Особливості географічної структури міжнародної торгівлі товарами

Товарні потоки міжнародної торгівлі.

Особливості географічної структури міжнародної торгівлі товарами. Товарна структура міжнародної торгівлі в розрізі груп та видів продукції. Оцінка основних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі товарами України. Аналіз виконання зобов'язань України перед СОТ.

Обсяг міжнародної торгівлі у минулому постійно зростав. Якщо вимірювати зовнішньоторговельну активність у сфері експорту в мільярдах доларів США, то міжнародна торгівля в поточних цінах збільшилася з 22,7 млрд. у 1938 р. до 108,6 млрд. у 1958 р. та 3640,3 млрд. у 1992 р. і 5295 млрд. у 1997 р. Отже, всесвітній експорт зріс порівняно з 1958 р. у 49,6 рази, а порівняно з 1992 р. — на 45,5 %. 1997 р. був рекордним: зростання обсягу світового експорту на 9,5 % зафіксоване вдруге за останні 20 років. Повніше уявлення про розвиток світової торгівлі за період від початку Другої світової війни і до сьогодні можна отримати з даних табл. 5.1.

Таблиця 5.1.

Тенденції розвитку світової торгівлі товарами в 1938-2007 рр., млрд. дол. США [68]

Країни	Рік
Світ	22,7	57,5	108,6	239,7	1301,0	1831,4	1903,2	2120,6	2814,5	3406,1	3640,3
США, Канада	4,0	15,8	23,0	47,4	187,4	280,8	300,1	304,4	425,3	548,6	582,0	1519,8	1744,59
Латинська Америка	2,0	7,5	9,6	13,9	63,2	79,8	111,0	89,3	108,5	132,8	—		597,25
Європа	10,3	21,0	52,3	126,7	630,1	862,5	887,1	115,9	1459,5	—	—		6443,97
Африка (крім Південної Африки)	0,9	3,0	4,7	9,7	46,0	64,8	61,6	45,4	55,1	66,2	65,5		471,51
Японія	-	0,3	2,9	13,0	97,5	138,9	170,1	209,2	265,0	314,5	340,5		785,85
Азія (крім Китаю, Монголії, Японії, Ізраїлю)	3,1	6,6	0,5	19,8	190,3	311,4	292,8	306,7	450,6	618,9	693,6		2137,51

Рис. 5.1. Зростання світового обсягу експорту товарів та ВВП протягом 2001-2007 рр.(джерело: [68])

Розглядаючи загальносвітові тенденції розвитку світової торгівлі за статистикою табл. 5.1 та рис. 5.1, варто зазначити, що темпи її зростання наприкінці минулого століття випереджали темпи зростання ВВП. При цьому більшість країн, що розвиваються, та країн із перехідною економі­кою мають вищі темпи зростання експорту, ніж розвинуті країни. Остання інформація щодо розвитку світової торгівлі, яка, щоправда, ще не є цілком систематизованою, свідчить про формування сталої тенденції "гонки за лідерами". У тих випадках, коли країни з низькими рейтингами розвитку обирають стратегію трансформації господарства на рейки економіки знань, їхні зусилля стають досить успішними.

Найбільш загальною закономірністю розвитку міжнародної економіки є глобалізація, що виявляється у зменшені відстаней та усуненні торговельних кордонів у світовій економіці. Компанії здійснюють діяльність за межами своєї країни, а споживачі роблять закупівлі на значній відстані від постачальників. Іноді покупець не має чіткого уявлення про країну постачання, якщо товар закуповується через Інтернет. Глобалізація як явище зумовлює структурні зміни у міжнародній економіці. Вона значною мірою впливає на поведінку й діяльність компаній на ринках різних країн; їхні ділові відносини із зарубіжними партнерами; розширення можливостей споживачів отримати доступ до міжнародних постачальників; інтернаціо­налізацію використання активів інтелектуальної власності компаній, які також можуть стати доступними споживачам; зменшення важливості гео­графічного фактора в процесі прийняття компаніями рішень щодо того, де здійснювати окремі частини своїх операцій, обсягу роботи, яку вони виконуватимуть власними силами, та організації фінансування.

