Сутність демократичного політичного режиму

Тема 8. Демократичний політичний режим

8.1. Сутність демократичного політичного режиму.

8.2. Основні форми демократії.

8.3. Теократичні моделі демократії.

У перекладі з грецької демократія означає "влада на­роду" (demos - народ, cratos - влада). Більш розгорнуте визна­чення демократії, що стало класичним, було дано американсь­ким президентом А. Лінкольном у його відомій гетисбурській промові (1863): правління народу, вибране народом і для наро­ду. Але, не дивлячись на очевидність трактування демократії як народовладдя, існує ряд проблем, які належать до змісту і фун­кціонування демократії. Ці питання викликають серйозні супе­речки, що знайшло відображення у появі різних теорій демок­ратії, наголос робиться на різні її властивості: свободу (лібера­лізм), рівність (марксизм), участь народу у прийнятті рішень (партисипаторна теорія або демократія участі), конкуренцію за голоси виборців між елітами (елітарні теорії).

Перше уявлення про демократію як форму правління виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх". Але при розгляді історії становлення демок­ратії виявляється, що поняття "всі" і "народ" не завжди співпа­дали. З усіх існуючих у минулому прикладів найбільш демок­ратичною була "первісна демократія", де рішення приймали всі дорослі члени роду або племені.

У період розкладу первісного суспільства виникає воєн­на демократія, де народ, іншими словами, ті, що мають право брати участь в управлінні і здійснювати правосуддя, обмежува­вся тільки озброєними чоловіками. У древніх Афінах, що пода­рували світові досвід першої прямої політики демократії^ під народом розумілося тільки дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали право особисто брати участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби, метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав не мали. Таким чином, в Афінах демократія поширювалася на кілька тисяч людей. Ця влада була далекою від досконалості ще й тому, що придумувала інакшу думку, приймаючи форму тиранії "більшості". Так, афінська демокра­тія приговорила до смерті Сократа, а також могла будь-якого непопулярного громадянина піддати остракізму (вигнанню з міста терміном на десять років). Відомо, що з Афін був вигна­ний полководець і політик Фемістокл зі словами: "Ти кращий від нас, а нам не потрібно кращих". Цієї долі ледве уникнув і відомий прибічник афінської демократії - Перикл. Нарешті, треба відзначити, що демократія древності існувала за рахунок інституту рабства. Настільки ж звуженою була категорія гро­мадян - народу у середньовічних муніципальних демократіях -у феодальних містах-республіках.

Найвизначнішими подіями, які заклали основи демок­ратичної тенденції, стали Англійська революція (1688), війна за незалежність Північної Америки (1775-1783) і французька ре­волюція (1789). У прийнятих у цей період документах - Біллі про права (Англія), Декларації незалежності і Біллі про права (США), Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1791) - були висунуті демократичні цінності і принципи, які прогля­даються у сучасній практиці функціонування системи предста­вництва, взаємовідносини гілок влади і законодавства в галузі прав людини.

Але найбільш зрілих форм демократія досягла в сере­дині XX ст., коли стали реальністю рівні для усіх верств суспі­льства громадянські і політичні права. Необхідно підкреслити, що сучасна демократія відрізняється від попередніх історичних моделей і іншими суттєвими ознаками: захистом прав людини, визнанням права опозиції (тих, хто в даний момент залишився у меншості) захищати свою думку і критикувати уряд.

Сучасні політики дуже часто зловживають словом де­мократія. Більшість сучасних партій містять у своїй назві тер­мін "демократична", практично всі сучасні політичні режими, навіть авторитарні, претендують на демократичність. Подібна вільність у вживанні поняття "демократія" і сама різноманіт­ність трактувань її сутності спонукає окремих авторитетних вчених зробити висновок, що демократія - це поняття, яке не піддається визначенню. Тим не менш політологи, різні міжна­родні організації використовують це поняття, погодившись щодо критеріїв, що дозволяють віднести той чи інший режим до демократичного.

Що є сучасною політичною демократією? В узагальне­ному плані її можна визначити як режим, в якому народ має можливість реалізувати свою волю безпосередньо або через своїх представників, а влада несе відповідальність перед гро­мадянами за свої дії.

Сутність демократії конкретизується в певній сукупно­сті цінностей, інститутів і процедур. Головні з них такі:

1. Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що народ є джерелом влади, саме він вибирає своїх представників влади і періодично їх змінює. Визнання цього принципу означає, що конституція, форма правління можуть бути змінені при загальній згоді народу і за встановленими, закріпленими в законі процедурами.

2. Періодична виборність головних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм правонасту-пності влади. Державна влада народжується з чесних виборів, а не завдяки військовим переворотам і заколотам. Влада вибира­ється на певний і обмежений термін.

