Вступне слово 4 страница

На відміну від тоталітарного, основою будь-якого авторитарного режиму є не ідеологія, а особистість лідера. У більшості випадків такий лідер прагне лише збереження влади і підтримки близьких до влади економічних монополій. Природно, що цензура в авторитарному суспільстві має інші завдання, аніж у тоталітарному. Її мета – відстежити інформацію, що може становити небезпеку для правління лідера авторитарного суспільства.

За останні роки в Україні з’явилася опозиційна преса. Її наявність свідчить, що країна зробила крок від тоталітаризму, коли жорстоко карається будь-який критичний виступ, до авторитаризму. Цей устрій, як описав політолог Р.Фаген, характеризується правлінням певної еліти, досить замкнутої, всередині якої постійно точиться боротьба за першість. Лише правляча еліта приймає суспільно значущі рішення. Ця еліта влаштовує і успішно проводить формально вільні вибори, які легітимізують її правління. Вона відірвана від народу та необізнана з його потребами, або просто ігнорує їх. Її відповіді на почути вимоги нагадують крилате: “В них немає хліба? То нехай їдять тістечка.” Мас-медіа використовуються цією елітою для власної пропаганди, а не підзвітна властям преса зазнає репресій.

Cлід наголосити, що репресії, до яких вдається авторитарна еліта, виглядають витонченішими, якщо порівнювати з відверто брутальними, насильницькими діями, до яких вдається тоталітарна влада. Наприклад, через державну монополію у розповсюдженні видань. Так, у Хорватії уряд дозволив державній кампанії “Тісак” затримувати виплати. У результаті незалежний тижневик “Ферал Трібуне” не отримав 194 тисячі доларів за продані номери у листопаді та грудні 1998р. і опинився на межі банкрутства. У подібну ситуацію потрапив і інший тижневик “Націонал”, критично настроєний до правлячої президентської партії ХДЗ.

Для визначення дій авторитарного режиму щодо преси ліпше вважати термін примус з огляду на формально декларовану свободу преси. Тобто пресу здебільшого примушують виконувати вимоги властей. Відмова підкоритися цім вимогам призводить не до фізичного знищення (хоча це теж можливе), а до юридичного переслідування під надуманими приводами (судовий позов за образу або наклеп на посадових осіб, порушення в процедурі реєстрації або фінансової звітності і тому подібне), що призводить, як правило, до закриття медіуму. Показовий приклад закриття газети “Правда Украины”, яка у 1997 році активно підтримувала колишнього прем’єра Павла Лазаренка та його партію “Громада”. 28 січня 1998р. газету закрило (у рішенні це називалося призупиненням виходу) міністерство інформації начебто через порушення в реєстрації (засновником газети була первинна журналістська організація – не юридична особа), хоча за законом міністерство таких повноважень не мало. Судові рішення на користь газети успіху не мало. Нарешті, головного редактора газети Олександра Горобця взяли під варту на час слідства за звинуваченням у спробі зґвалтуванні співробітниці редакції. Але через рік – 5 січня 1998р. – уже міністерство юстиції України видало свідоцтво про перереєстрацію видання (новим засновником видання виступило колективне підприємство – редакція газети “Правда Украины”). Нова головний редактор Ольга Проніна одразу повідомила, що керівництво газети “припинило всі стосунки” із Всеукраїнським об’єднанням “Громада” і що на прохання журналістів газети колишній редактор газети “ПУ” Олександр Горобець (у Лук’янівському СІЗО) подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Крім нього, з редакції пішли три його заступники. Як пообіцяла нова редактор, газета “повернеться до своїх традицій, стане центристською і дотримуватиметься незалежної та об’єктивної позиції”, (УНІАН, 05.01.99)

Авторитарна держава створює цілий інституційно-ідеологічний комплекс для здійсненні подібного примусу: ухвалюють закони, які обмежують діяльність мас-медіа (чи не найпопулярніший привід для таких обмежень – національна безпека), до переслідувань залучають судову систему, що створю уявлення про дотримання законності (показове рішення судді про арешт редактора газети “Політика” за неявку в суд за позовом про захист честі і гідності голови Національного бюро розслідувань), утворюють урядові відомства, на яких покладають завдання контролю і покарання, урядовці невтомно говорять про загрози зовні, іноземні та внутрішні змови. Як і в країнах “третього світу” (Африка та Азія) з недемократичними режимами, в Україні широко артикулюється риторика “медіа-імперіалізму” – невдоволення критичними матеріалами західних (а щодо України, то і російських) ЗМІ про соціальні виразки авторитарних держав – зубожіння більшості населення і збагачення купки можновладців, порушення прав людини, корупція тощо.