Мислення фахівців із міжнародної економіки також набуває глобального характеру. Нині спостерігається посилення тенденції з боку економічних учасників ігнорувати бар'єри, введені колись національними або супернаціональними кордонами. Більшість із них наразі поводяться так, начебто світ (або принаймні значна його частина) складається з єдиного ринку для товарів та послуг, ідей та капіталу. Компанії можуть робити це, оскільки світова система торгівлі розвивається у напрямі забезпечення такої можливості. Ідеться переважно про зменшення торговельних бар'єрів — усунення тарифів, запровадження єдиних регуляторних рамок, зменшення транспортних витрат, спрощення системи розподілу, гармонізацію вимог замовників та створення фундаментальних стимулів поведінки компаній з боку впливових масштабних економік.

Міжнародні підходи до закупівель, операцій, маркетингу та інновацій запроваджуються великими компаніями вже більше століття. Раніше цей процес був порівняно простим і полягав у клонуванні своїх операцій та маркетингу з одного національного ринку на інший, залишаючи при цьому функції управління й розвитку у "власних країнах". XXI ст. характеризується тим, що більшість великих міжнародних компаній є дійсно міжнародними, оскільки розміщують свої закордонні філії там, де є умови для отримання найбільшого прибутку всією фірмою. При цьому стосунки між окремими підрозділами визначаються глобальною чи регіональною штаб-квартирою компанії. Такі компанії можуть мати "власну країну" лише за юридичним статусом. Не випадково окремі з них для оцінки діяльності глобальних компаній вводять нові показники, як от: роль зарубіжних філій у зайнятості, доданій вартості, експорту, інвестиціях тощо.

Так, багато компаній США переносять виробництво в Мексику. Серед них можна виділити "Scott paper", "Volkswagen", "Continental appurel", "Matchusita" ("Panasonic"), "Crysler", "Sara Lee". Фактично, найбільшим роботодавцем у Мексиці нині є корпорація "General Motors". Іншим прикладом є великий виробник джинсів "Gess". Ця корпорація за 90-ті роки XX ст. перемістила дві третини своїх виробничих потужностей у Мексику, заснувавши там п'ять фабрик із пошиття одягу.

Розвиток міжнародної економіки в наш час означає набагато більше, ніж діяльність багатонаціональних компаній. Сплеск бурхливого розвитку глобальної економіки наприкінці XIX ст., що супроводжувався небувалим збільшенням потоків товарів, капіталу та ідей між різними регіонами світу, забезпечив швидке зростання національних економіки та культурного взаємообміну. Одночасно спостерігається небачений до цього рівень міграції населення.

Глобалізація економіки в сучасних умовах забезпечує зростання ефекту від використання конкурентних переваг великих компаній завдяки розширенню маневру для вкладання інвестицій та збільшення обсягів діяльності в рамках своїх цільових ринків і в інноваційних сферах. Проте у компаній, що діють на міжнародних ринках, ланцюги створення доданої вартості стають "коротшими" внаслідок розширення підрядних форм діяльності та зменшення кількості процесів, що виконуються самостійно. Одночасно ланцюги створення доданої вартості є "ширшими", оскільки таї компанії отримують міцні конкурентні позиції у конкретних процесах на різних міжнародних ринках. Найбільш яскравим прикладом цього тип трансформації є компанії, що займаються дизайном та маркетингом на споживчих ринках, наприклад, на ринках модного одягу та взуття. Такі компанії укладають контракти підряду для виконання всіх видів робіт і матеріально-технічного забезпечення, а самі займаються тільки розробкою нових продуктів, рекламою брендових марок за кордоном та продажем.

Специфічною проблемою, що набуває все більшого масштабу, зокрема, в Україні, є застосування давальницьких схем у багатьох галузях. Останнім часом спостерігається збільшення випадків використання компаніями підходів, коли укладаються угоди субпідряду для здійснення виробничій процесів у комерційних умовах, коли одна компанія залучає на контракт ній основі іншу компанію для виконання конкретних операцій, але залишає за собою право власності на матеріали протягом усього процесу виконання робіт. Такий тип операцій є новим, хоча раніше він існував у деяких галузях кустарного багатоцільового виробництва. Наразі він застосовується у хімічній, машинобудівній та інших галузях, де переміщення товарів відбувається не тільки між заводами, а й за межі національних кордонів із метою обробки й повернення назад без зміни власності.

Причини для переходу ділових, незалежних один від одного, партнерів до практики переробки продукції за кордоном на давальницьких умовах пов'язані зі зменшенням витрат через спеціалізацію. Це пояснюється чіткою економічною логікою, оскільки спеціалісти у конкретних операціях, таких як нанесення покриття, прокат, проста збірка, можуть запропонувати більш ефективні підходи до виконання робіт кращої якості та краще використання наявного потенціалу, ніж підрозділи, що входять до складу виробничих об'єднань. Разом із тим там, де процес переробки продукції за давальницькою схемою відбувається між дочірніми підприємствами, є також наслідки з погляду оподаткування. Законодавства багатьох країн трактують переробку на давальницьких умовах як операції з виготовлення продукції, за яких транскордонний трансферт товарів для обробки має розглядатись як трансферт прав власності.

