Селективні методи кредитно-грошової політики охоплюють такі процеси

1. Контроль за окремими видами кредитів. Його часто застосовують по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по позиках-споживачам, іпотечному кредиту тощо. Регулювання споживчого кредиту, наприклад, вводиться під час напруги на ринку позикового капіталу, коли держава прагне перерозподілити позикові капітали на користь окремих галузей або обмежити загальний обсяг попиту.

2. Регулювання ризику і ліквідності банківських операцій. У численних урядових законах, інструкціях, директивах, що регулюють операційну діяльність банків, основна увага приділяється ризику та ліквідності банківських операцій. Державний контроль за ризиком посилився у два останні десятиліття. Характерно, що ризик банківської діяльності визначається не через оцінку фінансового становища боржника, а через співвідношення наданих кредитів і обсягу власних коштів банку.

Для регулювання ризику центральний банк встановлює певні нормативи щодо діяльності комерційних банків. Вони можуть стосуватися або максимального обсягу позики, що надається одному клієнту, або співвідношення загального обсягу кредитних операцій і власних коштів. Так, обсяг кредитів, що надаються одному позичальнику, має становити певний відсоток від суми власних коштів банку, в США - не більше 10, у Франції - 75. Щодо другого нормативу, то у Франції сума всіх кредитів, наданих банком, не повинна перевищувати більш ніж в 20 разів його власні кошти.

Державне регулювання ризику і ліквідності передбачає також проведення банківських ревізій, централізованих банківських операцій та страхування депозитів.

У США відповідальність за проведення банківських ревізій несуть три федеральних агентства. Контролер грошового обігу регулює діяльність національних банків, ФРС інспектує банківські холдинг-компанії та банки штатів, що є членами ФРС, а Федеральна корпорація зі страхування депозитів (ФКСД) здійснює контроль за діяльністю застрахованих банків, що не входять до ФРС.

Якщо комерційні банки потрапляють в скрутне становище і постають перед проблемою масового вилучення вкладів, вони мають можливість позичити резервні кошти у Федеральному резервному банку. Ці позики певною мірою запобігають банкрутству банків.

Важливого значення для забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат у США набула діяльність ФКСД. Вона страхує депозити будь-якої приватної особи чи фірми в будь-якому банку, що входить до ФКСД, на суму до 100 тис. дол.

ФКСД може надати допомогу банкам, що мають фінансові проблеми, у один з таких способів: 1) провести злиття цього банку з іншим, більш сильним банком; 2) дозволити банку пройти через банкрутство, а потім сплатити депозиторам максимальну суму страхової винагороди; 3) поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунок певну суму грошей.

Державні органи, здійснюючи регулювання кредитно-грошової системи, все частіше використовують "політику розвитку конкуренції" в банківській сфері, тобто стимулюють конкуренцію. У межах цієї політики провадяться заходи, спрямовані на лібералізацію внутрішніх та міжнародних фінансових ринків, відміну контролю над відсотковими ставками і ряду обмежень для банків на здійснення угод на ринках цінних паперів, а також на інші види фінансової діяльності. При цьому широкий доступ іноземних банків до місцевих ринків розглядається як необхідний чинник підвищення їх ефективності.

3. Кредитно-грошова політика в Україні пройшла певну еволюцію.

У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм Уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб., а кредити Уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86 відсотків від загального обсягу емісійних кредитів проти 6 відсотків кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства (наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика "дешевих грошей" провадилася лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Інакше кажучи, відсоткова ставка, за якою комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Орієнтиром для них була офіційна ставка. Крім того, "дешеві гроші" використовувалися не для інвестицій, а для "латання дирок". Отже, вони не могли позитивно вплинути на економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. провадилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1. Переходом до фінансування бюджетного дефіциту переваж-но за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.

2. Зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій.

3. Проведенням жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Платоспроможність банку - це достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Розраховують його як співвідношення власних коштів і активів, у тому числі зважених за ступенем ризику.

Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов'язань. Її визначають за збалансованістю між строками і сумами погашення активів і строками й сумами виконання зобов'язань банку. Показники достатності капіталу та ліквідності є оціночними показниками діяльності банку і встановлюються з метою оптимального регулювання активних та пасивних операцій банків з точки зору підтримки необхідного рівня ліквідності.

Наслідком політики монетарних рестрикцій (обмежень) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи. У зв'язку з цим політика мінімізації емісійних джерел фінансування дефіциту бюджету має бути доповнена кредитно-грошовою політикою, сприятливою для інвестицій.

Дата добавления: 2015-07-02