Свобода слова і преси для авторитарної еліти є розмінною монетою у політичних ігрищах. Коли урядова народно-демократична партія відчула, що втрачає прихильність Леоніда Кучми, її керівництво зробило удавано принциповий хід, оголосивши, що “може підтримати його кандидатуру на майбутніх президентських виборах лише за умови погодження і виконання умов у сфері економічної та соціальної політики, в боротьбі з корупцією, у питанні співробітництва з парламентом тощо.” У цій заяві окремо наголошувалося, що “президент зобов’язаний припинити будь-яку приховану цензуру, особливо на електронних ЗМІ, та “покласти край переслідуванням недержавних ЗМІ за те, що вони займають критичну до існуючої влади позицію”. (УНІАН, 05.01.99)

В Україні неможливо навести бодай один приклад, коли влада була б змушена реагувати на журналістські матеріали, навіть коли вони містять звинувачення у криміналі проти конкретної високої особи (публікації про колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони Володимира Горбуліна у травні 1998 р.). Інший бік справи – “викривальні” матеріали, які ініційовані самою владою або окремим кланом з метою дискредитувати політичного/ бізнесового конкурента (публікації про колишніх прем’єрів – міністрів Юхима Звягільського та Павла Лазаренка).

Отже, спроби контролю ЗМІ здійснюються у кількох площинах, основні з яких – владно-державна, владно-кримінальна та владно-олігархічна (засновників). У кожного свої можливості, методи і засоби впливу.

Правитель, а надто свита, завжди бояться того, хто може вигукнути: «А король – голий!». У них відразу відіграє інстинкт самозбереження. Саме страх позбутися влади – офіційної чи прихованої – рушій будь-якої цензури. Зазвичай, декларуючи на людях відкритість, таємно влада намагається водночас цю відкритість обмежити.

Іще майже два століття тому міністр внутрішніх справ Росії приписав у конфіденційній записці цензорним комітетам: особливий контроль покласти на… безцензурні видання, передусім на книжки для учнів та простолюдинів, оскільки в них – найбільша загроза владі.

Головним критерієм лояльності було шанобливе ставлення до коронованих осіб. Тих не можна було не лише критикувати – не дай Боже, просто переповідати про них щось таке, що могло б тлумачитись двозначно, виставляти їх у невигідному світлі. Подібне каралося відразу і однозначно. Це пізніше вислання Тараса Шевченка пояснять його діяльністю в Кирило-Мефодіївському братстві. Насправді – і тому є дослідження – властиво глумливо-саркастичне зображення цариці більше накликало гнів на поета.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Поясніть, чому Україна відноситься до держав із перехідною демократією.

2. Чи є в Україні цензура і які її прояви?

3. Які способи тиску влади на ЗМІ ви знаєте? Наведіть приклади.

4. У чому відмінність цензури радянського зразка від сучасної?

Рекомендована література до теми:

1.Карпенко В. Основи професіональної комунікації. – К., Нора-прінт, 2002.

2. Чічановський А.А., Шкляр В.І. Політика, преса, влада. – К., 1993.

3.Сучасна політична культура та мас-медіа. – К., 1998.

4. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2001.

5. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2002.

6. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2003.

7. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2004.

