Лекція 5.2 Сукупна пропозиція

Лекція 5.1 Сукупний попит.

Питання лекції:

1. Економічний кругообіг в умовах ринку.

2. Сукупний попит та його фактори.

3. Нецінові фактори сукупного попиту.

Питання для самостійного вивчення:

1. Роль фінансових посередників в економічному кругообігу.

2. Вплив зовнішніх факторів на макроекономічний кругообіг.

Питання лекції:

1. Сутність сукупної пропозиції.

2. Альтернативні моделі сукупної пропозиції.

3. Базова модель економічної рівноваги „Сукупний попит – сукупне пропонування”.

Питання для самостійного вивчення:

1. Ціни та реальний ВВП на різних ділянках кривої сукупної пропозиції.

2. Короткострокова та довгострокова рівновага.

Література:

1. 1 с. 341-354

2. 2 с. 46-54

3. 3 с. 220-267

4. 4 с. 197-210

5. 5 с. 76-82

Питання 1 Економічний кругообіг в умовах ринку.

У змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок. Пов'язуючи між собою продавців і покупців ринок встановлює ціни і розподіляє обмежені ресурси згідно з платоспроможними потребами економічних суб‘єктів. Центральне місце в ринковій системі займають два види ринку - ринок ресурсів і ринок продуктів.

Щоб показати роль ринку у процесі взаємодії домогосподарств і підприємств, звернемося до моделі ринкового кругообігу в умовах ринку, тобто без участі держави. (див схему)

Легко помітити, що в процесі ринкових відносин підприємства і домогосподарства виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підприємства є покупцями, а домогосподарства – продавцями. На ринку продуктів домогосподарства є покупцями, а підприємства продавцями. Через кінцевий механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей процес.

Економічний кругообіг виходить з передумови, що домогосподарства витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі підприємства виробляють і продають кількість товарів еквівалентну сукупності цих доходів.

Але товарний ринок не охоплює всіх ринкових відносин між домогосподарствами і підприємствами. Їхні відносини опосередковуються фінансовим ринком, за допомогою якого підприємства позичають у домогосподарств фінансові ресурси, необхідні для інвестування.

У реальній дійсності домогосподарства певний відсоток своїх доходів заощаджують у вигляді готівки, вкладів у банках, придбання цінних паперів, тощо. Це означає, що поточні видатки домогосподарства є меншими, ніж їхні доходи. Водночас фірми не лише виготовляють продукти, а й купують одне в одного капітальні блага. Ділові підприємства нерідко витрачають більше коштів, ніж становить їхній виторг. Окрім платежів за ресурси, фірми здійснюють інвестиції – купують машини та устаткування, які відшкодовують зношений основний капітал та збільшують його величину.

Таким чином, фінансові посередники – комерційні банки, кредитні спілки, тощо, спрямовують заощадження від домогосподарств до фірм – інвесторів, допомагають акумулювати і направити кошти в найбільш вигідному для всіх сторін русі. Слід звернути увагу на те, що в умовах даної моделі сумарні видатки повинні дорівнювати вартості національного продукту, для досягнення рівноваги в ринковій економіці.

Оскільки заощадження та інвестиції здійснюють різні економічні суб’єкти, то може виникати розбіжність між обсягами заощаджень домогосподарств та інвестиційними планами фірм. У наслідок цього в національній економіці попит на товари й послуги та їхня пропозиція не збігатимуться.

У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє з іншими економічними суб’єктами. Основними каналами зв’язку державного сектора є податки, державні трансферти, державні закупівлі товарів та послуг, державні запозичення та надання громадських благ. Податки – це частина грошових коштів, яку держава вилучає у домогосподарств та фірм. Водночас держава надає трансфертні платежі (допомога з безробіття, стипендія) домогосподарствам та субсидії (податкові пільги, позики під низький процент) виробникам. Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки, як уряду, так і місцевих органів влади на товари і послуги, а також на заробітну плату усіх державних працівників (військових, депутатів, учителів, пожежників). Державні запозичення на фінансових здійснюються тоді, коли державний бюджет дефіцитний. Держава бере в позику, випускаючи цінні папери (облігації, векселі) і продаючи їх домогосподарствам, комерційним банкам.

Врахування державного сектора в кругопотоці доходів і продуктів не порушує рівності видатків та національного продукту.

Економіка більшості країн є відкритою, це означає, що частину національного продукту купують населення, фірми та уряди зарубіжних країн. Тому в схему кругопотоку треба врахувати експортно-імпортні операції. Експортний потік вказує на грошові надходження від решти світу за вітчизняні товари й послуги, які продані за кордоном. Але й вітчизняні домогосподарства витрачають частину своїх доходів на зарубіжні товари. Ці товари й послуги є вітчизняним імпортом. Якщо країна купує за кордоном більше, ніж експортує, то різницю мусить оплатити або позиками іноземних фінансових посередників, або продажем іноземцям своїх фізичних та фінансових активів. Це приводить до чистого припливу капіталу. Сукупні видатки усіх покупців повинні дорівнювати національному продукту.

Аналізуючи рис.5.3, можна зробити висновок, що рівність між національним продуктом і національним доходом у відкритій економіці зберігається:

1) з точки зору доходів: Y = C + T + S + Z,

2) з точки зору витрат: Y = C + I +G + E, де С - витрати домогосподарств; Т - сума податків; S - заощадження домашніх господарств; Z - сума імпорту; Е - сума експорту; I - сума інвестицій; G - державні витрати; Y - національний доход.

Дата добавления: 2015-07-02