Висновок

Якобінська республіка поряд з її героїчними сторінками дала застережливий урок історії, коли нетерпіння перебували при владі доктринеров може виродитися в нетерпимість, а революційне насильство, звільнене від рамок законності, в кінцевому рахунку перетворюється на свавілля.

Падіння якобінської республіки. До літа 1793 основні завдання революції були об'єктивно вирішені. Продолжавшая багатіти буржуазія мирилася з. крайнощами якобінського правління доти, доки загроза реставрації абсолютизму залишалася реальною. Придушення заколотів, військові перемоги зміцнили становище Франції, і з цього часу ставлення буржуазії до якобинскому правлінню змінюється.

Від якобінців початок відходити і селянство, яке підтримувало революційні перетворення до тих пір, поки не були ліквідовані феодальні відносини, встановлено їх право приватної власності на землю. Після того як це було досягнуто, селяни все рішучіше стали висловлювати своє невдоволення політикою твердих цін і всім тим, що з цим пов'язано.

Збереження Закону Ле Шапель, розгром лівих течій послабили вплив Робесп'єра і його прихильників на трудящих міст. Політичний терор викликав усе більше невдоволення.

Звуження соціальної опори якобінців було однією з головних причин їх відсторонення від влади. 27 липня 1794 (або 9 термідора II року по республіканському календарем) в ході збройного виступу в Парижі якобінська республіка впала.

Французька революція XVlll століття була дійсно великою революцією. Вона покінчила з феодальним ладом, з пережитками середньовіччя і прожила шлях до розвитку нового, прогресивного для того часу ладу - капіталізму. Велика французька революція покінчила і з монархією, встановила новий порядок, що сприяє розвитку, як економіки, так і суспільної думки, мистецтву, науці - всім областям матеріального і духовного життя французького суспільства. Французька революція потрясла феодальний лад у багатьох країнах.

Французька революція відбулася майже на півтора століття пізніше англійської. Якщо в Англії буржуазія виступала проти королівської влади в союзі з новим дворянством, спираючись на плебейські маси міста і селянства.

Для того часу буржуазія була сміливим і прогресивним класом. Вона була гегемоном революції, але ніколи не досягла б таких успіхів, якби рушійними силами не був французький народ, маси революційного налаштованого міського плебейства і селян. Усі перемоги під час революції, починаючи зі взяття Бастилії, були здобуті завдяки діям народних мас. Народні маси наклали відбиток на всі видатні події революції; саме на їх вимогу і під їх безпосереднім натиском були здійснені революційні найважливіші акти та заходи.

Революція розвивалася по висхідній лінії, і найбільш сміливих і дієвих результатів вона добилася в 1793 році під час якобінської диктатури, коли вплив народних мас було найбільш сильним.

Саме завдяки участі в революції народних мас та їх впливу на її хід французька революція була буржуазно - демократичної і мала таке величезне значення для подальших подій як у Франції, так і в інших країнах.

"Буржуазно - демократичний зміст революції, це значить - очищення соціальних відносин (порядків, установ) країни від середньовіччя, від кріпацтва, від феодалізму»

Успіхи французької революції призвели до швидкого розвитку капіталізму і цим сприяли формуванню та зростання пролетаріату.

Більшість видатних діячів французької революції об'єктивно служили буржуазії, створювали світ капіталізму, але самі вони були впевнені, що служать народу в інтересах загальної свободи, рівності і братерства.

Особливий напруження політичної боротьби навесні, влітку і восени 1795 визначався, перш за все, тим, що саме тоді конвент став переглядати основи державного устрою Франції. Це, з одного боку, викликало запеклу протидію прихильників якобінської конституції, а з іншого, - дозволило реалістам сподіватися використати ситуацію для здійснення своїх планів захоплення влади.

Термідоріанця вирішили відмовитися від вже прийнятої, але не застосовувалася Конституції 1793 року багато в чому тому, що вона, проголосивши право народу на повстання, допускала легальну можливість прямої дії з боку нижчих верств населення, не надаючи достатніх гарантій стабільності і власності. Крім того, у Декларації прав і в самій конституції містилося чимало статей, що роблять її, з точки зору термідоріанців, практично непридатною (організаціяроботи первинних зборів, ускладнене затвердження законопроектів тощо)

На їхню думку, це була конституція, прийнята, щоб виправдати насильницьке захоплення влади якобінцями. Зберігаючи право на повстання, вона відкривала дорогу будь-яким заколотникам, які захочуть у майбутньому повалити встановлений його режим. Політики, котрі стали на чолі республіки після 9 термідора, прагнули якомога швидше покінчити з революційним способом управління країною. Вони вважали, що суспільство вже втомилося від помсти років революційних бур і потребує спокої і стабільності.

Після перевороту 9 термідора політичні та ідеологічні течії залишалися, здебільшого, неорганізованими. Якобінський клуб і його філії на місцях були закриті. Єдиним більш-менш організованим проявом опозиції можна вважати Вандейський заколот, але і його учасники не дотримувалися єдиних поглядів, являючи собою складний конгломерат як антиурядових, так і антиреспубліканського побудов.

Політичних партій в сучасному сенсі слова тоді, зрозуміло, не було, проте вивчення листування Конвенту і публіцистики дозволяє виділити три хоча і неоформлених, але реально існували в суспільстві, великих ідейно-політичних течій.

Центральне місце займали перебували при владі термідоріанця та їходнодумці називали себе, «патріотами 89-року». Вони стояли на республіканських позиціях і виступали за припинення революції, при збереженні її основних політичних і соціально - економічних завоювань.