Серед загальних економічних закономірностей зростає значення транскордонної електронної торгівлі (міжнародної електронної комерції). З використанням електронних засобів можуть постачатися товари, послуги та інтелектуальна власність. Експертами з торгової й податкової політики нині обговорюється питання визначення цієї форми міжнародної торгівлі.

Якщо електронні передачі розглядати як товари, то на них поширюються умови та правила Загальної угоди щодо торгівлі та тарифів (ГАТТ). Це означає, що продукція, яка відправляється за допомогою електронних за­собів торгівлі, підлягатиме митному оподаткуванню. Якщо, з іншого боку, їх класифікувати як послуги, тоді на них поширюються умови та правила Загальної угоди про торгівлю послугами (GАТS) і, можливо, в цьому випадку товари не підлягатимуть митному оподаткуванню.

Найбільш спірні питання стосуються електронного пересилання продуктів, що мають фізичні аналоги (наприклад, книги, музика, фільми та відеоматеріали і програмне забезпечення). Раніше ці продукти постачалися фізично через кордон за допомогою відповідних носіїв, таких як СБ, дискети та плівки. Отже, вони класифікувалися як товари. Наразі такі продукти все більше направляються як файли даних через віртуальну мережу, перетинаючи таким чином кордони. Потім дані записуються на відповідний носій, друкуються або зберігаються у комп'ютері. Вони можуть направлятися індивідуумам для прямого споживання або тим, хто займається роздрібною торгівлею, для подальшого поширення.

Організація міжнародної торгівлі не є сталою, вона постійно реформується у напрямі підвищення рівня універсалізації та відкритості. Однією з найбільш відкритих економік у світі є американська, яка поступається таким орієнтованим на експорт малим державам, як Сінгапур, Ірландія та ін. Це сприяє отриманню істотних вигід споживачами товарів і послуг, стимулює конкуренцію на внутрішньому ринку і приводить до зниження цін на товари, значна частина яких імпортується з-за кордону. Так, за пе­ріод 1997—2004 рр. ціни на радіоапаратуру в США знизилися на 26 %, на телевізори — на 51, на іграшки — на 34, на одяг — на 9 %. Натомість, аме­риканські ціни на більшість продовольчих товарів, що не імпортуються (молоко, масло, цукор та ін.), зросли за той самий період на 9—28 % [68].

Лібералізації світової торгівлі сприяють переговори та укладання угод на глобальному, регіональному і двосторонніх рівнях. Найважливішим форумом багатосторонніх переговорів є Світова організація торгівлі, що об'єднує 153 держави, частка яких становила у 2008 р. 93,4 % вартості експорту і 95,8 % вартості імпорту (табл. 5.2 і 5.3). Вона вимагає від своїх членів, щоб мінімальний торговий тариф, що застосовується до будь-якої країни-члена, автоматично поширювався на всіх її учасників.

Таблиця 5.2.

Світовий експорт товарів за регіонами, %

Країна	Вартість, млрд. дол. США		Частка			Щорічна зміна
						2000—2008
Світ
Північна Америка	1853,5		16,6	19,5	13,0
США	1162,4		11,6	12,5	8,2
Канада	418,9		3,8	4,4	2,9
Південна та Центральна Америка	499,2		3,1	3,1	3,8
Бразилія	160,6		0,9	0,9	1,3
Європа	5772,2		49,6	42,0	41,0
ЄС	5319,6		—	38,9	37,5
СНД	510,3		1,7	2,3	4,5			7,5
Російська Федерація	355,2		—	1,7	-
Африка	424,1		3,1	2,4	3,5
Південна Африка	-		0,7	0,5	0,5
Близький Схід	759,9		4,1	4,3	6,5
Азія			21,8	26,4	27,7
Китай	1217,8		1,8	4,0	9,1
Японія	712,8		8,5	7,6	5,0
Меморандум:
Члени СОТ	13193,2	-	95,6	95,8	93,4	-			-

Джерело: [68]

Таблиця 5.3.

