Р ВРУ затвердила нов. склад конст комісії (Кучма, Мороз). 1995р - укладення конст. дог-ру між ВРУ і През

Декларація про держ суверенітет (16 лип 1990). Розробка концепції нов. КУ.

Підготовка проекту нов. кост-ї. 1996 - створення тим час. спец, комісії з доопрацювання проекту КУ. 28 чер 1996 - прийняття КУ. Оприлюднення. 24 сер. 2002 р. През. про необхідність преходу від през-парл. до парл-през. республіки. В 2003 р. ВРУ приймає за основу конст. проект 4105. В 2004 р. провал 4105-9. Прийняття проекту 4180 за основу. 8 грудня 2004 р. прийняття в пакет, гол-ні 4180 в цілому та проекту 3207-1 в першому читані.

12. Поняття конст. ладу, його відмінність від державного ладу

КЛ - цілісна система кон-прав. відносин і ін-тів, які підпорядковані мор. і констит. вимогам.

Засадами КЛ є соц-мор. установки, пол.-правові правила справ, орг-ї с-ва; є с. конст. закріплених п-пів, що рег. сук-ть сусп. відносин. В засадах відоб. п-п обмеження д.

Ознаки КЛ: - непор-ть І невідч-ть прав і св. л. - нар. сув-т - розподіл влади

Осн. п-пи КЛ Укр.:.- недоторканість і безпека л. - найв. цінність - п-п нар. сув-ту - Визначення форми Укр. д. як унітарної, суверенної, незал., демокр., соц. і прав, з республ.
формою прав-ня - орг-я і д-ть органів держ. влади на засадах поділу влади - визнання і гар-ня МС - вер-во права - визнання і гар-ня основ ГС - політ., екон., ідеол. багатоманітність - п-
п визнання укр. мови державною - плюралізм форм власності - деякі норми мжн. права є частиною нац. законодавства - визнання осн. функцій д. - держ. символіка - ніхто не
змушений робити те, що не передб. з-ном - ОДВ і МС діють в межах свої повн-нь. 1

Держ. лад - орг- я і д-ть держави; складова конст. Ладу

13. Основні засади конституційного ладу в Україні

Конституційний лад - це юридична організація суспільного і державного устрою, політико-правовий фундамент формування громадянського суспільства і правової держави, засоби забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина у відношенні до будь-яких інших колективно-суб'єктивних прав.

Конституцій лад України представляє собою систему суспільних, відносин,, який передбачає, регулює, і охороняє Конституція. Тобто порядок, що встановлює Основний Закон у державі й суспільстві. Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи державного й суспільного ладу, конституційний статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організація державної влади і місцевого самоврядування і статус їхніх органів, територіальний лад і інші інститути держави й суспільства.

Першочергове значення Конституції України, як і конституцій більшості країн світу, надає закріплення конституційних основ державного й суспільного ладу.

Конституція, як основний закон держави, закріплює відносини, що визначають побудову, устрій і функціонування держави як організації політичної влади. До них відносяться відносини, що складаються з приводу: 1 - форми державного правління; 2 - політичного режиму; 3 - державного устрою; 4 - використання атрибутів і символів держави.

14. Форма правління та Форма державного устрою згідно КУ

Форма держ. прав-ня - с-б орг-ї держ. влади, зум. п-пами формування і взаємовідносин вищих органів д. (монархія, през., парлам., змішана респ-ки)

Форма держ. устрою - с-б терит. орг-ї д., який визначається п-пами взаємовідносин д. як цілого та її терит. складових частин (унітарна, федерат., конфедерація).

15. Статус людини та громадянина як інститут Конституційного права

Основну частину населення будь-якої країни становить особлива категорія фізичних осіб, а саме: громадяни даної держави.

Інститут громадянства історично виник порівняно недавно. У феодальній державі, яка базувалася на поділові населення на суспільні стани та на нерівних їхніх правах, існував інститут підданства. Цей інститут символізував повну залежність людини від влади монарха, її обов'язок знаходитися (під данню) та повністю виконувати волю свого пана. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні і невідчужувані права людини, про її рівні громадянські й політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.), держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади держави.

Отже, можна сказати, що інститут громадянства замінив інститут підданства. Зараз термін «підданство» вживається лише у монархічних державах і, звичайно, у тому ж значенні, що й термін «громадянство». Більше того, у конституціях і законодавстві ряду держав, — Іспанії, Бельгії, Нідерландах та ін., які є монархіями, замість терміна «підданство» вживається термін «громадянство».

