Листопада (2 грудня) — Преподобного Варлаама, ігумена Печерського, у Ближніх печерах

Преподобний Варлаам жив у Києві XI ст. і походив зі знаменитого боярського роду. Його батько Іван (Ян) Вишатич і мати Марія були з благородної і христолюбної родини. Батько преподобного — київський тисяцький (воєначальник міста), знаменитий воєвода при князеві Ізяславу Ярославовичу. Такими ж були його дід Вишата і прадід Остромир. Від батьків Варлаам отримав добре християнське виховання, ріс міцною тілом дитиною і відзначався душевною чистотою. Із таким славним родоводом перед Варлаамом відкривалися широкі перспективи військової кар“єри. Але вже тоді у Києві та далеко поза ним сяяла слава подвижницького життя великих печерських отців Антонія і Феодосія. За переданням Нестора-літописця Феодосій дуже любив батьків Варлаама за їх праведне життя, а син часто приходив до преподобних слухати настанови. Згодом надійшов час, коли Варлаам навіть захотів пожити зі святими отцями в печері, чим серйозно розгнівив батька. Але думка про монастирське життя вже не залишала юнака. Божі слова: «Верблюдові легше крізь вушко голки пройти, ніж багатому в Боже Царство ввійти» мали для Варлаама вирішальне значення.

Одного разу, прийшовши до преподобного Антонія, Варлаам відкрив йому свої наміри:
— Хотів би я, отче, якщо Богу буде вгодно, бути ченцем і жити разом із вами.
— Добре бажання твоє, чадо, і наміри твої наповнені благодаттю, та дивися, щоб не повернули тебе назад багатство і слава світу цього.

Тому що по слову Господньому «жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк., 9, 62).

Уже наступного дня після цієї розмови Варлаам, залишивши батьків і свою наречену, одягнув світлий і дорогий одяг та в супроводі багатьох своїх слуг прибув до печери. До землі поклонившись братії, він зняв із себе боярські шати, поклав до ніг преподобного Антонія та сказав, що додому не повернеться. Чернець тут же нагадав юнакові, чиїм воїном він збирається стати і кому сьогодні дає обітницю.
— Вірую Богу моєму, отче! Якщо навіть батько забажає мучити мене, я не повернуся до мирського життя. Про одне благаю тебе: зверши скоріше наді мною постриг, — такою була відповідь молодого Варлаама.

Преподобний Никон, майбутній четвертий ігумен Києво-Печерського монастиря, негайно постриг його в ченці, за що й отримав догану від київського князя Ізяслава. Тим часом, дізнавшись про те, що сталося, батько Варлаама прибув до печер, зірвав із нього чернечий одяг, убрав у боярський і насильно забрав додому. Та коли син протягом трьох днів нічого не їв, ні з ким не заговорив, а лише молився до Господа, батько зрозумів, що тут уже нічого не вдієш. Він прикликав до себе сина, поцілував та під загальний плач родини відпустив до печер. Чернеча братія з любов ю прийняла Варлаама до своїх лав, і він повністю віддався подвигам послуху й покори.

Коли ж число братії досягло дванадцяти, преподобний Антоній усамітнився в окремій печері. Ченці тим часом обрали своїм начальником Варлаама, незважаючи на його молодий вік. Із цим рішенням і преподобний Антоній повністю погодився, оскільки бачив у молодому подвижникові небувале благочестя. Коли ж ченців стало двадцять, юнак із благословіння Антонія збудував над печерами невелику дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цим було започатковано Києво-Печерський монастир, найславнішу обитель української землі.

Уже за кілька років великий князь Київський Ізяслав Ярославович, наречений у святому хрещенні Дмитром, звів новий кам’яний храм на честь свого небесного покровителя й заснував при ньому монастир. Це відбулося на місці теперішнього Михайлівського Золотоверхого. Ігуменство в ньому князь запропонував Варлаамові як людині зі значним досвідом організації чернечого життя. Божий угодник справді завів розпорядок за зразком Києво-Печерського, братію вчив постійно дбати про спасіння душі, завжди мати чисте сумління перед Богом і ближніми. Налагодивши діяльність Дмитрівського монастиря, Варлаам двічі відправлявся у подорожі на схід і відвідав святі місця в Єрусалимі та Константинополі. Він розумів, що християнство на Русі ще тільки започатковується і багато що з древніх правил східної церкви треба було ще впроваджувати. Перебуваючи далеко від Києва, він дбав про свій монастир, закуповував церковне майно — ікони, ризи тощо.

Повертаючись 1065 року з другої подорожі додому й досягнувши міста Володимира на Волині, преподобний Варлаам тяжко захворів і помер у Зимненському Святогірському монастирі. Там його й поховали, але згідно з його заповітом перенесли у Ближні (Антонієві) печери Києво-Печерської Лаври. У Зимненських печерах згодом було викопано місце під каплицю на честь преподобного, яка існує там і сьогодні. Серед шести підземних церков Києво-Печерської Лаври є у Ближніх печерах і Церква на честь святого Варлаама.

Пам’ять преподобного Варлаама Свята Православна церква відзначає тричі на рік: 19 листопада (2 грудня) — вірогідно, це день упокоєння; 28 вересня (11 жовтня) — серед преподобних Києво-Печерських, що в Ближніх печерах; 10(23) жовтня — у складі Собору Волинських святих.

Дата добавления: 2015-06-30