" О. Руденко-Десняк (Москва), військовик М. Кубах (космодром Байконур в Казахстані), К. Гупало (Латвія), генеральний секретар Світового конгресу вільних українців В. Верига та ін.

На початку 1992 р. ухвалою Кабінету Міністрів затверджено новий склад Комітету для присудження Державних премій ім. Т. Г. Шевченка. На відміну від попереднього, куди входило багато компартійних функціонерів, до нього увійшли провідні діячі культури Олесь Гончар (голова), Лариса Хоролець, Юрій Мушкетик, Іван Драч, Анатолій Мокренко та ін. Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної України стали в'язень сталінських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант, автор першого в світі широкомасштабного роману про злочини тоталітаризму "Сад Гетсиманський" І. Багряний (посмертно), дисиденти Ігор Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, публіцист С. Колесник, літературознавець М. Жулинський, художники М. Максименко, Г. Синиця, художній керівник Державного оркестру народних інструментів України В. Гуцало, композитор О. Костін та два творчі колективи: капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта, США (художні керівники: Г. Китастий, помер 1984 р., В. Колесник) та хор ім. О. Кошиця з Вінніпега, Канада (художній керівник В. Климків) — за значний внесок у популяризацію української музичної спадщини та хорового мистецтва.

Важливим напрямом культурного процесу є повернення в Україну її культурних та історичних цінностей. Відповідну угоду підписано у лютому 1992 р. на нараді глав держав СНД у Мінську. Для України ця проблема стояла вельми гостро: до Росії в різний час були вивезені скіфське золото, ікони, картини, мистецькі вироби, стіни з мозаїками і фресками, національні клейноди, раритетні книжки, рукописи.

В Україні створено урядову Комісію з питань повернення культурних цінностей, яку очолив мистецтвознавець О. Федорук. Ведеться робота з інвентаризації всього, що різними шляхами потрапило за межі держави. На сьогодні є вже деякі успіхи: з Чехії в Україну передано архіви Олександра Олеся і Олега Ольжича, до відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В Стефаника надійшли безцінні рукописи геніального Б.І. Антонича. А 1994 р. з ФРН передано колекцію з 82 предметів (мідного віку, трипільського і скіфського періодів), що були знайдені в Україні і вивезені 1944 р. Колекція передана в Херсонський краєзнавчий музей, якому належала. Роком раніше Україна зробила жест доброї волі — німецькому народові передано його національні реліквії, зокрема рукописи Й.-В. Гете.

Значною подією, яка мала резонанс серед усієї української спільноти, став Всесвітній форум українців, який розпочав роботу 21 серпня 1992 р. в палаці культури "Україна" в Києві, напередодні першої річниці проголошення незалежності. Вперше Батьківщина зібрала у столиці своїх синів і дочок з усіх кінців світу, незалежно від політичних поглядів і симпатій. На форумі створено координаційний орган світового українства — Українську всесвітню координаційну раду (УВКР), до складу якої увійшло по 11 представників від материка, західної і східної діаспори, її головою став відомий громадський діяч І. Драч, головою секретаріату — письменник М. Слабошпицький.

УВКР стала ініціатором низки загальнокультурних заходів всеукраїнського масштабу, художніх, публіцистичних та популярних видань з різних галузей україністики. Виїзні засідання УВКР в Чигирині (1993), Батурині (1994) розпочали громадсько-державний рух з відродження давніх українських столиць. На належному рівні вшановано 350-річчя від дня народження гетьмана Івана Мазепи, 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, навесні 1995 р. відбулося свято "Слобожанський Великдень" на Харківщині. Об’єднання зусиль реорганізованого Товариства зв'язків з українцями за межами України (товариства "Україна") і УВКР під керівництвом 1. Драча сприяло налагодженню контактів з українцями, що перебувають поза межами батьківщини.

