Американська агресія у В'єтнамі. Паризька угода

Головним центром застосування сил американського імперіа­лізму в Індокитаї став Південний В’єтнам. Вже в 1960 р. чисельність американської військової місії тут досягала 2 тис. Уряд США зат­вердив в кінці 1961 р. так званий «план Стейлі-Тейлора», який перед­бачав «умиротворення» країни впродовж 18 місяців. Складовою частиною плану було створення широкої мережі «стратегічних сіл» – резервацій для місцевих мешканців, з тим щоб вони не надавали допомогу патріотичним силам. З прийняттям «плану Стейлі-Тейлора» чисельність збройних сил США в Південному В’єтнамі значно збіль­шилась. До кінця 1963 р. їх нараховувалось вже більш 12 тис. З приходом до влади президента Джонсона почався новий етап амери­канської агресії у В’єтнамі. Втративши надію виграти війну руками сайгонських найманців, уряд США розширив масштаби збройної інтервенції. Так виникла локальна війна, яку з вересня 1965 р. стали вести безпосередньо американські з’єднання. 7 серпня 1964 р. кон­грес США прийняв на прохання президента Джонсона так звану «тонкінську резолюцію», яка надавала президенту необмежені повно­важення для ведення військових дій у В’єтнамі. Агресія США поча­лась в серпні 1964 р. з обстрілу американськими кораблями і повіт­ряного бомбардування прибережних населених пунктів на території ДРВ.

Війна у В’єтнамі стала складовою частиною сформульованої Джонсоном в липні 1966 р. «тихоокеанської доктрини Джонсона». В її основу покладені зазіхання США на право встановлювати бажані для них порядки в країнах цього регіону. Американська дипломатія здійснювала великі зусилля для інтернаціоналізації війни, однак ряд союзників США прямо чи побічно засудив американську агресію у В’єтнамі. Найбільш послідовно з осудженням американської агресії виступила Франція. Глави держав та урядів (Індії і Югославії) під час зустрічі в Делі в жовтні 1966 р. потребували припинення бомбар­дувань ДРВ і вирішення в’єтнамського питання на основі женевських угод 1954 р. Національний фронт звільнення Південного В’єтнаму і уряд ДРВ, зі свого боку, висунули 22 березня і 8 квітня 1965 р. програму мирного врегулювання, яка передбачала: визнання за в’єт­намським народом належних йому національних прав; виведення американських військ з Південного В’єтнаму; вирішення його внут­рішніх проблем самим народом; мирне возз’єднання країни на основі волевиявлення населення Південного і Північного В’єтнаму.

Адміністрація Джонсона відкинула ці умови. Після початку американської агресії допомога з СРСР та інших соціалістичних країн, яку направляли на потреби укріплення обороноздатності ДРВ, значно збільшилась. Країна отримала велику кількість найсучасні­шого озброєння і бойоприпасів. Створена міцна система протиповіт­ряної оборони. Окрім того, соціалістичні країни надавали велику фінансову допомогу (десятки угод про економічну і військову допо­могу).

Наприкінці 60-х років стало зрозумілим, що виграти війну у В’єтнамі США не вдасться. В США зростав рух проти війни, яка негативно відбивалась на американській економіці. 31 березня 1968 р. адміністрація США віддала наказ про обмеження бомбардувань тери­торії ДРВ і оголосила про готовність вступити в переговори з її урядом. 13 травня в Парижі почались офіційні переговори між пред­ставниками ДРВ і США про шляхи мирного врегулювання ситуації у В’єтнамі. 1 листопада 1968 р. США повністю припинили бомбарду­вання ДРВ.

Паризька угода. Угода про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973р. пред­ставниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонсь­кого режиму. Угода передбачала припинення вогню на всій території В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні південнов'єтнамські справи, полі­тичне врегу­лювання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів між двома південнов'єтнамськими сторонами, створення Ра­ди національ­ного примирення і злагоди, організацію вільних демократичних виборів, здійснення мирними засобами поетапного об'єднання В'єтнаму на основі консультацій та угод між Північним і Південним В'єтна­мом без втручання ззовні. США взяли зобов'язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною еко­номіки В'єтнаму.

Міжнародна конференція з В'єтнаму, від­булася 26 лютого – 2 березня 1973 р. в Парижі. В конфе­ренції брали участь представники ДРВ, Республіки Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР, Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Ка­нади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. Конфе­ренція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й без­застережно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди означало поразку Сполу­чених Штатів. ДРВ надавала всебічну допомогу визвольним силам Південного В'єтнаму, де так і не встановився мир. Після підписання Паризької угоди сайгонський режим за підтримки США переозброїв свою армію, здійснював курс на захоплення всіх визволених районів, проводив політику придушення прав і свобод південнов'єтнамського населення. Все це не могло не викликати зростання визвольної бо­ротьби. 30 квітня 1975 р. сайгонський режим був повалений.

Дата добавления: 2015-07-02