Заперечення

Йолоп

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Залежить від того, кому ви вірите – цій покаліченій дівчині чи поліції, але їхня перша ніч разом – це була та сама ніч, коли Бадді нібито вбив ту леді. Оту, що тримала маленький зоомагазин, оту Ліббі.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Що найпрекрасніше в Руйнувальних Ночах, так це те, наскільки вони схожі з реальним життям. Я про те, що п’яному водію наплювати на те, що ти все життя малював і наступного тижня відкривається твоя перша персональна виставка. Паскудно, скажи? Лось вагою в 1500 фунтів, який стоїть у тіні обіч дороги й ось‑ось стрибне, він і уявлення не має, що в тебе наступного тижня має народитись дитина.

Засалені гальмівні накладки чи любитель потеревенити по мобільному…

Розбовтані гайки чи сонний водій трейлера…

Для всього цього лайна байдуже, що ти три роки як зав’язав із випивкою_: чи що нарешті маєш гарний вигляд у плавках, чи що зустрів якусь надзвичайну людину й глибоко, безтямно, пристрасно закохався. Сьогодні, коли ти забираєш речі з хімчистки, пересилаєш факсом ці ось записи, чи складаєш чисту білизну, чи миєш посуд після обіду, на тебе вже полює щось геть несподіване.

Офіцер Ромі Міллз (ζ слідчий у справах про вбивство): Жертва, Едіт Ліббі, мала п’ять футів вісім дюймів зросту й сто двадцять вісім фунтів ваги. Її тіло виявили під час ранкового комендантського обходу в районі, що розмежовує округи дейтаймерів і найттай‑мерів. Причина смерті не була очевидною. На тілі не було жодних помітних пошкоджень. Місце, про яке йдеться, не оглядалося з існуючої системи вуличних камер.

Шот Даньюн: Куля, чи п’яний водій, чи пухлина, підписані твоїм іменем, – я мирюся з цими фактами за допомогою Руйнувальних Ночей. Це ніч, коли я контролюю хаос. Я стаю частиною фатуму, який не можу опанувати. Я танцюю з невідворотним, і я виживаю.

Моя систематична маленька генеральна репетиція.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Будь‑яка ідея прогресу залежить від не надто пильного споглядання минулого. Без сумніву, вулиці стали менш залюдненими, ніж до початку комендантських годин за актом СЕКСОТ, але суспільству доведеться завжди мати справу з певним обуренням серед тих людей, що відчувають себе ошуканими в нинішніх обставинах.

Лінн Коффі (ζ журналістка): Дослідіть будь‑яку пречудову демократію, починаючи від античної Греції, і ви побачите, що єдиний шлях, за яким функціонує кожна система, – це працюючий клас рабів. Чорноробів, які згрібають сміття, щоб вищий прошарок міг воювати й голосувати. Такими стали й найттаймери – ефективний та дієвий спосіб прибрати рабів із очей.

Я перепрошую, але після двох десятиліть репортажів про місцеву політику, мені здається, я заробила право сказати нарешті правду. А правда в тому, що жоден найт‑таймер ніколи не буде обраний президентом.

Офіцер Ромі Міллз: Інша історія з Вейдом Моррісоном. Вік – двадцять чотири роки. Уроджений найттай‑мер. Посеред ночі він упав, так само мертвий, як і Ліббі. Ми не трактували самі ці випадки як убивства, поки вони не почали складатися в закономірність.

Лінн Коффі: Це та сама сегрегація – але не за місцем, як заднє сидіння в автобусі чи балкон у кінотеатрі. Це сегрегація за часом. Давайте скажіть, що це соціальна домовленість на кшталт обмеження швидкості чи будівельних стандартів, але це все одно життя в «цвинтарну зміну»[68]. Одне‑єдине «тік‑так» після півночі – і ви побачите, наскільки ви рівноправний.

Як запасний аргумент завжди наводять те, що всякий ночувальник може залишити місто й жити в сільській місцевості, яка не підпадає під дію постанови ІБЕЕ‑и. Але це потребує грошей. До того ж більшість можливостей щодо роботи й навчання зосереджена в містах.

