Вовкулаки

Фібі Трюффо, доктор філософії (☼ епідеміолог): Серед найдавніших забобонів, притаманних давнім культурам, є пересторога ніколи не пити з джерела, до якого часто приходять вовки. Так само наші предки позбувалися всякої зазвичай бажаної здобичі, скажімо, оленя чи лося, якого завалила зграя вовків. Порушення цих заборон – як і простий укус вовка, – за повір’ям, призводив до перетворення на міфічного монстра з частково людською, частково вовчою, частково собачою природою, кровожерного й лютого – вовкулаку.

Так само як старозаповітні заборони на свинину та молюсків, без сумніву, рятували древніх від передчасної смерті від трихінельозу та сальмонельозу, ці ранні, пов’язані з вовками забобони тримали людей якнайдалі від найменшого сліду слини, яка дуже ймовірно несла в собі Lyssavirus – рід морфологічно простих, негативно полярних РНК‑вірусів, які протягом віків перетворювали ссавців по всьому світу на джерела інфекції.

Деніз Ґарднер (☼ агент з продажу нерухомості): Я ще й досі бачу, як Марго мчить надвір, щоб зустріти своїх друзів. На них на всіх чорне мереживо та ажурні панчохи, ніби в них щовечора Геловін.

Ця маленька істота завжди висіла на її светрі, наче хутряна прикраса. Брошка. Ці її маленькі жахні кігтики, що чіпляються за чорну вовну светра, – а в деякі вечори Марго підбирала волосся вгору й давала кажанові угніздитись на маківці або звисати вздовж її обличчя, ніби самотня сережка. Усі її друзі‑ґоти подуріли на них… Маленькі шкірясті паразити – я маю на увазі, кажани, а не друзі Марґо. З кажанів виходили прекрасні, моторошні домашні звірятка для тинейджера‑вампіра. У всіх її друзів були такі. Це такий сором, але ми були такими наївними. Зоомагазини не стали б торгувати ними поруч із цуценятами й кошенятами, якби вони були небезпечні. Таксказав мій чоловік, Шон.

Шон Ґарднер (☼ підрядник): Нашудонькузвали Марґо, але її маленькі друзі‑вампіри називали її «Монстр». Кажана вона назвала «Малий монстр», а тоді скоротила це до «Монті».

Фібі Трюффо, д.ф.: Найважливіше в епідемії Кейсі те, що наймасштабніший спалах сучасності виник через недогляд у протоколах імпорту. За «Карантинним регламентом для імпортних товарів» (42 CFR 71.54), продавати кажанів як домашніх тварин на території Сполучених Штатів заборонено. Кажанів імпортують виключно до акредитованих зоопарків та дослідницьких інститутів. Тим не менше, в цьому конкретному інциденті процедурна помилка дозволила в 1994 році ввезти до країни вантаж з кількох тисяч єгипетських могильних кажанів (Rousettus aegyptiacus) для продажу в зоомагазинах.

Шон Ґарднер: Ми купили кажана для Марґо в подарунок на Різдво. Поправлюся: вона його купила. Ми з її мамою відшкодували їй гроші. Він коштував триста доларів, з Єгипту чи ще з якогось богом забутого місця. Якесь неоковирне лайно. Її мама близько до нього не підходила.

Смердів Маленький Монті нестерпно.

Фібі Трюффо, д.ф.: З усіх заражених того року тільки двадцять відсотків укусила чи подряпала тварина. Типовий випадок – у березні 1995 року: чотирирічна дівчинка в штаті Вашингтон, у спальні якої знайдено кажана. Поза‑як дитина не повідомила про контакт із твариною, то не здійснено жодного профілактичного лікування. Згодом і кажан, і дівчинка виявились інфікованими.

Серед байбаків хвороба розсповсюджується, коли тварина займає барліг, у якому перед тим мешкала хвора особина.

Оскільки вірус передається переважно зі слиною, то навіть такі дрібниці, як кашель або чихання, можуть спричинити зараження тих, хто перебуває поблизу. У ліфті або в кабіні літака – точно. З технічної точки зору, підхопити сказ так само просто, як підхопити застуду. Але при застуді ви починаєте одразу виявляти симптоми.

Деніз Ґарднер: Учителі Марґо поскаржилися, що вона нервово поводиться. Сказали, що вона здається неспокійною. Розгубленою. Інколи стривоженою. Вона була в нас проблемною дитиною. Усі її маленькі приятелі‑ґоти поводилися достоту так само: завжди насуплені та неввічливі. Просто жахливі. Ми такого і в думках не мали. Зрештою, коли Марґо принесла оцінку D з основ світового права, її лікар‑педіатр прописав їй риталін.

