КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Основні напрямки зовнішньої політики УкраїниАмстердамський договір Надання ЄС військового виміру. Питання розширення ЄС. Дискусії на МК ЄС зводилися до того, що на членство у відносно недалекій перспективі можуть претендувати 13 країн: 10 Південно-східної Європи, а також Кіпр, Мальта та Туреччина. В якості негативних причин було названо: 1. невідповідність економічної та фінансової системи; 2. відсутність належної демократії; 3. наявність внутрішнього політичного конфлікту (курдська проблема). З 1954 року у ЄС окрім НАТО, існувала така військова структура як Західноєвропейський Союз (договір ратифіковано у 1955 році). У 90-ті роки почали висувати пропозиції про включення ЗЄС до складу ЄС у якості військового блоку. Однак спільних позицій з цієї точки зору не було. Проти категорично виступали Великобританія, Данія та Португалія. В ході МК ЄС це питання було відхилено. МК ЄС завершилася 17 червня 1997 року, але остаточний договір, який став результатом її роботу було підписано 2 жовтня 1997 року в Амстердамі.
Маастрихтський договір обумовлював, що після створення ЄС повинна бути скликана міжурядова конференція, яка повинна критично розглянути, наскільки Маастрихтська угода втілюється у життя і наскільки вона відповідає реальності. Тому на початку 1996 року була скликана Міжурядова конференція ЄС (МК ЄС), яка розпочала роботу 29 березня 1996 року. МК ЄС завершилася 17 червня 1997 року, але остаточний договір, який став результатом її роботу було підписано 2 жовтня 1997 року в Амстердамі. Основними принципами цього договору були: 1. розширення діяльності ЄС у боротьбі з дискримінацією; 2. посилення співробітництва між митницями, судовою владою та поліцією країн членів у боротьбі зі злочинністю та наркотиками; 3. визначення боротьби з наркотиками особливою метою ЄС; 4. поміщення боротьби з безробіттям в центр політики ЄС; 5. укріплення положень системи європейських договорів щодо усунення нерівності (особливо стосовно жінок, інвалідів та меншин); 6. визначення захисту навколишнього середовища важливим аспектом діяльності ЄС; 7. висунення захисту справ споживачів у ранг пріоритетів ЄС; 8. укріплення прав робітників шляхом визнання Хартії основних прав робітників; 9. надання ЄС нових механізмів у боротьбі з бідністю; 10. посилення ролі ЄС на світовій арені. Амстердамський договір мав вступити в силу 1 січня 1999 р., якщо всі країни-члени його ратифікують. У трьох країнах-членах (Ірландія, Португалія та Данія) ратифікація договору здійснювалась через референдум.
(90-ті роки ХХ ст.) Головні засади, завдання та пріоритети зовнішньої політики, визначеної в таких основоположних документах, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. та "Основні напрями зовнішньої політики України", затверджені Верховною Радою України 2 липня 1993 р., закладені в цих документах припущення є базою для зовнішньополітичного курсу України, який є послідовним, виваженим і передбачуваним. Декларація про державний суверенітет України визначила принципові засади зовнішньої політики Української держави. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь в загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна прагне в майбутньому стати постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: "не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї". "Акт про незалежність України", прийнятий Верховною Радою республіки 24 серпня 1991 р., відкрив нову добу в історії української державності. Відтепер на території України стали діяти виключно її Конституція та закони. Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Л.М. Кравчука до Франції, США та Канади. Мета поїздок – ознайомлення політичних діячів та громадськості цих країн з політичною та економічною ситуацією в республіці, з її перспективами як незалежної держави, з вихідними принципами української зовнішньої політики. 1 грудня 1991 р. понад 90% учасників історичного референдуму висловились за підтвердження "Акту про незалежність України" від 24 серпня 1991 р. 2 грудня незалежну Українську державу визнали Республіка Польща та Канада, 3-5 грудня – Угорщина, Росія, Латвія, Болгарія та Хорватія, а за ними – Естонія, Чехословаччина, Словенія, Грузія та десятки інших країн. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, в тому числі США, ФРН, Великобританії, Швеції, Італії, Японії. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада республіки прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам та громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободу релігійних переконань. 