Тоталітаризм як політизована соціальна утопія

Етимологічно термін тоталітаризм походить від латинського слова «totalise - цілий, по­вний, загальний. Термін примітний тим, що в ньому співпадають логічна (початкове змістовне значення слова) і соціальна семантика (соці-

альне значення). Це підтверджують численні дефініції. За своїм змістом тоталітаризм є:

- здійснення певною політичною системою повного (всеохоп-ного) контролю над життєдіяльністю всього суспільства і життям кожної людини зокрема;

- культ влади, яка тяжіє до абсолютного насильницького пат­ронажу над суспільством і містифікує свої владні функції;

- жорстка регламентація з боку держави над усіма суспільними сферами, яка спирається на засоби прямого збройного насилля.

Родоначальники теорії тоталітаризму італійці Б. Муссоліні і Д. Джентіле оперували терміном у позитивному значенні і визна­чали тоталітаризм як єдність особистості, партії і держави в ім'я вищої національної ідеї.

Тоталітаризм як теорія і практика зріс на соціально-історичному ґрунті XX століття, але значно раніше він форму­вався в руслі політичної думки, яка обґрунтовувала переваги етатизму (необмеженої влади держави) і автократії («самовлад­дя»). Генезис ідеї тотального підкорення індивіда державі в гли­боку давнину був обумовлений реакцією на різноманітність постійно виникаючих і зростаючих людських потреб і форми розподілу праці. У державі вбачали єдиний центр примирення різнорідних інтересів і управління всіма соціальними процесами.

Автократична традиція в управлінні суспільством була власти­ва політичній думці Сходу і Заходу: на Сході - школі легістів «фа-цзя» (сер. IV ст. до н.е.), на Заході ж вона проявилась у політичній філософії Платона. За Платоном, правильно організована держава є конче необхідною для формування морально досконалої людини. Заради блага цілого забороняється все, що порушує державну єдність: сім'я, приватна власність, пошук істини.

У розвитку суспільства неминуче відбувались зміни в системі розподілу праці, з'являлись нові види потреб, що приводило до втрати керованості соціальними процесами. Виникаючий хаос структурних змін органи влади намагались подолати простими рішеннями, пошуком деякої, інтегруючої всі соціальні групи ідеї. Це обумовило поступове прирощення тоталітарної ідеї.

У XX столітті вона втілилась на практиці в ряді країн, що дозволило виявити і систематизувати ознаки тоталітаризму, визначити його видову специфіку. Критика теорії тоталітаризму викладена в працях X. Арендт, Ф. Хайєка, К. Фрідріха і 3. Бже-зинського, Е. Фромма, М. Джиласа.

Незважаючи на істотні змістовні відмінності обґрунтування тоталітарної моделі держави у Платона, Т. Мора, Т. Кампанелли, Сен-Сімона, Ж.-Ж. Руссо, а пізніше - у Маркса, Ніцше, Леніна та інших, тоталітарні концепції ґрунтуються на спільній логіці.

Генетичні витоки тоталітаризму знаходяться в політизації соціальних утопій. Утопія як цілісна, закрита, закінчена система, яка описує ідеальний суспільний устрій, не залишає місця для дисгармонії, суперечностей і ворожих їй ідей та дій.

Тоталітарна утопія реалізується у формі ідеології, яка об­ґрунтовує мету колективних дій. У ній спільні цілі конкретизу­ються і здійснюються шляхом соціального і економічного плану­вання. Всеохопне планування потребує всесильної влади і масової підтримки, що досягається шляхом невпинного зростання інсти­тутів влади і соціального контролю. Мета і влада вимагають пригнічення будь-якого інакодумства, тому що масова лояльність неможлива без єдиної ідеологічної віри. Оскільки індивідуальна свобода громадян загрожує злагодженості багатоланкового дер­жавного механізму, то населення перетворюється в сукупність зомбованих напівлюдей.

Передумовою тоталітаризму є конкретні соціальні реалії, які роблять можливим втілення тоталітарної ідеї:

• Індустріальна стадія розвитку суспільства привела до створення організаційних надцентрів-монополій, посилення держави і в цілому елементів раціональності і керованості в усіх сферах, до прогресу в науково-технічній галузі. Все це складало фундамент ілюзії можливості переходу до раціонально організованої і тотально керованої форми соціального життя.

• Колективістсько-механістичний світогляд, породжений індустріальною стадією і поширенням масштабів впливу держа­ви, сприймає світ як механічну систему, а державу як єдиний надорганізований механізм, покірний єдиній команді.

• Психологічна невдоволеність людей в індустріальну епоху пов'язана з руйнуванням традиційних колективістських, об­щинних і релігійних зв'язків, атомізацією суспільства, зрос­танням соціальної відчуженості. Це штовхає їх на пошук сен­су життя в нових ідеологічних цінностях і колективістських формах організації. Тоталітаризм є психологічно привабливим для соціально відчуженої та самотньої особистості.

• Соціально-економічні кризи інтенсифікують тоталітарні рухи, оскільки вони прискорюють визрівання необхідних для тоталітаризму соціальних передумов. Це поява маргінальних груп -проміжних міжкласових верств, які мають нестійке положення в соціальній структурі. Маргінали схильні до політичних авантюр і пов'язують свої надії з ідеологічними утопіями, їх психологічні якості - неспокій, агресивність, егоцентризм - роблять їх піддатливим соціальним матеріалом для тоталітарних переворотів.

• Власне політичні умови включають етатизацію суспільства і вихід на політичну арену тоталітарних рухів і партій нового типу — напіввоєнних ієрархізованих організацій, які сповідають вождізм.

Дата добавления: 2015-06-29