Світовий імпорт товарів за регіонами, %

Країна	Вартість, млрд. дол. США	Частка	Щорічна зміна
				2000-2008
Світ
Північна Америка		19,6	25,8	18,1
США		14,8	19,2	13,5
Канада		3,5	3,7	2,6
Південна і Центральна Америка		2,5	3,2	3,7
Бразилія		0,6	0,9	1,1
Європа		50,1	42,4	42,3
ЄС		—	39,1	38,8
СНД		1,9	1,2	3,1
Російська Федерація		—	0,7	-
Африка		2,8	2,0	2,9
Південна Африка		0,5	0,5	0,6
Близький Схід		2,9	2,6	3,6
Азія		20,3	22,9	26,4
Китай		1,5	3,4	7,0
Японія		6,7	5,8	4,7
Меморандум:
Члени СОТ		95,4	97,3	95,8	-

Джерело: [68

У всі часи існування світової торгівлі мала місце певна регіональна спеціалізація і товарна диференціація. Найбільш суттєво вони починають виявлятися з появою перших держав. Вже у добуржуазних суспільствах об'єктами торгівлі стають як товари першої необхідності, так і предмети розкоші. Наприклад, у 2-му тис. до Р. X. в епоху бронзового віку, велике значення мали закупівлі олова, із якого виготовлялася бронза зі сплаву з міддю. Для цього фінікійські купці здійснювали регулярні експедиції на "Олов'яні острови" (сучасна Велика Британія), звідки олово надходило в Єгипет і держави Близького Сходу. У середні віки вже діяла стабільна система міжнародних торгових шляхів, що пов'язували практично всі цивілізації Старого світу: Великий шовковий шлях, транссахарські караванні шляхи, "шлях з варягів у греки" і т. ін.

Проте до Нового часу не було єдиного світового господарства. Оскільки у докапіталістичні часи зовнішньоекономічні зв'язки відігравали другорядну роль, кожна з держав була здебільшого самодостатньою. Лише з початком світової експансії цивілізації Західної Європи (за точку відліку більшість дослідників беруть XVI ст.), починає формуватися світова капіталістична економіка як єдина система. В ній діють три основні закономірності. По-перше, світ поділяється на групи країн із нерівноправними відносинами — країни "ядра", що пригнічують і експлуатують "периферію", країни "периферії" та "напівпериферії", що займають проміжне станови­ще. По-друге, капіталістична світова економіка розвивається в єдиному ритмі циклів Кондратьєва. По-третє, між країнами "ядра" точиться бороть­ба за лідерство: у XVII ст. роль лідера відігравала Голландія, у XIX ст. — Велика Британія, із XX ст. — США.

Регіональна структура світової торгівлі в сучасну епоху не є стабільною і визначається розвитком науково-технічної революції та формуванням но­вої економіки як економіки знань. Регіоналізація в цих умовах відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільств. На регіональній структурі міжнародної торгівлі позначаються диференціація природно-ресурсного потенціалу, забезпеченість сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівень науково-технічного розвитку, місткість внутрішнього ринку, залежність від зовнішнього ринку національних економік. Ці фактори реалізуються залежно від конкурентної ситуації на світовому ринку, характеру торговельної експансії лідерів ринку, переливання капіталів тощо.

Уявлення про регіональну структуру світової торгівлі в розрізі країн можна отримати з табл. 5.2 і 5.3. Як видно з них, нині виокремлюються чотири центри світової торгівлі: США, Західна Європа, Китай і Японія. У 2008 р. їхній експорт перевищив половину світового експорту (59,8%). Частка цих країн у світовому імпорті товарів становить 64 %. У цілому частка четвірки лідерів міжнародної торгівлі у 2008 р. становила більше 60% світового товарообороту, їхня гегемонія у майбутньому може бути порушена іншими країнами. Про це свідчить, зокрема, лідерство за середньоріч­ними темпами зростання експорту (імпорту) у 2000—2008 рр. Китаю — 24 % (22), Російської Федерації — 21 (26), Бразилії — 17 (15) [68].

Практично, ці самі країни утримують лідерство і в імпорті товарів. США, Європейський Союз, Китай і Японія імпортували у 2008 р. 64 % товарів світового обсягу. При цьому в США і Європейському Союзі імпорт перевищує експорт, що пов’язано переважно з високим рівнем споживання енергетичних ресурсів і продуктів харчування південного походження. Характерною є також і тенденція випередження темпів зростання імпорту над експортом.