Офіцер Ромі Міллз: Щодо вбивства Моррісона, ми мали свідчення, що жертва була схильна до перепадів настрою та нападів агресії. Під час одного з типових нападів дейтаймер відмовив покійному в обслуговуванні після ранкового сигналу. Основним способом підтримання комендантської години є штрафи, які стягуються з бізнесовців, що дозволяють собі продавати послуги чи товари людям, котрі виявляються поза домівками всупереч своєму часовому статусу. У випадку з Вейдом Моррісоном продавець продуктової крамнички попросив показати його статус‑карту. Коли виявилося, що Моррісон найттаймер, продавець відмовився продати йому сигарети, тож, за повідомленням очевидців, Моррісон зі словесними погрозами залишив крамницю.

Айрін Кейсі: Поки все це тривало, Бадді залицявся до дівчини з цим перекошеним лицем.

О, в них були відбитки його пальців, в уряду, відтоді як він послав заяву на нічний статус. Вони знали все на світі, щоб підставити його, як останнього йолопа. Такий хлопець, як він, – ніхто, звати його – ніяк; їм був потрібен ніхто, от це і сталося.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: 3 усіх протестних груп нічної культури мені найбільше до душі та фракція, що вимагає оголосити сонце поза законом. Вони торгують одягом та наклейками на бампери зі своїми гаслами. Наприклад: «Сонце – геть з віконця!» Або: «За місячне сяйво – все інше зайве!» На жаль, я бачу, наскільки це може засмутити сильних світу цього.

Інша популярна наклейка на бампер закликає: «Відберімо день!»

Жарт однієї людини дуже легко стає закликом до зброї у вустах іншої. Історики припускають, що «Mein Kampf» було написано радше як дотепну сатиру, пародію, яку широкий загал потрактував надміру буквально.

ЛіннКоффі: Ще Томас Джефферсон попереджав, що будь‑яка нація завжди потребуватиме певної маргінальної території – як спускового клапана чи місця, куди можна збирати нескінченний потік божевільних та ідіотів. Це ніяк не відбито в офіційній пропаганді, але нічний статус – велика сміттярка для ваших розумово неповноцінних. Для ваших злобних відлюдьків. Ваших калік. Ночувальники мають безкоштовне медичне обслуговування. Це частина заохочувальної програми. Лікарні гівняні й залюднені, але безкоштовні. Є дотації на житло. Робота переважно низькокваліфікована, але заробітна платня на кілька баксів вища, ніж за таку саму безперспективну роботу в денний час. Зовсім не дивно, що нездатні до соціалізації стають найттаймерами.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Озираючись назад, мушу сказати, що ми й гадки не мали про події, які розгортались. Само собою, хтось читав про ті смерті в газетах, але я не звернув на них жодної уваги. Ми були куди більше зосереджені на приготуваннях до наступної Ночі Медового Місяця чи на прикрашанні ялинки до Ялинкової Ночі. Зловісна тінь нависала над Рентом, а ми обговорювали, вішати білі чи кольорові вогники на наше різдвяне деревце. «Понтіак» чи «додж»? Сосна чи ялина?

Офіцер Ромі Міллз: Третя жертва загинула так само, як і перші дві. Розтин виявив енцефаліт і мієліт мозку, з присутністю тілець Негрі в пірамідальних клітинах гіпокампу та в клітинах Пуркіньє в мозочку. Якщо сказати коротко і ясно – це сказ. Усі три жертви загинули від сказу, без жодної діагностики та лікування.

Айрін Кейсі: Бастер писав нам, що дуже закоханий і з кимось зустрічається. Його тато і я, ми тільки молилися, щоб це виявилася дівчина, а не хлопець.

Офіцер Ромі Міллз: Згідно з даними Центру контролю за хворобами, найостаннішим виявленим випадком сказу в регіоні став 26‑річний чоловік на ім’я Кристофер Даньюн.

Протягом попереднього дослідження втратила свідомість і померла четверта жертва – від недіагностованого завчасно енцефаліту, пов’язаного зі сказом. Ми боялися, що хвороба поширюється в геометричній прогресії. Ми, можливо, бачили сотні або десятки тисяч людей, які не підозрюють про те, що заражені.

