Право загального користування земельними ділянками водного фонду

Право оренди

Право постійного користування

Згідно із ч. 3 ст. 59 ЗКУ,

«3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.»

Аналогічне правило закріплене у ч. 2 ст. 85 ВКУ.

Державними водогосподарськими організаціями, згаданими у ч. З ст. 59 ЗКУ, є органи Держводгоспу України: облводгоспи та басейнові управління водних ресурсів (Дніпровське, Дністровсько-Прутське, Західно-Бузьке, Південно-Бузьке, Сіверсько-Донецьке, Кримське, Деснянське), управління каналів (Дніпро-Інгулець, Головного Каховсь­кого магістрального, Північно-Кримського, Інгулецької зрошувальної системи)
Слід наголосити, що право вторинного землекористування ("тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами") землями водного фонду, передбачене ч. З ст. 85 ВК України, суперечить положенням чинного ЗКУ, зокрема, ч. 5 ст. 116, яка передбачає можливість надання земельних ділянок у користування лише після вилучення у попередніх користувачів.

Ч. 4 ст. 59 ЗКУ передбачено, що

«4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.»

Проблема.Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗКУ, яка передбачає можливість оренди «водойм», та положеннями ст. 51 ВКУ, яка регламентує відносини із надання в оренду «водних об’єктів». Як видається, надання в оренду «водойм» за ЗКУ фактично має означати надання в оренду земельних ділянок, у той же час, що мається на увазі під «орендою водойм» у ВКУ – незрозуміло: адже для спеціального водокористування орендар повинен отримати спеціальний дозвіл, і вочевидь, оренда водойми не передбачає права використання її дна.

За загальним правилом, право загального землекористування здійснюється без спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Щодо земель водного фонду законодавство передбачає такий виняток:

«5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.»

5. Принципами державного управління землями водного фонду є: стійкий розвиток поєднання басейнового і адміністративно-територіального способів управління, розмежування функцій охорони і функцій господарського використання вод.

Єдину систему органів управління, що забезпечують реалізацію державної політики в сфері використання і охорони земель водного фонду утворюють:

♦ Кабінет Міністрів України;

♦ Державний комітет України по земельних ресурсах;

♦ Державний комітет України з питань водного господарства;

♦ Міністерство екологічної безпеки України;

♦ Державний комітет України по лісовому господарству;

♦ Державний комітет України по геології і використанню надр;

♦ Державний комітет України по рибному господарству;

♦ Обласні державні адміністрації;

♦ Виконкоми районних, міських, селищних, сільських рад. Діяльність перелічених державних органів управління в сфері використання земель водного фонду та користування водними ресурсами доповнює один одного. Серед них спеціальним уповноваженим державним органом управління в сфері використання водного фонду є Державний комітет України по водному господарству.

Основними його функціями є:

♦ планування раціонального використання водних об’єктів;

♦ ведення моніторингу, кадастру і обліку поверхневих і підземних вод;

♦ здійснення державного контролю за охороною і використанням водних об’єктів і дотримання режиму їх водоохоронних зон;

♦ здійснення ліцензування в сфері використання і охорони водних об’єктів;

♦ організація будівництва і експлуатації водосховищ та інших водогосподарських об’єктів комплексного призначення, встановлення режиму їх наповнення та скиду, пропуску паводкових вод;

♦ розроблення водогосподарських балансів господарства, схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів;

♦ вивчення потреби і участь в розробці пропозицій щодо поліпшення водозабезпечення населення і народного господарства;

♦ забезпечення збору, аналізу, розповсюдження інформації з питань водного господарства.

До сфери державного управління щодо використання та охорони водних ресурсів входять: складання (визначення) во-догосподарського балансу; державний моніторинг водних об’єктів; державний облік поверхневих і підземних вод; держав-ний контроль за використанням і охороною водних об’єктів; нормування і ліцензування в сфері використання і охорони водних об’єктів.

Земельне право України

Водогосподарські баланси – розрахункові матеріали, які співставляють потребу у воді з наявними на даній території водними ресурсами. Баланси призначені для оцінки наявності і ступеня використання водних ресурсів на території держави.

6. Правова охорона земель являє собою систему врегу­льованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональ­ного використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподар­ського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та під­вищення родючості грунтів, продуктивності земель лісово­го фонду, забезпечення особливого правового режиму зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земель­них ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпе­ки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

ЗУ «Про охорону земель»

Стаття 42. Охорона земель при веденні водного господарства

При веденні водного господарства охорона земель водного фонду здійснюється шляхом обмеження антропогенного впливу на них і додержання особливого режиму їх використання відповідно до закону.

При розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації водогосподарських об'єктів передбачаються заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню та забрудненню продуктивних земель, погіршенню якості ґрунтів.
Забороняється скидання стічних вод та вод, що забираються із забруднених джерел, якщо внаслідок цього може відбутися деградація і забруднення ґрунтів небезпечними речовинами.

Особливості використання земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються законом.

Стаття 43. Особливості охорони земель водного фонду, наданих для рибогосподарських цілей

Охорона земель водного фонду, наданих для рибогосподарських цілей, здійснюється шляхом вжиття заходів щодо запобігання погіршенню водних живих ресурсів, а також затопленню, підтопленню та заболоченню продуктивних земель, що прилягають до водних об'єктів.

Здійснення заходів (проведення меліоративних робіт, внесення органічних, мінеральних добрив тощо), спрямованих на збереження та відтворення природної рибопродуктивності земель, зайнятих ставками, озерами та іншими водними об'єктами, проводиться з обов'язковим дотриманням вимог природоохоронного законодавства України.

7. Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

♦ самовільному захопленні водних об’єктів;

♦ забрудненні та засміченні вод;

♦ порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

♦ руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

♦ введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

♦ недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

♦ самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

♦ порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

♦ пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

♦ незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об’єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

♦ використанні земель водного фонду не за призначенням;

♦ неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об’єктах;

♦ відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а

також актів і висновків комісій, які приймали об’єкт в експлуатацію;

♦ порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законо-давства.

Дата добавления: 2015-07-02