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища, як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією державою, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і сг.ободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території даної держави. Сукупність усіх осіб, що проживають на території тієї чи іншої країни, становить її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства. Населення країни являє собою демографічну, а не правову категорію. Немає підстав також вважати громадянами всіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов'язковою в однаковій мірі як для громадян даної держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають на території даної країни.

Отже, громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною — зв'язках, що становлять зміст громадянства.

У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15); у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1,2 та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою право-суб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

16. Конституційно-правовин статус громадянина України, підстави і форми набуття та припинення громадянства України

У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. І 5); у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Зазначене положення міжнародних документів втілене в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України» (преамбула), де встановлено, шо право на громадянство є невід'ємним правом людини.

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом

України про імміграцію.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом

Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

17. Поняття правового статусу іноземців та осіб без громадянства

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців

Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України Це рішення набирає чинності після його опублікування Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу У країни.Режими проживання иностранннх граждан

Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців;

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на ії території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами Укпаїни;

18. Правовий статус біженців в Україні

БІЖЕНЕЦЬ — особа, яка вимуше­но залишила територію держави своєї громадянської належності або територію країни свого постійного; проживання. Відповідно до сучасно-; | го міжнародного права статус Б. є підставою для отримання Б. тимча­сового притулку на території держа­ви перебування (без надання грома­дянства), виду (спеціального дозво­лу) на проживання, допомоги й за­хисту з боку держави перебування. Правовий статус Б. в Україні визна­чається Законом України «Про бі­женців» від 24 грудня 1993 р. У за­коні Б. трактується як «іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок об­грунтованих побоювань стати жерт­вою переслідувань за ознаками ра­сової, національної належності, став­лення до релігії, громадянства, на­лежності до певної соціальної групи або політичних переконань, виму­шений залишити територію держа­ви, громадянином якої він є (або те-

риторію країни свого постійного проживання), і не може або не ба­жає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побо­ювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йо­му статусу біженця» (ст. 1).

Поняття "біженець" та умови набуття статусу біженця У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Права біженця

Особа, яка набула статусу біженця, має право на:

вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;

працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;

охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Обов'язки біженця

Біженець зобов'язаний:

дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

19. Повноваження державних органів. Що вирішують питання громадянства в Україні

През. Укр, Комісія з питань гр-ва при През. Укр., МВС, МЗС, дипломат, представництва за кордоном.

През. приймає рішення про прийняття та припинення гр-ва Укр., надання притулку іноз., апатридам Всі інші органи здій, підготовчу роботу. Комісія вносить зауваження по кожній заяві, дає висновки про дотримання умов прийому в гр.-во.

МВС приймає та реєструє заяви, перевірка фактів заявника, реєстрація належності і втрати гр-ва, ведуть облік осіб, що проживають на тер-ї країни, видають паспорти. МЗС: приймають заяви, реєстрація втрати гр-ва, облік гр-н Укр. за кордоном.

20. Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина

Права і свободи л. (право на життя, фіз. цілісність, опір гнобленню)та права і свободи гр-на (недотор-ть житла, свобода пересування, таємниця листування, недот-ть осб. і сімейного життя, захист честі і доброго імені, свобода думки і слова, світогляду і віросповідання, суд. захист, володіння, кор.-ня і розпор-ня своєю вл-тю).

За змістом:

Політичні: - право на свободу об'єднання у пол.. партії та гром. орг-ї - право брати участь в упр-ні держ. справами, всеукр. та міс. референдумах, вільно обиратиі бути обраним -право проводити збори, мітингі, демонстрації - право на звернення до ОДВ, ОМС - право на інформацію.

Економічні: -прив. вл-ть (володіння, кор.-ня, розпорядження) - право на підприємн. д-ть - кор.-ня прир та ін. О-ми сусп. вл-ті.

Соц-економ.: (реалізуються в сфері праці) - право на працю і свободу праці - безпечні умови праці - відпочинок - справ, винагорода - участь в упр-ні підприємствами

Соціальні: (права на соц. заб-ня) - соц. захист - соц. доп-га - охорона здоров'я і мед. доп-га - право на житло - особл. права дітей та інвалідів.

Культурні: - право на освіту - академічні свободи - свобода літер., худ., наук., техн. творчості - право на участь у культ, житті і користуванні закладами к-ри - на р-ти своєї інтелект, і творчої д-ті.