Шот Даньюн: Це могла би бути катастрофа, яка спіткала Рента Кейсі. Або пожежа. Або сраний шгам якогось смертоносного вірусу.

Так затишно знати – після всіх аварій на Руйнувальних Ночах, у яких я вижив, – що того дня, коли я нарешті зустрінуся зі Смертю, ми будемо старими друзями, які колись загубили одне одного.

Я й Смерть, розлучені при народженні.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Дивно, скажи? Останню ніч, яку я провів із Рентом Кейсі, ми згаяли на «милосердне квацання». Чим більше у твоєї машини пошкоджень на носі, тим кращий вигляд ти маєш на Руйнувальних Ночах. Я знаю команди, які обробляють кувалдою бампер та передні крила кожної нової тачки, просто розтрощують собі фари та решітку радіатора, аби не здаватись новачками.

Цілком протилежного статусу надають задні пошкодження від отриманого квача. По‑перше, тому, що це таврує тебе як лузера, якщо ти попався під удар стільки разів. По‑друге, тому, що коли в тебе на задниці забагато вм’ятин, ніхто навіть не схоче за тобою ганятися. Коли «акули» наносять пошкодження, вони хочуть, щоб їх було видно. Кожна команда визирає що‑небудь неторкане, щоби буцнути. Можна витратити півночі на гонитву за побитою тачкою, але якщо повз проїде щось ідеально пофарбоване, з виставковим виглядом, і на ньому буде прапорець, тебе неодмінно потягне на цілочку.

Недді Нельсон (ζ руйнувальник): Ви знаєте, що в Руйнувальних Ночах означає Ніч «Продам авто»? Знаєте, що прапорець – велика ціна, написана білим через вітрове та заднє скло? Щоби прапорець був єдиним для всіх і не повторювався, ви маєте завжди ставити ціну 13 000 доларів та 50 центів, ви це знаєте? Ви уявляєте, який почався б хаос, якби прапорцем просто була будь‑яка ціна?

Шот Даньюн: Однієї Ночі Мертвого Оленя ми котимося собі з нашим пенопластовим оленем на даху, аж тут нас просто нізвідки атакує блядський «Парк Авеню». Він врізається нам у праву фару, перебиває шланг радіатора, і наш охолоджувач накривається до чортової матері. «Парк Авеню» відступає з невеликими пошкодженнями корпусу. Хоч у них і підняті вікна, нам чути, як вони регочуть. Рент вилазить із нашого заднього сидіння й іде до команди в тій машині. Містер Грошовий Мішок, він нахиляється до водійського вікна й витягає з задньої кишені стосик банкнот. Вони підписуються під виходом з гри й увозять свого мертвого оленя додому на автобусі. Ми переносимо нашого оленя до їхньої машини і граємо це до кінця вікна в «Парк Авеню».

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): У листі, якого Рент написав до мене, він казав, що коли людина знаходиться в машині, неможливо відрізнити, чоловік це чи жінка. Білий це чи чорний. З його слів, команди, які найважче було перемогти, завжди складалися з калік. З калік або педиків. Посадіть їх у машину на рівному ігровому полі – й одразу побачите яку‑небудь стримувану фрустрацію. Ніхто не водить так скажено, як каліки з паралізованими ногами та ручним керуванням. Або як тощаві стофунтові дівчатка.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Ніч, про яку йдеться, наша остання ніч, проведена разом, була Ніччю Матраців. Найбільше з того вечора мені запам’яталося, як Рент розстібає кнопки на своєму синьому уніформеному комбінезоні, стоячи під яскравим світлом паркувального майданчика, поки ми п'ємо каву. Пам’ятаю його груди, всіяні наче сотнями додаткових сосків, незчисленними круглими, припухлими слідами. «Бродячі павуки, – пояснив він мені. – Наскочив на кількох на роботі». Він сказав, що намагався протягти їх тайкома додому, вкинувши за пазуху.