Економічна проблематика ЗМК

Тема 5. Економіка на сторінках європейської преси

1. Головні проблеми економіки, що найретельніше відстежуються європейською пресою

2. Економічна тема у загальнополітичних виданнях

3. Словник найуживаніших економічних термінів

1. Головні проблеми економіки, що найретельніше відстежуються європейською пресою

Довідкові спеціалізовані видання Центру підготовки й вдосконалення журналістів (Париж) визначають такі ключові основні проблеми, що найбільше цікавлять світову пресу;

— глобалізація міжнародної економіки — взаємопроникнення національних економічних інтересів різних країн, збільшення опосередкованої економічної взаємозалежності сучасних держав;

— монетарна політика країн «Великої Сімки» та великих геополітичних регіонів;

— динаміка світової комерції (на регіональному та міждержавному

рівні);

— великі ринки сировини;

— розвиток міжнародного ринку енергії;

— інвестиції та заощадження;

— макроекономіка на національних рівнях: бюджетна й податкова політика держав світу;

— мікроекономіка: оригінальний досвід конкретних підприємств і концернів, виробничих груп;

— процеси приватизації та націоналізації в різних країнах світу;

— захист інтересів споживачів;

— конфлікт екології і виробництва.

Глобалізація (розширення до світових меж) сучасних економічних процесів, вочевидь, є найчастішим об'єктом усвідомлення й аналізу європейської преси. Найбільші щоденні загальнополітичні видання виступають з відповідними статтями, інтерв'ю, коментарями щонайменше двічі на тиждень. Спеціалізована щоденна преса практикують постійну рубрику: «Глобалізація економіки».

Загальнополітичні тижневики практикують постійні підбірки на відповідну тему обсягом у 5-10 сторінок, а інколи присвячують глобалізації окремі тематичні номери.

Підвищений інтерес до цієї теми пояснюється кількома чинниками. Світова економіка переживає наразі процес глобальних і надшвидких перетворень, який розпочався після Другої світової війни й визначився розпадом великих колоній. Почали зникати різко окреслені зони впливу тих чи інших великих держав, що спричинило спалах конкуренції за їх пере­розподіл. Падіння Берлінської стіни відкрило принципово нові геополітичні й економічні можливості для фінансово потужних держав.

Невпинне запровадження нових технологій західними країнами, поява нових товарів та послуг супроводжуються нововведеннями у діяльності економічних, політичних і соціальних структур, про що газети зацікавлені регулярно повідомляти читача.

Високе безробіття на тлі швидкого розширення світового ринку спричиняє інтерес (особливо у кваліфікованих фахівців) до повідомлень про розвиток окремих галузей у тих чи інших регіонах світу.

Високорозвинені країни, як наприклад, Франція, котрі давно стали невід'ємною складовою світової економіки, регулярно відчувають зовнішній тиск та істотний вплив різноманітних світових процесів на свою національну економіку. Зокрема. 22,5 % сукупного світового продукту є результатом міждержавного виробництва та обміну.

Упродовж останніх двох століть значно скоротився період часу, необхідний для відчутних економічних змін в окремих країнах та регіонах, що робить загальну економічну ситуацію надзвичайно мобільною. Великобританії, щоб подвоїти середній прибуток своїх громадян, знадобилося, починаючи з 1780 року, 58 років. Сполучені Штати на вирішення такого ж завдання витратили, починаючи з 1839 року, 49 років. Китай вдвічі збільшив купівельну спроможність своїх громадян за 10 років — з 1977 по 1987. Перелік нескладно продовжити. Зміни хоча б лише за цим параметром постійно змінюють рамкові умови економічної діяльності країн, їхні імпортні та експортні можливості, систему внутрішнього споживання тощо.

Україна, яка поволі інтегрується у світову економічну систему, мусить також приділяти серйозну увагу темі глобалізації економіки. Зацікавлені видання можуть на початку запозичити досвід західних колег — як формувати рубрики, знайти актуальну тему та документальний матеріал, допоки не викристалізується власний оригінальний досвід. Завдання українських колег ускладнюється тим, що Україна мала надто короткий час державної незалежності, щоб досконало вивчити свої перспективи на світовому ринку й визначити відповідну концепцію державного розвитку. Тим корисніше були б журналістські розвідки на такі теми.

