Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управління освітою

"Ми знаємо, що дитина, як і рослина, створює себе із середини, - писав видатний французький педагог Селестен Френе, - і цей процес є строго індивідуальним... Зовнішні умови слугують лише "матеріальною базою", як і рослині такою базою слугує ґрунт, із якого вона черпає ресурси, необхідні для іі живлення і росту. На нас лежить зобов'язання наблизити до неї ці ресурси, створити для неї сприятливе середовище живлення і росту" (Френе С. Нравственное и гражданское виспитание // Френе С. Педагогические сочинения. - М, 1990. - С. 151). Таким чином, як бачимо, розуміння необхідності автентично-акмеологічних підходів до розв'язання проблем розвитку, виховання та навчання підростаючої людини мало місце давно.

Із зануренням окремих високо розвинутих країн в інформаційну стадію суспільства така необхідність ще більше зросла, що виявилося у появі та розвитку нової галузі психолого-педагогічних знань – педагогічній акмеології. Особливого звучання набула ця проблема в Україні, яка прагне динамічної інтеграції у загальноєвропейський економічний і культурний простір. Панівна протягом тривалого часу на вітчизняних теренах авторитарна система освіти вступила у суперечність із вимогами нового часу. В умовах ринкової економіки неухильно зростає попит на професіоналів високого класу, здатних до найповнішої само актуалізації та само вивільнення творчого потенціалу. Низка державних документів, які з'явилися в останні роки з метою реформування освітньої галузі, дала можливість створити диференційовану мережу закладів освіти, профільні класи з поглибленим вивченням окремих предметів або допрофесійною підготовкою, змінити систему оцінювання учнівських знань, що певним чином заклало базу для реалізації особистісно-орієнтованого виховання і навчання учнів з метою найповнішої реалізації їх внутрішньо закладених тенденцій розвитку.

Однак оскільки навчально-виховний процес не однобокий, бо поєднує діяльність вчителя та учня, то виникає необхідність нових підходів до діяльності та умов її здійснення. Причому визначальну роль тут починають грати не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, що висуває нові вимоги до змісту та характеру управління загальноосвітнім навчальним закладом. Започатковується поступовий процес переходу від централізованої, жорстко детермінованої системи управління закладами освіти до мобільної, демократичної, сприйнятливої до інновацій та пошуку шляхів творчого вирішення поставлених завдань. Таким чином, йдеться про оновлення системи управління освітою, у тому числі й внутрішньо шкільного управління, за рахунок педагогічного менеджменту – самостійного специфічного відгалуження управління.

Сам термін "управління" визначається як "...елемент, функція організмів, систем різного походження (біологічних, соціальних, технічних), які забезпечують збереження структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програм" (Большой энциклопедический словарь. - М., ¡998. - С. 1252).

Основоположниками першої школи "наукового управління" на початку XX століття стали американський інженер Ф.Тейлор і французький менеджер А.Файоль. Перший вирішував завдання удосконалення управління підприємством на основі пошуку оптимальних шляхів та засобів "формальних" організаційних структур і систем на основі попередньо розроблених принципів управління.

У 30-і роки розвиток управлінської думки пов'язується з появою в управлінській проблематиці школи "людських відносин", представники якої ратували за необхідність урахування у процесі управління відомого людського чинника виробництва.

Великий вплив на зміну управлінської думки на зламі 70-х років мали прихильники-теорії "соціальних систем", які, стверджуючи, що будь-яка організація є відкритою системою, здатною пристосовуватися до умов середовища, запропонували розглядати кожну з них як соціальну систему, яку слід аналізувати в цілому згідно з теорією.людських відносин".

Згодом, у 80-і роки могутнім інструментом у теорії управління визнається відома "організаційна культура", яка фокусує увагу на свідомості людини, засвоєнні нею норм культури діяльності та поведінки.

Особливо багатими на нові тенденції у сфері управління були 90-і роки. За однією з них суттєве підвищення продуктивності праці вбачалося у поєднанні високопродуктивної діяльності людини з технологічними чинниками виробництва. Згідно з іншою зверталася увага не лише на піднесення організаційної культури виробництва, а й на використання можливостей демократизації управління, участі в управлінських процесах рядових членів трудових колективів. Третя концентрувала увагу на підсиленні міжнародного характеру управління. Таким чином, упродовж XX століття теорія управління розвинулася як міждисциплінарна галузь знань, що враховувала багатий управлінський досвід з метою отримання високих результатів діяльності на основі погодження дій усіх її учасників.

В освіті цей термін почав використовуватися у другій половині 70-х років, замінивши термін "керівництво". До початку 90-х років його сутність визначалася характером командно-адміністративної управлінської системи.