Шот Даньюн: У певні вікна, коли за всю ніч ти не квацнув жодної тачки й ніхто так само не дістав тебе, просто щоб не йти додому засмученим, можна заліпитися в якусь розвалену стару «акулу». Кожної гри бачиш розвалини, які торохтять довкруж, кожна у власній хмарі синього диму, їхні задниці розколошмачені до стану облуплених бляшанок, що двигтять та брязкають. Брухт на колесах. Ти врізаєшся в нього, і ця трухлява «акула» почувається частиною гри.

Коли в’їжджаєш у якийсь драндулет із жалю чи відчаю – це «милосердне квацання».

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Та ну. Даньюн молов про одне й те саме: «Не роби цього!» Не плутайся з Рентом. Не закохуйся. Даньюн усе відтягував мене вбік і весь час: «Ти все ще можеш форсувати піки?» І весь час: «Зроби аналізи!»

Я дозволила Ренту їздити на моєму задньому сидінні не один місяць.

Шот Даньюн: Останньою грою, яку ми провели як команда, була Ніч Матраців. Дехто фарбував балончиками свій матрац начорно, щоб його важче було помітити. Моя вам порада: прочиніть бічні вікна та протягніть мотузку крізь машину. Прив’яжіть свій матрац, залишивши всередині тачки ковзний вузол. Коли раптом з’явиться поліція, винюхуючи, що й до чого, ви розв’язуєте ваш вузол та скидаєте матрац. Він злітає, стягуючи за собою мотузку, і ось ви вже просто ще одна невинна машина на міській вулиці.

Нашої останньої Ночі Матраців, забачивши будь‑яке поплямлене, брязкітливе, древнє іржаве корито з засмальцьованим матрацом на даху, Рент казав: «Стукни його». Він заводив: «Буцни його, хай їм буде вдала ніч».

Ехо Лоуренс: Відзнач це в себе. Рент був таким романтиком. Одна річ – купити дівчині троянди, щоб вона дивилася, як вони в’януть та гниють. Набагато краща думка – купити дівчині нафаршований під зав’язку «Скайларк», який вона може розтрощити. Однієї Ночі Медового Місяця мій коханий вручив мені ключі від білого «Лінкольна Континенталь» зусим на світі. Дуже солідні колеса. Такий м’який хід і таке гучне стерео, що коли в один прекрасний момент якийсь «Фольксваген Джетта» врізався в нас з тилу й застряг своїм передком під нашим заднім бампером, ми цього навіть не помітили. Ми майже півгри проїздили, тягаючи за собою цю маленьку тачку, набиту розлюченими людцями.

Шот Даньюн: Ну, повна хуйня, скажи? Із цим «милосердним квацанням»: тієї ж миті, коли витягаєш свій бампер із якогось подовбаного, кволого, іржавого заду, ти вже шкодуєш, що не поїхав собі просто додому, не заліпивши жодного квача. Ти, бува, почуваєшся так брудно і так похмуро, що не в силах навіть вилазити з машини й горлопанити. Ти просто штовхаєш і тікаєш. Штовхаєш і тікаєш. За правилами Руйнувальних Ночей це вважається фолом, але швидше за все ця гора металобрухту буде надзвичайно вдячна тобі, щоб заявити про порушення.

Найгірше те, що можна уявити себе самого через кілька років участі в Руйнувальних Ночах, як ти тягаєш туди‑сюди свій пом’ятий зад і сподіваєшся натрапити на когось досить знудьгованого чи розпачливого, щоб тебе стукнути. Переважно ти штовхаєш і тікаєш тому, що дуже вже сумно бачити машини‑розвалюхи, але їхніх водіїв бачити просто нестерпно. Як правило, вони носять корсети на шиї та ходять із паличкою, задубілі й кульгаві. Дуже ймовірно, що це ти сам через кілька років.

Ехо Лоуренс: Дай подумати. Рент купив мені «Ле Сабр», який я не змогла так уже швидко розбити. Він купив мені «Кавальер», який я впиляла в зад чиємусь «ауді». Потім він купив мені «Реґал», його я кинула на сусідню смугу, щоб попсувати бік «Таурусу». Ні, чекай, десь тут ще мав бути «Ґранд Ам». «Ґранд Ам», і «Куґар», і «Ґранд Маркіз». О, іще «Ле Барон», який ми підпалили, намагаючись поїсти фондю на одній з ігор. Певно, ця машина не рахується.