Напередодні першої річниці незалежності Л. Кравчук вручив першу державну українську нагороду — Почесну відзнаку Президента України Олесеві Гончару, Левкові Лук'яненку, Ліні Костенко, скульпторові зі США Леонідові Молодожанину, українським спортовцям — учасникам XXV Олімпійських ігор, старшинам Збройних Сил і Національної гвардії України.

Подією всеукраїнського масштабу стало відкриття у Львові 24 серпня 1992 р. пам'ятника Тарасові Шевченкові (скульптори В. і А. Сухорські). Бронзову скульптуру відлито в Аргентині заходами д-ра В. Іваницького. А 27—29 серпня того ж року на Святоюрській горі перепоховано патріарха Української греко-католицької церкви кардинала Йосифа Сліпого. Для перевезення тлінних останків Глави УГКЦ Міністр оборони України К. Морозов виділив спеціальний літак. В архієрейській св. Літургії взяв участь Президент Л. Кравчук. З нагоди цієї події викарбувано спеціальну медаль з срібла і міді, якою вшанували осіб, причетних до цієї акції.

Починаючи з 1991 р. про свою діяльність активно заявило українське козацтво, першим гетьманом якого обрано В. Чорновола. 21 травня 1992 р. в Переяславі козаки з полків, куренів, сотень усієї України зреклися присяги, складеної на переяславському майдані їх предками 1654 р. Грамоту, що касувала присягу, підписали гетьман, уся генеральна старшина, духовний батько українського козацтва Іван Гончар.

Значними подіями в українському культурному житті 90-х років стали Другий фестиваль сучасної української пісні "Червона рута" в м. Запоріжжі, відкриття першої в Україні пам'ятної дошки гетьманові Іванові Мазепі (серпень, 1991 р.) в Батурині, міжнародний симпозіум "Леся Українка і світова культура" (Луцьк, вересень, 1991).

В середині 1992 р. пожвавив свою діяльність український фонд "Відродження", закладений як філія навесні 1989 р. відомим американським мільярдером і меценатом культури Дж. Соросом. У день св. Володимира 1992 р. вперше за сімдесят років вулицями Києва від Володимирського собору до св. Софії пройшов хресний хід, який організувала Українська православна церква Київського патріархату, а в серпні відбулося святкування 50-річчя Української Повстанської Армії — урочисті збори в палаці культури "Україна" і похід ветеранів УПА по Хрещатику; відвідини могили Т. Шевченка в Каневі. У м. Новограді-Волинському проведено літературно-мистецьке свято "Лесині джерела". На Галичині відзначено 120-річчя від дня народження забороненого в часи тоталітаризму письменника Богдана Лепкого. В с. Ломівці на околиці Дніпропетровська в хаті батьків відкрився музей Олеся Гончара. Величний пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному відкрито в с. Кульчиці на Львівщині, музей-садибу родини Івана Франка — в с. Підгірки коло Калуша на Івано-Франківщині.

Поглиблення економічної кризи в державі призвело до скорочення асигнувань на культуру, послаблення уваги до неї. Як наслідок, погіршився стан справ у видавничій діяльності, освіті, науці, кіно і театрі.

Практично не виконувалася директива міністра оборони про впровадження української мови у війську, а після перемоги в 1994 р. на президентських виборах Л. Кучми її попросту скасували. На сході і півдні України, і передовсім в Криму, проігноровано Указ Президента про ліквідацію символів тоталітаризму, а руйнівникові української державності Леніну дотепер височать пам'ятники у містах і селах. На загальнокультурному процесі негативно позначилися політичні катаклізми. Розпочався відтік з України за кордон науковців, провідних акторів, музикантів, режисерів.

Та хоч і сповільненими темпами розвиток культури тривав. Державні премії ім. Т. Шевченка отримали В. Маняк та Л. Коваленко (обоє посмертно), Г. Логвин, Б. Ступка, Н. Лотоцька, Д. Лідер, Л. Ященко, Я. Гоян, В. Пилип'юк, І. Світличний (посмертно), Н. Світлична, А. Антонюк, В. Зінкевич, О. Апанович, Р. Конквест (США, за книжку "Жнива скорботи" про голод 1932—1933 рр.), Р. Рахманний (Олійник) та ін. Влітку 1993 р. у Вашингтоні, в культурному центрі Міжнародного валютного фонду відкрилася перша виставка незалежної України "Україна: образи У-ІУ тисячоліття до народження Христа", приурочена до 100-річчя від часу, коли археолог В. Хвойка відкрив трипільську культуру в Україні, її організатори — Інститут археології Національної академії наук України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, посольство України в США. На виставці експонувалися 162 археологічні експонати трипільської культури та 42 роботи сучасних молодих майстрів.

Наприкінці серпня 1993 р. у Львові відбувся другий Конгрес Міжнародної асоціації україністів (перший пройшов в Києві 1990 р.), в роботі якого взяли участь понад 600 вчених з України і багатьох чужоземних держав. На початку листопада цього ж року в Торонто (Канада) проведено VI Світовий конгрес вільних українців, у роботі якого взяла участь делегація України в складі І. Драча, М. Жулинського та К. Морозова. Двох останніх нагороджено медалями св. Володимира. Ухвалено, що відтепер організація називатиметься Світовим конгресом українців, її головою обрано д-ра Д. Ціпивника.

Програш на президентських виборах 1994 р. Л. Кравчука і обрання Президентом України Л. Кучми внесли на перших порах розгубленість в ряди патріотично настроєної інтелігенції. Граючи на настроях зросійщеного електорату Сходу і Півдня, ще будучи кандидатом у Президенти, Л. Кучма заявив, що домагатиметься надання російській мові в Україні статусу офіційної. Цю думку він повторив у своїй інавгураційній промові. В Україні розпочалася широка кампанія на захист української мови. Рішучі протести висловили творчі спілки. На адресу Президента Л. Кучми та Голови Верховної Ради О. Мороза полетіли телеграми і листи з усіх кінців України: протестували наукова інтелігенція, інженери, учителі, робітники, селяни. Цей тиск свідомої частини суспільства дав певні результати — українську мову все частіше можна було чути в офіційних колах, на радіо, телебаченні, а процес надання офіційності мові сусідньої держави загальмувався.

Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які останнім часом схвалила Верховна Рада, є "Закон про бібліотеки" та "Закон про музеї". Міністерство культури підготувало до розгляду в парламенті проекти законів про кіно, про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спадщини, про неприбуткову та благодійницьку діяльність. На сьогодні в підпорядкуванні Міністерства культури перебувають 15 національних закладів культури, діє Український центр культурних досліджень, Інститут пам'ятко-охоронних досліджень та Національний науково-реставраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька заповідників національного значення.

До культурно-політичних досягнень незалежної України слід віднести систему президентських нагород 1995 р. Окрім впровадженої 1992 р. Почесної відзнаки затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку "За мужність" (у вигляді восьмикутної зірки і хреста) та орден Ярослава Мудрого п'ятьох ступенів. Серед перших нагороджених — діячі культури О. Басистаж, А. Мокренко, академік Ф. Бурчак, генерали та офіцери Збройних Сил України.

Сучасний етап розвитку культури

Позитивні риси	Негативні риси
• Подолання самоізольованості культури • Відновлення історичної пам'яті народу • Розкріпачення суспільної свідомості • Відновлення і поширення релігійної культури • Звільнення від догматів та стереотипів радянських часів • Поява нових жанрів, типів, напрямків мистецтва і загалом культури • «Повернення» емігрантської культури на батьківщину, зв'язок із діаспорою	• Необдумане руйнування цінностей радянського періоду • Залежність культурного розвитку від примхів ринку, комерціалізація культури • Згортання до мінімуму державного фінансування культури • Звуження поля діяльності установ культури • Поширення і засилля масової культури • Криміналізація сфери культури • Агресивність деяких релігійних сект • Поляризація культури

Освіта та наука.