21. Конституційні обов'язки людини і громадянина

Ст65 Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Ст 66 Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Ст67 Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встанов­лених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем пражШння декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Ст 68 Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції Укрйнй та законів

України, не посягати на права і свободи, честь і гідність іншихлюдеЙ.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

22. Механізм реалізації, гарантії та захист прав і свобод людини та громадянина

23. Економічні, соціальні та культурні права і свободи

Економічні права і свободи:

І. Право на власність:

- володіння;

- користування;

- розпорядження;

ІІ. Свобода господарської (економічної) діяльності.

ІІІ. Право на користування природними об’єктами.

Соціально-економічні права і свободи (реалізуються у сфері праці):

І. Право на вільний вибір професії.

ІІ. Право на безпечні і здорові умови праці.

ІІІ. Право на щорічний оплачуваний відпочинок.

ІV. Право на страйк.

V. Право на участь в управлінні підприємством.

VІ. Право на справедливу оплату праці.

Соціальні права і свободи особи – права на одержання допомоги від держави.

Соціальні права і свободи особи:

І. Право на соціальне забезпечення.

ІІ. Право на охорону здоровя і медичну допомогу.

Види медичної допомоги:

- ліберельна медицина;

- державна медична допомога;

- страхова медицина;

ІІІ. Право на житло.

ІV. Права дітей та інвалідів.

Культурні права і свободи особи:

І. Право на освіту.

ІІ. Академічні свободи:

- свобода навчання;

- свобода викладання;

ІІІ. Свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості.

ІV. Право на участь у культурному житті.

V. Право на результати інтелектуальної та творчої діяльності.

24. Особисті права і свободи

Особисті права і свободи — категорія прав і свобод, що прямо не стосується стану громадянства індивіда. Тому іноді такі права визнача­ються як індивідуальні права або свободи фізичної особи. Слід відрізняти громадянські права і свободи = особисті, і права і свободи громадянина!

Особисті права і свободи:

І. Група прав і свобод, які захищають людину від свавілля з боку інших людей:

1. Право на життя;

2. Право на фізичну цілісність і недоторканість;

3. Право на опір гнобленню;

ІІ. Група прав і свобод, які захищають людину від свавілля держави:

1. Право на недоторканість житла;

2. Право на свободу пересування, вільний вибір місця перебування і проживання;

3. Право вільно залишати країну;

4. Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

5. Право на недоторканість особистого та сімейного життя;

6. Право на захист своєї честі;

7. Право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх думок;

8. Право на свободу світогляду та віросповідання;

9. Право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю;

10. Право на судовий захист;

До категорії особистих прав і свобод передусім належить особиста не­доторканність (особиста свобода), її головний зміст — захист від необґрунтованих арештів. Відображена в багатьох конституціях англійська процесу­альна процедура «хабеас корпус» пе­редбачає перевірку в суді обґрунтованості арешту особи.

Загрозу недоторкан­ності особи становить проголошення надзвичайного стану.

Завжди існувала й існує проблема розмежування легальної та нелегальної прак­тики поліції, інших каральних органів, що безпосередньо зачіпає свобо­ди приватного життя. Нерідко розв'язанню цієї проблеми перешкоджа­ють самі законодавчі акти, невизначеність окремих положень яких доз­воляє припускатися різних тлумачень. Згадана проблема нерідко має не тільки юридичний, а й політичний характер.

25. Політичні права і свободи людини та громадянина

Політичні (публічні) права і свободи особи – сукупність конституційних прав і свобод громадян, які надають їм можливість брати участь у громадському та політичному житті країни.

Політичні права і свободи особи:

І. Право на участь в управлінні державними справами;

ІІ. Право вираження думок;

ІІІ. Свобода об’єднань (спілок та асоціацій);

ІV. Свобода зборів (приміщення), мітингів і демонстрацій (під відкритим небом);

V. Право на звернення;

VІ. Право на інформацію;

VІІ. Право на вільний вступ до державної служби;

VІІІ. Право на місцеве самоврядування;

ІХ. Виборче право (право обирати і обиратися);

26. Обмеження прав людини і громадянина. Права людини в умовах надзвичайного стану

27. Співвідношення міжнародно-правового інституту регулювання прав і свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свободи в Україні
Зіткнення конст. і міжн. права. Домінування між народ, стандартів над нормами нац. зак-ва, інтеграції їх в правову систему країни. Міжн. дог-ри є частиною нац. зак-ва. Нац. зак-

во забез. засоби реалізації, охорони і захисту прав л., ратифікованих нормами між нар. права. Статті 2-го розділу Конс-Ї відображають зміст Міжн. хартії прав л., Заг. декларації прав л., Міжн. пакту про громадські і політ, права.

28. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

29. Конетитуційно-нравові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

Дата добавления: 2015-07-02