Шот Даньюн: Ми зупиняємося на червоне світло, аж тут їде гора брухту, вся трясеться й кахикає, за квартал від нас, наміряється квацнути нас по задниці. Навіть на цій відстані чути, як стукають кулачки в моторі, його ресори вищать, а фари поблимують. Звискують ремені вентилятора, поплямлений матрац трясеться на даху. Це чудовисько підповзає все ближче, але ми в пастці, чекаємо на зелене.

Нарешті зелене світло загорається, а чудовисько все ще волочить себе вперед, шкандибаючи в напрямку нашого бампера. Ехо починає розганяти двигун, але Рент каже: «Зачекай».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Юний Рент здійснив найдобріший та наймилосердніший акт щедрості.

Шот Даньюн: Ми стирчимо там, поки горить усе зелене світло, потім ціле червоне і половину наступного зеленого, перш ніж ця старезна руїна, фиркаючи та здригаючись, нарешті легенько штовхає наш бампер – і здихає. Здихає зовсім. Ремінь вентилятора скиглить і замовкає. Пара валить із решітки радіатора та зі щілин між розбовтаними листами заліза, хромові деталі перестають гриміти. Старезна тачка осідає на осьові упори, й звідти вилазить водій. Зовсім пацан, може, років шістнадцяти, їй‑богу. Пацан на ім’я Нед… Недді… Нік… забувся.

У нас був «Кедді Севілл». Місця вистачало, тому Рент пропонує малюку зайняти місце талісмана на нашому задньому сидінні. Ми були першим квачем для того хлопака, я пам’ятаю, він так широко всміхався.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Іншим приємним аспектом Руйнувальних Ночей був «ефект піньяти». Ми проектуємо свої найгірші сторони на ті авта, що оточують нас на дорозі. Машини, які стрімко проносяться повз, ввижаються нам сповненими пихи. Неспішні водії, які блокують наш шлях, здаються нам схильними до контролю або слабаками.

Радість виникає тоді, коли з одного поштовху чи то подряпини це вороже авто розчахується, являючи на світ Божий філателістів, футбольних фанатів, мамусь, дідусів, сажотрусів, ресторанних кухарів, міністрів, учителів, швейцарів, канавокопачів, унітаріїв, членів профспілки далекобійників, боулерів, людей. За жорсткими шарами полірованої фарби та скла ховається інша людина, така ж добра та перелякана, як і ти.

Шот Даньюн: 3 кожним «милосердним квачем» Рент намагався стукатися не надто сильно. Тут «бум», там «дзинь». Удари в стилі «флірт». Пам’ятаю, він сказав, що в нього скінчилися гроші, і він не може купити нам іншу машину. Він сказав, що цієї тачки, на якій ми їздимо, цього «Кедді» має вистачити на ще одну велику Ялинкову Ніч.

Ехо Лоуренс: Раніше, там, де я казала, що дозволила Ренту «їздити на моєму задньому сидінні», це не був евфемізм.

Недді Нельсон: Ви знаєте, якою Рент був великою людиною? Знаєте, що він зробив, коли вони висадили мене біля мого будинку, просто перед ранковим сигналом? Хто‑небудь розповів вам, що Рент кинув мені золоту монету зі словами: «На твої нові колеса…»? Ви можете уявити собі моє здивування, коли в нумізматичній лавці мені запропонували десять штук за цю «Голову Свободи» 1884 року? Чи носила земля коли‑небудь ще таку щедру людину? Думаєте, без Рента Кейсі я зміг би так скоро сісти за кермо іншої машини?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Це, наскільки я розумію, були викинуті на вітер залишки «зубнофейного» скарбу Рента Кейсі.

Ехо Лоуренс: Коли Шот торочив: «Зроби аналізи!», я думала, він турбується, чи я не вагітна. Відповідь прийшла негативна, слава богу, але мені здається, я замовила не той аналіз.

Дата добавления: 2015-07-02