Тема 2. Мета і результати розвитку зв’язків із громадськістю. Типи особистості 4 страница

Міжособистісні комунікації за напрямом взаємодії діляться на: (1) вертикальні комунікації – це взаємодія, в якому один учасник спілкується з позиції вищості, а другий терпить це або сприймає як належне (переважає у авторитарних особистостей), та (2) горизонтальні комунікації – доволі рідкісна взаємодія, в якому обидва учасники спілкуються «на рівних» (без зверхніх повчань і без випрошування жалості й поблажливості, що характерно для цілісних особистостей). Можливе також їх поєднання, коли із добре знайомими й доброзичливо налаштованими людьми фрагментовані особистості спілкуються «горизонтально», але з усіма, з ким у розмові виникають труднощі, починають створювати вертикальні комунікації образ та звинувачень. (Т.2, п.4)

Міжособистісні комунікації існують на трьох рівнях, які відповідають трьом етапам розвитку групової динаміки (тобто – етапам формування групи): (1)на етапі «зграї» люди взаємодіють на рівні поверхового знайомства, що і є рівнем мінімальної (байдужої) комунікації, - коли людей цікавить лише користь і можлива небезпека з боку інших, а лідерами в ній стають особи із найбільш девіантною (не такою, як у всіх) поведінкою, в силу чого ця напів-юрба більше всього схильна до конфліктної поведінки; (2)на етапі згуртованості (або - «сім’ї») має місце рівень емоційної (інтенсивної) комунікації, - коли люди виявляють активну і щиру зацікавленість в обміні емоціями, взаємній підтримці і намаганні зробити приємне одне одному, а на провідних ролях є емоційні лідери; (3)на етапі спрацьованості (або – «команди») розвиток групи досягає рівня ділової комунікації, - коли люди виявляють помірну взаємну емоційність, але найбільшу здатність підлаштувати свої дії до потреб спільної справи, тобто розумітися «із півслова», підміняти одне одного, виявляти при необхідності ініціативу і, навпаки, не сперечатись із тим, хто таку ініціативу виявив (і став діловим лідером).

Потрібно розрізняти два види груп: формальні, - які створюються за наказом і діють на основі формальних правил, а складаються із членів групи, що виконують у ній посадові обов’язки; тоді як неформальні групи об’єднуються добровільно, діють на основі спільних цінностей і складаються із членів групи, що виконують у ній соціальні ролі. Також групи можна поділити за складністю – на великі (ті, що мають внутрішній поділ, тобто складаються із малих, кожна зі своїми традиціями або правилами) та малі (ті, що не мають внутрішнього поділу і складаються лише із членів своєї групи, які виконують розподілені у ній ролі і мають між собою особисті зв’язки).

Будь-яка велика формальна група складається із двох видів структур, а значить – і з двох видів комунікації: (1) функціональних структур у малих робочих колективах, в яких між усіма членами групи безпосередні зв’язки, зосереджені на єдиному керівнику, якому для досягнення ефективності у роботі необхідно підтримувати комфортні, спокійно-приязні стосунки всередині колективу (тобто – підтримувати неформальні міжособистісні комунікації, що краще виходить у жінок); (2)єдина лінійна структура, - що складається із «піраміди» підпорядкованих ланок, особисті зв’язки між якими майже відсутні, а тому центральному керівнику слід підтримувати єдину для всіх виконавську дисципліну, причому робити це неупереджено і без зайвої жалості (тобто – підтримувати формальні міжгрупові комунікації, що краще виходить у чоловіків).

У свою чергу мала формальна група має аж три види структури: (1) формальна структура – складається із посадових осіб, між якими службові відносини (для покращення яких треба уточнити правила); (2) неформальна структура – складається із соціальних ролей, між якими емоційні відносини (котрі слід зробити максимально дружніми); (3) напівформальна структура – складається із посадових осіб, між якими емоційні (дружні або недружні) відносини.

Неформальна структура складається із таких соціальних ролей: (1) діловий лідер – особа, визнана найкращою за найважливішими цінностями групи, котра в очах інших має беззаперечне право наказувати й карати (наявність таких лідерів означає досягнення групою спрацьованості); (2) емоційний лідер – член групи, що найкраще вміє підтримувати міжособистісні комунікації і завдяки цьому забезпечує в ній стійку позитивну морально-психологічну атмосферу (такий лідер є головним на етапі згуртованості групи); (3) аутсайдер – особа, визнана найгіршою за найважливішими цінностями групи, яка критикує або смішить усіх (а на етапі «зграї» може на якийсь час зайняти лідируючу позицію).

Напівформальна структура виявляється: або (1)у використанні «кумівства» і «блату» для досягнення егоїстичних цілей учасників (що називається – непотизмом), або (2)у створенні справжньої «фірми-сім’ї» та інтенсивних міжособистісних комунікацій шляхом щирого й уважного піклування про підлеглих та отримуючи навзаєм таке ж прагнення допомогти фірмі ідеями і ділами. Перший варіант напівформальної структури (непотизм) виникає сам собою, а другий (патерналізм) вимагає тривалого «вирощування» взаємної довіри і турботи у фірмі.

Соціальні девіації – це термін, що описує велике коло індивідуальних і групових поведінкових відхилень, значна поширеність яких означає, що їх причина полягає у структурних порушеннях усього суспільства. До соціальних девіацій належать адикції (психологічні залежності від виконання якихось дій, зокрема – від споживання хімічних та нехімічних речовин, від браку вільного часу, від міжособистісних відносин та від турботи про власну зовнішність і здоров’я), соціальний паразитизм (спосіб життя, коли людина добровільно відмовляється від участі у суспільному житті та обміні послугами, не створюючи матеріальних, організаційних та духовних цінностей, але отримуючи від суспільства певні засоби для життя) та злочинність (певна категорія дій, організаційних форм і традицій, які порушують усталені у суспільстві писані норми поведінки). (Т.2, п.5)

Соціальні девіації виконують свого роду інноваційну функцію (готують і навіть стимулюють деякі суспільні зміни, сигналізують державі про їх необхідність і змушують дослідним шляхом виясняти, як із ними вправлятися), соціалізаційну функцію (будь-яка девіантна група створює свої традиції, що допомагають адаптувати й інтегрувати несумісні із системою, нові елементи, які, зрештою, знаходять у ній своє місце і функцію) та замісну функцію (тобто функцію ерзац-замінника державного регулювання, відсутнього у якійсь суспільній сфері). (т.7- 4)

Як має визначатися правова межа законності (та злочинності)? Межа дозволеного має визначатися у законах таким чином, щоби переважна більшість людей не об’являлася порушниками.

Причини конкретного спалаху злочинності – це: (1)ріст аномії, тобто поширення у суспільстві готовності порушувати будь-які приписи та розпорядження; (2) надмірна суворість законів, які оголошують злочинцями і тим витискує у сферу протиправної діяльності велике число громадян, наміри яких початково не були зловмисними; та (3) психологічне зараження девіантністю через спостереження за протиправною поведінкою та її наслідками. Це означає, що для подолання таких спалахів слід усувати ціннісні й організаційні причини аномії, наочні прояви девіантної поведінки та переглядати закони у бік їх більшої відповідності поведінковим звичкам і наявній правосвідомості мас.

Дата добавления: 2015-06-30