Сутність непрямих податків та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств

В Україні використовуються три види непрямих податків:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- мито.

Непрямі податки включають до цін товарів, що реалізують­ся, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці по­датки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Непрямі податки мають, переважно, фіскальне спрямуван­ня. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію.

Платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (на­селення); юридичні особи; фізичні особи — суб'єкти госпо­дарської діяльності; організації, установи, що не є суб'єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних дохо­дів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, які більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Розглянемо сутність зазначених видів непрямих податків, порядок їх стягування і сплати до бюджету.

5.4. Сутність, порядок розрахунку та внесення до бюджету податку на додану вартість (ПДВ)

Податок на додану вартість — один з основних непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є час­тиною новоствореної вартості, яка стягується з покупців у ви­гляді цін на товари і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва і продажу.

Податок на додану вартість — це податок, що стягується з покупців у вигляді надбавки до ціни на товари, роботи, послу­ги, які їм продаються, а сплачується до бюджету продавцями цих товарів, робіт та послуг.

Відповідно до законів України, платниками ПДВ є всі юри­дичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені вироб­ничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

Платниками ПДВ є:

- особи, якщо обсяг виконуваних ними операцій, що під­лягають оподаткуванню з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду за останні 12 календарних місяців, перевищує 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- особи, які ввозять (пересилають) товари на митну тери­торію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання чи споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не заре­єстровані як платники податку, у випадках, коли такі осо­би ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не оподатковуються згідно із законодавством;

- особи, які здійснюють на митній території України під­приємницьку торговельну діяльність за готівку незалеж­но від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством;

- особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

- особи, які несуть відповідальність за внесення податку до бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті, що визначені в порядку, встановленому Кабі­нетом Міністрів України;

- особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консо­лідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням згаданих послуг і отриманих іншими особами, які підпо­рядковані таким особам.

Об'єктом оподаткування при нарахуванні ПДВ є обороти з продажу продукції, товарів, виконання робіт і надання послуг.

При цьому при продажу товарів об'єктом оподаткування є обо­роти не лише з продажу товарів власного виробництва, а й ку­пованих. При продажу робіт об'єктом оподаткування є вартість виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, науково-до­слідних та інших робіт, у тому числі робіт, виконаних господар­ським способом. При продажу послуг об'єктом оподаткування є вартість послуг, наданих автотранспортом, вантажно-розван­тажувальних, зв'язку, побутових, рекламних та ін., а саме:

- продаж товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості в межах підприємства для потреб власного споживання, ви­трати на які не відносяться до собівартості виробництва, а також для своїх працівників;

- з передачі товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості в обмін на інші товари (роботи, послуги);

- з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів (робіт, послуг) іншим підприємствам чи громадянам;

- з реалізації предметів застави, ураховуючи їх передачу за­ставоутримувачу при невиконанні зобов'язання, забезпе­ченого заставою.

База оподаткування залежить від сфери та виду діяльності суб'єкта господарювання. База оподаткування з продажу това­рів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контр­актної) вартості цих товарів (робіт послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загально­державні податки і збори.

У разі бартерних операцій база оподаткування визначаєть­ся, виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, ак­цизний збір.

Вартість тари, що згідно з договором (контрактом) є пово­ротною, до бази оподаткування не включається.

Сфера і види діяльності суб'єктів господарювання дуже різ­номанітні. Тому в процесі їхньої діяльності важливо врахову­вати, які операції звільнено від податку на додану вартість.

Важливим для покупця-суб'єкта господарювання — є ви­значення джерела сплати і подальшого відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ), включеного до ціни.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету суб'єктом госпо­дарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протя­гом того самого періоду.

Податковий кредит складається із сум податків, сплачених підприємством у звітному періоді за придбану продукцію, вар­тість якої відноситься до валових витрат, основних засобів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Погашення податкового кредиту здійснюється за рахунок сум ПДВ від реалізації продукції підприємством.

Податкове зобов'язання — це загальна сума податку, яку зобов'язаний сплатити (нарахувати) платник податку у звітно­му (податковому) періоді.

Податковий кредит — це сума, на яку підприємство (плат­ник податків) має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Для розрахунку ПДВ встановлені ставки:

- 20 % від бази оподаткування, що включаються до ціни продукції;

- Нульова ставка.

Підставою для включення ПДВ до податкового кредиту є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем то­варів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покуп­цеві, а копія залишається в продавця. Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій наклад­ній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні за­конодавчі документи.