Монетарна політика окремих країн та великих геополітичних регіонів, є, безперечно, другою за популярністю економічною темою європейських видань. Це пояснюється:

сильним взаємним зв'язком економік країн світу;

запровадженням, починаючи з 1998 року, спільноєвропейської валюти. Якраз відтоді більшість видань приділяють колосальну увагу прогнозам стосовно «євро», різноманітним соціологічним опитуванням, інтерв'ю з видатними економістами. Запровадження «євро» було надзвичайно цікавим питанням для читача, оскільки безпосередньо зачіпає інтереси широкої маси людей, змінює їхнє майбутнє. Монетарна реформа викликала лихоманку в системі обмінних курсів валют ЄС. Звичайно, міждержавна комерція у рамках Європейського Союзу миттєво реагує на ці коливання, змінюючи структуру. Спеціалізовані економічні газети також регулярно відстежують динаміку курсів, наприклад, «долар-євро-йєна».

Поза тим, західна преса регулярно аналізує монетарні кризи, що виникають у стратегічно важливих регіонах. Наприклад, починаючи з серпня 1997 року практично щодня друкуються коментарі про сплеск інфляції в Таїлан­ді — країні, яка незадовго до цього зазнала дивовижних економічних успіхів. Нова ситуація потребувала аналізу, оскільки вплинула на торговельні відносини західних країн з усім регіоном Азійського Дракона.

Аналіз монетарної ситуації у країнах Східної й Центральної Європи з'являється більше в спеціалізованій, ніж у загальнополітичній пресі: цей регіон ще не посів пріоритетного місця у зовнішньоекономічній діяльності ЄС.

Проте, оскільки Україна життєво зацікавлена у розвитку зв'язків з ЄС, аудиторії української спеціалізованої економічної преси було б однозначно корисно мати регулярну й грамотно проаналізовану інформацію про те, що відбувається на внутрішніх валютних ринках західних країн.

Динаміка світової комерції — мабуть, єдина тема, яка в українській пресі так само популярна, як і в західній. Україна зосереджена на пошуках нових ринків збуту, Заходу не вдається подолати кризу перевиробництва, що виникла в 70-х роках. Джерелом почасти критичних, але завжди аналітичних виступів є Світова організація торгівлі, яка замінила в квітні 1994 року Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Для України, яку щойно прийняли до СОТ, ця тема є надзвичайно актуальною

Фактично, всі великі європейські газети мають регулярні рубрики на кшталт «Міжнародна торгівля», де досить ретельно (але обов'язково — за наявності чіткого інформаційного приводу) аналізуються економічні відносини держави з іншими країнами.

Великі ринки сировини — аналізуються або під політичним кутом зору (наприклад, масові публікації на тему російського «Газпрому», чи то окремі, присвячені українським Єдиним Енергетичним Системам), або під суто «споживацьким», розрахованим на широку непідготовлену аудиторію. Нині є дуже модним вміщувати тематичні шпальти в загальнополітичних газетах, які знайомлять читача, наприклад, зі станом світового ринку какао, або — з новинами бананового ринку. І це викладається в максимально доступній формі, з цікавими статистичними виносами, цінами у різних країнах, і якщо йдеться про продукти споживання — навіть рецептами.

Розвиток міжнародного ринку енергії — надзвичайно важлива для світової преси тема, оскільки виробників енергії незрівнянно менше, ніж її споживачів.

Всі видання ретельно відстежують і аналізують все, що пов'язано з ринком нафти: нові угоди про ціни між нафтовиробниками, політичні проблеми в країнах зі значними ресурсами «чорного золота»... Це читається так само масово, як у нас, оскільки зачіпає безпосередні інтереси людей: наприклад, змінює ціни на бензин, а отже, опосередковано — на чималу кількість продукції.

Не меншу увагу європейська преса приділяє темі атомної енергетики.

Інвестиції та заощадження – тема регулярних політичних сторінок у спеціалізованій пресі, де детально аналізуються, передовсім, капіталовкладення у місцеву економіку та участь державних капіталів у виробництві за кордоном. Поряд з тим, уважно відстежується інвестиційна політика усіх економічно потужних країн світу. Загальнополітична преса дозволяє собі виступи на теми інвестицій виключно за наявності помітної події (наприклад, відкриття чи закриття філіалу великої французької фірми за кордоном, криза в роботі міжнародних підприємств…). Заощадження, навпаки, - тема частих виступів загальнополітичних видань, оскільки більшість європейських країн мають чималий середній клас з невисоким місячним доходом.