5 грудня 1991 р. Верховна Рада виступила із зверненням "До парламентів і народів світу", у якому зазначалось, що Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись загальною Декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала; Україна спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва в розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на загальновизначених принципах міжнародного права. Важливе значення для підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р. "Закону про дію міжнародних договорів на території України". Протягом 1992 р. кількість держав, які визнали Українську державу, зросла до 132, у тому числі 106 встановили з нею дипломатичні відносини на рівні посольств. За цей же період було укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів та 88 міжурядових угод. Одним з важливих завдань своєї зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства по роззброєнню. Дальший розвиток і конкретизація зовнішньоекономічної концепції України були тісно пов'язані з новою ситуацією, що склалась після розпаду СРСР і створенням 8 грудня 1991 р. Співдружності незалежних держав (СНД). Україна розглядає СНД як міжнародний механізм, що доповнює і координує процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, які утворилися на території СРСР і має на меті сприяти більш успішному вирішенню проблем, зокрема економічного характеру, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Україна стоїть на позиції економічної доцільності існування СНД, розвитку взаємовигідних торгово-економічних відносин між державами-учасницями Співдружності. У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі СРСР, адже такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою України прагненню набути в майбутньому нейтрального статусу. 2 березня 1992 р., Рада ЄС вирішила замінити колективні європейсько-радянські договори новими угодами з країнами, що утворились на території СРСР. Це стосувалося: договору про торгівлю і економічну працю, що був підписаний ЄС з СРСР 18 грудня 1989 р. на 10-річний термін; договору про торгівлю текстильними продуктами, чинність якого закінчувалася 31 грудня 1992 р. ЄС представив міністрам закордонних справ новоутворених держав проекти нових угод. Європейське співтовариство і Україна розпочали переговори навколо цих питань і 14 вересня 1992 р. Президент України Л. Кравчук прибув до м. Брюсселя, де зустрівся з Президентом комісії ЄС Ж. Делором. Обидві сторони підписали меморандум, який підтвердив необхідність: затвердити обмінними листами продовження взаємних зобов'язань, які випливали з договору 1989 р.; провести переговори для укладання нової угоди про партнерство, співробітництво, а також і про політичний діалог між Україною і ЄС. Президент України Л. Кравчук запевнив Главу комісії ЄС, що держава продовжуватиме економічні реформи, і висловив бажання про отримання допомоги від ЄС. Під проводом депутата М. Гофа (Німеччина), делегація Європейського парламенту перебувала 21-24 вересня 1992 р. з офіційним візитом у м. Києві. У дружній атмосфері було обговорено питання зміцнення співпраці між Верховною Радою України і Європейським парламентом. Важливою віхою у взаємовідносинах України з ЄС було офіційне підписання Угоди про партнерство і співпрацю, яке відбулося 14 червня 1994 р. у Люксембурзі. Угоду підписали Президент України Л. Кравчук, Президент Ради міністрів ЄС Т. Панггальос, Президент комісії ЄС Ж. Делор і представники 12 держав-членів ЄС. Ця угода відкрила нову сторінку у стосунках між Україною і Євросоюзом та його членами: вона заклала правові основи для входження України до європейських структур, що є логічним необхідним напрямком зовнішньої політики України на сучасному етапі. На засіданні Комітету зі співпраці України з ЄС в травні 1996 р. у м. Києві Міністр закордонних справ Г. Удовенко заявив, що Україна вбачає в Євросоюзі ядро європейської інтеграції. Однак він висловив жаль, що ратифікація Угоди від 10 листопада 1994 р. йде надзвичайно повільно. Г. Удовенко висловився за надання Україні статусу держави з перехідною економікою і апелював до ЄС, щоб він підтримав у прийомі України до Світової організації торгівлі. Європейський союз відгукнувся на прохання України і визнав за Україною статус держави з перехідною економікою і прийняв план дій ЄС на її підтримку. Геополітичне становище України як великої чорноморської держави і водночас містка між Сходом і Заходом потребувало підвищення уваги до розвитку співробітництва з країнами Східносередземно-морського басейну. Серед них перше місце належало найближчому сусідові – Туреччині, з якою Україна мала давні історико-культурні та торговельно-економічні зв'язки. Важливими кроками на шляху розвитку взаємовигідних відносин з нею стали Договір про дружбу та співробітництво між Україною і Турецькою Республікою від 1 травня 1992 р., а також участь обох держав у цілому ряді форумів Чорноморських країн, що завершились підписанням таких важливих документів, як Декларація про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) та Босфорська заява від 25 червня 1992 р., Декларація про створення Парламентської асамблеї ЧЕС, Чорноморська конвенція про співробітництво в галузі культури, науки, освіти та інформації (лютий 1993 р.). Помітним успіхом української декларації став візит Президента Л. Кравчука до Держави Ізраїль у січні 1993 р. В ході візиту було підписано Меморандум про взаєморозуміння та основні принципи співробітництва між двома державами. Підписані документи заклали правову основу для розвитку взаємовигідного двостороннього партнерства. Важливе значення мала поїздка прем'єр-міністра України Л. Кучми у квітні 1993 р. по країнах Перської Затоки. Успішні переговори, проведені з державними діячами Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кувейту, Катару та Оману, поклали початок конструктивному діалогові Києва з впливовими аравійськими монархіями. 