Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Букет — число ліплень чи рисунків не більше трьох, а якщо більше п'яти, то малюнок називають розкидним




Медальйон рисунок знаходиться у круглому, овальному, прямокутному чи багатогранному обрамленні.

Арабеска вузький бортовий орнамент, нанесений від руки на виріб золотом чи фарбою.

Цировка — рельєфний малюнок, нанесений гравіруванням голкою по матовому золоту.

Для закріплення декору вироби піддають муфельному випалюванню при температурі 600—900°C.

В залежності від виду, характеру, трудомісткості та складності декорування фарфорові вироби поділяють на 10 груп — з 1 по 10, а фаянсові на 7 груп — з 1 по 7. До 1 групи належать вироби без декору. Кожному виду декору присвоєно певний номер, який складається з номера групи і порядкового номера малюнка. Якщо для виробів іноді застосовують рисунки, які перевищують 10 групу для фарфору і 7 групу для фаянсу, тоді вказується розмір надбавки до ціни відповідної групи для фарфору і фаянсу.

Крім фарфору, до інших видів побутової кераміки належать тонкокам'яна кераміка та напівфарфор (щільний черепок), а також фаянс, майоліка та гончарна кераміка (пористий черепок).

Тонкокам'яні вироби мають щільний, спечений, непрозорий черепок дрібнозернистої структури світлого забарвлення (жовтуваті, сіруваті, коричневі відтінки). Забарвлення їх зумовлено присутністю природних барвників, які містяться в місцевих глинах, що використовуються для виготовлення тонкокам'яної кераміки. Для їх вироб­ництва використовують маси різного складу. В Україні розроблені тонкокам'яні маси, склад яких містить пластичних матеріалів (глина і каолін) 40—50%, у тому числі каолінів — 10—25%, кварцового піску від 13 до 25%, перліту чи пегматиту — 25—45%. Тонкокам'яні вироби характеризуються добре спеченим черепком (0—5% водопоглинання), високою механічною міцністю, термічною та хімічною стійкістю, за показниками яких вони не поступаються фарфоровим виробам і в той же час набагато перевищують фаянсові та майолікові. Так, механічна міцність тонкокам'яних виробів в 1,5—1,8 рази вища, ніж майолікових. Тонкокам'яні вироби мають необмежені можливості в їх декоруванні: покриття прозорими та непрозорими (глухими) глазурами, кольоровими та безкольоровими, а також ангобами, і, накінець виготовлення виробів з кольорових мас, що забезпечує тонкокам'яним виробам естетичну цінність.

Формують тонкокам'яні вироби пластичним методом в гіпсових формах та методом лиття. Вони піддаються двократному випалю­ванню: перше — при температурі 900—1000°С і политому — 1150— 1200°С Тонкокам'яний черепок складається переважно зі скло­видної фази (50—60%), муліту (3—15%), реліктів кварцу (до 24%), незначної кількості залишків дегідратованого і зруйнованого каолінітового залишку та газової фази, переважно закритих пор (до 10%). На основі тонкокам'яних мас автором розроблені та досліджені термостійкі маси для жаростійкого посуду, які не містять вільного кварцу, а мають добавки нефеліну (10%) або силіманіту (10%) та рутилу (3—6%), або ж діоксиду цирконію (10%). Ці жаростійкі маси випалюють при невисокій температурі (1120—1140Х), завдяки введенню в них підвищеної кількості лужних оксидів (5% і більше). Введення таких добавок як нефелін і рутил, за дослідженнями автора, сприяє утворенню міцного каркасу з мікрокристалічною структурою, що й покращує фізико-механічні та термічні властивості тонкокам'яних жаростійких мас. Міцність до ударних навантажень виробів із цих мас вища, ніж в майолікових, в 3 рази, а термостійкість — в 5 разів. Тонкокам'яні вироби, маючи кращі показники експлуатаційних властивостей, порівняно з майоліковими, фаянсовими, можуть бути успішно використані поряд з фарфоровими. Можливість використання місцевої сировини, менш складна технологія їх виробництва, порівняно з фарфором, при наявності високих експлуатаційних властивостей тонкокам'яних виробів визначають доцільність більш широкого виробництва їх в Україні. Сьогодні найбільш розвинене виробництво тонкокам'яних виробів у Німеччині, Чехії, Англії, США та Франції.

Напівфарфорові вироби це вироби, які за своїми властивостями займають проміжне положення між фарфоровими і фаянсовими. Пористість черепка за водопоглинанням в напівфарфорових виробів становить 3—5%; черепок білого кольору з різними відтінками (жовтуватий, сіруватий і т.д.). Напівфарфорові вироби виготовляють із маси, в якій міститься 45-55% глини і каоліну, 23—28% кварцу, 9—30% польового шпату, і яка випалюється при температурі 1230—1280°С. Формують вироби найчастіше литтям, рідше — пластичним методом; напівфарфорові вироби можуть бути як з гладкою поверхнею, так і з рельєфною, рівним та вирізним краєм. Вони відрізняються більш високими експлуатаційними властивостями (механічна міцність, термічна стійкість), ніж фаянсові, і поступово їх витісняють з виробництва.

Фаянсові вироби. На відміну від фарфору, фаянсові вироби мають пористий черепок (на зламі землистого вигляду) білого кольору з жовтим відтінком, який не просвітлюється навіть в тонких шарах, та мають меншу механічну міцність і термостійкість.

Водопоглинання черепка знаходиться в межах 9—12%. Фаянс при ударі по краю виробу дає низький, глухий звук, який швидко затихає. Фаянс буває твердий (польовошпатовий) і м'який (глиняний і вапняковий). Маса польовошпатового фаянсу становить 45—65% глиняних речовин, 25-40% кварцу і 5—15% польового шпату.