За регіональною структурою світової торгівлі можна аналізувати ефективність міжнародної економічної інтеграції. Статистичні показники дають достатньо підстав для висновку про існування інтеграційних об'єднань, що прогресують. У розвинутих країнах це — Європейський Союз (ЄС) та Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), у країнах, що розвиваються, — Спільний ринок країн Північного конуса (МЕРКОСУР) й Асоціація держав Північно-Східної Азії (АСЕАН). їм притаманні високі темпи зростання експорту й імпорту.

Певні закономірності формуються також у процесах внутрішньо- і міжрегіональної торгівлі. На Північноамериканському і Європейському континентах переважає внутрішньорегіональна торгівля. Частка внутрішніх потоків у Північній Америці у 2008 р. становила 49,8 %. Ще вища частка торгівлі між країнами Європи у повному експорті — 72,8 % (табл. 5.4). Важливе значення у формуванні цих тенденцій відіграють ліквідація всіх торгових та інвестиційних бар'єрів і злиття національних ринків. Проте в інших регіонах такого рівня інтеграції ще не досягнуто, переважно тому, що не вдається сформувати відповідну законодавчу базу та розробити ефективні форми співпраці. Результатом є те, що частка експортних поставок із країн СНД до Європи становить 57,7%, а внутрішньорегіональних — 19,2%.

У XXI ст. важливого значення набуває торгівля товарами регіональних інтеграційних угруповань. СОТ публікує матеріали статистичного обліку за п'ятьма головними угрупованнями: Європейським Союзом, НАФТА, АСЕАН, МЕРКОСУР і Андським співтовариством (табл. 5.5). Панівне становище серед них у торгівлі товарами займає Європейський Союз. Порівнюючи показники ЄС та НАФТА, що є близькими за загальним рівнем роз­витку, слід звернути увагу на наявність лише за зовнішнім імпортом у НАФТА дещо вищого обсягу торгівлі за нижчих темпів зростання у 2000— 2007 рр.

Таблиця 5.4.

Внутрішньо- та міжрегіональна торгівля товарами у 2008 р.

Походження	Призначення
Північна Америка	Південна і Цен­тральна Америка	Європи	СНД	Африка	Середній Схід	Азія	Світ
Вартість, млрд. дол. США
Північна Америка	1014,5	164,9	369,1	16,0	33,6	60,2	375,5	2035,7
Південна і Центральна Америка	169,2	158,6	121,3	9,0	16,8	11,9	100,6	599,7
Європа	475,4	96,4	4695,0	240,0	185,5	188,6	486,5	6446,6
снд	36,1	10,1	405,6	134,7	10,5	25,0	76,8	702,8
Африка	121,6	18,5	218,1	1,5	53,4	14,0	113,9	557,8
Близький Схід	116,5	6,9	125,5	7,2	36,6	122,1	568,9	1021,2
Азія	775,0	127,3	801,0	108,4	121,3	196,4	2181,4	4353,0
Світ
Частка міжрегіональних торгових потоків у повному експорті товарів кожного регіону, %
Північна Америка	49,8	8,1	18,1	0,8	1,7	3,0	18,4	100,0
Південна і Центральна Америка	28,2	26,5	20,2	1,5	2,8	2,0	16,8	100,0
Європа	7,4	1,5	72,8	3,7	2,9	2,9	7,5	100,0
СНД	5,1	1,4	57,7	19,2	1,5	3,6	10,9	100,0
Африка	21,8	3,3	39,1	0,3	9,6	2,5	20,4	100,0
Близький Схід	11,4	0,7	12,3	0,7	3,6	12,0	55,7	100,0
Азія	17,8	2,9	18,4	2,5	2,8	4,5	50,1	100,0
Світ	17,2	3,7	42,9	3,3	2,9	3,9	24,8	100,0
Частка регіональних торгових потоків у світовому експорті товарів, %
Північна Америка	6,5	1,0	2,3	0,1	0,2	0,4	2,4	13,0
Південна і Центральна Америка	1,1	1,0	0,8	0,1	0,1	0,1	0,6	3,8
Європа	3,0	0,6	29,9	1,5	1,2	1,2	3,1	41,0
СНД	0,2	0,1	2,6	0,9	0,1	0,2	0,5	4,5
Африка	0,8	0,1	1,4	0,0	0,3	0,1	0,7	3,5
Близький Схід	0,7	0,0	0,8	0,0	0,2	0,8	3,6	6,5
Азія	4,9	0,8	5,1	0,7	0,8	1,2	13,9	27,7
Світ	17,2	3,7	42,9	3,3	2,9	3,9	24,8	100,0

Таблиця 5.5. Торгівля товарами окремих регіональних інтеграційних угруповань, млрд.дол.США