З проголошенням державної незалежності розпочато перебудову в системі освіти. Згідно з розробленою 1992 р. Державною національною програмою "Українська освіта в XXI столітті" (керівники П. Таланчук та А. Погрібний), новостворена система національної освіти мала позбутися залишеної в спадок "репресивної педагогіки", гостро постала проблема атестації педагогічних кадрів, технічного забезпечення шкіл, видання підручників, упровадження нових критеріїв оцінки знань.

Освіта в Україні не мала сучасної законодавчої бази. У 1992 р. Верховна Рада схвалила "Закон про освіту", а в грудні 1993 р. — зміни та доповнення до "Закону про підприємництво", які передбачали створення будь-яких приватних навчальних закладів тільки за дозволом Міністерства освіти. Поглиблення кризи в економіці погіршило матеріальне становище працівників галузі. Це призвело до відтоку кваліфікованих кадрів — упродовж року заклади освіти покинуло 16 тис. учителів. Повністю дискредитувала себе система вечірнього і заочного навчання для здобуття середньої освіти — постала нагальна потреба надати право середнім школам приймати екзамени екстерном, а зекономлені кошти скеровувати для свого зміцнення. Час вимагав заміни не тільки підручників гуманітарного профілю, але й перекладних, здебільшого російських, з фізики, хімії, біології та інших предметів. А це за катастрофічної нестачі паперу, зростання поліграфічних витрат ставало величезною проблемою.

Певних успіхів досягнуто в переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи. За кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мовою, зросла з 43,5 до 67,74% (станом на 1 вересня 1994 р.). На початок 1994 р. українською мовою велося викладання у 37% академічних груп вищої школи (1989 р. — 6, 1991 — 24, 1992 — 28%). Водночас у східному та південному регіонах через спротив антиукраїнських сил справи просувалися дуже повільно, а надання права учневі самому вирішувати, вивчати чи не вивчати йому державну мову, в школах Криму свідчило про відсутність належної політики держави в галузі освіти.

Сама лише заява Л. Кучми про можливість надання російській мові статусу офіційної послужила керівництвом до дії антиукраїнським силам в системі освіти. Наказ "Про стан впровадження україномовного навчання у вищих навчальних закладах України" так і не був підписаний міністром освіти, зменшилася кількість першокласників, що навчаються українською мовою у школах Донеччини, з запланованих до відкриття 67 україномовних класів на Луганщині не відкрито жодного. У Полтаві в трьох школах були тільки українські класи — з 1994 р. там набрано також російські. Різко знизилися темпи відкриття україномовних класів у Миколаївській, Сумській областях, м. Одесі. І це в той час, коли, наприклад, до єдиної української школи в Донецьку батьки довозять дітей за 60 км.

До успіхів у галузі науки і освіти слід віднести відкриття 1992 р. навчального і наукового закладу нового типу — незалежного університету "Києво-Могилянська академія" (мовний режим — українська та англійська мови), де розпочали навчатися 200 першокурсників.

Кілька нових наукових інститутів створено у системі Національної академії наук України: Археографічна комісія Інституту історії АН України переросла в Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з двома філіями — у Львові і Дніпропетровську), відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад 1992 р. при Київському університеті створено Інститут українознавства (10 кафедр, аспірантура, докторантура, гуманітарний ліцей).

Основні тенденції розвитку освіти

Позитивні	Негативні
• Поступове утвердження у сфері освіти української мови • Демократизація навчального процесу • Зв'язок освіти з національною історією, культурою і традиціями • Поява навчальних закладів різних видів і форм власності • Орієнтація реформ в освіті на європейські зразки з урахуванням національної специфіки	• Обмеженість державного фінансування освітніх закладів • Недостатня матеріально-технічна база • Падіння соціального престижу педагогічної діяльності і як наслідок загострення кадрової проблеми • Помилки в проведенні реформ

Дата добавления: 2015-06-04