2 липня 1993 року Верховна Рада схвалила "Основні напрями зовнішньої політики України". Зовнішня політика спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: утворення і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; розповсюдження у світі образу України, як надійного і передбачуваного партнера. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. З другої половини 1994 р., після обрання Президентом України Л. Кучми та сформування нового уряду республіки, було вжито заходів до активізації зовнішньої політики. В другій половині 1994 – на початку 1995 р. президент Л. Кучма відвідав з візитом США та Канаду, Туркменію і Польщу, Казахстан та Грузію, зустрічався з керівниками Албанії, Білорусії, Литви, Молдови та інших держав. Столицю України з важливими візитами відвідали президенти Китаю, Узбекистану, Туркменістану, високі представники Чехії, Словаччини, Польщі, Прибалтійських країн та інших держав Західної Європи. Візит президента Л. Кучми до Туркменістану був присвячений питанням постачання України газом поза межами Росії. Активніше стало розвиватися співробітництво України з європейськими структурами, зокрема по лінії НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру", започатковану в січні 1994 р. Україна дотримується політики позаблоковості і не є членом НАТО. Але як велика європейська держава, що бере активну участь у процесах кооперації у сфері безпеки в Європі, Україна зацікавлена в якнайширшому розвиткові відносин з цією організацією, що має перспективи до перетворення в осередок всеохоплюючої системи безпеки в Європі. Україна розвиває з НАТО відносини особливого партнерства, що були формалізовані Хартією про особливе партнерство між Україною і НАТО. Вона була підписана 9 липня 1997 р. у Мадріді Президентом України Л.Кучмою, Генеральним секретарем НАТО X. Саланою та 16-ма лідерами держав-членів НАТО. В Хартії закладені й практичні можливості для такої підтримки. Планується створення кризового консультативного механізму для проведення спільних консультацій у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Серед механізмів співпраці важливою є формалізація періоду зустрічей у формі "16+1" на рівні Північно-Атлантичної ради не менш як двічі на рік, у якості Комісії Україна – НАТО. У 1997 році створено місію Україна при НАТО. Україна стала однією з перших держав, не членів НАТО, яка заснувала свою місію при цій Організації. З 1998 р. в Брюсселі існують фактично вже три дипломатичні установи нашої держави – посольство України в країнах Бенілюкс, представництво України при Європейському союзі, а також місія України при НАТО. Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності був вступ України до Ради Європи (РЄ), який відбувся 9 листопада 1995 р. З набуттям Україною членства у Раді Європи у органів влади держави з'явився новий напрямок діяльності, пов'язаний з проведенням чинного законодавства України відповідно до норм та стандартів РЄ, зокрема, положень Європейської конвенції з прав людини. 9 листопада 1995 року Генеральний секретар РЄ Д. Таршис та член Європейської комісії X. Ван дер Брук підписали "Спільну програму Комісії Європейського співтовариства та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні". На запрошення Голови парламентської асамблеї РЄ Л. Фішера Президент України Л. Кучма з 22 до 23 квітня 1996 р. перебував у місті Страсбурзі з офіційним візитом. Під час візиту Президент України виступив на сесії ПА РЄ, провів зустрічі з керівниками Організації. У відповідь Генеральний секретар РЄ Д. Таршис відвідав з офіційним візитом Україну під час святкування 5-ї річниці її незалежності. На сесії Парламентської асамблеї РЄ, яка проходила 23-27 вересня 1996 р., на посаду судді Європейського суду з прав людини від України було обрано В. Буткевича. Отже, повне членство України в РЄ надає їй можливість брати активну участь у виробленні спільної політики Європейських країн щодо вирішення проблем, які виникають під час розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності. Вступ України до РЄ свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведенні реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.
Дата добавления: 2015-07-02; Просмотров: 1087; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |