Серпня (13 вересня) — Святителя Іоана митрополита Київського

Серпня (10 вересня) — Преподобного Ісидора, затворника

Серпня (10 вересня) — Преподобних старців XIV ст. Даниїла та Євлогія

Серпня (10 вересня) — Преподобного Досифея, архімандрита

Серпня (10 вересня) — Преподобного Тимофія, ігумена Печерського

Серпня (10 вересня) — Преподобного Пиора, затворника Печерського

Серпня (10 вересня) — Преподобного Акиндина, архімандрита

У 1219 році став архімандритом Києво-Печерського монастиря. Слід зауважити, що це вже був архімандрит Акиндин II. А Акиндин І управляв монастирем у другій половині XII сторіччя.

На пропозицію Акиндина II чернець цього монастиря Полікарп (день пам’яті — 24 липня (6 серпня)) у 1225-1226 роках описав у формі листа до ігумена оповідання про життя цілого ряду Печерських преподобних отців. Усі вони ввійшли до другої частини Києво-Печерського патерика. Лист був лише літературною формою тих життєписів, адже обидва преподобні жили поруч, в одній обителі. Упокоївся архімандрит Акиндин у 1235 році.

Чернець Києво-Печерського монастиря, жив у XIII ст. Для братії служив взірцем посника і працелюбного чорноризця. Не бажаючи бачити суєту земного життя, пішов у затвор із безперервною молитвою. Інших відомостей про його життя немає.

В одному зі списків Києво-Печерського патерика, що зберігався в Церковно-археологічному музеї Київської духовної академії, наводився список ігуменів Києво-Печерського монастиря, де було вказано початок ігуменства Тимофія в 1130 році. Там говориться про те, що Ростовський тисяцький Георгій Шимонович, син одного з фундаторів Великої Печерської церкви варяга Шимона, окував гробницю преподобного Феодосія Печерського. Наголошено, що все це відбувалося при ігумені Тимофієві. Слід зауважити, що в Патерику про Тимофія нічого не згадується.

Відомостей про їхні житія не знайдено.

Відомостей про їхні житія не знайдено.

Відомостей про їхні житія не знайдено.

Київська митрополія, у яку в X ст. входило вісім єпархій, а на початку XIV ст. — уже п’ятнадцять, була найбільшою в Константинопольському патріархаті. Та її залежність від Вселенського Патріарха зводилась в основному до того, що саме він призначав на Київську кафедру митрополитів. За своєю національністю це були переважно греки. Загальна кількість київських митрополитів до згаданого нами початку ХІV ст. складала вже 24 і лише три з них були вихідцями з землі української:

Іларіон (1015р.), Клим Смолятич (1147-1155рр. з перервою) і Кирил III (1250-1280рр.).

Звичайно, це завдяки зусиллям великих князів, що керували державою: Ярослава Мудрого, Ізяслава Мстиславовича та Данила Галицького.

Митрополит Іоан II, прозваний Добрим, прибув із Константинополя до Києва в 1077, за іншими даними — 1080 році. На чолі Київської Митрополії досить швидко заслужив глибоку повагу й прихильність, адже виявився добрим ієрархом і вмілим проповідником, великим ученим та письменником.

Преподобний Нестор Літописець, а він був сучасником митрополита Іоана, у «Повісті минулих літ» так описував діяння найвищого ієрарха Київської держави:
— під роком 1087: «освячена була церква святого Михайла Всеволодового монастиря митрополитом Іоаном і єпископами Лукою Білгородським та Ісаєю Ростовським» (тут мова йшла про освячення Свято-Михайлівської церкви Видубицького монастиря);
— під роком 1089: «освячена була церква Печерська Святої Богородиці Феодосієвого монастиря Іоаном, митрополитом, і Лукою Білгородським, єпископом, і єпископом Ростовським Ісаєю та Іоаном, Чернігівським єпископом і Антонієм, Юр“євським єпископом» (а це вже про головну церкву Києво-Печерського монастиря), і далі: «у сей же рік преставився Іоан митрополит. Був же Іоан цей муж знаючий у Письмі Святому і поученні, милостивий до убогих і вдовиць, і ласкавий до всякого, до багатого і до вбогого, і смиренний душею, і кроткий, і мовчазний, але проречистий, коли Письмом Святим утішав він печальних. І не було такого раніше в Русі, ні по ньому не буде такого».

Крім цього, ще в 1086 році митрополит Іоан заснував храм на честь Апостола Андрія у Свято-Андріївському монастирі. Першою ігуменею цієї жіночої обителі була дочка князя Всеволода Ярославовича — преподобна Анна (Янка), княжна Київська (пам’ять 3(16) листопада). Серед простого люду ця обитель так і називалася — Янчин монастир, На жаль, його місцезнаходження невідоме, бо відомості про те загубилися за часів лихоліття (Батиєвого нашестя).

У 1087 році митрополит Іоан брав участь у похороні підступно убієнного благовірного Ярополка, князя Володимира-Волинського (пам’ять 22 листопада (5 грудня)).

Із творів першоієрарха відоме «Послання митрополита Іоана до Климента, Папи старого Риму». Воно надто цінне і за змістом своїм, і за духом смирення його автора. Адже тоді ще так мало минуло часу від розколу Вселенського Християнства, і Глава Римського престолу намагався встановити нові зв’язки із східними ієрархами. Святитель Іоан тому й говорить про своє щире здивування, чому ж пішов Рим іншим шляхом, адже на всіх семи Вселенських соборах були присутні й підтримали їх рішення предстоятелі й наступники кафедри Верховного із славних апостолів — Петра. Тому й не міг зрозуміти святитель Іоан, хто ж посіяв на Римській ниві кукіль.

Привівши конкретні приклади відхилення Риму від канонічних правил, він смиренно завершив своє Послання такими словами:
«прошу, молю і припадаю до священих ніг твоїх — виправтесь у всьому цьому… це згуба для чистої віри.»

Інший твір святителя мав назву: «Іоана митрополита Руського, названого пророком Христовим, церковне правило.» Він був адресований чорноризцю Якову і був звичайним поясненням правил Вселенської Церкви та їх узгодженням з правилами Церкви Київської.

Приведемо лише два правила, які вважаємо надто актуальними і для сучасності:
— «ті, що ні разу на рік не сподобляються прийняти Святих Тайн …чужі нашій чистій вірі, мають бути засуджені Соборною Церквою»
— «тих, що здійснюють ворожбитство і чари … треба урозумляти словом настанов і відвертати від зла …, але не лишати життя …»

А таке ж дійсно практикувалось у Західній Європі в ХІ-ХІІ стт. Святитель Іоан, митрополит Київський, упокоївся 31 серпня 1089 року

Дата добавления: 2015-06-30