В останні роки сформована нова методологічна основа для здійснення внутрішньо шкільного управління - процесів діяльності управляючої підсистеми, які враховують внутрішні тенденції розвитку підсистеми, що управляється, з метою встановлення такої відповідності між цими підсистемами, яка б забезпечила високу ефективність навчально-виховного процесу в освітньому закладі. Така основа вибудовується на головних положеннях філософії сучасної освіти: І) принципі субстанціональної єдності та діалогової згоди всіх учасників педагогічного процесу; 2) розгляді суб'єкта та об'єкта управління як поєднання, в якому діяльність першого вибудовується на основі врахування внутрішніх закономірностей розвитку другого; 3) підході до об'єкта управління як нестабільного системного утворення, в управлінні яким необхідно використовувати синергетичну методологію, що дає змогу синтезувати організуюче та стихійне начало у розвитку цього об'єкта. Таким чином, на зміну філософії "впливу" в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом приходить філософія співробітництва всіх учасників педагогічного процесу з метою досягнення спільних цілей. Філософія, яка спрямовується на творення, згідно з Селестеном Френе, того "ґрунту*, з якого дитина, як рослина, черпала б ресурси для свого "живлення і росту", створюючи себе "із середини". А таке управління потребує свого доповнення теорією і практикою педагогічного менеджменту - галузі знань, що акумулює останні досягнення педагогічної та суміжних із нею наук і відповідний практичний досвід, які у своїй сумі спрямовані на об'єкт управління як системне утворення з метою отримання запланованої системної властивості.

Теорія менеджменту покликана насамперед змінити стиль взаємовідносин між адміністрацією навчального закладу та вчителями, між педагогами та учнями, встановити дух співробітництва, взаємоуваги, взаємодопомоги. Усе це спрямовується на досягнення єдиної мети - найповнішого розкриття внутрішньо закладених тенденцій розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу. А це можливе лише за широкого використання синергетичної методології в управлінні, що вимагає посиленої уваги та глибокого вивчення хаотичних елементів педагогічно важливих процесів та явищ, подальшого узагальнення їх на теоретичному рівні. Цю мистецьку складність управління виховним процесом у широкому його розумінні чітко відчували талановиті педагоги. "Навчально-виховний процес, - писав В.О.Сухомлинський, - має, з мого погляду, три джерела - науку, майстерність і мистецтво. Добре керувати навчально-виховним процесом - це означає досконало володіти наукою, майстерністю і мистецтвом навчання та виховання. Виховання в широкому розумінні - це багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення і тих, кого виховують, і тих, хто виховує. Причому для цього процесу характерна глибока індивідуальність явищ: та чи інша педагогічна Істина, вірна в одному випадку, стає нейтральною в другому і абсурдною у третьому. Така природа нашої педагогічної справи; керувати нею - це означає насамперед самому постійно збагачуватися і оновлюватися, бути сьогодні духовно багатшим, ніж учора" (Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.; А.І.Кузьмінський, ВЛ.Омеляненко. -К, 2003. - С. 689-690).

Згаданий В.О.Сухомлинським взаємообмін духовними цінностями всіх учасників виховного процесу в широкому розумінні цього поняття дає можливість сформувати атмосферу довір'я та успіху кожного з них, реалізувати особистісно орієнтований підхід до кожного в умовах високої внутрішньо шкільної культури та психолого-педагогічного комфорту.

2. Принципи управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами

Принципи управління – це вихідні положення, яких дотримуються в управлінні системою освіти.

Принцип демократизації управління означає істотне розширення прав учителів та педагогічних колективів, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення комфортного морально-психологічного клімату в колективі, доброзичливих стосунків між адміністрацією закладу і учителями, педагогами і учнями, педагогічним колективом і батьками; передбачає моральне і матеріальне стимулювання творчих пошуків учителів.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Персональну відповідальність перед державними органами за роботу загальноосвітнього навчально-виховного закладу несе його директор, за стан справ з освіти в районі — завідуючий відділом освіти районної держадміністрації, а в області — начальник управління освіти обласної держадміністрації, в країні — міністр освіти. Керівник освітньої установи може самостійно приймати рішення з питань, які стосуються його компетенції і визначені статутом закладу, і вимагати їх виконання від інших членів колективу. В прийнятті рішення керівник зобов'язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

У загальноосвітньому навчально-виховному закладі директор своїм наказом реалізує рішення педагогічної ради, органів громадського самоврядування, якщо вони відповідають чинному законодавству.

Педагогічна рада — це постійно діючий дорадчий колегіальний орган. Головою педагогічної ради є директор навчально-виховного закладу. Педагогічна рада діє в рамках Положення про педагогічну раду. Її робота спрямована на вдосконалення навчально-виховного процесу, його методичне забезпечення; на розв'язання питань морального та матеріального стимулювання праці учнів, звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, що не встигають, для повторного навчання в тому ж класі; на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, впровадження досягнень науки і передового досвіду в практику їх роботи та інше.

Планується робота педагогічної ради в довільній формі. Кількість її засідань визначається потребою закладу освіти, але не менше чотирьох разів на рік.

До органів громадського самоврядування відносять конференцію і раду закладу освіти.

Конференція (загальні збори) є вищим органом громадського самоврядування закладу освіти. На конференцію обирається однакова кількість делегатів від трьох категорій: працівників закладу освіти, учнів ІІ-ІІІ ступенів, батьків і представників громадськості. Кількість делегатів від кожної категорії та термін їх повноважень визначається статутом загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Конференція правочинна при наявності не менше половини її делегатів. Рішення приймається простою більшістю голосів присутніх делегатів.