У м'якому глиняному фаянсі більше глиняних матеріалів (75—85%) та менше кварцового піску. Вапняковий фаянс виготов­ляють з маси, яка містить 35—55% глиняних матеріалів, 30—40% кварцу, 15—20% крейди і доломіту. Найбільш розповсюджений твердий фаянс, який має найбільшу механічну міцність. Схема виробництва фаянсу в основному аналогічна схемі виробництва фарфору, але є і технологічні відмінності. Так, фаянсові вироби піддаються першому випалюванні при температурі 1250—1280°С, а в политому стані — при 1140—1180°С. Вироби при випалюванні встановлюють в капселі на спеціальні підставки — полозки. Глазурують їх легкоплавкими глазурами методом занурювання. Таким чином, формування фаянсового черепка завершується у процесі першого випалювання.

У зв'язку з невисокою температурою випалювання та незначним вмістом у масі плавнів скловидна фаза у фаянсовому черепку розвинена слабо. Основними структурними складовими фаянсу є видозмінена в результаті випалювання глиняна речовина, кварц та незначна кількість скломулітової фази. Наявність значної загальної порис- тості — до 30%, в тому числі відкритої (9— 12%), також є результатом низьких температур випалювання, що різко відрізняється від фарфору, напівфарфору і тонкокам'яної кераміки.

Вплив підвищеної пористості і структури фаянсу відбувається не тільки на зниженні механічної міцності, але й на схильності до набрякання в результаті поглинання вологи черепком у процесі експлуатації і подальшого розширення, яке проявляється появою цеку глазурного покриття. Склад глазурі повинен бути добре підібраний за своїми властивостями до складу фаянсового черепка, інакше в процесі випалювання можуть виникнути такі дефекти, як сухість і матовість глазурі, а також цек і відколення глазурі.

Декорування фаянсових виробів проводиться тими ж методами, що і фарфорових, але, як правило, наносять простіші рисунки і частіше, ніж для фарфорових виробів. Декорування для фаянсу використовують підглазурне.

Майолікові вироби мають пористий (12—15% водопоглинання) білий чи забарвлений черепок, на зламі землистого кольору. Переваги виробництва цього виду тонкокерамічних виробів: можливість використання місцевої сировини, а також високі художні якості виробів, на яких найчастіше використовуються мотиви народної творчості. Недоліком майолікових виробів є їх висока пористість та водопроникність, недостатня міцність при згинанні (30,0—50,0 МПа), схильність до утворення цеку глазурі. У виробництві майолікових виробів широко використовують глазурі в основному фритовані, прозорі і заглушені, білі і кольорові. Для глазурування внутрішньої поверхні виробів утилітарного призначення застосовують безсвинцеві глазурі, калійборомісткі і стронцієві, які забезпечують високі декоративні властивості майолікових виробів та їх нешкідливість. Виробництво майолікових виробів переважно аналогічне виготовленню фаянсових. Полите випалювання майоліки, на відміну від фаянсу, проводять при температурі 1040—1100°С і тому використовують легкоплавкі глазурі.

Декорують вироби ангобами, наносять їх на підсушені вироби за допомогою гумової груші, а також розписом орнаментів, квітів та інших малюнків, мармуризацією, "фляндровкою" і т.д. На поверхні виробів у процесі формування часто утворюються рельєфні прикраси у вигляді різних візерунків. Виробництво майолікових виробів господарсько-побутового і декоративно-художнього призначення є перспективним напрямком у зв'язку з наявністю виробничої бази, використанням місцевої сировини та стійким попитом на ці вироби. У світовій практиці в останні роки спостерігається тенденція використання технологій однократного випалювання для виробництва майоліки на основі глиняної сировини різного мінералогічного складу. В Україні найкрупнішими та відомими є Васильківський, Опошнянський, Маньківський, Берегівський майолікові заводи, вироби яких і користуються попитом у багатьох країнах світу.

Гончарні вироби це один із видів пористої кераміки (15— 18% водопоглинання), які мають природно забарвлений черепок від світло-жовтого до коричневого кольору, а в окремих випадках — до темно-сірого. Для їх виготовлення використовують легкоплавкі глини з добавкою 10—20% кварцового піску. Формують гончарні вироби пластичним методом чи методом лиття, після чого їх піддають першому випалюванню — при температурі 1050—1150°С, а потім политому — 900—1000°С. Гончарні вироби можуть бути неглазуровані, глазуровані з одного боку (з внутрішнього), глазуровані повністю. Невелика кількість гончарних виробів піддається додатковому декоруванню вогнестійкими фарбами або покривається поверхня ангобами (білі чи кольорові). На зовнішній поверхні можуть бути рельєфні прикраси, як і в майолікових виробах.

Склад і температура випалювання деяких видів кераміки, що випускається в наш час в Україні та за кордоном, наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Склад і температура випалювання різних видів кераміки

 

 

Вид кераміки Вміст, % Температура випалювання, %
Глина Кварц Польовий шпат Вапняк І II
Фарфор твердий 35-65 12-40 16-30 ___ 900-1000 1130-1400
Фарфор м'який 25-50 10-45 30-55 ___ 900-1000 1200-1250
Фарфор низькотем­пературний 41-45 18-30 45-52      
Напівфарфор 45-59 23-30 10-20 - 900-1000 1230-1280
Фаянс глиняний 75-85 15-25 ____ ___ 1230-1250 1150-1180
Фаянс вапняковий 35-55 30-45 ____ 5-20 1060-1160 1000-1160
Фаянс польово-шпатовий 40-65 25-55 3-12   1230-1280 1000-1180
Майоліка 32-44 28-42 - 15-35 1040-1050 880-900

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-27; Просмотров: 1778; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.