Макроекономіка — більшість публікацій на макроекономічні теми присвячено внутрішній ситуації в країні. Це переважно коментарі та прогнози щодо тих чи інших рішень уряду. Це також аналітичні виступи-роз'яснення стосовно ситуації з валовим внутрішнім продуктом, зі збільшенням валової національної продукції. Восени, коли обговорюється й ухвалюється бюджет на наступний рік, бюджетна тема стає однозначно пріоритетною в усіх без винятку серйозних виданнях.

Поза тим, європейська преса приділяє все більше уваги макроекономічним процесам на європейському та світовому рівнях. Стосовно Європи, аналізуються наслідки рішень сусідніх країн для державної економіки; аналогічно досліджуються причини успіхів інших країн та ймовірна можливість застосування чужого позитивного досвіду. За такою ж схемою вивчається економічна ситуація нинішніх і потенційних партнерів у світі загалом.

Мікроекономіка — тема, що стає популярною останніми роками — нині преса намагається писати «не від події, а від людини». Це означає—висвітлювати ситуацію на фірмі чи системі виробництва крізь призму людини, яка там працює; її платні, перспектив, мрій... Мікроекономічна тема часто окреслюється у формі репортажів з того чи іншого підприємства, яке або працює з великим успіхом, або — з суттєвими збитками для держави. Спеціальна комісія з професійної етики відстежує, щоб позитивний економічний репортаж не виявився прихованою рекламою.

Процеси приватизації й націоналізації в різних країнах світу — тема, що частково пов'язана з інвестиційною, а почасти — з суто політичними питаннями. Різні політичні сили по-різному визначаються, наприклад, щодо питань приватизації та націоналізації (ліві здебільшого гальмують приватизацію, праві ж її заохочують і домагаються).

Захист інтересів споживачів — у різних країнах існує кілька спеціалізованих видань, які цілком присвячені захисту споживачів. Поза тим, критичні статті з приводу якості того чи іншого товару виникають регулярно на сторінках загальнополітичних та економічних ЗМІ. До того ж, будь-яка економічна інформація в принципі містить елементи саме «споживацького» спрямування: ціни на ту чи іншу продукцію, міркування про те, на кого вона зорієнтована, що вона змінює у житті звичайної людини, — все це збільшує коло потенційних читачів. Тематична палітра цього напрямку найширша: від коротких інформацій до тематичних добірок, коментарів, аналітичних виступів, репортажів, навіть розслідувань.

Конфлікт екології й виробництва — дуже гостра саме для Європи тема, оскільки конфлікти ці відбуваються регулярно (протести громадськості проти відкриття нових заводів, будівництва нових приміщень аеропортів, боротьба екологів проти непевних, на їхню думку, атомних станцій...). Ситуація, до речі цілком співставна з українською, де недовіра не тільки зелених, але й населення до систем безпеки виробничих структур навіть на порядок вища. Типовий жанр подання цієї теми — аналітична кореспонденція з місця події, де обов'язково подано позиції обох учасників конфлікту.

2. Економічна тема у загальнополітичних виданнях

До 1991 року загальнополітичні видання Європи майже не виокремлювали економічну тему в системі організації роботи редакції. Спеціалісти з економіки працювали «під крилом» політичного відділу

Початок останнього десятиріччя XX століття ознаменувався справжньою революцією відносин преси з її читачем (цікаво, що ця проблемна ситуація суто хронологічно збігалася з великою кризою старої української преси, що мала принципово інші причини).

Отже, криза, що сталася у європейській пресі, виникла через масове відчуження й недовіру з боку читацької аудиторії передовсім до політичної інформації. Фактичною причиною, а радше поштовхом були певні не дуже чесні репортажі з війни в Перській затоці, а також — усесвітньо відомий телеобман у Тімішоарі (Румунія), коли поховання людей, які померли в лікарні, були показані як «таємне кладовище» жертв нового режиму. До того ж, телебачення почало всіляко демонструвати можливості високопрофесійного монтажу, коли людину можна «відзняти» в тому місці, де вона ніколи не була.

