Микола Сціборський. Націократія

1. Демократія

Проголошена французькою революцією «декларація прав людини» виходила з признання за людською особистістю власних, абсолютних, ні від кого не залежних цінностей, що обумовлялися самим фактом її наро­дження (свобода). Упродовж XIX ст. ці ідеї особистої і громадянської сво­боди набирали все більшого признання, оформлюючись у потужний рух лібералізму. Під його впливом відбувалася перебудова державних устроїв майже всіх культурних народів світу, сперта на засадах демократи (народоправства). Під діянням складних процесів суспільно-господарського жит­тя, нових соціяльних класів і політичних партій, демократичні форми дер­жавних устроїв уже перед світовою війною дійшли свого завершення у ви­гляді режимів політичної, або інакше кажучи, парламентарної демократії.

Устрій сучасної політичної демократії виходить з таких основ:

1. Признання самоцінности людини та її рівности з іншими людьми.

2. Наділення її усією повнотою особистої свободи і громадських прав обмежуваних лише для загальних суспільних інтересів.

3. Визнання цілого народу як єдиного носія суверенности, якому на­лежить виключне право порядкувати своїм державним, суспільним і госпо­дарським житіям та означувати своє відношення до інших народів.

4. Організація державного керування на підставі основних законів (так звана конституція) та при помочі органів, обраних народом на основі зага­льного, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права.

Демократія, скасувавши формальну нерівноправність людини перед законом, знищивши станові та інші привілеї, побудувавши цілу економічну систему на вільній конкуруючій грі суспільних сил - розкрила перед капіта­лізмом безмежне поле діяльности [...].

Трудові маси - набуваючи все більшої політичної сили і суспільного значення, підносячись у своєму культурному рівні - не могли скоро не ус­відомити контрастів між високими ідеями демократії і способами їх реаль­ного здійснення в умовах капіталістичного устрою. [...] З розвитком полі­тичної демократії і капіталізму, в його клясично-лібералістичних формах, господарська і соціяльна залежність маєтково слабшого від сильнішого, проявилася з нечуваною дотепер силою... Формально вільний громадянин обернувся в раба нової - соціяльно-економічної системи [...].

Внутрішно мінялася і сама демократія. її початковий зміст, означува­ний духовістю, що забезпечувала творчість, виповнювався примітивним матеріялізмом, єдність початкової мети - заміняли антагонізми, а перестаріла енергія оберталася в силу безвладносте. Патос і віра зникли, уступа­ючи місце пожовклим теоріям і мертвим традиціям без змісту [...].

Причини цього лежать насамперед у певних дефектах її державно-політичного устрою. Як відомо, приймаючи нарід за суверена держави, демократія свій устрій побудувала на засадах виборного представництва, себто парляментаризму. Коли парляментарна система давала певні кори­сті раніше, то тепер позначається вона цілою низкою органічних хиб. Зрос­таюча боротьба політичних - клясових і господарських інтересів привела до створення чисельних партій, груп і фракцій. Використовуючи політичну слободу демократії і часто з’являючись відображенням егоїстичних інтере­сів різних, іноді виразно антисоціяльних груп, усі вони намагаються впли­вати через парляменти на державне керування, часом дуже мало огляда­ючись на загальні національні інтереси [...].

У стремлінні здобути виборчі голоси партійні чинники послутовуються різного роду груповими блокуваннями, закулісовими інтригами, немораль­ними компромісами, підкупством і корупцією, як також і штучними засоба­ми впливання на суспільну опінію в бажаному для них напрямку. Ці методи профанують і викривлюють значення самого виробничого принціпу, перетворюють проголошену демократією за «святе святих» свободу слова й думки в спекулятивний середник збаламучення, засліплення, обдурення і провокування народніх мас з одною метою: «вибити» з них побільше го­лосів за кандидата даної партії [...].

Сучасний парляментаризм витворює свого роду «спеціялістів» від по­літики, цілком відірваних від народного ґрунту. Партійні комітети стають «торгівельними бюрами», де можна купити-продати суспільний інтерес по вподобі. Це давно вже привело до скупчення в проводі партій різних немо ральних суспільних покидьків, а самій політичній діяльності надало в на­родній опінії характеру несумлінного і своєкорисного «гешефтмахерства». У наслідку - найкращі, здібні, творчі елементи суспільства з відразою від­вертаються від політики. Ці всі обставини унеможливлюють для демократії творення авторитетної влади, спричинюються до постійних урядових криз й виключають конструктивну, розраховану на довший час, державну політи­ку. Водночас приводять вони до своєрідного парадоксу демократії, коли формальне народоправство, замість служити інтересам народу, отже, бі­льшості, - обертається в середник його використання в руках меншости...

Друкується за: Політологія: кінець XIX - перша половина XX ст.:

Хрестоматія / За ред. О. Семківа. – Львів: Світ, 1996. – С. 673-676.

Лінц X. Тоталітарні та авторитарні режими.

...Авторитарні режими є політичними системами з обмеженими, не за­снованими на відповідальності, політичному плюралізмі, без ретельно розробленої панівної ідеології (однак із чіткою ментальністю), без інтенси­вної або екстенсивної політичної мобілізації (за винятком певних етапів розвитку), і в яких лідер (іноді невелика група) відправляє владу в рамках формальних і слабо визначених, але в дійсності, добре передбачуваних обмежень..

Друкується за: Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс:

Навча­льний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - С. 114.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

1. Поняття, сутність і типологія політичних режимів.

2. Демократичні політичні режими: ознаки, різновиди.

3. Авторитарні політичні режими: ознаки, різновиди.

4. Тоталітаризм як політичний феномен: сутність, характерні риси.

5. Особливості політичного режиму сучасної України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Афонін Е., Маринов А. Історична місія сучасного авторитаризму // Політичний менеджмент. - 2006. - № 6. - С. 33-62.

2. Кашаєв С.Л. Сучасне українське суспільство: Навчальний посіб­ник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 200 с.

3. Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс: Навчаль­ний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - С. 99-124.

4. Політичні режими сучасності та перехід до демократії: Колектив­на монографія / А.Ф. Колодій, Ю.А. Кужелюк, В.У.Харченко. - Львів, 1999. - 168 с.

5. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 282-300.

6. Політологія: Навчальний посібник / За ред. М.В. Примуша. — К.: ВД «Професіонал», 2004. – С. 191-206.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ

Автократія, політичний режим, демократичний політичний ре­жим, авторитаризм, тоталітаризм.

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

1. Визначте загальні та особливі риси у функціонуванні тоталітарно­го й авторитарного режиму.

2. У країні проводяться вибори, існує парламент, виходить багато періодичних видань, існує багатопартійність. Чи можна на основі цих рис стверджувати, що в країні функціонує демократичний по­літичний режим?

3. Чому тоталітаризм називають феноменом XX ст.? Обґрунтуйте причини виникнення і краху тоталітарних режимів.

4. Визначте домінуючі риси політичного режиму в Україні.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Дата добавления: 2015-06-29