Остан­нім часом багато уваги приділяється обгово­ренню чинного Податкового кодексу України (далі - Кодекс) [1], який містить кардинальні заходи щодо реформування економіки. У цьому документі зроблено спробу вибудувати систему, яка б кардинально обмежила мож­ливості для ухиляння від сплати ПДВ. З цією метою запроваджена реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі по­даткових накладних, яку необхідно здійсню вати не пізніше ніж за двадцять календарних днів після дати їх виписки. При цьому, згідно з вимогами Податкового кодексу, видача та­кої податкової накладної покупцю здійсню­ється лише після реєстрації її в Єдиному ре­єстрі податкових накладних. Якщо ж розгля­дати дану норму з боку підприємства, то про­цес реєстрації податкових накладних в Єди­ному реєстрі податкових накладних пригаль­мовує роботу підприємства.

Розглянемо деякі питання щодо збі­льшення податкових надходжень до держа­вного бюджету, які є дерегулюючими для суб'єктів господарювання.

Відповідно до п.11 пп. 2 р. ХХ Кодексу [1], реєстрація податкових накладних платни­ками ПДВ - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить: понад 1 млн. грн. - з 1 січня 2011 р., понад 500 тис. грн. - з 1 квітня 2011 р., понад 100 тис. грн. - з 1 липня 2011 р., понад 10 тис. грн. - з 1 січня 2012 р. Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тис. грн., не підлягає вклю­ченню до Єдиного реєстру податкових накла­дних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну терито­рію України, з 1 січня 2012 р. підлягає вклю­ченню до Єдиного реєстру податкових накла­дних незалежно від розміру податку на дода­ну вартість в одній податковій накладній.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових на­кладних у Єдиному реєстрі податкових на­кладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх ви­писки. По закінченню 20 календарних днів за датою виписки податкової накладної платник податку втрачає можливість реєстрації в Єди­ному реєстрі не тільки такої податкової на­кладної, а й будь-яких розрахунків коригу­вання до неї. Відсутність факту реєстрації по­даткових накладних платником податку, про­давцем товарів/послуг у Єдиному реєстрі по­даткових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податко­вого кредиту та не звільняє продавця від обо­в'язку включення суми ПДВ, вказаної в пода­тковій накладній, до суми податкових зобо­в'язань за відповідний звітний період. Це та­кож не надає права покупцю на внесення змін до податкового кредиту і розрахунок коригу­вання до такої податкової накладної, але не звільнятиме продавця від необхідності збіль­шення своїх податкових зобов'язань у разі перегляду цін за такою поставкою. Згідно з п. 44.3 ст. 44 Кодексу [1], визначено тільки термін зберігання податкової звітності не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, однак даний термін не розповсю­джується на виправлення помилок, які були допущені в податковій декларації з ПДВ, по­даній до податкового органу.

У чинному законодавстві є й інше упущення, а саме: не передбачено перене­сення термінів реєстрації податкової накла­дної в Єдиному реєстрі податкових наклад­них у разі, якщо двадцятий день, що настає за днем її виписки, припадає на святковий чи вихідний день.

Однак у Кодексі [1] є й і позитивні змі­ни, а саме: при придбанні товарів (робіт, пос­луг) покупець має право звіряти дані отрима­ної податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових наклад­них.

Якщо ж розглядати зміни, які відбули­ся в чинному законодавстві, то не можна оминути ще одну норму. Новостворені під­приємства не мають права на бюджетне ві­дшкодування ПДВ протягом першого року діяльності.

Згідно із законодавством, яке діяло до прийняття Податкового кодексу України, но-востворені підприємства мали право деклару­вати податковий кредит у складі податкової декларації ПДВ в рядку 17 «Усього податко­вого кредиту». У разі, якщо при заповненні декларації цей рядок перевищував рядок 9 «Усього податкових зобов'язань», то, згідно з алгоритмом заповнення податкової декларації з ПДВ, платник повинен був задекларувати рядок 21 «Від'ємне значення різниці між су­мою податкового зобов'язання та сумою по­даткового кредиту поточного звітного (подат­кового)» періоду та рядок 22 «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звіт­ного (податкового) періоду». А на наступний період, якщо вартість податкових зобов'язань не буде перекрита вартістю податкового кре­диту, то, згідно з алгоритмом заповнення по­даткової декларації з ПДВ, платник мав право задекларувати рядок 26 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкоду­вання включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду». У зв'язку з цим, платник податків мав можли­вість прослідкувати перенесення накопичено­го податкового кредиту. Крім того, податко­

вий інспектор при камеральній перевірці міг проконтролювати правильність заповнення податкової декларації з ПДВ, поданої до по­даткового органу.

