Квітня (16 квітня) — Мученика Павла Руського, невільника

У багатостраждальній історії України період з XV по XVIII ст. — це постійні розбійницькі набіги татар і турок на наші землі. Вони руйнували міста і села, захоплювали худобу, майно, а головне — молодий і працездатний люд. Із хлопців формували яничарське військо, інших бранців продавали в рабство на невільницькому базарі, що існував у Криму в м. Кафі (тепер Феодосія). За даними Малої енциклопедії Українського козацтва (Київ — Запоріжжя, 2002), протягом цього часу було вбито чи полонено щонайменше 2-2,5 млн. мешканців України.

Одним із таких бранців був українець Павло — невільник. Рік і місце народження його невідомі. Але відомо, що він потрапив у татарський полон ще в юному віці і у Кафі був проданий у столицю турецьку Константинополь. Правда, тоді вже місто називалося Стамбулом, оскільки було завойоване турками в 1453 році.

Господар, що купив Павла, був християнином. Попри те, Павлові довелося тяжко працювати на нього багато років. Лише згодом він відпустив Павла на волю і той одружився з українською дівчиною, також колишньою невільницею. Сім’я жила мирно і побожно. Але Павла підстерігало нове лихо. Чи внаслідок великих переживань та тяжкої праці, чи за особливим диявольським насланням у нього почали з’являтися ознаки падучої хвороби. Добра й смиренна дружина була в розпачі. Сусіди порадили їй вести чоловіка до церкви Пресвятої Богородиці Мунгужійської, бо багато християн, що страждали від такої хвороби, у цьому храмі отримували зцілення. Та знетям-лений Павло ніяк не хотів іти до храму і довелося вести його туди силоміць. По дорозі зустрілися мусульмани і, побачивши їх, нещасний Павло знаками почав просити допомоги, а потім став кричати: «Я мусульманин».

Однак зустрічні були не надто уважні — і Павла успішно вдалося завести в храм. Заступництво Пресвятої Богородиці з’явило над хворим свою чудодійну силу і він повернувся до свідомості й був зцілений.

Однак мусульмани вже за два дні почали розмірковувати, як це вони залишили в біді свого брата по вірі, що просив допомоги, як дозволили християнам його принижувати. Серед них особливо виділявся один фанатик, який і настояв на тому, що треба про все доповісти візирові.

Донос візиру було подано негайно. Довго не розбираючись, візир наказав доставити до нього Павла, у якому б стані той не був. А ще було наказано пов’язати священиків тієї церкви і всіх християн, що в ній на той час будуть. Та, дякуючи Божому заступництву, усі парафіяни були завчасно попереджені. Блаженного Павла та священиків доставили до візира. Священиків кинули в підземелля.

До блаженного Павла візир почав звертатися лагідно, запитав, чи ж справді той став мусульманином, але отримав рішучу відповідь, що той ніколи не допустив би такого безумства. Блаженний Павло твердо заявив, що він був, є і завжди залишиться християнином.

Та жорстокий візир наполіг: або Павло прийме мусульманську віру й отримає нагороди, або його чекає мученицька смерть. Добра і вірна дружина Павла стояла позаду і підтримувала його своїми словами… Слова ці чув блаженний Павло, і почув візир, який наказав прив’язати ту жінку до стовпа у дворі та нещадно бити палицями. По якомусь часі її і священиків за великий викуп було звільнено. Павла ж візир тримав у темниці. За три дні він знову представ перед візиром — так само непохитний і відповідь його була єдиною: «Я — християнин!»

Події ці відбувалися в 1683 році на страсній седмиці 6 квітня, у Велику П’ятницю, тобто в день розп’яття Ісуса Христа — турки стяли голову нещасному святому мученикові.

Святий мученик Павло з України канонізований Грецькою Право-славною Церквою. Його житіє описане митрополитом Іларіоном (Огі-єнком), архієпископом Філаретом (Гумілевським), протоієреєм Анатолієм Дублянським та монахинею Таїсією.

Дата добавления: 2015-06-30