Показник
Європейський Союз
Загальний експорт
Внутрішній
Зовнішній
Загальний імпорт
Внутрішній
Зовнішній
НАФТА
Загальний експорт
Внутрішній
Зовнішній
Загальний імпорт
Внутрішній
Зовнішній
АСЕАН
Загальний експорт
Внутрішній
Зовнішній
Загальний імпорт
Внутрішній
Зовнішній

Закінчення табл. 5.5

МЕРКОСУР^1
Загальний експорт
Внутрішній
Зовнішній
Загальний імпорт
Внутрішній
Зовнішній
Андське Співтовариство
Загальний експорт
Внутрішній
Зовнішній
Загальний імпорт
Внутрішній
Зовнішній

¹ Імпорт Канади та Мексики оцінений у і. о. b.

Джерело www.wto.org:

Лідерство Європейського Союзу як інтеграційного угруповання пояснюється тим, що в Європі досягнуто найвищого рівня зближення й зрощу­вання національних економік, суттєво переглянуто підходи до розвитку окремих галузей відповідно до загальних інтересів. Певною мірою 25 євро­пейських країн задля регулювання міжнародних господарських зв'язків свідомо пішли на обмеження суверенітету й створення наднаціональних ор­ганів управління. Вважається, що поступаючись власним суверенітетом, кожна з держав — членів інтеграційного об'єднання отримує у спільне ко­ристування суверенітет інших країн. Американський економіст японсько­го походження К. Омає визначив цей процес у дещо крайній формі як "кі­нець національних держав".

Успішному розвиткові внутрішнього експорту й імпорту ЄС сприяють також такі економічні фактори, як створення єдиного простору без внутрішніх кордонів, заснування економічного й валютного союзу, вільне пере­міщення робочої сили, товарів, послуг і капіталу в рамках єдиного ринку та інші нововведення, могутній ринок позикових капіталів, розвинуте пря­ме інвестування виробництва експортних товарів та ін. Особливістю ЄС є розроблення уніфікованої експортної політики, що надає перевагу експортному страхуванню та торговельній політиці акумуляції інтересів своїх фірм на внутрішньому та європейському ринках. Підприємства-експортери можуть отримувати фінансову, інформаційно-аналітичну та політико-дипломатичну підтримку. Проте ЄС має пасивне торговельне сальдо. Це пояснюється залежністю європейських країн від імпорту нафти, природно­го газу, кольорових, дорогоцінних, рідкісних металів (50 % загального ім­порту), а також зерна, тропічних і субтропічних товарів.

Багато корисного можна запозичити з досвіду країн НАФТА, особливо США. Йдеться про мистецтво відкриття нових ринків та стимулювання вітчизняних компаній щодо експансії на них, запровадження систем стимулювання експорту і тарифних квот, використання антидемпінгового законодавства в енергетиці, металургії, текстильній промисловості та сільському господарстві.

Третім регіональним інтеграційним об'єднанням за обсягом експорту та імпорту є АСЕАН. Нині до нього входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней-Даруссалам, В'єтнам, Лаос, М'янма і Камбо­джа. Інтеграційні процеси в цьому об'єднанні відбуваються повільніше, тому в торгівлі товарами домінують зовнішній експорт і зовнішній імпорт.

Зовнішня торгівля товарами найбільшого регіонального об'єднання Південної Америки МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай, Венесуела й Чилі; Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу як асоційовані члени) за обсягами значно менша, ніж у ЄС, НАФТА та АСЕАН, хоча краї­ни цього об'єднання виробляють більш як 75 % сукупного ВВП континенту. Це можна пов'язувати як із загальним економічним розвитком членів торгово-економічного союзу, так і з використанням простіших форм економічної інтеграції. МЕРКОСУР лише у 1994 р. перейшов від зони вільної торгівлі, що є початковою інтеграційною формою, до митного союзу. Створення МЕРКОСУР ще не привело до зміни товарообороту з розвинутими країнами, але суттєво позначилося на взаємній торгівлі. Зокрема, у 1991— 1997 рр. вона зросла у 6 разів.

Андське співтовариство (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія й Перу) розвиває зовнішню торгівлю шляхом створення Андського економічного простору (Андського спільного ринку) на основі розвитку таких форм, як зона вільної торгівлі, митний союз і обмеження впливу іноземних моно­полій. За обсягами торгівлі товарами співтовариство поступається іншим угрупованням, натомість має найвищі темпи зростання.

Дата добавления: 2015-07-02