Надто високі технічні можливості ЗМІ тільки підсилили загальну недовіру публіки.

Якісно змінився й читач. Так званий «невибагливий», малоосвічений більше не має ані часу, ані смаку занурюватись у написаний текст. Його інформаційні потреби на 90% вдовольняє телебачення, а на 10% — так звана «легка», дозвільна преса. Водночас читач високоосвічений і не бідний більше не потребує універсальної та поверхово викладеної інформації «під будь-який смак», яку традиційно подавали старі щоденні видання.

Отож, понизились тиражі, переорієнтувалася і стала критичнішою публіка, чимало популярних колись видань опинилися під реальною загрозою повної втрати рентабельності — тобто смерті.

На щастя для європейських газет, вони, на відміну від українських, практично ніколи не існують самі по собі, а належать до пресових груп. Групи ці — складні фінансово-виробничі системи — як правило, допомагають своїм виданням втриматися на поверхні, перерозподіляючи внутрішній сумарний прибуток. Проте початок 90-х років затягнув у кризу й цілі потужні до цього часу групи, що почали зазнавати суттєвих фінансових збитків. До того ж. жодна пресова група не згодиться, як це подекуди трап­ляється у нас, довго утримувати безнадійно збиткове й непопулярне видання Отже, газети були змушені шукати принципово нові підходи до читача

Отак і настала «золота доба» економічної теми в пресі. ЗМІ треба булоякнайшвидше деполітизувати, тож загальнополітичні щоденні видання започаткували в себе окремі економічні відділи, присвячуючи економічній тематиці від 2 до 7 сторінок на день. Економічну інформацію виокремили у власний відділ. Спеціалізована ж економічна преса зазнала в першій половині 90-х років справжнього злету популярності.

Усе, що відбулося з європейською економічною журналістикою на початку 90-х років, ми спостерігаємо в Україні з початку 2000-х.

3. Словник найуживаніших економічних термінів

Акциз — податок, що стягується за виробництво чи продаж конкретних видів продукції. В ідеалі цей податок є способом обмеження щодо споживання певних шкідливих продуктів (наприклад, алкоголю чи тютюну).

Валюта — грошова одиниця однієї країни, представлена у відповідності до іншої. За походженням — банківський термін, популяризований для здійснення обмінних грошових операцій.

ВВП, валовий внутрішній продукт — вимірює багатство країни і вираховується як сума доданих вартостей в країні за рік. Додана вартість — це ціна переробки сировини в готовий продукт або в напівфабрикат.

Світова Організація Торгівлі — офіційно існує з 1 січня 1995 року СОТ є вислідом міжміністерської конференції країн —учасниць САТТ від 1994 року (Маракеш). СОТ працює як міжнародний організм, що здійснює нагляд за виконанням домовленостей САТТ та розв'язує суперечки в міжнародній торгівлі.

ГАТТ — угода, підписана у Женеві 30 жовтня 1947 року 23-ма країнами для регуляції міжнародної торгівлі та митних податків. З перших днів свого існування ГАТТ працює на зменшення перешкод до здійснення вільного обміну товарів та послуг між державами. Зокрема, з 1963 до 1967 року ГАТТ домігся зменшення митних податків на торговельні операції між США та Європейським Співтовариством на 37%.

Державний бюджет — державний бюджет складається з розрахунків щодо постійних ресурсів і витрат у рамках фінансового року. Доходна частина представлена фінансовими надходженнями, витратна — коштами, розподіленими між галузями. Витрати, що перевищують надходження, — це бюджетний дефіцит, який заповнюється за рахунок міжнародних позик чи через ринок капіталу.

Євродолари — кошти в доларах, розмішені в банках поза територією Сполучених Штатів Америки. Бурхливий розвиток євродоларів — один з найважливіших феноменів міжнародних монетарних відносин з часів Другої Світової війни.

Зовнішньоторговельне сальдо — зовнішньоторговельне сальдо репрезентує комерційний обмін держави з іншими країнами світу. Це є різниця між кількістю експортованої та імпортованоїпродукції. Якщо різниця позитивна, кажуть про позитивне сальдо, якщо негативна - сальдо є від'ємне, і, таким чином, існує дефіцит торговельного балансу.