Фібі Трюффо, д.ф.: Після ураження вірусом пересічний хворий відчуватиме поколювання в місці контакту, укусу чи подряпини. Якщо інфекція потрапила крізь слизову оболонку, то місце проникнення стане гіперчутливим. У разі зараження через орально‑генітальний контакт, як це було з серотипом Рента, симптоматичне поколювання охоплює геніталії та навкологенітальну область – і воно, за словами, навіть по‑своєму приємне. Ця приємність може пояснювати швидкий, якщо не сказати блискавичний, темп поширення інфекції серед населення.

Шон Ґарднер: Симптомами є задумлива та асоціальна поведінка, усамітнення, що чергується з приступами ворожості й агресії. Якщо Центр контролю за хворобами лікуватиме всіх підлітків із такими ознаками… гадаю, в жодного уряду не стане на це грошей.

Фібі Трюффо, д.ф.: В інкубаційний період, який також зветься «прихованим», від шести до дев’яноста днів, розмноження вірусу локалізоване в прилеглих до місця ураження тканинах. Зворотний аксоплазмічний потік стрімко несе вірус крізь центральну нервову систему. Він уражає клітини мозкового стовбура, довгастого мозку, гіпокампу, клітини Пуркіньє та мозочок – проникаючи до кожної клітини, розмножуючись та брунькуючись усередині неї – і врешті спричиняє виродження спинного мозку, головного мозку й аксонів та демієлінізацію білої речовини головного мозку.

У міру того як зростає вірусне навантаження, найслабші тканини тіла стають йому найпідвладнішими – особливо слинні залози. При появі перших симптомів, у продромальній фазі, хворий може мати гарячку, нудоту, головний біль, хронічну втому та брак апетиту.

Шон Ґарднер: Якщо чесно, коли зважити, як сьогоднішні підлітки поводяться, ніхто не може звинуватити нас у тому, що ми нічого не помітили. Особливо коли поглянути, які в них тепер танці.

Деніз Ґарднер: Шон скидав її настрій на музику, яку вони слухають.

Шон Ґарднер: Ну, дружина казала, що це все ті відео‑ігри.

Фібі Трюффо, д.ф.: Після продромальної фази наступає фаза збудження, що характеризується посиленим слиновиділенням, м’язовими судомами, безсонням, надмірною агресивністю та нав’язливим бажанням щось кусати або жувати.

Коли інкубація хвороби завершилась і поведінка зараженого стає підозрілою, лікування вже неможливе. Третя й остання стадія хвороби – це параліч і кома. Пізніший розтин виявляє антигени, коли антитіла сказу вводять у зразки тканин мозку та досліджують під люмінісцентним мікроскопом.

Деніз Ґарднер: У найгірший період нам зателефонувала Сильвія Леонард. Це мати Діна Леонарда, одного з тих малих друзів‑ґотів нашої Марґо. Так от, Сильвія телефонує і каже, що, здрастє‑мордастє, Дінів ручний кажанчик щойно ґиґнув. Цей малий пухнастик забився до шухляди з Дійовою нижньою білизною і тепер смердить так, що хай Бог милує. Здох. І Сильвія хоче дізнатися: чи кажан Марґо теж захворів? Сильвія хоче дізнатися: чи зберегли ми чек, і чи не могла б вона скористатися нашим чеком, щоб спробувати відшкодувати збитки за дохлого кажана?

Ми витягаємо взуттєву коробку з‑під ліжка Марґо, і сморід розлягається такий, що з ніг збиває. Ми навіть не відкриваємо кришку. Шон, мій чоловік, Шон просто відносить коробку на задній двір і закопує Малого Монті разом з усіма піщанками, хом’ячками, кошенятами, золотими рибками, ящірками, папужками, морськими свинками, мишами та пацюками, яких Марґо просила й благала завести. Їй‑богу, наш задній двір просто вимощений мертвими тваринками.

Фібі Трюффо, д.ф.: Саме слово походить від санскритського слова «rabhas», яке було у вжитку ще за 3000 років до Різдва Христового – значило «чинити насильство». До XIX століття вірус розповсюдився по всіх країнах світу, особливо по Європі. Люди, які боялися, що заразилися сказом, зазвичай накладали на себе руки.

