Вересня (20 вересня) — Преподобномученика Макарія Канівського, архімандрита Овруцького, Переяславського

Вересня (18 вересня) — Кончина благовірного князя Гліба, у хрещенні Давида

Дивись за посиланням (24 липня (6 серпня)

Преподобний Макарій народився в Овручі, що на Волині, у благочестивій православній сім’ї Токаревських (за даними одного з волинських передань — Токарських). Але дата його народження не відома. Скоріше за все це було в першому десятиріччі XVII ст. Проте слід зазначити, що Мінея за травень називає конкретну дату — 1605 рік.

У ранньому віці батьки виховали його в страху Божому та любові до храму і молитви. Він часто полишав батьківську оселю та йшов на послух до людей духовних, щоб навчатися в них життю благочестивому. А невдовзі настав той час, коли юний подвижник, назавжди покинувши батьківський дім, прийшов до Овруцького монастиря Успіння Пресвятої Богородиці. Ця обитель належала до найдавніших на Православній Волині. Послушник монастиря за деякий час прийняв чернечий постриг з іменем Макарія, що на грецькій мові означає «блаженний».

Старанно вивчаючи догмати православної віри та історію вітчизняного Православ’я, Макарій досить швидко пройшов усі стадії чернечого послуху. Улюбленим заняттям для нього було читання творів святих отців, а особливо святителя Іоана Золотоустого. Про це свідчила книга преподобного Макарія з власноручним підписом, що зберігалася в переяславському соборі ще у XIX ст.

У вищеназваній Мінеї є відомості про те, що в 1625 році чернець Макарій був переведений до Куп’ятицького Пінського монастиря і там же єпископом Лазарем (Барановичем) був рукоположений спочатку в ієродиякона, а потім в ієромонаха. У подальшому виконував обов’язки настоятеля Кам’янецького Воскресенського монастиря, а потім управляв уже згаданим Куп’ятицьким монастирем. Десь після 1657 року архієпископ Лазар, на той час місцеблюститель Київської митрополії, висвятив Макарія в сан архімандрита і призначив настоятелем рідного Овруцького монастиря.

Це були тяжкі часи для Святої Української Православної Церкви, а особливо на Волині. Для держави України це були страшні часи руїни. Православний люд зазнавав величезних утисків, його постійно ображали й навіть били іновірці, святі храми осквернялись та піддавалися пограбуванню.

Преподобний Макарій виявився істинним захисником Православ’я і всіляко підтримував свою чернечу паству, яка вже готова була шукати спокійного пристановища. У найтяжчі часи він падав на коліна, молився, читав Псалми Давидові:
«Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся?

…Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього» (Пс., 26, 1, 3).

Якось монастир оточили татари і на деякий час ченці не могли вийти ні за водою, ні за хлібом. Опинившись у безвихідному становищі, преподобний Макарій вирішив боротися проти ворога духовною зброєю. У храмі було відправлено молебень до Матері Божої, і вся братія з хоругвами та іконами вийшла за монастирські ворота. Татари негайно втекли від монастиря, бо здалося їм, що на них іде величезне військо. Були блаженному Макарію і пропозиції про перехід до унії, та він рішуче відкинув їх: «Покажіть віру в справах своїх. Чи ж християнські це справи, коли ви вбиваєте людей і знищуєте заклади, що виховують християнське благочестя?» Такими були його слова.

Але монастир таки було розгромлено, ченці, що залишилися в живих, розбіглися хто куди.

Преподобний Макарій, сповістивши про своє лихо високопреосвященного Лазаря, пішов шукати притулку в Києво-Печерській лаврі, де залишався майже два роки. Владика Лазар по батьківськи турбувався за свого постриженця, навіть гетьману України Дорошенку надіслав своє клопотання: «…його милість отець архімандрит Овруцький не в змозі спокійно жити в своїй архімандрії, розорений ордами і ляхами, позбавлений пастви, яка повбивана, відправився на поклоніння до святих місць київських… Благоволіть Ваше вельможносте, милостиво прийняти його…»

Проте такий ревний захисник Православ’я потрібний був не лише в Києві. А тому в 1672 році митрополит Київський Йосиф (Нелюбович-Тукальський) призначив його архімандритом Свято-Успенського монастиря в м. Каневі (тепер Черкаська область). Монастир, що існував з XIII ст., мав тісні зв’язки із запорізьким козацтвом, тут був похований козацький отаман Іван Підкова. Сам Свято-Успенський собор побудований князем Всеволодом Ольговичем ще в 1144 році.

У монастирській обителі в преподобного Макарія отримав притулок і гетьман Юрій Хмельницький, на той час уже чернець Гедеон. Господь ще за життя преподобного Макарія благословив відкриття його чудесам і пророцтвам, і відбулося це саме в Каневі.