На лівому фланзі політичного спектру термідоріанця протистояли прихильники повернення до режиму якобінської диктатури. Проте після придушення повстань, якобінці, зазнавши поразки, перестали представляти організовану силу, хоча і не втратили повністю свого впливу в провінції. Ці шари пов'язували своє благополуччя, в першу чергу, з системою надзвичайного правління, при якій офіційно підкреслюючи примат народу і добродійництво бідності.

З прийняттям Конституції був закінчений важливий етап в історії революції, етап підбиття підсумків і переосмислення цінностей. Термідоріанця, підтримані населенням Франції, зробили вибір на користь збереження республіки при гарантіях стабільності і відсутності подальших змін. Діяльність Конвенту на цьому закінчилася, він саморозпустився і передав владу Директорії.

Список використаних джерел і літератури

1. Документи історії Великої французької революції: Навч. посібник для студентів вузів / Під ред. Адо А.В. М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1990-1992. Т. 1, 528 с.; Т. 2. 352 с.

2. Жорес Ж. «История Конвента»,- М.: 1920

3. Карпо С.Я., Лебедева Е.И., Чудинов А.В. ст. «Якобинский клуб и его представители» жур. «Библиотека Истории»,- М.: 2001., №6.

4. Кропоткин П.А. Велика Французька революція. 1789-1793. М., 1990.

5. Манфред А.З. Велика французька революція. М. 1983

6. Матьез А. Французька революція. Ростову-на-Дону. 1995

7. Нойборт Л.Е. ст. «Вновь о якобинском терроре» жур. «Вопросы Истории»,- М.: 1990.

8. Ревуненков В.Г. Нариси по історії Великої французької революції 1789-1814 р. Спб. 1996.

9. «Французская Буржуазная Революция 1789-1794.» гл. ред. Волгин В.П., Тарле Е.В.,- М.: НАУ СССР, 1941

10. Жорес Ж. Соціалістична історія Французької революції. У 6 т. М., 1986-1996.

11. 2. Кропоткин П.А. Велика Французька революція. 1789-1793. М., 1990.

12. 3. Манфред А.З. Велика французька революція. М. 1983

13. 4. Карлейль Т. Французька революція. Історія. М. 1991

14. 5. Матьез А. Французька революція. Ростову-на-Дону. 1995

15. 6. Ревуненков В.Г. Нариси по історії Великої французької революції 1789-1814 р. Спб. 1996.

16. 7. Документи історії Великої французької революції: Навч. посібник для
студентів вузів / Під ред. Адо А.В. М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1990-1992. Т.
1, 528 с.; Т. 2. 352 с.

17. Манфред О.З. Велика французька революція. М., 1983

18. Кожокин О.М. Французькі робочі: від Великої буржуазної революції перед революцією 1848 року. М., 1985

19. Адо А.В. Селяни і Велика французька революція. М., 1987 (2-ге вид. докторську дисертацію, що у 1971г.)

20. Ревуненков В. Г. Нариси з історії Великої французької революції. 2-ге вид., доп. Л., 1989

21. Гордон А.В. Иллюзии-реалии якобинизма // Сен-ЖюстЛ.А. Промови. Трактати. М., 1995

22. Сорель А. Європи та французька революція. М., 2000

23. Кареев Н.І. Прожите і пережите. Л., 1990

24. Для підготовки даної роботи було використано матеріали із сайту internet

• Гладилін А. Євангеліє від Робесп'єра М. Политиздат (Полум'яні революціонери). 1970

• Геніфе П. Французька революція і Терор / / Французький щорічник 2000: 200 років Французької революції 1789-1799 рр..: Підсумки ювілею. М.: Едіторіал УРСС, 2000.

• Захер Я. М. Робесп'єр. М. 1925

• Левандівський А. Максиміліан Робесп'єр М. "Молода гвардія" (ЖЗЛ). 1959

• Лукін Н. М. Максиміліан Робесп'єр. В кн.: Лукін Н. М. Избр. праці. т.1 М. 1960

• Манфред А. З. Три портрети епохи Великої французької революції. М. "Думка" 1978.

• Манфред А. З. Максиміліан Робесп'єр. Спори про Робесп'єра. Робесп'єр в російській та радянській історіографії. В кн.: Манфред А. З. Велика французька революція. М. "Наука". 1983

• Митрофанов А. А. Образ Росії в революційній публіцистиці і періодичної преси Франції періоду якобінської диктатури / / Росія і Франція: XVIII-ХХ століття. / Відп. ред. П.П. Черкасов. Вип. 9. М.: Наука, 2009. С. 69-99.

• Молчанов Н. монтаньярів. М. "Молода гвардія" (ЖЗЛ). 1989

• Левандівський А. П. Робесп'єр. Ростов-на-Дону. "Фенікс" (Слід у історії). 1997
• Проблеми якобінської диктатури. Симпозіум в секторі історії Франції Інституту загальної історії АН СРСР 20-21 травня 1970/ / Французький щорічник, 1970. М., 1972. С. 278-313.

• Чудінов А.В. Роздуми про приховані сенсах дискусії з проблеми якобінської диктатури (60-е - 80-ті роки ХХ ст.) / / Французький щорічник 2007. М., 2007. С. 264 - 274.

(Крім вищезазначених газет Якобінського клубу):

• Zinkeisen, "Der Jacobiner Klub" (2 т., 1853) і
• Aulard, "La Socit d. Jacobins" ("Recueil de documents, 4 т., 1889-92)....
• Augustin Barruel, "Memoires pour servir a l'histoire du Jacobinisme" (5 т., 1797)

Додаток А

Заседание якобинского клуба в библиотечном зале монастыря св. Якова (1791).

Якоби́нцы (фр. Jacobins) —

Додаток В

Дзвіниця зали якобінців

Дата добавления: 2015-07-02