Економічна сутність, мета, види, форми і способи проведення санації підприємства

Санація – це сукупність всіх можливих заходів (фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових), які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» суттєво деталізовано процедуру санації (відновлення платоспроможності) підприємства-боржника, проти якого прийнята ухвала про порушення спраи про банкрут­ство, застосування якої має на меті запобігання небажаноі ліквідації підприємства внаслідок банкрутства.

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів:

– для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності;

– для формування фінансових ресурсів для здійснення виробни­чих інвестицій з санаційною метою.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють:

– автономну санацію (за рахунок власних коштів підприємства та капіталу його власників);

– зовнішню санацію (із залученням коштів кредиторів чи держа­ви). Можуть використовуватись і непрямі методи державного фінансування санації (надання податкових пільг).

Фінансова санація може здійснюватись такими способами:

– об'єднання підприємства-боржника з більш потужним;

– випуск нових акцій і облігацій для мобілізації грошового капіталу;

– збільшення банківських кредитів;

– надання урядових субсидій;

– перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;

– повної або часткової купівлі акцій підприємства державою;

– реструктуризація підприємства;

– перепрофілювання діяльності підприємства;

– мирова угода про відстрочку (розстрочку) боргів або про 'їх прощення;

– ліквідація дебіторської заборгованості;

– продаж частини майна боржника;

– продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу;

– виконання зобов'язань боржника його власником;

– прийняття на себе інвестором зобов'язань боржника (переве­дення боргу);

– інші способи.

У межах мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резер­вів аналізуються, передусім, всі можливості збільшення виручки від реалізації продукції (цінова політика, рекламна політика), збіль­шення інших операційних доходів (здавання майна в операційну оренду) та зменшення витрат.

Як форми реструктуризації активів підприємства застосовують:

– мобілізацію прихованих резервів (реалізація понаднормових запасів сировини, об'єктів основних засобів невиробничого призначення, боргових цінних паперів та корпоративних прав інших підприємств, проведення індексації балансової вартості основних засобів);

– лізинг основних засобів;

– зворотний лізинг (з продажем лізинговій компанії основних фондів з одночасним зворотним їх отриманням в лізинг);

– оптимізація структури оборотного капіталу, насамперед – змен­шення дебіторської заборгованості).

Як форми реструктуризації пасивів балансу підприємства за­стосовують:

– зменшення статутного фонду підприємства (так, для АТ існує два шляхи, які не можна поєднувати одночасно: деномінація,

тобто зменшення номінальної вартості акцій, та зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості);

– збільшення статутного фонду підприємства, що дозволяє мо­білізувати фінансові ресурси за рахунок коштів власників і не потребує додаткових гарантій (так, для АТ можливі такі шляхи: збільшення номінальної вартості акцій, збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, обмін облігацій на акції). При збільшенні кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд може збільшуватись за рахунок додаткових вне­сків учасників, реінвестиції прибутку шляхом виплати дивіден­дів акціями, індексації основних фондів.

Як форми рефінансування дебіторської заборгованості застосовують:

– факторинг;

– облік (дисконт) векселів;

– форфейтинг.

Нижче наведена в узагальненому вигляді система послідовних заходів, що передбачаються класичної моделлю санації підприєм­ства.

11.3. Ліквідаційна процедура. Порядок задоволення претензій кредиторів

Із дня прийняття господарським судом постанови про визна­ння боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури при­пиняються повноваження органів управління банкрута, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприєм­ства, також припиняються повноваження власників майна банкру­та. Функції управління підприємством-банкрутом покладається на ліквідатора (ліквідаційну комісію).

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

– підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням техно­логічного циклу з виготовлення продукції за можливості її продажу;

– строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових пла­тежів) вважається таким, що настав;

– припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процен­тів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

– відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

– скасовується арешт, накладений на майно чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення но­вих арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

– вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть ви­суватись тільки в межах ліквідаційної процедури.

Принципи розрахунків з кредиторами

Усі перелічені розрахунки з кредиторами виконуються з дотри­манням встановлених законом принципів, зокрема:

• вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення попередніх вимог;

• за відсутності майна для задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються за пропорційним принципом;

• вимоги, що заявлені після встановленого терміну, не розгляда­ються і вважаються відшкодованими;

• інші, визначені законодавством.

Черговість задоволення вимог кредиторів Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у встановленому законом порядку черговості.

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (щодо банку) – у розмірі всієї суми відшкодувань за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

– деякі виплати заробітної плати персоналу, в тому числі: заборго­ваність по заробітній платі за три місяці роботи, які передують оголошенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, що мають дітей (за останні два роки що передують справі про банкрутство чи припиненню трудових відносин).

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслі­док заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капі­талізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян – довірителів (вклад­ників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької ді­яльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та вимоги центрального органу ви­конавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не за­безпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення вне­сків членів трудового колективу до статутного фонду підприєм­ства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надхо­дження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повно го задоволення вимог попередньої черги.

За недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкру­та, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задо­вольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному креди­торові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установле­ному порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошо­вих вимог цього кредитора.

Оскільки вимоги власників (акціонерів) при ліквідації під­приємства внаслідок банкрутства розглядаються останньою чер­гою, після повного задоволення вимог інших кредиторів, саме власники (акціонери) є найбільш зацікавленими особами у від­новленні платоспроможності і готовими до здійснення додатко­вого фінансування і запобігання примусової ліквідації підприєм­ства.

Дата добавления: 2015-06-30