Періодичність скликання конференції, як правило, не менше одного разу на рік. Право скликати конференцію мають голова ради закладу, делегати, якщо за це висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчально-виховного закладу, засновник.

Основними напрямами роботи конференції є такі: обрання ради закладу освіти, визначення терміну її повноважень, затвердження основних напрямів діяльності навчально-виховного закладу, заслуховування звітів директора, голови ради закладу про їхню роботу, прийняття рішення про стимулювання праці, підняття клопотання перед засновником закладу про доцільність перебування директора на відповідній посаді.

Рада закладу освіти обирається на конференції відкритим або таємним голосуванням. До її складу входить однакова кількість представників від працівників цього закладу, учнів ІІ-ІІІ ступеня, батьків і громадськості.

Право скликати раду закладу освіти мають її голова, засновник, члени ради, якщо за це висловилось не менше третини її загальної кількості, директор закладу освіти. Засідання її є правочинним, якщо в роботі взяло участь не менше двох третин її членів. Рішення ради закладу приймаються простою більшістю голосів, присутніх на засіданні.

Рада закладу освіти може затверджувати режим роботи закладу, вносити пропозиції про стимулювання праці педагогічних та інших працівників закладу, приймати рекомендації про нагородження учнів і випускників закладу за успіхи в навчанні, праці, розглядати пропозиції педагогічної ради про виключення учня із закладу освіти, організовувати громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів, видавати рекомендації щодо витрат бюджетних і позабюджетних коштів закладу освіти, погоджувати розподіл коштів фонду всеобучу, за поданням директора визначати структуру громадського самоврядування закладу освіти.

Принцип науковості передбачає, перш за все, управління закладом освіти на основі законів України, нормативних актів та широкого використання досягнень науки про управління освітою, результатів досліджень психолого-педагогічних наук, передового педагогічного досвіду.

Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень. Невід'ємною частиною управління навчально-виховним закладом є перевірка виконання Закону України “Про освіту”, нормативних актів органів управління, наказів і розпоряджень директора, рішень педагогічної ради, ради закладу освіти. Без об'єктивного державного контролю за виконанням працівниками закладу своїх функціональних обов'язків неможливо правильно управляти навчально-вихов­ним закладом.

Керівник навчально-виховного закладу повинен не тільки перевіряти виконання прийнятих рішень, але й створити умови та надавати необхідну допомогу для їх виконання.

Принцип оперативності, конкретності і діловитості. Оперативність управління означає своєчасне вирішення завдань, поставлених перед колективом закладу освіти. Конкретність в управлінні вимагає розв'язання завдання на основі точної, перевіреної інформації. Здійснюючи внутрішньошкільний контроль, керівник закладу, крім глибокого і детального аналізу проведених заходів, повинен дати і конкретні рекомендації педагогічним працівникам.

Управляти діловито — це значить управляти із знанням справи. Керівник закладу освіти повинен бути всебічно компетентним у питаннях педагогічної теорії і практики, основ наукової організації праці, передового досвіду в управлінні закладом освіти. Він повинен добре знати перспективи та невідкладні завдання роботи закладу, яким керує, знати рівень державних вимог, вміти збирати факти, узагальнювати практичний досвід, правильно використовувати кращий досвід педагогічних працівників. В.О.Сухомлинський радив своїм колегам: “Умійте осмислити пройдений шлях. Осмислення того, що вже зроблено, — це велике духовне багатство школи” (Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи // Вибрані твори в 5 т. — К.: Рад.шк., 1976. — Т.4. — С.603).

Василь Олександрович завжди глибоко і всебічно аналізував результати навчально-виховної роботи, і це допомогло йому по-науковому розв'язувати складні педагогічні проблеми.

Принцип цілеспрямованості в діяльності керівників закладу освіти означає спрямування зусиль на вирішення головних і визначальних завдань освіти і виховання на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.

Пріоритетність завдань у галузі освіти і виховання в період відродження національної школи визначені в державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXІ століття”). Це, зокрема, формування системи і обсягу знань, умінь і навичок, диференціація і інтеграція навчально-виховного процесу, формування національної свідомості, утвердження принципів загальнолюдської моралі та ін.

Цілеспрямованість в управлінні передбачає вміння із багатьох завдань, які стоять перед навчально-виховним закладом, вибрати основні, від розв'язання яких залежить успіх роботи закладу освіти.

Принцип ініціативи і активності. Цей принцип передбачає постійну підтримку керівником закладу освіти, його заступниками творчих пошуків педагогів, розвиток їх ініціативи і активності в розв'язанні актуальних завдань навчально-виховного процесу.

Принцип оптимізації. Він передбачає досягнення високої ефективності в педагогічній діяльності при умові розумної і доцільної затрати зусиль. А це можливо на основі наукової організації праці педагогічних працівників і учнів закладу, завдяки вмілому використанню особистих якостей кожного працівника, при умові створення оптимальних умов для підвищення якості навчально-виховної роботи.

Принципи управління освітою в практичній діяльності виступають не відокремлено один від одного, а в комплексі.

Дата добавления: 2015-07-02