Початок правління Карла I

Вступ

План

Реферат

на тему:

«Карл IV в історії Чеського королівства»

Реферат

з історії слов’янських народів

студентки 11 групи

Ганзій Ірини Володимирівни

Житомир 2015

1. Вступ

2. Початок правління Карла I

3. Обрання Карла I імператором Священної Римської Імперії. Золота булла Карла IV

4. Законник «Велична Кароліна»

5. Культурна політика

6. Висновки

7. Список використаної літератури

Особливістю і актуальністю даної теми є те, що саме в цей час були закладені передумови для майбутнього соціального вибуху - гуситських воєн. Щоб зрозуміти причини гуситських воєн необхідно вивчити попередній період історії - період правління Карла I Люксембурга.

Метою роботи є висвітлення становища Чехії в період правління Карла I, а саме: з’ясування соціально-економічного, політичного, культурного життя Чехії в даний період.

Хронологічні рамки роботи: 1346-1378 роки.

Головними завданнями при розгляді даного питання є:

v Характеристика соціально-економічного розвитку Чехії у XIV столітті

v Аналіз правління Карла I

v Виділення найбільш важливих наслідків його правління

Під "розвиненим феодалізмом" розуміється вища стадія цієї суспільної формації. Вона характеризується максимальним для відповідної епохи рівнем розвитку продуктивних сил (подальший їх поступальний рух вимагало реформ), встановленням певної форми господарства, основу якого складали товарно-грошові відносини, а головним виробником був особисто вільний селянин, спадковий власник землі, який виплачує грошову ренту. Важливим економічним фактором були міста і видобуток срібла. Для "розвинутого феодалізму" характерна складна соціальна структура суспільства і централізована монархія, коли владу ділять між собою король і шляхта, що сформувалася в особливий стан. Обмежуючи один одного, вони вступають періодично в конфлікт за володіння владою [5].

Вища стадія розвитку феодалізму в Чехії, що наступила із запізненням у порівнянні з країнами Західної Європи, падає зокрема на період правління сина Йоганна Люксембурзького - чеського короля Карла, відомого насамперед як Карл IV, імператор Священної Римської імперії. Його вплив на хід історичного розвитку Чехії величезний [5, 6].

Зважаючи на ворожнечі між його батьками Карл, що народився в 1316 році, провів дитячі роки в суспільстві мовчазних стражників. У 1323 році батько відвіз його в Париж, де почалося його виховання і освіта - підготовка до державного управління. З 1325 по 1328 роки Карл виховувався при дворі французького короля, відвідував факультет вільних мистецтв Паризького університету, де зосередилися кращі сили фахівців схоластичної теології та філософії при відносній незалежності від церкви. До управління державою його готували королівські політичні радники. Інтелектуальна сторона виховання переважала над лицарською військовою виучкою. Але все ж Карл шістнадцятирічним брав участь у битві за фортецю Сан-Феліче в Італії (1332 р), а в рядах французької лицарської кінноти - в битві при Кресі 1346 р., де загинув його батько. Загалом, Карл був людиною своєї епохи. Вихований при французькому дворі, Карл отримав прекрасну освіту. Два роки він перебував у свого батька, де пройшов хорошу політичну школу [1, 5].

У 1331 році Іоанн Люксембурзький доручив Карлу управління Ломбардією, яка була створена з дев'яти різних володінь, завдяки грі на протиріччях між папою та імператором. І вже тут Карл проявив себе здібним правителем. У 1333 році, коли Карлу виповнилося 17 років, батько призначив його намісником Чехії.

Будучи намісником, Карл приступив до наведення порядку в країні. Він викупив 10 королівських замків у Чехії та Моравії, закладених панами, і зміцнив в них свою владу. Чеські пани, стривожені діями молодого намісника, домоглися звільнення Карла від його обов'язків. З січня 1334 року він знову став виконувати функції маркграфа Моравського. Але в 1337 році король Ян Люксембурзький знову призначив його на посаду намісника, і Карл продовжив політику, розпочату раніше [6].

Королівська влада в Чехії була в цей момент слабка, але і всередині шляхти існували гострі суперечності, вона продовжувала боротися за владу, розділившись на ворогуючі табори. Карл вирішив спертися на ту частину шляхти - в основному церковних феодалів - яку феодальна олігархія відтіснила на задній план. Карл роздавав землі монастирям, єпископам і капітулам, надавав їм різні привілеї, як втім і найбільш значним містам Чехії і Моравії - Кутній Горі, Іглаві, Празі та ін.. Іоанн Люксембурзький в Чехії бував рідко, і Карл став фактично правителем Чеського королівства. Він виявляв ініціативу у врегулюванні територіальних та інших суперечок з сусідами - Польським та Угорським королівствами, придушував виступи бунтівних феодалів. 11 червня 1341 року на сеймі чеської шляхти Іоганн Люксембурзький оголосив рішення: після його смерті королем чеським повинен стати його син Карл. Сам Іоганн до цього часу був вже сліпий на обидва ока і практично не міг займатися справами [5, 7].

Ставши королем, Карл почав зміцнювати свою владу, повернув короні втрачені землі, створюючи собі економічний плацдарм для наступу проти шляхетської олігархії. Ті представники шляхти, які хотіли захистити своє майно від зазіхань іноземних правителів, спираючись на авторитет свого правителя, підтримували Карла. Діючи вельми дипломатично, Карл залучав на свій бік і деяких колишніх ворогів династії Люксембургів. Але головну соціальну опору він бачив у церковних феодалах. Він звільняв від податків занепадаючі монастирі. Радників Карл вибирав з числа найбільш освічених і обдарованих сановників вищого духовенства, таким шляхом укомплектовував і свою канцелярію. Містам Карл - правда, не завжди послідовно - допомагав у розвитку їх ремесла і торгівлі, влаштовував торговельні зв'язки Чехії із сусідніми країнами. Він прагнув до того, щоб через Чехію проходили торгові шляхи між Західною і Східною Європою, а також Північчю і Півднем континенту. Але в той же час Карл не допускав розвитку міст як політичної сили. У конфліктах між патриціатом і ремісниками Карл ставав на ту сторону, яку було вигідно підтримати, щоб зберегти рівновагу [4, 5].

Союз Карла з церквою був особливо міцний. У 1342 році папою став під ім'ям Климента II колишній вихователь Карла - П'єр де Розьєр. Карл виклопотав у нього буллу про створення в Чехії самостійного архієпископства. Таким чином, чеська церква, підпорядкована з 973 року архієпископству Маннгеймському, стала з 1344 року самостійною. Тієї ж буллою Празькому архієпископству було підпорядковане єпископство Оломоуцьке і засновано єпископство Літомишльське. Все це посилило престиж королівської влади в країні. Празьким архієпископом став видатний політичний діяч Арношт з Пардубіц, людина високоосвічена, особистий друг Карла [5].

Дата добавления: 2015-07-02