3. Всезагальне, рівне виборче право і таємне голо­сування. Демократичні вибори передбачають реальну змагаль­ність різних кандидатів, альтернативність вибору, реалізація принципу "один громадянин - один голос" розкриває зміст по­літичної рівності.

4. Гарантія основних прав людини. Права людини характеризують принципи відносин між державою і громадя­нином та визначаються як свободи. Свобода — це захищеність особистості від свавілля інших людей і влади, захист від зубо­жіння і голоду. В преамбулі Загальної Декларації прав людини,

прийнятої Генеральною асамблеєю ООН в 1948 році, описані чотири свободи: свобода слова, свобода переконань, свобода від страху і свобода від злиднів. Ці, а також інші свободи асо ціюються з декількома категоріями прав.

5. Громадянські права. Цими правами люди корис­туються як приватні особи, і вони захищають громадян від сва­вілля влади. До них можна віднести рівність всіх громадян пе­ред законом, право на приватне життя, право не піддаватися тортурам, покаранню без суду, свободу віросповідання тощо.

6. Політичні права дають громадянину можливість брати участь у процесі управління і впливати на прийняття рі­шень законодавчими і виконавчими органами: право вибирати і бути вибраним, свобода вираження політичних суджень, сво­бода голосування, право на демонстрації, право на створення політичних і суспільних організацій, право подавати петиції владі.

7. Соціальні й економічні права, реалізація цих прав - необхідна умова забезпечення політичної рівності. Пов'язано це з тим, що проголошення політичної рівності не усуває практики, що склалася, коли окремі громадяни через свій суспільний статус і благоустрій володіють великими мож­ливостями впливати на владу, використовуючи для цього ЗМІ, безпосередні контакти з урядовими чиновниками, дружні зв'язки. Реалізація соціально-економічних прав покликана зні­велювати соціальну нерівність, що є, і підвищити тим самим активність рядових громадян у політичному житті, нарешті, ці права закріплюють умови життя, які виступають своєрідним імунітетом проти страху нестатків, наприклад, страху перед безробіттям, злиднями. Вони включають у себе право на до­стойний життєвий рівень, гарантії соціального захисту, право на освіту і участь у культурному житті, доступ до охорони здо­ров'я. Зміст економічних прав зафіксовано в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966). Вони включають у себе право кожної людини заробляти собі на жит­тя працею, яку вона вільно вибирає, і право на справедливі і сприятливі умови життя. Реалізація цих прав вимагає підкріп­лення гарантіями проти дискримінації при прийомі на роботу, в оплаті праці за ознаками статті, релігії, раси або мови. Забезпе­чення соціальних і економічних прав передбачає активність

держави в розробці і здійсненні соціальних програм. Розгляда­ючи перспективи розвитку демократії, деякі автори вказують на актуалізацію в майбутньому вимог гарантій рівності у сфері екології.

Треба відзначити, що свобода слова, свобода друку, до­ступ до засобів інформації розглядаються демократичною спі­льнотою як необхідні умови реалізації інших прав. Ці свободи дозволяють критикувати уряд, виражати протест проти пору­шення певних індивідуальних та колективних прав, брати участь у дебатах з найважливіших суспільних проблем.

Демократична практика останніх десятиліть характери­зується визнанням необхідності гарантувати колективні права релігійних, етнічних і мовних меншин. Вони включають у себе гарантії проти появи дискримінації у будь-якій формі, а також право на збереження самобутності. Декларація Генеральної асамблеї ООН (1992) до цих прав відносить такі: розвивати свою культуру, сповідувати свою релігію і обряди, використо­вувати для спілкування свою мову, брати участь у процесі при­йняття рішень, що стосуються цих меншин, тощо.

Конституція - документ, що закріплює права і свобо­ди громадян, обоє 'язки держави щодо захисту цих прав та пе­редбачає механізм вирішення суперечок між: особистістю і державою.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судо­ву у побудові державного апарату дозволяє уникнути можли­вості зловживань з боку будь-якої з гілок влади.

Наявність розвинутої системи представництва (пар­ламентаризму).

Політичний плюралізм дозволяє легально діяти не тіль­ки політичним і суспільним рухам, що підтримують політику уряду, але й опозиційним партіям і організаціям.

Демократична процедура прийняття рішень: вибори, референдуми, парламентське голосування тощо.

Принцип більшості передбачає прийняття рішень біль­шістю голосів при одночасному визнанні права меншості про­являти незгоду, меншість опозиція) має право виступати з кри­тикою на адресу правлячої влади і висувати альтернативні про­грами, створювати свої об'єднання.

Вирішення конфліктів мирним шляхом.

Дата добавления: 2015-06-29