Січня (11 лютого) — Святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туровського, у Ближніх печерах

В Іпатіївському літописі під 1182 роком преподобний Лаврентій згадується в сані єпископа на Туровській кафедрі, наступника видатного богослова й проповідника Київської Русі святителя Кирила Туровського [пам'ять --- 28 квітня (11 травня)]. Туров, що відомий з 980 року, на той час входив до Київського князівства (тепер — місто в Білорусі).

А спочатку це був молодий і, звичайно ж, недосвідчений посник Києво-Печерського монастиря. На зорі свого чернечого подвигу в цій Святій обителі Лаврентій загорівся бажанням віддатися істинному і суворому затворництву. І це тоді, коли монастирській братії вже було відомо про тяжке затворництво преподобних Печерських Ісакія [пам'ять --- 14 лютого (27 лютого)] та Микити [пам'ять --- 31 січня (13 лютого)]. Адже, не так давно, вони обидва пройшли через звабу спокусника у світлому образі. Та незважаючи ні на що, блаженний Лаврентій стояв на своєму, звичайно-ж, керуючись Господніми словами: «Ти ж коли молися, увійди до кімнати твоєї, і зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф., 6, 6). Бо був упевнений, що в цих словах говориться саме про затвор. Тим часом печерська братія настійно відраджувала Лаврентія від затворництва, зважаючи і на його молодість, і на сумний приклад преподобних Ісакія та Микити, які мало не загинули в боротьбі сам на сам з підступним дияволом. Молодий Лаврентій з цим погодитися не зміг, а тому, попросивши дозволу, перейшов у сусідній монастир Святого Великомученика Димитрія, побудований князем Ізяславом Ярославичем. Там він і розпочав своє затворницьке життя. З великою ревністю та надією на своє спасіння він поринув у тяжку працю, всі свої пристрасні похоті умертвляв голодом та викорінював їх мечем духовним, тобто силою молитви.

Божою благодаттю блаженний Лаврентій не лише уникнув бісівської вразливості, але й отримав дар зцілення інших. Та якось до нього привели чоловіка, настільки одержимого бісом, що він міг кидати деревами, яких не могли підняти вдесятьох; ніякі зусилля блаженного не допомогли і він звелів відвести того в Печерську обитель. Нещасний почав кричати, що туди не піде, бо там є 30 чорноризців, котрих він дуже боїться, адже одним словом вони можуть вигнати його звідти.

Почувши від біснуватого про велику благодать від тих чорноризців, Лаврентій ще більше загорівся бажанням доставити його в обитель. Отут нещасний показав свою силу ще й з іншого боку. Він почав говорити на різних мовах: єврейській, грецькій, римській, тобто на багатьох, про яких він ніколи не знав і не чув. Вжахнулися ті, що вели його в монастир. Але коли увійшли в Святу обитель, сталося диво: нечистий дух залишив того чоловіка (до нього повернувся розум).

На запитання, хто йому допоміг, він показав на ікону Пресвятої Богородиці і промовив: «З цією іконою нас зустріли 30 святих отців і я зцілився».

Так, через блаженного Лаврентія по волі Божій ще раз прославилось святе місце Печерської обителі, до якої він тепер повернувся.

А невдовзі Києво-Печерський чорноризець Лаврентій удостоївся висвячення на Туровську кафедру. У Києво-Печерському патерику є згадка про участь єпископа Туровського Лаврентія у висвяченні пресвітера Щекавицького Василія на архімандрита Печерського.

Упокоївся святитель Лаврентій у 1194 році і був похоронений в Борисо-Глібському монастирі в м. Турові. Але за його заповітом чудотворні мощі були перенесені в Києво-Печерський монастир і тепер спочивають у Ближніх печерах.

Пам’ять святителя Лаврентія відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).

Дата добавления: 2015-06-30