Архітектура Центрів Української культури, як синтез автентичних та міжкультурних і інтегральних форм дизайну архітектурного середовища

На основі досліджень історії та культури різних народів і рас Лебон дійшов висновку, що «кожний народ має душевний устрій так само стійкий, як і його анатомічні особливості, і саме від нього походять його почуття, його думки, його установи, його вірування і його мистецтва. Не викликає сумніву, що історія народів визначається найрізноманітнішими чинниками, що безпосередньо впливає на архітектуру. Вона сповнена особливих подій і випадковостей, яких могло б і не бути. Однак поряд з цими випадковостями, з цими побічними обставинами існують великі незмінні закони, які й керують загальним розвитком кожної цивілізації. Ці незмінні, найбільш загальні і найбільш фундаментальні закони випливають з душевного устрою народів. Життя народу, його установи, вірування і мистецтва є лише видимими продуктами його невидимої душі. Потрібні знання про принципи і специфіку розвитку українського народного організму. Ідеологія, освіта, державний устрій, право, організація бізнесу, соціальна політика мають відповідати особливостям української душі. Будь-які спроби реформування, які не враховуватимуть цих особливостей, приречені на невдачу.

Отже, досліджуючи душу народу, необхідно розрізняти дві її складові — постійну і змінну. Змінна складова — це та видима поверхня, яка постійно знаходиться в русі і порівняно легко модернізується піді впливом зовнішніх чинників. Постійна складова — це те стабільне ядро, яке заховане у глибини народної підсвідомості, володіє величезною інерцією і змінюється лише піді впливом довгострокових цілеспрямованих впливів.

Теоретичним апогеєм критичного підходу до масової культури стали погляди мислителів Франкфуртської школи. Розвиваючи ідею розумності, яка, на їхню думку, поглинає культуру, вони піддали фундаментальній критиці процеси комерціалізації культури, що знайшло вияв у понятті «культурна промисловість» (Т. Адорно, В. Беньямін, К. Гамфрес, М. Хоркхай-мер, Г. Маркузе).

Новий підхід до проблем культури, призначеної для широкої аудиторії, започатковано науковцями в останні десятиліття ХХ ст.. Важливу роль у з’ясуванні ролі і значення реклами в сучасній культурі мали семіотичні праці Р. Барта, Е. Гріффіна, У. Еко, Ю. Лотмана, польської дослідниці С. Вислоух, а також праці С. Фіша і Р. Шустермана, присвячені аналізу семіотичної активності нової широкої аудиторії глобальної, медіальної культури.

Мода XX століття, як і мода попередніх століть, підлягає загальним законам історичного розвитку і відбиває всі особливості свого часу: найважливіші культурні досягнення, найпомітніші події суспільно-політичного життя, війни, революції, економічні кризи. З самого початку ХХ століття науково-технічна революція стає головним чинником розвитку моди. Індустрія моди вимагає постійного впровадження технічних досягнень і використання новітніх технологій.

Таким чином, розглянувши основні підходи до визначення сутності та причин виникнення масової культури, а також проаналізувавши особливості її розвитку в сучасний період, можна зробити наступні основні висновки. Масова культура являє собою складне багатофункціональне соціокультурне явище, специфічний спосіб освоєння дійсності і адаптації до неї особистості, що виявляється в умовах постіндустріального суспільства, виробництва і розповсюдження культурних цінностей.Відмінними рисами масової культури є: орієнтація на смаки і потреби «середньої людини», виключно висока гнучкість, здатність трансформувати артефакти, створені в рамках інших культур і перетворювати їх на предмети масового споживання; комерційний характер;використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом розповсюдження та споживання цінностей масової культури. Основними функціями масової культури в постіндустріальному суспільстві є: адаптаційна, комунікативна, рекреаційна, ідеологічна, комерційна, споживча, інформаційно-гносеологічна, ціннісно-орієнтаційна.Масова культура зародилася в Новий час під впливом економічних, соціально-політичних, науково-технологічних факторів, і пройшла кілька етапів у своєму розвитку, перетворившись на масштабну сферу культури індустріального та постіндустріального суспільства.Основними підходами до дослідження даного феномена є наступні: масова культура розглядається в контексті аналізу масового суспільства (М. Бердяєв, Г. Лебон, Г. Тард) у зв'язку з теорією мас і визначається як культура, породілля «людини-локатора» (Д. Рісмен), «одномірну людину» (Г.Маркузе); масова культура розглядається вченими, як правило, з точки зору аксіологічного підходу, який дозволяє простежити трансформацію класичних культурних цінностей в умовах постіндустріального суспільства, поява «усередненою» культури та її вплив на масову свідомість. Сьогодні в науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо впливу масової культури на процес розвитку особистості і ролі, яку вона відіграє в сучасному суспільстві.Сучасні теоретико-методологічні установки щодо сутності масової культури розроблені в контексті постмодерністських поглядів (Р. Барт, М. Бланшо, Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, М. Фуко, У. Еко та ін) І полягають у розгляді масової культури як виду реальності, до якого неприйнятні класичні схеми аналізу. Одна з важливих функцій сучасної масової культури полягає в міфологізації суспільної свідомості. Твори масової культури, так само як і міфи, засновані на нерозрізнення реального і ідеального, вони стають предметом не пізнання, а віри. Масова культура міфологізує людську свідомість, містифікується реальні процеси, що відбуваються в природі і людському суспільстві. Відбувається відмова від раціонального початку у свідомості. Метою масової культури є не стільки заповнення дозвілля і зняття напруги і стресу у людини індустріального та постіндустріального суспільства, скільки стимулювання споживчої свідомості у реципієнта (тобтоу глядача, слухача, читача), що в свою чергу формує особливий тип - пасивного некритичного сприйняття цієї культури у людиною.

Дата добавления: 2015-06-29