Інфляція - феномен знецінення грошей, який знаходить вираження у підвищенні цін. Інфляція може бути спричинена кількома чинниками: надмірне збільшення готівкової маси, збільшення собівартості продукції, зменшення товарної маси на ринку. Можуть існувати й причини зворотного характеру: падіння цін, яке породжує дефляцію.

Підприємство — суб'єкт економіки, що існує з мстою виробництва товарів чи послуг.

Платіжний баланс — бухгалтерський звіт, що реєструє всі переміщення майна, капіталу, послуг між конкретною державою та рештою світу за певний період часу.

Податки прямі, непрямі — обов'язкові виплати на користь державних структур. Прямі податки сплачує безпосередньо фізична чи юридична особа, непрямі ж податки вираховуються з виплат при здійсненні економічних операцій (купівля автомобіля, житла тощо).

Прямі податки існують у формі різноманітних відрахувань: місцеві податки, податок з доходу, податок з прибутку підприємства. Податок з доходу виплачується за пропорційно-прогресивною системою. Він залежить від загального доходу оподатковуваної особи, від її сімейного стану... Податок з підприємств стягується прибутку.

Непрямі податки — це ПДВ, податок на додану вартість, який стягують при всіх видах купівлі будь-якого товару, і також акцизи з горілчаних виробів, податки на користування автомобілем тощо.

Фіксований курс валют — принцип, за яким вартість однієї валюти по відношенню до інших зупиняється на певному рівні, визначеному Міжнародною монетарною системою. Цей курс у рамках купівлі-продажу може коливатися тільки в жорстких, офіційно визначених межах.

Запитання і завдання для самоконтролю

5. Які економічні теми найчастіше висвітлюються у європейській пресі.

6. А які з них зустрічаються в українських виданнях?

7. Що таке глобалізація міжнародної економіки? Наведіть приклади з української преси.

8. Що таке монетарна політика? Наведіть приклади статей з українських видань.

9. Наведіть приклади статей на тему світової комерції.

10. Наведіть приклади статей на тему великих ринків сировини.

11. Наведіть приклади статей на тему розвитку міжнародного ринку енергії.

12. Наведіть приклади статей на тему інвестицій та заощаджень.

13. Наведіть приклади статей на тему макро- та мікроекономіки.

14. Наведіть приклади статей на тему приватизації та націоналізації.

15. Наведіть приклади статей на тему захисту справ споживачів.

16. Наведіть приклади статей на тему конфлікту екології та виробництва.

Рекомендована література до теми:

1. Гутиря І. І. Економічна проблематика в пресі: критерії та складові ефективності // Соціокультурні аспекти права на комунікацію / За ред. А. З. Москаленка. – К., 1997.

2. Економічна журналістика: новації західної преси / навчальний модуль, розроблений за матеріалами семінару. – К., 1998.

3. Економіка всюди. – К.: Асоціація української преси. – 2000.

Тема 6. Джерела економічної інформації

1. Про що говорять цифри і факти

2. Інтернет- джерела економічної інформації

1. Про що говорять цифри і факти

Журналісти часто скаржаться на те, що підприємства не хочуть надавати їм необхідну інформацію. Звісно, стилі роботи різних фірм можуть кардинально відрізнятися між собою – не всі підприємства зацікавлені оприлюднювати інформацію про своє фінансове становище, особливо, якщо мають чорну бухгалтерію та працюють на тіньову економіку, займаються махінаціями. Однак багато залежить і від вас. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Доброю нагодою для першого контакту з підприємством є спроба перевірити вже наявну інформацію. Наприклад, ви прочитали повідомлення, у якому викладаються факти про якесь підприємство. Подзвоніть туди і запитайте, чи коректно подана інформація (навіть якщо вам це сьогодні зовсім не потрібно знати!). Так ви продемонструєте, що намагаєтеся ретельно і професійно працювати і створите привід для особистого знайомства з керівником прес-служби чи директором підприємства у доброзичливій атмосфері.

Дата добавления: 2015-06-30