Формування фінансових результатів суб'єктів господарювання

Фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємниц­тва є прибуток або збиток. Діяльність підприємств у сфері фінан­сових результатів спрямована на забезпечення отримання прибу­тку та його оптимальний розподіл і використання, а за наявності збитків — на встановлення їх причин та джерел покриття.

Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фінансового результату забезпечується цілеспрямованим управлінням процесом формування прибутку на основі комплексного урахування всіх зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на виробництво та реалізацію товарів, робіт, послуг.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибутку ґрунтується на впливі на нього через фа­ктори, що визначають фінансові результати. Оскільки прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характери­зують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і про­позиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозу­вання відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно мусить максимально їх враховувати. Безглуздо випускати продукцію, яка потім не ма­тиме збуту. Зміна ситуації на ринку (поява нових товаровироб­ників, нових ідентичних товарів, переорієнтування попиту на інші товари) може істотно вплинути на рівновагу попиту і про­позиції, що відіб'ється на обсязі продажу і цінах, а в підсум­ку — на фінансових результатах.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.

Система техніко-економічних факторів визначається характе­ром і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі. Роз­глянемо її на прикладі основної галузі — промисловості. Модель формування прибутку в промисловості зображена на схемі:

Як видно зі схеми, на прибуток у промисловості впливають такі фактори:

— обсяг виробництва товару;

— ціна за одиницю продукції;

— собівартість одиниці продукції.

В інших галузях ці фактори є ідентичними за змістом. Таким чином виділяються три узагальнюючі фактори: обсяговий, ціно­вий і собівартісний. Обсяг продажу і ціна діють прямо пропор­ційно, собівартість — обернено пропорційно. Ці фактори впли­вають на фінансові результати як кожен окремо, так і сукупно. їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортимен­ту і структури продукції (послуг, робіт).

Вплив фактора асортименту проявляється в установленні пев­ного набору товарів, робіт і послуг з різними цінами і собівартіс­тю. Зрозуміло, що зміна одного товару на інший (з іншим рівнем прибутковості) веде до збільшення чи зменшення загальної маси прибутку. Звичайно, підприємство намагається випускати най­більш рентабельні товари з метою максимізації прибутку. Разом з тим необхідність утримувати певну нішу на ринку обумовлює випуск і менш рентабельних товарів.

Дія фактора структури за своїм характером подібна до впливу асортименту. Однак у даному разі змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг), а питома вага окремих з них у загальному випуску. Збільшення питомої ваги більш рентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш рентабельних веде до збільшен­ня загальної маси прибутку, і навпаки. Водночас можливості під­приємств впливати на прибуток через даний фактор досить об­межені, оскільки структура випуску продукції та надання послуг визначаються потребами ринку.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відобража­ються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чер­гу, на них впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має си­стемний характер, пов'язаний з підпорядкованістю факторів між собою. Система факторів формування фінансових результатів зо­бражена на схемі 16.

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між ва­ловими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він містить дві складові — прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності. Він фор­мується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса при­бутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючи­ми показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які ха­рактеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресур­сів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів — екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними — фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто введенням у дію нових потужностей і замі­ною зношених та застарілих фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається коефіці­єнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність пра­ці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівни­ка та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість ви­значається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, на­явністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залу­ченням кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресур­сів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових ре­зультатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинни­ків. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість оди­ниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості завжди доцільне. Однак воно не повинно досягатися за раху­нок зниження якості, бо це може призвести до зменшення об­сягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, за­безпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого — не вести до значного зростання ціни, що також не­гативно відіб'ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники — попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управ­ління ціною полягає в узгодженні внутрішніх чинників із зовніш­німи. Мінімізація собівартості при цьому спрямована на хеджу-вання цінового ризику, тобто рівень собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін на ринку підприєм­ство отримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки буди б мінімальними.

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфаб­рикатів; палива та енергії; заробітна плата та нарахування на неї; вартість утримання й експлуатації обладнання; накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують фор­мування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна пла­та тощо). Місткість характеризується обсягом використання си­ровини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробни­цтво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підпри­ємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. До ком­плексних факторів, які впливають на прибуток, належать: техні­чне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відобра­жається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктив­нішого обладнання має випереджати зростання витрат. Безпо­середній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має обов'язково супрово­джуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, ро­біт і послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціо­нальнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед си­стеми управління виробничим процесом. У результаті під­вищуються матеріале- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собі­вартості продукції.

Підвищення якості продукції — також доволі складний ком­плексний фактор. Насамперед воно потребує додаткових затрат, тобто можуть зростати і собівартість, і ціни. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах на­сиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції.

Таким чином, формування фінансових результатів визнача­ється широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фі­нансово-господарської діяльності підприємств. При цьому недо­цільно і неможливо поділяти ці фактори на основні та другорядні. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

Дата добавления: 2015-07-02