Аналізуючи далі норми Кодексу, не­обхідно звернути увагу на питання щодо розміру обороту, згідно з яким підприємець стає платником ПДВ. Статтею 181.1 Кодек­су передбачена обов'язкова реєстрація пла­тника ПДВ, якщо загальна сума від здійс­нення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з V розділом, у тому числі з використанням ло­кальної або глобальної комп'ютерної мере­жі, нарахована (сплачена) такій особі протя­гом останніх 12 календарних місяців, суку­пно перевищує 300000 грн. (без урахування ПДВ). Отже, така особа зобов'язана зареєс­труватися як платник податку в органі дер­жавної податкової служби [1].

Такі умови діяли й до прийняття Ко­дексу. Однак розмір суми здійснюваних операцій не змінювався з 2005 р., незважа­ючи на інфляцію та масштаб цін, які за ці роки зросли більш ніж у чотири рази, розмір суми здійснюваних операцій не змінювався з 2005 р..

Оскільки головний обсяг надходжень за цим податком уряд отримує з імпорту, було б доцільно, на нашу думку, збільшити мінімальний розмір обороту до 600000 грн.

А.Б. Кушнірук зазначає [4], що доці­льно було б збільшити мінімальний розмір обороту до 2 млн. грн. На його думку, у цьому випадку суттєво скоротилася б кіль­кість платників ПДВ і органи державної по­даткової служби сконцентрували б свою увагу на середніх та великих компаніях, які фактично формують переважну частину на­дходжень до бюджету з цього податку. Про­те зазначимо, що норма, запропонована Б. Кушніруком, поступово знищить малий та середній бізнес. Адже згідно з чинним законодавством платник податків, який має статус платника ПДВ, втрачає право на фо­рмування податкового кредиту при взаємо­відносинах з неплатником ПДВ. У зв'язку з цим платнику ПДВ більш вигідно працюва­ти також з платником ПДВ.

Крім того, варто було б заборонити добровільне отримання статусу платника ПДВ, якщо річний обсяг здійснюваних опе­рацій менший за цю суму. Стати платником ПДВ у разі бажання фірм, які штучно сфор­мували оборот більше 600000 грн., вони ма­ли б ставитися на особливий контроль для унеможливлення проведення шахрайських операцій.

Для малих підприємств, які працюють за загальною системою оподаткування, не­обхідно було б встановити пільгову ставку ПДВ. Тоді позитивна різниця між податко­вим кредитом та податковим зобов'язанням збільшувала б їх фінансовий результат, що забезпечило б додаткові надходження від­повідно до державного бюджету. Певні втрати бюджету від такої зміни можливі, але вони будуть незначні: у більшості това­рів, придбаних цими підприємствами, ПДВ вже присутній. Адже спрощення системи оподаткування для малого бізнесу та скоро­чення кількості підприємств, які потребува­тимуть податкового контролю з боку подат­ківців, перекриють ці втрати.

Платники, які застосовують міжнаро­дні стандарти фінансової звітності (далі -МСФЗ), при застосуванні положень Кодек­су, в яких міститься посилання на положен­ня бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти [2].

Законодавством, яке діяло до прийняття Кодексу, вважалося, що податкова деклара­ція, надіслана поштою або засобами елект­ронного зв'язку, вважалася неподаною, якщо були порушені норми щодо заповнення обов'язкових реквізитів та за умови надси­лання податковим органом письмової відмови у її прийнятті. Нова редакція цієї норми пе­редбачає практику прийняття таких податко­вих декларацій з позначкою «До відома».

Замінено термін «податкове зо­бов'язання» «на «грошове зобов'язання платника податків». Отже, якщо платник податків звернеться до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючо­го органу, грошове зобов'язання платника податків вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням чинності. Тому дане положення повинно врегулювати ситу­ацію, коли платник податку не погоджую­чись з податковим зобов'язанням, нарахо­ваним податковими органами, та оскаржу­ючи його, мав сплатити штрафні санкції до рішення суду. Крім того, введено норми, які позитивно вплинуть на ведення господарсь­кої діяльності. Зокрема, якщо платник пода­тків у порядку та у строки, визначені Коде­ксом, повідомить контролюючий орган про зміну податкової адреси, він звільняється від виконання документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою адресою такого платника податків протягом

періоду з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків, та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Наразі достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваже­ної особи на документі у паперовій формі або наявність електронного цифрового під­пису платника податку.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що з прийняттям Податко­вого кодексу України залишилися невирішени-ми деякі питання справляння ПДВ. Тому потрі­бно постійно відстежувати та коригувати їх.

Дата добавления: 2015-06-30