Інфікованих або навіть тих, про кого ходили такі чутки, часто вбивали ближні – зі страху. Або зі співчуття.

Історично вірус рухався від одного виду ссавців – джерела інфекції – до іншого. В 1700‑х роках хворобу переносила переважно руда лисиця (Vulpes vulpes), і сказ отримав новий плацдарм, коли цю тварину почали імпортувати до Нового Світу для традиційного британського лисячого полювання. У 1800‑х смугасті скунси (Mephitis mephitis) настільки часто слабували на гідрофобію, що для них побутувала популярна сленгова назва «Кішка Фобі»[36]. Після 1960‑х єнот‑полоскун (Procyon lotor) посів місце найчастіше інфікованого виду. У меншій мірі – койоти (Canis latrans), відповідальні в середньому за п’ятдесят заражень щорічно. Комахоїдні кажани – за 750 протягом такого ж періоду.

До появи ліссавірусу Рентового серотипу від сказу щорічно помирало не більше 100 000 чоловік, переважно в тропічних або субтропічних регіонах. Попри щорічні витрати в розмірі мільярда доларів на спроби зупинити хворобу, попри сто років вакцинацій та публічних розтлумачувань, кількість інфікованих серед тварин сягнула свого піку в 1993 році.

У зв’язку з епідемією, яку приписують Бастеру Кейсі, людина на даний момент є найбільшим видом‑джерелом вірусу сказу.

Шон Ґарднер: Наскільки я зрозумів, є два різновиди сказу. Оцей ваш «тихий» сказ, коли не починаєш казитися й нікого не кусаєш. Просто згортаєшся в клубочок під ліжком і віддаєш Богу душу. І нормальний сказ, «буйний», який трапляється у вісімдесяти відсотків людей. Коли слинишся, і лаєшся, і молотиш усе довкруж, розбиваючи вщент власну спальню, включно з колекцією «Ляльки світу», та називаючи свого тата «брудним їбучим гівноїдом» та «пиздоголовим хуєсосом»… Власне, саме такий сказ був у нашої Марґо.

Деніз Ґарднер: Дуже соромно про це думати, але мені здається, що ми почали оплакувати Марґо того дня, коли їй виповнилося тринадцять і вона вперше пофарбувала своє волосся начорно.

Фібі Трюффо, д.ф.: Можна посперечатися з тим, що всі давні заборони на розпусту були покликані перешкодити ліссавірусу або іншим хворобам перекинутися на людей.

Давні культури також застерігали, що байстрюки священиків стають вовкулаками. Так само як плоди інцесту.

Деніз Ґарднер: Мені соромно, але коли я вперше запідозрила, коли з’явився перший сумнів, що у Марґо сказ, я списала це на навмисне вдавання. Якщо подивитись на Марго та купку її маленьких ґотів, то в них було за правило бути брутальними та дивакуватими. Надто вже було схоже, що хворіти на сказ – це їхня найулюбленіша фантазія. Що ж, я вже сказала: мені за це дуже соромно.

Фібі Трюффо, д.ф.: Коли вірус уже почав розмножуватися й поширюватися вздовж чутливих і рухових нервів, інфікована людина ще довгі місяці не виявляє симптомів, зате поширює довкола вірус і заражує нових хворих. Такий сценарій був у випадку з імовірним суперпоширювачем Бастером Кейсі.

Ні, епідеміологи більше не вживають термін «нульовий пацієнт». Кожного особисто відповідального за десять і більше заражень ми називаємо «суперпоширювачем». Чим були «Тифозна Мері» Маллон для тифу, або Ґаетан Дуґас для СНІДу, або Ліу Джіан Лун для атипової пневмонії, тим Бастер Кейсі став для сказу.

Шон Ґарднер: Наша Марґо – ви ж знаєте, що сталося. Стільки її друзів померло, що ми служили спільну заупокійну службу. Не тільки Дін Леонард. Крім того, ховати маленького ґота – це зовсім інше. Так, це однаково розриває серце, але видається не таким жахливим. Насправді наша Марґо мала кращий – гаразд, здоровіший – вигляд, ніж до хвороби. З вигляду, з їхніми нарядами й похмурістю усе це нагадувало її шкільний бал в одинадцятому. Тільки ніхто не танцював. Не всміхався. Не сміявся. Усі понурі та вдягнені в чорне…

Гаразд, це було точно як її шкільний бал.

Дата добавления: 2015-07-02