Якось прийшов до нього сліпий місцевий житель. Преподобний сказав йому: «Вір і молись до Того, хто дав зір сліпому, іди на Навечір“я Богоявлення Господнього і молись». Навечір“я служив сам настоятель, молячись і за сліпого. Та коли він сказав слова «дивні діла Твої, Господи», сліпий відчув, як по очах його пройшов різкий промінь світла, і він прозрів. На подяку за таку велику благодать Господа прозрілий побудував в Каневі храм на честь Богоявлення Господнього.

Інше чудо звершив преподобний Макарій, коли до нього прийшла жінка просити за свого сина, який вів життя розвіяне. Він взявся лікувати молитвою хворого душею юнака, то приходив до нього, то запрошував до себе, Хворий не міг зрозуміти, чому його примушують до такої довгої молитви, і був дуже незадоволений. Преподобний йому відповідав: «Довгі молитви здійснюють ченці за обітницею, і це тебе не стосується. А ось що стосується тебе: залишатися тобі без молитви це те саме, що осудити душу на голодну смерть. Читай одну молитву «Отче наш» і в ній знайдеш все — і світ богопізнання, і уроки для життя, і втіху, і силу Духа. Говорити уважно цю молитву, думаю, не тяжко».

Сказавши цю молитву, юнак захотів повторити її і вдруге, і втретє. Вона йому так полюбилася, що став повторювати її постійно, добре трудитися, бути уважним до себе і виявився істинною втіхою для матері.

А ще був випадок із лиховісним суддею, який постійно брав грошові побори з бідних і скривджених. Преподобний сам почав надсилати йому гроші й прикладав до них записки зі словами: «Віддаю останнє, більше не маю, пожалій себе і мене». Прозрівши, той суддя зрозумів, яке він лихо творить, і все неправдою нажите віддав церквам.

За порадою і допомогою до преподобного Макарія йшли всі жителі Канева: старі й малі, здорові й хворі, убогі й багаті, бо для всіх він був і батьком, і порадником, і благодійником.

Маючи дар пророцтва, за декілька років перед смертю він побачив видіння: густі хмари оповили його обитель і мряка нависла над всією Україною. «Недобре знамення, — говорив Макарій, -видно, буде велика скорбота для нас».

Невдовзі жителі Канева зазнали страшного голоду і впали у відчай. Преподобний роздавав все своє майно, щоб врятувати їх від смерті, годував і надавав притулок в обителі.

Канівський Свято-Успенський монастир і його настоятеля часто відвідував гетьман Правобережної України Петро Дорошенко. Не без поради преподобного гетьман зрікся підданства Туреччині.

Преподобний Макарій передбачав велике розорення Каневу, запустіння своїй обителі, а самому собі — мученицьку кончину, і вже в 1675 році на канівські землі вдерлися поляки, місто було спалено, багато жителів було вбито, інші заховалися в монастирі. Але це був лише початок великого лиха.

У 1678 році султан послав численне військо турків і татар в Україну, на допомогу Юрію Хмельницькому. До славного козацького міста Канева вони підійшли 4 вересня і взяли його, знищивши населення, яке не встигло сховатися в монастирі. Та коли під натиском ворога впали монастирські ворота, народ кинувся до Свято-Успенського собору. Лише архімандрит Макарій із закам’янілим лицем стояв з хрестом і благав не вбивати людей та не оскверняти храм Божий. Татари схопили його, відібрали хрест і топтали його. Самого ж Макарія піддали лютим тортурам, а він терпів і молився, просив Господа «укріпити» його. Вимагали від нього монастирське золото та інші дорогоцінності, але почули у відповідь: «Моє золото на небесах, а не на землі». Врешті відрубали йому голову й залишили на площі. Відбулося це 7 вересня 1678 року. Вночі жителі забрали тіло преподобномученика до храму, а наступного дня вороги підпалили храм. Жорстока пожежа спалила все і всіх, залишилося нетлінним лише тіло архімандрита: в одязі з хрестом на грудях. Тіло було як живе й поховали його в храмі під жертовником: за 10 років під час перебудови храму воно було викопане. Відбулося багато зцілень від нетлінних мощів. Та з метою убезпечення їх перенесли в Переяслав, у полкову церкву Воскресіння Христового. У 1713 році вони вже були в Переяславському Свято-Михайлівському монастирі, а після його ліквідації в 1786 році зупинилися у церкві Переяславського Вознесенського монастиря.

Сьогодні святі мощі преподобномученика Макарія спочивають у Свято-Михайлівському соборі міста Черкас.

Пам’ять перенесення мощів святого відзначається 13(26) травня.

Дата добавления: 2015-06-30